ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2117/21 Справа № 185/3322/20 Суддя у 1-й інстанції - Шаповалова І. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участюсекретаря -Солодової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Вербківська сільська рада Павлоградського району Дніпропетровської області, Друга Павлоградська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 про застосування наслідків нікчемного правочину, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в обгрунтування якого посилалася на те, що вона та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб в 1962 році, проживали разом до 1966 року, однак розірвання шлюбу вони не реєстрували, на день його смерті разом не проживали. За життя ОСОБА_4 склав заповіт від 19 грудня 2012 року на користь ОСОБА_2 . З вказаним заповітом позивач не погоджується, оскільки зазначила, що ОСОБА_4 був малограмотною людиною, а тому він не міг прочитати і підписати заповіт.

Враховуючи вищезазначене, позивач просила суд визнати правочин заповіт від 19 жовтня 2012 року, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений секретарем Поперечненської сільської ради, зареєстрованому в реєстрі за №49 нікчемним та застосувати наслідки нікчемного правочину, визнавши його недійсним.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено, з чим позивач не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

ОСОБА_2 відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст.360ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу, не скористались.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (актовй запис про смерть №48 від 04.11.2020 складений Виконавчим комітетом Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області).

За життя ОСОБА_4 склав заповіт від 19 грудня 2012 року на користь ОСОБА_2 , посвідчений секретарем Поперечненської сільської ради, зареєстрований в реєстрі за № 49.

З вказаним заповітом не погодилась його дружина позивач по справі ОСОБА_1 , з якою померлий зареєстрував шлюб 15 жовтня 1962 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 на день складання заповіту був дієздатною особою, яка мала право на волевиявлення розпорядження своїм майном на випадок смерті. Ці обставини оцінені судом та підтверджені показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Форма та зміст оспорюваного заповіту, повноваження особи яка його посвідчила секретаря Поперечненської сільської ради, відповідають положенням п.1.2. Розділу І, п.1 Розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України 11.11.2011 № 3306/5 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необгрунтованості та недоведеності позовних вимог, зокрема, доводів на підтвердження визнання заповіту нікчемним з підстав, зазначених у частині першій статті 1257 ЦК України, суду не надано.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що ОСОБА_4 мав вади зору та не міг у зв`язку з цим особисто (самостійно) прочитати вголос текст заповіту та не зробив власноручно запис про вказане; під час підписання заповіту були порушені положення ч. 4 ст. 207 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.

У статті 1233ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною другою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний в силу припису закону.

Крім того, при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину із зазначених підстав необхідно враховувати, що ці норми передбачають загальну підставу для нікчемності правочину і застосовуються лише в тому випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Спеціальною нормою, яка регламентує підстави визнання заповіту недійсним або нікчемним є приписи статті 1257 ЦК України.

Стаття 1257ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).

Згідно із статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи, при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт на прохання ОСОБА_4 складено за допомогою загальноприйнятих технічних засобів із зазначенням місця і часу його складання (с. Поперечне Павлоградського району Дніпропетровської області, 19 жовтня 2012 року, о 16 год. 40 хв), секретар Поперечненської сільської ради В.В. Аксьонова в приміщенні сільської ради встановила особу заповідача, перевірила його дієздатність, роз`яснила заповідачу зміст статей 1241,1244,1273,1286-1295,1307 ЦК України та посвідчила особистий підпис на заповіті, при цьому будь-яких інших осіб при цьому не було, а тому і не було необхідності залучати свідків для такого посвідчення.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав вважати складений ОСОБА_4 заповіт нікчемним, оскільки позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року (справа №364/839/18, провадження №61-2611св19), у постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року (справа №520/11797/16-ц, провадження №61-16489св19).

Посилання апелянта на те, що спадкодавець не зробив власноручно запис про те, що саме він особисто вголос прочитав заповіт не є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину нікчемним (недійсним), оскільки вказана інформація зазначена в заповіті секретарем Поперечненської сільської ради В.В. Аксьоновою за допомогою загальноприйнятих технічних засобів на прохання ОСОБА_4 , а сам заповіт власноручно підписаний спадкодавцем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів апелянта про наявність вади зору у померлого ОСОБА_4 , оскільки апелянт з померлим на день складання заповіту та тривалий проміжок часу до цього не проживала, стосунків не підтримувала, а тому не могла бути обізнаною про його стан здоров`я та рівень освідченості.

Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградськогого міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова