22.02.2021 позивач ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що у даному цивільно правовому спорі слід застосовувати приписи не ЦК України, а СК України, згідно із ст.22 якого до вимог, що випливають з сімейних відносин позовна давність не застосовується, тому посилання відповідача на ст. 267 ЦК України є безпідставними, а вимоги позивача законними та об`єктивно обгрунтованими (а. с. 94-99).

Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, на підставі частини другоїстатті 247ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин

У справі, що розглядається, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 21.05.2000 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Шаргородського районного суду від 24.10.2019 розірвано (а.с. 31, 33).

Згідно ч.2ст.114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Рішення суду про розірвання шлюбу набуло чинності 25.11.2019, отже до вказаної дати сторони перебували у шлюбі.

Від спільного проживання у шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_3 (а.с.32).

Згідно довідок виконавчого комітету Шаргородської міської ради Вінницької області №№ 09-02/31, 09-02/32, 09-02/33 від 21.01.2021, копії яких долучено до матеріалів справи позивачем, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 з 18.06.2009 року по день видачі довідки зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.34 36).

18.03.2013 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 набули право спільної часткової власності, а саме по 1/3 частці на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.10 -12).

З жовтня 2019 року відповідач через створені позивачем перешкоди не мала фізичної можливості проживати у квартирі та користуватися комунальними послугами, що підтверджується рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 17.11.2020, яким задоволено позов ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю. Вказаним рішенням зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_4 належною їм на праві спільної часткової власності квартирою АДРЕСА_1 , шляхом видачі їм ключів від замків вхідних дверей вказаної квартири. Рішення набрало законної сили 18.12.2020 ( а.с.82 88).

З долучених до матеріалів справи копій довідок про споживання електричної енергії в період часу з 08.2009 по 01.2020 по особовому рахунку № НОМЕР_1 , який зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 сплачено 28143,14 грн. та у період часу з 01.2019 по 08.2020 - 7735 грн. (а.с. 13 27).

Суд звертає увагу, що вказані довідки не можуть бути визнанні належним доказом, оскільки не відповідають вимогам, встановленим у ст.95 ЦПК України до письмових доказів, якими є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Означені довідки не містять даних про те ким вони видані, не зазначено за якою адресою відбувалося використання електричної енергії та за якою адресою зареєстрований особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Як вбачається з копії довідки ТОВ «Вінницягаз збут» №217- ЛВ-86-0121 від 13.01.2021, відповідно інформації особового рахунку № НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , за період з 01.07.2015 по 31.08.2020 було сплачено за використаний природний газ кошти на загальну суму 28677,24 грн. (а.с.28).

Згідно інформації, яка міститься у копії довідки Вінницької філії ПАТ «Укртелеком» ОСОБА_1 є абонентом ПАТ «Укртелеком» згідно договору на телекомунікаційні послуги № НОМЕР_3 від 18.06.2010, особовий рахунок НОМЕР_4 . Сума оплати за телекомунікаційні послуги в період з 18.06.2010 по 10.01.2021 складає 19538,81 грн. (а.с.29).

Із копії довідки Шаргородського КП «Комунсервіс» № 4 від 13.01.2021, яка видана ОСОБА_1 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 сплачено комунальні послуги на суму 9791,51 грн. в період з 01.01.2013 по 01.09.2020 (а.с.30).

До матеріалів позовної заяви також долучено копії квитанцій у підтвердження факту сплати витрат на комунальні послуги (а.с. 37 67).

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. Власність зобов`язує.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 і відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», пунктах 51, 52 рішення ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», пункті 91 рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі «Науменко Світлана проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним.

У пункті 50 рішення у справі «Беллет проти Франції» від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У силу ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України №2» від 08.04.2010 наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови ПВС України від 12.06.2009 №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

При цьому суд враховує позиції ЄСПЛ щодо аргументації судових рішень, закріплені, зокрема в п.42 рішення «Бендерський проти України» від 15.11.2007, в якому наголошується, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись, виходячи з обставин кожної справи (рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13.05.1980). Право може вважатися ефективним, тільки, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (п.33 рішення від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції»; пп. 32 35 рішення від 07.03.2006 у справі «Донадзе проти Грузії»).

Згідно з положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

За приписами ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).

Реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду, позивач повинен вказати в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Отже, зміст положень ЦПК України, ЦК України дає підстави для висновку, що право на судовий захист пов`язане виключно з порушенням суб`єктивногоправа позивача. Суд може захистити лише порушене право позивача. Відсутність хоча б однієї з умов надання судового захисту суб`єктивного права виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог позивача. Інше б суперечило основному завданню цивільного судочинства, захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст.ст.1, 3 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, абз. 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

При цьому обставину дійсного (реального) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача (або наслідки у вигляді збитків чи інших обмежень) має довести належними, допустимими і достовірними доказами саме позивач. Порушення прав позивача має існувати на момент розгляду спору в суді.

Тобто, призначенням суду є захист лише порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод та інтересів учасників правовідносин через здійснення правосуддя.

Постановою Пленуму ВС України №2 від 12.06.2009 «Про застосування норм процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 3 ст. 12, ст.ст. 76 - 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електроні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно дост. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.ст. 319,322 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

За правилами ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно зі ст.360ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Частиною першоюстатті 383 ЦК Українитастаттею 150 ЖК Українизакріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Зі змістуст. 1 Закону України «Про житлово - комунальні послуги»вбачається, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку.

Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з положеннямист. 7 Закону України «Про житлово - комунальні послуги»споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з пунктом 5 частини третьоїстатті 20Закону України«Про житлово-комунальніпослуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно дост.162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін.

Статтею 509 ЦК Українивизначено, що зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини першоїстатті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини першастатті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18).

Судом встановлено, що у період часу з 21.05.2000 по 25.11.2019 сторони даного цивільно правового спору перебували у зареєстрованому шлюбі, спільно проживали за адресою: АДРЕСА_2 , були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

За змістом ч.2ст.54 СК України, вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім`ї вчинені за згодою другого з подружжя.

Відповідно до правил ч.2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної сласності є заробітнана плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним з подружжя.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (ч.ч.1,2 ст.65 СК України).

Згідно ч.1ст. 66 СК України, подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Доказів у підтвердження того, що між сторонами існують договори щодо користування спільною квартирою зокрема, з приводу оплати комунальних послуг за особисті кошти одного з них не надано, тому суд вважає, що у період з 21.05.2000 по 25.11.2019, оплата комунальних платежів проводилася за взаємною згодою подружжя із доходів, отриманих як чоловіком, так і дружиною, які в силу вимог ст.61 СК України є спільною сумісною власністю подружжя, і вимога про стягнення половини вартості цих витрат з іншого подружжя, задоволенню не підлягає.

Суд не погоджується також з доводами позивача про те, що платником за споживання електричної енергії, газопостачання, комунальних та телекомунікаційних послуг у період часу з жовтня 2019 року по лютий 2021 року повинна бути відповідач, оскільки відповідач ОСОБА_2 , з вини позивача ОСОБА_1 з вересня 2019 року не проживає у квартирі, даний факт підтверджує у позовній заяві позивач ОСОБА_1 , а відтак вона не могла використати ті послуги, частину вартості яких позивач просить стягнути з відповідача.

Суд вважає, що у період часу з жовтня 2019 року по лютий 2021 року відповідач ОСОБА_2 зобов`язана брати участь у витратах, пов`язаних з утриманням квартири і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку, проведенні ремонту допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Поряд з цим, позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів у підтвердження того, що він поніс витрати, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані та витрати, пов`язані з утриманням квартири і прибудинкової території, проведенні ремонту допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Оцінюючи аргументи, викладені в позові, суд в тому числі керується практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі «РуїзТоріха проти Іспанії» (RuizToriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).

VІ. Висновки суду

Аналіз перевірених і оцінених у судовому засіданні доказів у підтвердження позовних вимог та їх заперечень переконує суд, що позивачем ОСОБА_1 не надано належні, достовірні та допустимі докази, в силу вимог ст.ст. 76 - 81 ЦПК України на підтвердження оплати ним за особисті кошти комунальних послуг на утримання квартири АДРЕСА_1 у період з 2009 року по 25.11.2019 та доказів у підтвердження підстав для стягнення з відповідача коштів за утримання майна у період з 25.11.2019 по 01.02.2021, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

При цьому, до вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки з вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні в справі «Ушаков та Ушакова проти України» від 18.06.2015 (остаточне 18.09.2015), в пункті 78 якого зазначено, що «Суд приоцінці доказівкерується критеріємдоведеності «позарозумним сумнівом». Згідно з його усталеноюпрактикою доведеністьможе випливатиіз сукупностіознак чинеспростовних презумпційстосовно фактів,достатньо вагомих,чітких іузгоджених міжсобою…».

VІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до положень статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача (ч.2 ст.141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, то судові витрати покладаються на позивача.

Право на правову допомогу гарантовано статтями8,59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 р. №13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 р. №23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 р. №6-рп/2013).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Статтею 15 ЦПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з вимогами ст.137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат :1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі стороні необхідно надати суду такі докази: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що з метою отримання правничої допомоги у вище зазначеній справі відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги № 13 від 09.02.2021 з адвокатом Сільченком О.В., що підтверджується ордером серії ВН № 141487 від 09.02.2021 (а. с.90).

Адвокатом Сільченком О.В.згідно з договором про надання правової допомоги від 09.02.2021 та детальним описом виконаних робіт по справі визначено вартість послуг в обсязі 3000 грн. (а.с.89,92).

Адвокатом Сільченком О.В. до клопотання про компенсацію витрат відповідача, пов`язаних з розглядом справи долучено квитанцію до прибуткового касового ордеру № 13 від 10.02.2021 (а.с. 91).

Суд, дослідивши всі обставини, оцінивши докази з точки зору достатності та взаємозв`язку прийшов до висновку, що представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Сільченком О.В. надані належні, достовірні, допустимі докази, які не викликають сумніву і є достатніми для ухвалення судом рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на надання правничої допомоги в розмірі 3000 грн.

При ухваленні рішення в цій частині суд, відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», крім вимог національного законодавства керується також практикою ЄСПЛ.

Так,у пп.268,269рішення від23.01.2014у справі«East/WestAllianceLimited»проти України»ЄСПЛ вказав,що заявникмає правона компенсаціюсудових таінших витрат,лише якщобуде доведено,що таківитрати булифактичними інеминучими,а їхнійрозмір -обґрунтованим.

Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 15, 76-81, 83, 89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, на підставі ст.ст. 8, 13, 55, 59 Конституції України, ст.ст. 6, 13, ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 року), статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 15,16, 319, 322, 355, 356, 360, 383, 509, 526, 544 ЦК України, ст.ст.54, 61, 65, 66, 114 СК України, ст.ст.150, 162 ЖК України,ст.ст. 1, 7, 9, 13, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання майна - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шаргородський районний суд Вінницької області.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шаргородський районний суд Вінницької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне ім`я (найменування) cторін:

позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_5 , виданий 18.08.1995 Шаргородським РВ УМВС України у Вінницькій області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ;

відповідач:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_7 , виданий Шаргородським РВ УМВС України у Вінницькій області 12.07.2000, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 .

Рішення ухвалено та підписано 12.03.2021.

Головуючий суддя: Т.О. Соколовська