печерський районний суд міста києва

Справа № 757/35715/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року Печерський районний суд міста Києва

в складі: головуючого судді Бусик О.Л.

при секретарі Дибі І.Б.

за участю:

позивачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представників позивачів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5

представника відповідача: ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технофорс» про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, визнання умов трудового договору, такими, що погіршують становище працівників порівняного з чиним законодавством, зобов`язанн явчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що їх було прийнято на роботу до відповідача на посаду менеджером кожного, зокрема ОСОБА_1 31 травня 2010 року, ОСОБА_3 01 листопада 2010 року та ОСОБА_2 30 грудня 2011 року.

Зазначають, що наказом директора ТОВ «Технофорс» від 11 червня 2019 року їх звільнено з роботи у зв`язку з систематичним невиконанням трудових обов`язків на підставі п. 3 ст. 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України).

Зауважили, що до моменту звільнення вони не порушували трудових обов`язків, жодних заходів дисциплінарної відповідальності до них з боку відповідача застосовано не було.

Також позивачі вказують, що їх було звільнено за порушення обов`язків, встановлених у договорах про конфіденційність та нерозголошення інформації, датованих 31 серпня та 18 вересня 2018 року, що підписані ними під впливом насильства та заднім числом, які вважають недійсними також з огляду на встановлені їх умовами обов`язки, що значно погіршують становище працівника порівняно із законодавством України про працю, а саме про конфіденційність і нерозголошення інформації та встановлення відповідальності працівника у виді штрафу за розголошення такої інформації.

Посилаючись на викладене, а також те, що через порушення своїх трудових прав з боку відповідача, вони не зацікавлені в продовженні трудових відносин із ТОВ «Технофорс», підстави про їх звільнення зазначені роботодавцем є перешкодою для реалізації права на працю, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , просять визнати їх звільнення з роботи з посади менеджерів на підставі наказу ТОВ «Технофорс» від 12 червня 2019 року незаконним та скасувати вказаний наказ; визнати умови трудового договору щодо встановлення обов`язків ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дотриматися вимог роботодавця ТОВ «Технофорс» про конфіденційність та нерозголошення інформації, щодо встановлення відповідальності працівника у вигляді штрафу за розголошення такої інформації, що викладені у договорах, укладених між ТОВ «Технофорс» та окремо із кожним з позивачів про конфіденційність та нерозголошення інформації від 31 серпня 2018 року такими, що погіршують становище працівника порівняно із законодавством України про працю, внаслідок чого є недійсним; визнати формулювання причин звільнення позивачів на підставі п. 3ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання посадових обов`язків невірним і змінити формулювання звільнення, вказавши формулювання звільнення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - звільнення з роботи за власним бажанням у зв`язку з порушенням законодавства про працю за ч.3 ст.38 КЗпП України; зобов`язати ТОВ «Технофорс» внести зміни до трудової книжки ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та змінити внесений ТОВ «Технофорс» запис про «звільнення з посади менеджера на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України» на запис про «звільнення з роботи за власним бажанням у зв`язку з порушенням законодавства про працю ч.3 ст. 38 КЗпП України».

Ухвалою судді від 08 серпня 2019 року відкрито провадження в указаній цивільній справі для розгляду за правилами спрощеного провадження.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2019 року витребувано у відповідача ТОВ «Технофорс» докази.

