Головуючий суддя в суді І інстанції

Козіна С.М.

Єдиний унікальний № 374/43/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2021 року Ржищівський міський суд Київської області в складі :

головуючої судді - Козіної С.М.,

за участі:

секретаря - Маламан Я.О.,

позивачки - ОСОБА_1 (не з`явилась),

відповідача - ОСОБА_2 (не з`явився),

третьої особи - представника Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області (не з`явився),

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в м. Ржищів Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ржищівська міська державна нотаріальна контора Київської області про визнання договору дарування квартири недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

16 лютого 2021 року позивачка подала до суду вищезазначений позов, який остання мотивувала тим, що у січні 2021 року відповідач ОСОБА_2 запропонував їй безкоштовно передати йому належну їй квартиру АДРЕСА_1 , за що обіцяв надавати щомісячну матеріальну допомогу на харчування, самостійно сплачувати нараховані за квартиру комунальні послуги, оплачувати лікування позивачки та у цілому утримувати та доглядати за нею до смерті, на що вона погодилась, оскільки як пенсіонерка отримує мінімальну пенсію, у 2018 році перенесла інфаркт, страждає на стенокардію ФК II та атеросклеротичний кардіосклероз, пароксизмальну форму фібриляції передсердь СН НА ГХ III, ст.3 з дуже високим ризиком, хронічний пієлонефрит, гематурію, 14 вересня 2020 року перенесла гіпертонічний криз, ускладнений (аритмогенний варіант) ДЕП II, АСГМ, через що у період з 14 вересня 2020 року по 25 вересня 2020 року перебувала у лікарні на стаціонарному лікуванні та по сьогоднішній день проходить призначений лікарями курс лікування та реабілітації, потребує сторонньої допомоги. 3 лютого 2021 року державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області Отькало С.В. був посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між дарувальником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі за № 86. Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Індексний номер: 242880623 від 03.02.2021 року, Реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна:2282624932113. Зазначена вище квартира складається з трьох жилих кімнат, має загальну площу 61,5 кв.м., жилу площу - 37,2 кв.м. Вказана квартира належала позивачці на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Ржищівським комбінатом комунальних підприємств Київської області 22.10.2002 та зареєстрованого Ржищівським бюро технічної інвентаризації Київської області за реєстром №3039 в кн.15. Зазначена вище квартира була та залишається єдиним житлом позивачки. Згідно ст. 2 Договору дарування квартири від 3 лютого 2021 року дарунок (квартиру АДРЕСА_1 ) сторони за договором оцінили у 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень. Згідно п. 2 ст. 3 Договору дарування квартири від 3 лютого 2021 року, - в поданій заяві ОСОБА_1 повідомила, що дітей або осіб, які перебувають під опікою та піклуванням і мають право на користування квартирою, немає. Зміст цієї заяви доведений нотаріусом до відома обдарованого. Відповідно до ст. 4 Договору дарування квартири від 3 лютого 2021 року сторони домовились про символічну передачу дарунку: прийняття обдарованим ключів від квартири та технічного паспорта на неї свідчитиме про те, що передача дарунку відбулася. У ст. 6 Договору дарування квартири від 3 лютого 2021 року зазначено, що зміст ст. 203 Цивільного кодексу України щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 216 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків недійсності правочину сторонам роз`яснено. Інших застережень, щодо роз`яснень сторонам правової природи, прав і обов`язків сторін за договором дарування у тексті не має та при укладенні договору нотаріусом позивачці не роз`яснювались правові наслідки укладення договору дарування. Після укладання Договору дарування квартири від 3 лютого 2021 року позивачка залишилась проживати у квартирі АДРЕСА_1 , проте відповідач матеріальну допомогу не надавав, і позивачка була змушена за власні кошти зі своєї пенсії сплачувати комунальні послуги, купувати ліки, продукти харчування, тощо. Тільки після укладання оспорюваного правочину позивачка зрозуміла, що при укладенні договору дарування, вона помилилась щодо його правової природи, прав і обов`язків сторін договору, вважаючи його договором довічного утримання, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що договір дарування не був би вчинений. Позивачці майже 76 років, вона має статус «Дитина війни», дуже сильно хворіє і потребує сторонньої допомоги, догляд та піклування, укладаючи договір вона мала на меті отримати від відповідача необхідну допомогу і догляд, і не мала наміру дарувати квартиру, яка була її єдиним житлом, в якій вона проживає, тому вважає, що вищезазначене свідчить про укладення нею спірного договору дарування під впливом помилки. Також просила врахувати, що після укладення оспорюваного договору дарування вона продовжувала проживати у спірній квартирі, передача квартири фактично не відбулася, що підтверджує її реальні наміри на укладення договору довічного утримання, а не договору дарування. Зважаючи на свій вік, стан здоров`я, потребу у догляді та сторонній допомозі, позивачка не могла на момент укладення договору правильно сприймати фактичні обставини правочину, що й призвело до укладення договору дарування під впливом помилки. Враховуючи зазначене, позивачка просила визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 3 лютого 2021 року державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області Отькало С.В., реєстраційний номер № 86, недійсним та скасувати його реєстрацію.

