ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.02.2021Справа № 910/14702/20

Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Цубери Ю.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання бездіяльності Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", що виражається у невжитті невідкладних заходів для захисту ділової репутації протиправною та про зобов`язання вчинити дії

Представники сторін:

від позивача: Сизонова І.Ю. (ордер серія АЕ № 1020916 від 17.04.2020);

від відповідача: Мисник Н.В, (дов. б/н від 13.08.2020).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (надалі за текстом також - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (надалі за текстом також - відповідач або банк) про визнання бездіяльності протиправною та про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані не вчиненням Акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" дій, направлених на захист ділової репутації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2020 у справі № 910/14702/20 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

29.10.2020 до суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 відкрито провадження у справі № 910/14702/20, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 03.12.2020 та визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень щодо відповіді на відзив.

26.11.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 03.12.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, розгляд справи відкладено на 21.01.2021.

29.12.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просив позов задовольнити у повному обсязі. Разом з відповіддю на відзив представником позивача було подане клопотання про залучення у якості третьої особи ОСОБА_1 .

21.01.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 21.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 25.02.2021.

23.02.2021 позивач надав до Господарського суду міста Києва письмові пояснення.

Представник позивача у судовому засіданні 25.02.2021 заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

У судовому засіданні 25.02.2021 представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов.

У судовому засіданні 25.02.2021 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

У позовній заяві Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" стверджує, що в межах повноважень первинної профспілкової організації, передбачених статтями 245-247 Кодексу законів про працю України, на захист прав та законних інтересів як членів цієї профспілки, так і в інтересах всього трудового колективу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" в порядку, передбаченому частинами 2, 3 статті 19 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" здійснила звернення до Господарського суду міста Києва з вимогами визнати протиправною бездіяльність голови правління Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" П. Крумханзла, що виразилася у не вчиненні дій на захист ділової репутації банку у зв`язку з дискредитацією її членом наглядової ради банку ОСОБА_1 та зобов`язати Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" направити члену наглядової ради банку ОСОБА_1 письмову вимогу про публічне спростування інформації, а в разі відмови, зобов`язати банк звернутися до суду.

Позивач вважає, що в результаті дискредитації репутації Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", вчиненої членом наглядової ради банку ОСОБА_1 була спричинена шкода трудовим правам колективу банку, передбаченим статтею 43 Конституції України, згідно якої кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується та статтею 2 Кодексу законів про працю України.

Окрім цього, на думку позивача, це могло призвести до зменшення сукупного госпрозрахункового доходу трудового колективу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", у зв`язку з чим позивач посилається на ст. 232-5 Кодексу законів про працю України, згідно якої втрати в роботі підприємства позначаються на рівні цього доходу, благополуччі кожного працівника.

Зокрема, у позовній заяві, позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 розмістив у своєму акаунті в соціальній мережі "Facebook" пост, який починався словами - " Дивлюсь підсумки роботи Привату за останні роки…" та закінчується словами "… які б виклики не були перед банком, ми просто візьмемо і зробимо все необхідне".

До вказаного посту ОСОБА_1 додав наступний коментар - "колекторський відділ та його керівництво - величезна біль. Важко з ним щось зробити, вони вже зараз "викривачі корупції", лідери профспілки і ще багато чого. Ми посилюємо напрямок рітейл банкінгу, і я сподіваюся що з часом ці практики зникнуть. Так були випадки, коли борг в 1000 гривень з часом перетворювався на 200 тисяч ! Ми це плануємо скасувати вже дуже скоро, але змінити курс побудований десятиріччями займає час. Щиро вибачаюсь перед вами від імені Банку, те що з вами відбулося не відповідає тому як ми б хотіли поводитися з клієнтами!".

Також, у позовній заяві позивач стверджує, що ОСОБА_1 в іншому коментарі до вищевказаного посту написав про невиплату протягом півроку керівництву банку (Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк") заробітної плати, що на думку позивача є офіційною та публічною заявою про фінансову неспроможність банку.

20.08.2020 позивач надіслав до голови правління Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" письмове звернення, в якому просив поновити порушені права та законні інтереси трудового колективу банку шляхом захисту ділової репутації Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"; просив направити члену наглядової ради банку ОСОБА_1 письмову вимогу про невідкладне публічне спростування інформації від ІНФОРМАЦІЯ_1, розміщеної у соціальній мережі "Facebook" або звернутися до суду з позовом про захист ділової репутації Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" у разі відмови ОСОБА_1 задовольнити цю вимогу.

Листом від 08.09.2020 № Е.30.0.0.0/4-200907/3077 відповідач повідомив позивача про розгляд його звернення та вказав на відсутність відстав для його задоволення.

На засіданні комітету Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", що відбулося 22.09.2020, було ухвалено рішення щодо звернення до суду з позовною заявою про визнання бездіяльності голови правління Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_2, що полягає у невжитті заходів для захисту ділової репутації банку, протиправною та про зобов`язання вчинити дії.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Суд встановив, що основною підставою для позову було розміщення членом наглядової ради Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1 інформації (допису) у соціальній мережі, яка на думку позивача зашкодила діловій репутації банку.

Правові засади інформаційної діяльності визначені Законом України "Про інформацію", який встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.

Відповідно до частини 1 статті 200 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 1 Закону України "Про інформацію", інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно статті 2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є, зокрема: гарантованість права на інформацію та достовірність і повнота інформації.

Суб`єктами інформаційних відносин відповідно до статті 4 Закону України "Про інформацію" є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно абзацу 2 пункту 15 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначається, що під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Частинами 1 та 2 статті 7 Закону України "Про інформацію" встановлено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Водночас, статтею 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до частини 1 статті 201 Цивільного кодексу України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Юридична особа на підставі частини 1 статті 94 Цивільного кодексу України має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Разом з тим, визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб`єкта, а чинне законодавство не містить універсального та чіткого її визначення, оскільки поняття ділової репутації є морально-етичною категорією.

Як вказує позивач у позовній заяві, член наглядової ради Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" ОСОБА_1 публічно, в соціальній мережі, виступаючи від імені Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", як один з його керівників, піддає неконструктивній та безпідставній критиці напрямок "Credit Collection", називаючи його "величезною біллю".

Досліджуючи матеріали справи, суд констатує, що позивач, на підтвердження розміщення ОСОБА_1 допису у соціальній мережі "Facebook" надав суду лише роздруковані скріншоти (знімки з екрану комп`ютера) з яких не можливо встановити їх належність до будь-якої соціальної мережі або до іншого інформаційного ресурсу, а також у позовній заяві позивач не вказав посилання за яким суд міг би знайти та ознайомитися із відповідним дописом у мережі Інтернет.

Суд зазначає, що доказування і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України є обов`язком сторін.

З огляду на положення статей 74, 91 Господарського процесуального кодексу України, докази, надані позивачем, слід розглядати як письмові докази.

Водночас, відповідно до статті 96 Господарського процесуального кодексу України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Таким чином, процесуальні норми дозволяють подання електронних доказів у паперових копіях, засвідчених у передбачений законодавством спосіб, проте обов`язком сторони, яка подає ці докази у паперовому вигляді, є доведення існування цих доказів в електронній формі.

Надані позивачем роздруковані на папері скріншоти (знімки з екрану комп`ютера) з огляду на положення статті 96 Господарського процесуального кодексу України не відповідають вимогам, що ставляться до порядку подання електронних доказів.

Враховуючи вищевказані положення, суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів, які б належним чином підтверджували розміщення ОСОБА_1 допису у соціальній мережі "Facebook" чи на іншому інформаційному ресурсі, а також відсутнє підтвердження того, що сторінка у "Facebook" створена та підтримується саме ОСОБА_1 , про що також вказує відповідач у своєму відзиві на позов.

Додатково, суд звертає увагу, що в тексті допису, який наведений у позовній заяві не згадується назва напрямку "Credit Collection", прізвища будь-яких його працівників чи інших фактичних даних, а сам виклад інформації має характер оціночного судження.

Відповідно до пункту 19 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд також зазначає, що згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

З огляду на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Статтею 19 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачено, що профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян.

Поданий позивачем позов та заявлені в ньому позовні вимоги спрямовані на захист прав та інтересів Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", в той час, коли обов`язком та метою діяльності позивача є захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Окрім цього, відповідачем у справі вказане саме Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", проте позивач не навів жодних доказів, які б свідчили про порушення (невизнання, оспорення) відповідачем прав та інтересів членів профспілки.

Відтак, оскільки позивачем не доведено обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення цього права відповідачем, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Також слід зазначити, що частиною 2 та 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

З огляду на викладене, суд вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, надання Первинній профспілковій організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" права звертатися до суду в інтересах Акціонерного товариства КБ "Приватбанк", яке є окремою юридичною особою.

Додатково слід зазначити, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає чинному законодавству і суд наголошує, що жодна особа не може бути примушена, в тому числі за рішенням суду, до здійснення свого права на захист.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуюче викладене, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином не доведені, а всі аргументи і докази спростовані відповідачем, тому позовні вимоги позивача про визнання бездіяльності Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", що виражається у невжитті невідкладних заходів для захисту ділової репутації протиправною та про зобов`язання вчинити дії не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У позові Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання бездіяльності Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", що виражається у невжитті невідкладних заходів для захисту ділової репутації протиправною та про зобов`язання вчинити дії - відмовити.

2.Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 09.03.2021

Суддя С. В. Стасюк