У листопаді 2019 року до Печерського районного суду міста Києва надійшов відзив ТОВ «Технофорс» на вказаний позов, в якому представник відповідача просить у позові відмовити, посилаючись на те, що позивачі, перед звільненням притягалися до дисциплінарної відповідальності та їм були оголошені догани за виявлені грубі порушення умов договору про конфіденційність та нерозголошення інформації, а саме: користуючись доступом до комерційної таємниці (даних про клієнтів та контрагентів), використовували та розголошували її у власних інтересах, перенаправляючи клієнтів для придбання продукції аналогічної (конкуруючої), яку реалізовує відповідач, до іншого підприємства; за повторні порушення позивачами умов договорів про конфіденційність та нерозголошення інформації, останніх було звільнено на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України; ТОВ «Технофорс» як роботодавець вправі встановлювати вимоги щодо збереження конфіденційної інформації, а підтвердження підписання вказаних правочинів під впливом насильства та заднім числом не підтверджені належними доказами; правові підстави для зміни формулювання причин звільнення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні з огляду на положення статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), за змістом якої можуть бути захищені лише реальні порушені права, а не припущення щодо можливого виникнення в майбутньому; наявні в матеріалах справи надані позивачами органу досудового розслідування фотокопії пояснення, є неналежними доказами.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року витребувано у ВКП Дніпровського управління поліції ГУ НП у м. Києві засвідчені копії пояснень, наданих ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 червня 2019 року.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії: заяви ОСОБА_3 про надання відпустки від 03 вересня 2018 року; наказу про відпустку ОСОБА_3 у 2018 році.

У лютому 2020 року до Печерського районного суду міста Києва надійшла відповідь на відзив ТОВ «Технофорс» від представника позивачів, в якій остання просить відхилити доводи відповідача, викладені у відзиві, посилаючись на те, що надані накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сфальсифіковані та ніколи останнім не вручалися, так само як і договори про конфіденційність інформації, які, крім іншого є недійсними з огляду на ст. 9 КЗпП України, через те, що погіршують становище працівників, порівняно із законодавством України про працю; підтвердження ознайомлення позивачів з положенням про конфіденційну інформацію відсутні; з позивачами укладено звичайний трудовий договір, а не контракт, який не передбачає додаткових обов`язків та підстав для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності; визначена відповідачем інформація щодо потенційних покупців (контрагентів ТОВ «Технофорс») не відноситься до комерційної таємниці, а така інформація є публічною; вимоги позивачів про зміну формулювання причин звільнення ґрунтуються на положеннях ст. 235 КЗпП України та підтверджуються сталою судовою практикою; відповідні відомості з Єдиного реєстру досудових розслідувань підтверджують відповідні звернення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджують факт їх звернення до правоохоронних органів про вчинення злочину щодо них.

У лютому 2020 року до Печерського районного суду міста Києва надійшли пояснення представника відповідача, в яких остання зазначає про пропущення без поважних причин позивачами строку для подачі відповіді на відзив; наявний в матеріалах справи наказ ТОВ «Технофорс» про звільнення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завірений та відповідає оригіналу, що зберігається у відповідача; оспорювані позивачами договори про конфіденційність як правочини, можуть бути визнані недійсними на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме через недотримання сторонами під час їх укладення положень ч. ч. 3,5,6 ст. 203 цього Кодексу.

У лютому 2020 року до Печерського районного суду міста Києва надійшли заперечення від представника ТОВ «Технофорс», в яких остання просить у задоволенні вказаного позову відмовити, посилаючись на те, що стороною позивачів не надано жодних підтверджень щодо фальсифікації відповідачем своїх внутрішніх документів; наказом ТОВ «Технофорс» ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено саме за повторне порушення положення про конфіденційну інформацію, що відповідає наявному у позивачів змісту такого наказу; встановлення роботодавцем вимог щодо збереження конфіденційної інформації є правом власника такої конфіденційної інформації, а підписання таких правочинів позивачами під впливом фізичного та психологічного насильства не підтверджені доказами.

У березні 2020 року до Печерського районного суду міста Києва надійшли додаткові пояснення від представника відповідача, в яких адвокат Климчук А.В. зазначає про порушення стороною позивачів процесуальних обов`язків в частині надання інформації про зміну адреси листування під час розгляду справи.

У листопаді 2020 року до Печерського районного суду міста Києва надійшли пояснення від представника ТОВ «Технофорс», в яких остання просить не приймати висновок за наслідками проведення експертизи комерційної таємниці і раціоналізаторських пропозицій від 30 вересня 2020 року, як такий, що є передчасним і наданий без достатнього правового регулювання.

У січні 2021 року до Печерського районного суду міста Києва надійшли пояснення від представника ТОВ «Технофорс».

Климук А.В. , в яких остання просить відмовити у позові, посилаючись на існування обставин причинно-наслідкового зв`язку між діями позивачів та збитками, завданими відповідачу внаслідок розголошення комерційної таємниці та укладення ТОВ «Ремонт інжинірінг груп» із контрагентами ТОВ «Технофорс», які є предметом досудового розслідування в межах кримінального провадження № 12019100040004357.

Позивачі у судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити, виходячи з мотивів, викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні представники позивачів позов підтримали та просили задовольнити, виходячи з мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені в письмових поясненнях.

Суд, заслухавши обґрунтування представників позивачів, пояснення позивачів, заперечення представника відповідача, покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 82 ЦПК України преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому суб`єктний склад сторін у справі не має бути повністю тотожним. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що наказом відповідача від 31 травня 2010 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду менеджера ТОВ «Технофорс».

Також наказом ТОВ «Технофорс» від 01 листопада 2010 року ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду менеджера відповідача.

Крім того, наказом ТОВ «Технофорс» від 30 грудня 2011 року ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду менеджера відповідача.

Наказом відповідача від 01 серпня 2018 року у ТОВ «Технофорс» введено в дію положення про конфіденційну інформацію, в тому числі про комерційну таємницю (додаток № 1).

Пунктом 2 згаданого наказу передбачено обов`язковість для ознайомлення із згаданим положенням, в тому числі менеджерам.

Підтвердження ознайомлення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з таким внутрішнім розпорядчим документом, виданим керівником підприємства відсутні.

Поряд із цим, встановлено, що між відповідачем з однієї сторони та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з іншої сторони, з кожним окремо, укладено договори про конфіденційність та нерозголошення інформації, датовані відповідно 31 серпня та 18 вересня 2018 року, згідно з умовами яких, позивачі взяли на себе обов`язки не розголошувати ніякої конфіденційної інформації, отриманої від ТОВ «Технофорс», будь-якій третій особі, за винятком випадків, передбачених діючим законодавством (п. 2.2. цього договору).

За змістом п. 1 укладених між сторонами договорів, під конфіденційною інформацією розуміються: відомості про внутрішню організацію компанії, системи звітності і аналізу роботи посадові інструкції, правила роботи, фінансові дані, інформація про клієнтів, контрагентів ТОВ «Технофорс», будь-яка інформація, що відображається на робочих комп`ютерах, інших системах опрацювання даних, незалежно від способів передачі інформації, носія і форми надання; відомості про хід, виконання, умови виробничого процесу, найману робочу силу, незалежно від способів передачі інформації, носія і форми надання; інформація, що розголошується на нарадах, в інших місцях, що стосується господарської діяльності, незалежно від способів передачі інформації, носія і форми надання; будь-яка інформація, шо не є загальновідомою або загальнодоступною та має для відповідача дійсну або потенційну цінність з комерційних причин, розголошення якої може завдати майнової шкоди, а також підірвати ділову репутацію або престиж ТОВ «Технофорс» і її персоналу.

Пунктом 2.1. вказаних договорів встановлено, що позивачі зобов`язані використовувати конфіденційну інформацію, що надана ТОВ «Технофорс», або стала відомою в ході технологічної взаємодії сторін у відповідності з умовами цього договору.

Відповідно доп. п.2.3., 2.4. укладених між сторонами договорів про конфіденційність та нерозголошення інформації протягом строку дії цього договору ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , кожен зокрема, буде дотримуватися такого самого ступеня секретності з метою уникнення розголошення або використання конфіденційної інформації відповідача, якого б вони дотримувалися стосовно своєї власної конфіденційної інформації такого ж самого ступеня важливості. Сторони зобов`язуються вжити усі необхідні заходи для збереження конфіденційної інформації від розголошення.

Згідно з п. 3.2. вказаних договорів, датованих 31 серпня та 18 вересня 2018 року позивач, кожен зокрема, у разі розголошення конфіденційної інформації та комерційної таємниці, сплачує на користь ТОВ «Технофорс» штраф за кожен випадок такого порушення та додатково відшкодовує завдану шкоду.

Згідно із частиною третьою ст. 21 КЗпП України визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Частина 2 ст. 3 КЗпП України передбачає можливість установлення особливостей праці, тобто особливостей правового регулювання певних трудових відносин, надаючи окремим підприємствам, установам, організаціям право регулювати трудові відносини їхніми статутами, положеннями.

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними (ст. 9 КЗпП України).

Таким чином, забезпечивши можливість установлення особливостей праці, тобто особливостей правового регулювання певних трудових відносин, КЗпП України у ст. 9 закріплює норму, якою забороняє підприємству, установі, організації уводити до своїх внутрішніх нормативних актів умови, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю, в тому в тому числі, які визначаються відповідним законодавством та статутами підприємств, установ, організацій.

Порядок та особливості укладення контрактів при прийнятті на роботу працівників на підприємства, в установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також до громадян, визначається Положенням про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №170 (далі - Положення), із наступними змінами та доповненнями.

Пунктом 5 цього Положення передбачено, що умови контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними.

Зазначений пункт Положення є аналогічним за змістом до ст.9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Конституційний Суд України в рішенні від 09 липня 1998 року №12-рп/98 зазначив у п. 5 про те, що умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (ст.9 КЗпП України).

Відповідно до п. 6 згаданого Положення особи, які за своїми службовими обов`язками мають доступ до інформації, зафіксованої в контракті, не вправі її розголошувати.

Особи, які володіють конфіденційною інформацією, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї методи захисту. До кола конфіденційної інформації у сфері господарської (підприємницької) діяльності відноситься інформація, що визнається такою законом (ст. 862ЦК України, комерційна таємниця (ст. ст. 505-508 ЦК України).

Відповідно до ст. 36 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відомості, пов`язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб`єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб`єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб`єктом господарювання відповідно до закону.

Договір про конфіденційність (про нерозголошення) створює юридичне зобов`язання щодо забезпечення конфіденційності і примушує тих, хто погоджується його підписати, не розголошувати дані, визначені законодавцем як «таємні», третім особам.

Конфіденційна інформація поряд з службовою та таємною належить до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до п. 2 ст. 21 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Отже,роботодавець вправі забезпечити правомірне використання та захистити від нецільового використаннята розголошення іншими особами інформацію, яка має цінність для нього як власника (конфіденційна інформація), шляхом узгодження відповідних умов її використання та захисту через з найманим працівником у договірному порядку.

Крім того, законодавство надає можливість встановлювати в договірному порядку відповідальність за порушення зобов`язань щодо конфіденційної інформації (надання/ненадання інформації, її використання (розголошення)), в тому числі постраждала сторона має право на відшкодування завданих збитків, спричинених порушенням умов про нерозголошення конфіденційної інформації.

За таких обставин суд вважає, що оспорювані договори про конфіденційність та нерозголошення інформації від 31 серпня та 18 вересня 2018 року не погіршують становище ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 порівняно із законодавством про працю, а відступ від положень трудового законодавства не порушує їх законні права та інтереси, у зв`язку із чим відсутні підстави для визнання вказаних правочинів недійсними відповідно до положень ст. 9 КЗпП України.

Поряд із цим, суд зазначає, що згідно з ч. 6 ст. 36 ГК України за розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, винні особи несуть відповідальність, установлену законом.

Шкода, заподіяна внаслідок розголошення комерційної таємниці працівником, вважається немайновою (абз. 3 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування морального (немайнового) збитку».

Згідно з ч. 2 ст. 130 КЗпП України працівник відшкодовує лише пряму дійсну шкоду. До того ж, розмір заподіяної шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухобліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами (ч. 1 ст. 135-3 КЗпП України).

Отже, законодавство про працю не передбачає можливості покладання на працівника майнової відповідальності (штрафу) за розголошення комерційної таємниці.

У вище загаданому рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року №12-рп/98, вказано, що незважаючи на застереження, які містяться в Кодексі Законів про працю та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: це як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.

Отже, аналізуючи норми законодавства про працю, враховуючи висновки Конституційного Суду України, суд приходить до переконання, що в трудовому контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови, в тому числі і щодо відповідальності, але вони не повинні суперечити чинному законодавству.

Пунктом 3.2. укладених між сторонами договорів про конфіденційність передбачено, в тому числі й застосування до працівника такої санкції як сплата штрафу у разі розголошення конфіденційної інформації в розмірі 2 000,00 доларів США.

Аналізуючи вказане положення договору на предмет його відповідності законодавству України про працю, слід зазначити, що трудовим законодавством не передбачено можливості застосовувати такий вид відповідальності як штраф за розголошення конфіденційної інформації.

Статтею 39 КЗпП України визначено підстави розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника та зазначено про те, що спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються у загальному порядку.

Стаття 147 КЗпП України передбачає застосування до працівників за порушення трудової дисципліни лише такі види стягнень, як догана та звільнення. Інші види стягнень можуть встановлюватися тільки законами, а не договором між працівником та роботодавцем.

Встановлена у п. 3.2. відповідальність позивачів у вигляді штрафу (грошове стягнення) є майновою відповідальністю, а не дисциплінарною, то така умова договорів від 31 серпня та 18 вересня 2019 року суперечить законодавству, отже є недійсною в силу закону і не потребує визнання її такою у судовому порядку.

При цьому, суд зазначає, що позивачі, звертаючись до суду із вказаним позовом, хоча й вказували на вчинення (підписання) вказаних вище правочинів під тиском, проте не ставили перед судом питання про визнання цих договорів недійсними з причин їхукладення під тиском, погрозою, тощо, тобто під впливом насильства або під впливом тяжкої обставини на підставі ст. 231 ЦК України, а тому суд, з огляду на визначений цивільним процесуальним законодавством принцип диспозитивності (ст. ст. 3, 13 ЦПК України) наявність/відсутність таких обставин не перевіряє та не встановлює питання доведення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 чи спростування відповідачем обставин застосування фізичного чи психічного впливу під час їх вчинення.

При цьому, судом встановлено, що в результаті виникнення між позивачами та роботодавцем в особі керівництва неодноразових конфліктних ситуаційна робочому місці (причини виникнення конфлікту та його характер достовірно суду не відомі), між сторонами існують особисті триваючі неприязні відносини, а на момент розгляду та вирішення справи в суді, ситуація в добровільному порядку не вирішена.

Так, судом з`ясовано, що наслідком виниклих інцидентів між сторонами, є, в тому числі й відповідне складення заступником директора ТОВ «Технофорс» доповідної записки датованої 20 травня 2019 року,за змістом якої позивачі здійснювали перенаправлення клієнтів для придбання продукції аналогічної (конкуруючої), яку реалізує ТОВ «Технофорс», до іншого підприємства, маючи із останнім безпосередній зв`язок та надаючи останньому дані про клієнтів ТОВ «Технофорс».

Як вбачається з наявних в матеріалах справи актів, складених 27 травня 2019 року директором ТОВ «Технофорс» ОСОБА_7 , його заступником ОСОБА_8 та юристом ОСОБА_9 , позивачі відмовилися від надання письмових пояснень з приводу зазначених у доповідній записці обставин.

Наказом директора ТОВ «Технофорс» від 03 червня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 оголошено догану, кожному.

Відповідно згаданого наказу, підставою для притягнення позивачів до дисциплінарної відповідальності стало порушення вимог п. п. 2.1.-2.4. договорів про конфіденційність та нерозголошення інформації від 31 серпня та 18 вересня 2018 року, відповідно, а саме те, що останні перенаправляли клієнтів для придбання продукції аналогічної (конкуруючої), яку реалізує ТОВ «Технофорс», до іншого підприємства, маючи із останнім безпосередній зв`язок.

Актами, датованими 04 червня 2019 року, складеними директором ТОВ «Технофорс» ОСОБА_7 , його заступником ОСОБА_8 та юристом ОСОБА_9 , позивачі відмовилися від ознайомлення з наказом від 03 червня 2019 року про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

Доповідною запискою від 07 червня 2019 року, заступником директора ТОВ «Технофорс» повідомлено керівника підприємства про повторні аналогічні, тим що описані в доповідній записці, датованій 20 травня 2019 року факти порушень з боку позивачів умов договорів про конфіденційність та нерозголошення інформації.

Наказом відповідача від 12 червня 2019 року звільнено менеджерів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 з роботи у ТОВ «Технофорс» на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Із вказаного наказу вбачається, що позивачі, користуючись доступом до комерційної таємниці, а саме: даними про клієнтів та контрагентів ТОВ «Технофорс», використовували її у власних інтересах, а саме: перенаправляли клієнтів для придбання продукції аналогічної (конкуруючої), яку реалізує ТОВ «Технофорс», до іншого підприємства, маючи з останнім безпосередній зв`язок, тим самим ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 порушили умови положення про конфіденційну інформацію, затверджену наказом директора ТОВ «Технофорс» від 01 серпня 2018 року та п. п. 2.1.-2.4. договорів про конфіденційністьта нерозголошення інформації від 31 серпня та 18 вересня 2018 року, відповідно.

За змістом згаданого наказу, підтвердження вищевказаних порушень є дані із системи CRM ТОВ «Технофорс», а також повідомлення клієнтів контрагентів відповідача.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до положень ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 18, 22 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника. При цьому суди не вправі визнавати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. При розгляді таких спорів судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3ст. 40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених ст. ст. 147-1, 148, 149 КЗпП Україниправил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП України належать: догана та звільнення.

Звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України - є видом дисциплінарного стягнення. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд повинен з`ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв`язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України).

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Поряд із цим, висновок ТОВ «Технофорс» про невиконання позивачами як працівниками без поважних причин обов`язків, покладених на них трудовими договорами або правилами внутрішнього трудового розпорядку базується на доповідній записці, датованій 20 травня 2019 року, що слугувала підставою для застосування догани, однак такий службовий документ не містить посилань на документи чи докази, які безпосередньо встановлюють факт розголошення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 конфіденційної інформації підприємства третім особам, а також в ній не зазначено та не конкретизовано, які ж саме дані (відомості) та щодо яких конкретних клієнтів та контрагентів, якої саме продукції та підприємства ів який час та спосіб були розголошені.

При цьому, підтвердження, на які посилається заступник директора ТОВ «Технофорс» ОСОБА_8 у доповідній записці, а саме: дані із системи CRM ТОВ «Технофорс», так само як і підтвердження наявності доступу у позивачів до такої системи електронного документообігу цього підприємства, а також відповідні повідомлення клієнтів (із зазначеннях чіткого, конкретного їх найменування) в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, за відсутності об`єктивних даних щодо існування вище перелічених порушень з боку позивачів, обставини про розголошенняостанніми комерційної таємниці ґрунтуються лише на припущеннях, а тому суд зазначає про незаконність наказу від03 червня 2019 року про оголошення догани ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , через те, що він ґрунтується лише надоповідній записці (службовий документ), яка не містять конкретних фактів.

При цьому, в самому наказі від 03 червня 2019 року перелічені усі пункти розділу 2 договорів, що визначають обов`язки позивачів (п. п. 2.1., 2.2., 2.3., 2.4.), однак не міститься посилання на чітке виокремлення констатуючої та розпорядчої частин договорів, що інкримінується кожному з них.

Разом з тим, суд зазначає про ненаведення таких фактів порушення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 обумовлених договорами правил комерційної таємниці й у повторній доповідній записці заступника директора ТОВ «Технофорс» ОСОБА_8 від 07 червня 2019 року, а також прийнятому на її підставі наказу про їх звільнення від 12 червня 2019 року, зокрема, в наказі про звільнення відповідачем чітко не визначено в чому полягає порушення позивачами вимог законодавства та умов укладених з кожним із них договорів, які саме відомості та конфіденційну інформацію було розголошено, кому саме (найменування конкретного підприємства відсутні), в який саме спосіб були розповсюджені відомості, ким конкретно з позивачів та за яких обставин їх було поширено, які саме дії ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 стали причиною розповсюдження комерційної інформації підприємства.

Таким чином, роботодавцем не доведено чи мало місце порушення саме позивачами положень вказаних внутрішніх документів ТОВ «Технофорс», а як наслідок, неможливо достовірно встановити, чи мають відношення останні до ситуації, яка склалася, тому підстави для застосування дисциплінарної відповідальності та звільнення позивачів саме за п. 3 ст. 40 КЗпП України відсутні, а як наслідок наказ про застосування дисциплінарного стягнення у виді догани є незаконним, оскільки не доведено недбале ставлення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до збереження конфіденційної інформації.

При цьому, сам по собі факт реєстрації та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100040004357 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 232 Кримінального кодексу України не є підтвердженням вчинення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідних правопорушень.

Крім того, суд зазначає, що не містять жодних даних та відомостей щодо позивачів й наявні в матеріалах справи розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ТОВ «Ремонт інжинірінг груп», та договори від 18 квітня 2019 року (укладений між Публічним акціонерним товариством «Запоріжсталь» та відповідачем), від 28 листопада 2017 року (укладений між ТОВ «Технофорс» та Приватним акціонерним товариством «Новокраматорський машинобудівний завод»), від 27 лютого 2017 року (укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірнично-збагачувальний комбінат» та відповідачем)й додатки та специфікації до них, а також не підтверджують ніяких дій з боку ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які можна було б розцінити як розголошення комерційної таємниці ТОВ «Технофорс», тобто, що така інформація доводиться до відома сторонніх осіб (хоча б однієї особи і якої саме), та наслідках у вигляді спричинення істотної шкоди суб`єкту господарської діяльності (відповідачу), надані останнім комерційні пропозиції від 26 жовтня 2018 року, 16 квітня 2019 року, лист-повідомлення від 14 червня 2019 року, відомості з відправлення електронних листів.

Що ж стосується наявного в матеріалах справи висновку експерта від 30 вересня 2020 року, то вбачається, що питання, які були поставлені на вирішення експерту, стосувалися положення про конфіденційну інформацію, в тому числі про комерційну таємницю, які діяли у відповідача з 01 серпня 2018 року, а також достатності вжитих ТОВ «Технофорс» заходів захисту внутрішньої інформації.

При цьому, суд вказує, що оскільки підтвердження ознайомлення позивачів із їх змістом відсутні, та не містять жодних посилань на конкретні умови та пункти згаданих положень відповідача й укладені ТОВ «Технофорс» із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , кожним окремо, договори про конфіденційність та нерозголошення інформації від 31 серпня та 18 вересня 2018 року, тому вказаний локально-правовий акт підприємства не поширюється на спірні правовідносини сторін, а також, враховуючи неможливість надання відповіді експертом щодо ТОВ «Технофорс», згаданий висновок експерта, з огляду на об`єкти судової експертизи, є недоцільним для вирішення даної справи та взагалі не має сенсу.

Також суд зазначає, що для вирішення вказаної справи не мають жодного юридичного значення й покази, допитаних в судовому засіданні в якості свідків - директора ТОВ «Технофорс» ОСОБА_7 та його заступника ОСОБА_8 , через те, що вони стосуються обставин заподіяння шкоди підприємству та її розміру, однак питання матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству (ст. 130 КЗпП України) не є предметом вказаного спору, який виник хоча із трудових відносин, однак стосується виключного незаконного звільнення працівників з роботи.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

В позовній заяві ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просять змінити формулювання причин їх звільнення з п. 3ст. 40 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 цього ж Кодексу.

За змістом ст. 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону.

Оскільки встановлено безпідставне застосування дисциплінарних стягнень до позивачів та порушення порядку їх застосування, а як наслідок відсутність законних підстав для звільнення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за обставинами, зазначеними ТОВ «Технофорс» у наказі від 12 червня 2019 року, позивачі не мають наміру продовжувати роботу, тому суд, вважає за можливе, змінити формулювання причин звільнення позивачів з п. 3 ст. 40 КЗпП України на звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, враховуючи й те, що істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені, та роботодавець не має права самостійно змінювати зазначену ним причину звільнення з роботи.

У зв`язку з тим, що за рішенням суду змінюються формулювання причин звільнення позивачів, через, в тому числі й встановлені під час розгляду справи порушення роботодавцем трудового законодавства, тому ТОВ «Технофорс» необхідно зобов`язати в примусовому порядку після запису про незаконне звільнення, зробити такі відповідні записи в трудових книжках ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про зміни формулювання причини звільнення, після цього навести нове правильне формулювання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію», ст. ст. 3, 9, 21, 38, 39, 40, 130, 135-3, 139, 147, 149, 235 Кодексу Законів про Працю України, ст. 36 Господарського кодексу України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технофорс» про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, визнання умов трудового договору, такими, що погіршують становище працівників порівняного з чинним законодавством, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати формулювання причин звільнення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з роботи з посад менеджерів Товариства з обмеженою відповідальністю «Технофорс» 12 червня 2019 року на підставі ч.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання посадових обов`язків - незаконними.

Змінити формулювання звільнення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з роботи з посад менеджерів Товариства з обмеженою відповідальністю «Технофорс», вказавши правильне формулювання звільнення 12 червня 2019 року з роботи з посад менеджерів Товариства з обмеженою відповідальністю «Технофорс» за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю (ч.3 ст.38 КЗпП України).

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Технофорс» (код ЄДРПОУ 36560388, юридична адреса: 01021, м. Київ, вул. Грушевського, 28/2, місцезнаходження: 02125, м. Київ, вул. Старосельська, 1, офіс 20) внести зміни до трудових книжок ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса проживання АДРЕСА_1 ), ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса проживання АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса проживання АДРЕСА_3 ) про записи «звільнено з роботи з посади менеджера Товариства з обмеженою відповідальністю «Технофорс» 12 червня 2019 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю (ч.3 ст. 38 КЗпП України)» замість зазначених про «звільнено з посади менеджера на підставі ч.3 ст.40 КЗпП України», кожному.

В іншій частині вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технофорс» (код ЄДРПОУ 36560388, юридична адреса: 01021, м. Київ, вул. Грушевського, 28/2, місцезнаходження: 02125, м. Київ, вул. Старосельська, 1, офіс 20) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса проживання АДРЕСА_1 ), ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса проживання АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса проживання АДРЕСА_3 ) по 1 536,80 грн (одній тисячі п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) сплаченого судового збору кожному.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачі: ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса проживання АДРЕСА_1 );

ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса проживання АДРЕСА_2 );

ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса проживання АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Технофорс» (код ЄДРПОУ 36560388, юридична адреса: 01021, м. Київ, вул. Грушевського, 28/2, місцезнаходження: 02125, м. Київ, вул. Старосельська, 1, офіс 20).

Повний текст судового рішення складено 10 березня 2021 року.

Суддя: О.Л. Бусик