У підготовче засіданні позивачка ОСОБА_1 не з`явилась, подавши заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

У підготовче засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав, про що подав відповідну заяву.

У підготовче засідання представник Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області не з`явився.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

За змістом ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верхового Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову та прийняття його судом без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Враховуючи, що визнання відповідачем позову вимогам закону не суперечить, права, свободи чи інтереси інших осіб не порушує, суд приймає визнання ОСОБА_2 позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи, та ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно з частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов`язків сторін.

Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.

V пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужував) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

За умовами договору дарування житла до обдарованого переходить право власності на житло, дарувальник фактично втрачає право на володіння, користування та розпорядження ним, право на проживання, а в обдарованого не має обов`язку надавати відчужене на його користь житло для проживання дарувальнику.

Як зазначено у правовому висновку Постанови Верховного суду від 20.02.2019 року у справі №462/1992/15-ц (провадження № 61 -21435св18) про визнання договору дарування квартири недійсним: -«...Наявність чи відсутність помилки під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд має визначати не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування».

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19); від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18); від 18 грудня 2020 року у справі N0541/2898/18 (провадження № 61-12478 св 20).

Відповідно до статті 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Указані обставини свідчать про недійсність договору дарування, оскільки внутрішня воля учасника правочину не відповідала її зовнішньому прояву, тобто дані правочини не відповідають загальним підставам дійсності правочинів, зокрема частини третьої статті 203 ЦК України, а тому мають бути визнані судом недійсними (частина перша, третя статті 215, частина перша статті 229 ЦК України).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні у порядку, встановленому законом вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Факт сплати позивачкою судового збору в сумі 908 грн підтверджується квитанцією № 26 від 16 лютого 2021 року (а.с. 1).

Отже, 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем при подані позову, що складає 454 грн підлягають поверненню останньому з державного бюджету, а решта 50 відсотків судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 203, 215, 229, 717, 744 ЦК України, ст. 2, 4, 12, 81, 82, 141, 142, 198, 200, 206, 223, 247, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ржищівська міська державна нотаріальна контора Київської області про визнання договору дарування квартири недійсним, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 3 лютого 2021 року державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області Отькало С.В., реєстраційний номер № 86, недійсним та скасувати його реєстрацію.

Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, що складає 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок, сплаченого згідно квитанції № 26 від 16 лютого 2021 року на рахунок № UA148999980313161206000010758, код 37955989, назва отримувача: ГУК у Київській обл/Ржищівська міс/22030101, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП).

Виконання рішення в частині повернення судового збору покласти на Управління Державної казначейської служби України у м. Ржищів Київської області, код ЄДРПОУ 37851186, що розташоване за адресою: Київська область, м. Ржищів, вул. Соборна, 48.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ), кошти на відшкодування 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову, що складає 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 15.12.2017) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто до Київського апеляційного суду через Ржищівський міський суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя