Справа № 428/8679/20

Провадження №3/428/326/2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2020 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Комплєктової Т.О.,

за участі секретаря Кожем`яки А.В.,

розглянувши матеріали, які надійшли з Головного управління Держпраці у Луганській області про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.ч.1,3 ст. 41 КУпАП:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , працює директором ПП «Кристал-1», яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу № ЛГ18562/2794/АВ/П/ПТ-1 про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 вчинила правопорушення за ч. 3 ст. 41 КУпАП, яке виявлено 03.09.2020 р за місцем провадження господарської діяльності ПП «Кристал-1» в магазині «Продукти» за адресою: м. Сєверодонецьк, вул. Менделєєва, буд. 50А, в магазині «Живе пиво» за адресою: АДРЕСА_2 , в павільоні 5 за адресою: АДРЕСА_3 , в магазині № 5 у блоці 10 за адресою: АДРЕСА_4 , в магазині за адресою: АДРЕСА_5 та зафіксоване актом інспекційного відвідування від 09.09.2020 р № ЛГ18562/2794/АВ виявлені порушення частини першої статті 21, частини третьої статті 24 КЗпАП, а саме: у ПП «Кристал-1» працює ОСОБА_1 за цивільно правовим договором про надання послуг, які містять ознаки трудових відносин, таким чином працівник допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до протоколу № ЛГ18562/2794/АВ/П/ПТ-2 про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 вчинила правопорушення за ч. 3 ст. 41 КУпАП, яке виявлено 03.09.2020 р за місцем провадження господарської діяльності ПП «Кристал-1» в магазині «Продукти» за адресою: м. Сєверодонецьк, вул. Менделєєва, буд. 50А, в магазині «Живе пиво» за адресою: АДРЕСА_2 , в павільоні НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 , в магазині № 5 у блоці 10 за адресою: АДРЕСА_4 , в магазині за адресою: АДРЕСА_5 та зафіксоване актом інспекційного відвідування від 09.09.2020 р № ЛГ18562/2794/АВ виявлені порушення частини третьої статті 24 КЗпАП, постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» щодо повідомлення ДФС України про прийняття на роботу працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, про день та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням. Таким чином особа, що притягається до адміністративної відповідальності, будучи належним чином повідомленою відповідно до положень ст. ст. 268, 277-2 КУпАП України про день, час та місце розгляду справи не з`явилася, про причини неявки не повідомила, суд, виходячи з вище зазначених правових норм, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, вважає можливим провести розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 .

Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Так, суд зобов`язаний виконувати завдання Кодексу України про адміністративне правопорушення, передбачені ст.1 КУпАП, у якій зазначено, що завданням Кодексу України про адміністративне правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. При цьому орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Так, як вбачається з диспозиції ч.3 ст.41 КУпАП відповідальність настає за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства.

Як вбачається із копії цивільно правового договору від 01.07.2020 р, ПП «Кристал-1» в особі засновника ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір, згідно якого ОСОБА_1 зобов`язалась виконувати обов`язки директора та бухгалтера ПП «Кристал-1» з правом підпису строком на шість місяців.

Відповідно до частин 1, 6 статті 6 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частина 2 статті 2 Кодексу законів про працю України визначає, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частинами 1,3 статті 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні контракту.

Статтею 626 ЦК визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 928 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Згідно ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу вказаних норм можна визначити відмінні ознаки трудових і цивільно-правових відносин. Згідно з трудовим договором: працівник виконує роботу за трудовою угодою; працівник приймається на роботу (посаду), як правило, включену до штатного розпису підприємства для виконання певної роботи (функції) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; висновок оформляється наказом роботодавця про прийняття працівника (за його заявою) на роботу; працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку; роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові зарплату і забезпечувати умови праці та соціальні гарантії необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. При виконанні робіт (наданні послуг) за цивільно-правовим договором: оплачується не процес праці, а його результат; результат визначається після закінчення роботи; результат оформляється актами здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг); оплата проводиться на підставі актів; фізична особа, що виконує роботи (надає послуги), не підкоряється правилам внутрішнього трудового розпорядку, сама організовує свою роботу і виконує її на свій ризик; підприємство не повинно дотримуватися трудового законодавства.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

У зв`язку із зазначеним, виконання особою робіт або надання послуг може здійснюватися як на підставі трудового договору, так і на інших юридичних підставах, зокрема на підставі цивільно-правового договору. При виконанні робіт, наданні послуг на підставі трудового договору повинні бути дотримані вимоги трудового законодавства, а при укладанні цивільно-правового договору на виконання певної роботи або за надання певних послуг слід керуватися цивільним законодавством. При цьому немає прямої заборони закону в укладанні договорів цивільно-правового характеру на виконання робіт, які можуть виконуватись окремими працівниками.

Статтею 204 ЦК України, закріплено презумпцію правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, оцінюючи всі докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінюючи докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, зважаючи на наявність цивільно-правового договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , який не визнаний судом недійсним, не має ознак нікчемного правочину, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП.

Посилання інспектора на те що, укладений цивільно-правовий договір має ознаки трудового є необґрунтованими, оскільки Верховний суд у постанові від 26.05.2020 року у справі № 160/5315/19 зазначив, що якщо укладені цивільно-правові договори не визнані недійсними в судовому порядку, не мають ознак нікчемного правочину, то інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

Як вбачається з диспозиції частини 1 статті 41, відповідальність настає за порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України «Про звернення громадян», або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю…

Суб`єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП, можуть бути, як посадові особи підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, так і громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують найману працю. У цьому випадку, протокол складено щодо директора ПП «Кристал»-1» ОСОБА_1 .

При цьому, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вищезазначеного, зокрема, посадова інструкція ОСОБА_1 , що унеможливлює з`ясування питання чи відноситься до її обов`язків подання повідомлення до ДПС про прийняття працівника на роботу, про що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, оцінюючи всі докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінюючи докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній й склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП.

Згідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов`язок відповідно до закону здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення.

Відповідно до цієї ж статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов`язок сприяти максимальному забезпеченню процесуальних прав учасників судового провадження.

Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948р. та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Суд наголошує, що правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.

Так,згідно п.4.1.мотивувальної частиниРішення КонституційногоСуду Українивід 22грудня 2010року N23-рп/2010у справіза конституційнимзверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.

В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов`язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.

Крім того, у п.21 свого рішення у справі «Надточий проти України» від 15 травня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 247, 252, 283, 284 КУпАП, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 та ч.3 ст. 41 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду у десятиденний строк з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Сєвєродонецький міський суд.

Суддя Т. О. Комплєктова