Справа № 509/3394/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, -

ВСТАНОВИВ :

17 липня 2020 року, представник позивачів ПрАТ «СК «Еталон» звернувся до Овідіопольського райсуду Одеської області з вищеназваним позовом, в якому зазначив, що 29.05.2019 р. приблизно о 01:00 год., відповідач, маючи чинний договір (поліс) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО-1319753 від 13.05.2019 р., яким було забезпечено транспортний засіб марки «Iveco Magirus» д/н НОМЕР_1 , за кермом якого він знаходився на 295 км. а/д «Київ-Одеса», не стежив за технічним станом вказаного автомобілю та його обладнанням, порушивши умови п.п. 2.3 (в), 31.4.1 ПДР, внаслідок чого, під час руху, від зазначеного автомобілю відлетіла покришка, яка зіткнулася з автомобілем марки «Кіа» д/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , від чого автомобіль останньої отримав механічні пошкодження, за що постановою Овідіопольського райсуду Одеської області від 19.06.2019 р., яка набрала законної сили 01.07.2019 р., був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн.

Вказана ДТП була визнана позивачами страховим випадком згідно страхового акту № 712-15364 та на підставі розрахунку суми страхового відшкодування та ремонтної калькуляції № 15364 від 29.05.2019 р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобілю марки «Кіа» д/н НОМЕР_2 була визначена у розмірі 123909,12 грн., з яких потерплій ОСОБА_2 згідно її заяви та на підставі розпорядження № 09-05-15364 від 25.07.2019 р. було сплачено 98000 грн., враховуючи суму за шкоду, заподіяну майну третіх осіб згідно страхового полісу 100000 грн. за відрахуванням франшизи 2000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1272 від 25.07.2019 р. на суму 18000 грн., № 1268 від 29.07.2019 р. на суму 25000 грн., № 1385 від 07.08.2019 р. на суму 25000 грн. та № 1441 від 09.08.2019 р. на суму 30000 грн.

Згідно п. «г)», «ґ)» ч. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху, або якщо він не повідомив страховика про настання ДТП у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Як вказують позивачі, вищевказана ДТП стала наслідком невідповідності технічного стану та обладнання автомобілю марки «Iveco Magirus» д/н НОМЕР_1 під керуванням відповідача існуючим вимогам ПДР, і який порушуючи умови п. «г)», «ґ)» ч. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» взагалі не повідомив позивачів ПрАТ «СК «Еталон», як страховика, про настання зазначеної вище ДТП та беручи до уваги факт направлення позивачами на адресу відповідача претензії про добровільне відшкодування шкоди в порядку регресу № 101/ЕТ від 20.12.2019 р. з вимогою спалити на користь позивачів суму регресу у розмірі 98000 грн., яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У зв`язку з чим, представник позивачів у своєму позові просив суд стягнути з відповідача в регресному порядку на свою користь суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 98000 грн. та судовий збір у сумі 2102 грн.

В судове засідання представник позивачів не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, згідно поштових повідомлень, надіславши до суду свою письмову заяву, в якій з посиланням на ч. 5 ст. 223, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, повністю підтримав позов, просив його задовольнити та слухати справу без його участі, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі (а.с. 29,30).

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав повністю, не заперечуючи своєї вини у скоєнні вищевказаної ДТП, однак пояснивши, що власник автомобілю марки «Iveco Magirus» д/н НОМЕР_1 ОСОБА_3 телефоном звертався до позивачів, поставивши їх до відома про подію вказаної ДТП, не надавши при цьому будь-яких належних та допустимих доказів такого звернення до страховика та пояснивши суду, що напередодні ДТП, він проходив техогляд зазначеного а/м «Iveco Magirus» д/н НОМЕР_1 , у якого не було виявлено жодних поломок чи невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам ПДР, підтвердивши суду, що в момент ДТП, у одного з коліс зазначеного а/м дійсно відлетіло колесо у зв`язку з пошкодженням шпильок. При цьому, не вважає себе особою, яка повинна відшкодовувати позивачам в порядку регресу 98000 грн.

Заслухавши пояснення відповідача та дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із статтею 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Умовами статті 27 Закону України «Про страхування» передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Пунктом 2 частини 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Згідно п. «г)», «ґ)» ч. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху, або якщо він не повідомив страховика про настання ДТП у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив - будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

За приписами п. 33.1.4. ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності - повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Приписами статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, з урахуванням зазначеного вище, чинним законодавством України на власників транспортних засобів/водіїв забезпеченого транспортного засобу - покладено обов`язок повідомляти страховика про ДТП, які відбулися за участю застрахованого автомобіля, а не виконання останніми умов договору (в даному випадку не повідомлення страховика про ДТП) свідчить про їх свідоме допущення настання негативних для них наслідків (відповідальності), зокрема, у вигляді відшкодування шкоди в порядку регресу.

При цьому, невиконання відповідачем умов договору (полісу) та обов`язкових приписів Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» жодним чином не може обмежувати право позивачів на відшкодування шкоди в порядку регресу, що прямо передбачено п. «ґ)» ч. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Правова позиція Верховного Суду щодо аналогічних правовідносин, викладена в Постанові від 19.11.2018 року по справі №621/2403/16, за якою, згідно із підпунктом «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України; далі - МГСБУ), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Крім цього, в Постанові ВСУ від 30.03.2016 року № 6-186цс16 йдеться про те, що у разі якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необгрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.

Судом було встановлено що 29.05.2019 р. приблизно о 01:00 год., відповідач, маючи чинний договір (поліс) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО-1319753 від 13.05.2019 р., яким було забезпечено транспортний засіб марки «Iveco Magirus» д/н НОМЕР_1 , за кермом якого він знаходився на 295 км. а/д «Київ-Одеса», не стежив за технічним станом вказаного автомобілю та його обладнанням, порушивши умови п.п. 2.3 (в), 31.4.1 ПДР, внаслідок чого, під час руху, від зазначеного автомобілю відлетіла покришка, яка зіткнулася з автомобілем марки «Кіа» д/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , від чого автомобіль останньої отримав механічні пошкодження, за що постановою Овідіопольського райсуду Одеської області від 19.06.2019 р., яка набрала законної сили 01.07.2019 р., був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн. (а.с. 6-12).

З матеріалів справи вбачається, що вищевказана ДТП була визнана позивачами страховим випадком згідно страхового акту № 712-15364 та на підставі розрахунку суми страхового відшкодування та ремонтної калькуляції № 15364 від 29.05.2019 р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобілю марки «Кіа» д/н НОМЕР_2 була визначена у розмірі 123909,12 грн., з яких потерплій ОСОБА_2 згідно її заяви та на підставі розпорядження № 09-05-15364 від 25.07.2019 р. було сплачено 98000 грн., враховуючи суму за шкоду, заподіяну майну третіх осіб згідно страхового полісу 100000 грн. за відрахуванням франшизи 2000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1272 від 25.07.2019 р. на суму 18000 грн., № 1268 від 29.07.2019 р. на суму 25000 грн., № 1385 від 07.08.2019 р. на суму 25000 грн. та № 1441 від 09.08.2019 р. на суму 30000 грн. (а.с. 13-20).

Суд встановив, що вказана ДТП стала наслідком невідповідності технічного стану та обладнання автомобілю марки «Iveco Magirus» д/н НОМЕР_1 під керуванням відповідача існуючим вимогам ПДР, і який порушуючи умови п. «г)», «ґ)» ч. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» взагалі не повідомив позивачів ПрАТ «СК «Еталон», як страховика, про настання зазначеної вище ДТП та беручи до уваги факт направлення позивачами на адресу відповідача претензії про добровільне відшкодування шкоди в порядку регресу № 101/ЕТ від 20.12.2019 р. з вимогою спалити на користь позивачів суму регресу у розмірі 98000 грн., яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення (а.с. 21).

При цьому, невиконання відповідачем умов договору (полісу) та обов`язкових приписів Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» жодним чином не може обмежувати право позивачів на відшкодування шкоди в порядку регресу, що прямо передбачено п. «ґ)» ч. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Суд вважає хибними та голослівними твердження відповідача про те, що власник автомобілю марки «Iveco Magirus» д/н НОМЕР_1 ОСОБА_3 нібито телефоном звертався до позивачів, поставивши їх до відома про подію вказаної ДТП, не надавши при цьому суду будь-яких належних та допустимих доказів, передбачених ст.ст. 76-83 ЦПК України, подібного звернення до страховика (позивачів), які у позові стверджували зворотне, а саме про те, що про подію ДТА, вони дізналися письмово від потерпілої особи ОСОБА_2 , з чим погоджується суд, адже зазначене підтверджується вищевказаними матеріалами цивільної справи.

Крім цього, суд критично відноситься до тверджень відповідача про те, що напередодні ДТП, він особисто проходив техогляд зазначеного а/м «Iveco Magirus» д/н НОМЕР_1 , у якого не було виявлено жодних поломок чи невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам ПДР, не надавши суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених пояснень.

Одночасно, суд погоджується з поясненнями відповідача про те, що в момент ДТП, у одного з коліс зазначеного а/м «Iveco Magirus» д/н НОМЕР_1 під його керуванням дійсно відлетіло колесо у зв`язку з пошкодженням шпильок.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачами - потерпілій ОСОБА_2 було на законних підставах здійснено виплату страхового відшкодування за шкоду заподіяну в результаті пошкодження вказаного вище автомобілю марки «Кіа» д/н НОМЕР_2 на суму 14316,74 грн., що підтверджується вищенаведеними доказами, та з огляду на викладене, суд вважає, вказану суму стягнення з відповідача на користь позивачів в порядку регресу законною та підтвердженою документально, а позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі зі стягненням з відповідача у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України на користь позивачів понесених ними та документально підтверджених судових витрат, що складаються зі сплаченого позивачами судового збору у розмірі 2102 грн. (а.с. 5).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 993,1166-1167,1187-1189,1191 ЦК України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ЄКПЛ, практикою ЄСПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов Приватного акціонерноготовариства «Страховакомпанія «Еталон»до ОСОБА_1 про відшкодуванняматеріальної шкодив порядкурегресу задовольнити;

2.Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_3 ) в порядку регресу на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (код ЄДРПОУ : 20080515) - суму страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 98000 грн. та судовий збір 2102 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.03.2021 р.

Суддя Гандзій Д.М.