ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2021 р. Справа№ 910/3260/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Головачева О.М.

від відповідача: Хитрова Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2020 (повне судове рішення складено 09.12.2020)

у справі № 910/3260/20 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічних рішень-груп Україна"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним одностороннього правочину

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

В березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр технічних рішень-груп Україна» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним одностороннього правочину Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" щодо розірвання договору із банківського обслуговування, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр технічних рішень-груп Україна" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання умов договору банківського обслуговування, укладеного шляхом подання заяви про відкриття розрахункового рахунку та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (банк) було відкрито ТОВ "Центр технічних рішень-груп Україна" поточний рахунок. 09.01.2020 банк листом повідомив ТОВ "Центр технічних рішень-груп Україна" про встановлення неприйнятно високого ризику на підставі ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", прийняття у зв`язку із цим рішення про розірвання договорів та закриття поточних рахунків.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у справі №910/3260/20 позов задоволено. Визнано недійсним односторонній правочин, вчинений ПАТ КБ "Приватбанк" щодо розірвання договору із банківського обслуговування та закриття рахунків повідомленням № 20.1.0.0.0/7-20200109/5061 від 09.01.2020. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічних рішень-груп Україна" 2102 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не надав суду внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу, які б підтверджували існування правових підстав для встановлення позивачеві неприйнятно високого ризику, зокрема власну програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику, наявність якої передбачена Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 26.06.2015 № 417 (яка була чинною станом на 09.01.2020 - дату повідомлення АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про розірвання договорів і закриття рахунків № 20.1.0.0.0/7-20200109/5061, а також рішення Банку, в якому наведені конкретні підстави встановлення клієнту (позивачу) неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів, позиції інших учасників справи

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2020, Акціонерне товариства Комерційний банк «Приватбанк» звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати згадане рішення, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.

Зокрема, скаржник зазначає, що Закон України «Про банки і банківську діяльність» та Правила надання банківських послуг не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом у разі настання визначених зазначеним Законом обставин.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити в силі оскаржуване рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2021 справу № 910/3260/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у справі №910/3260/20 залишено без руху та роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути наведені недоліки, шляхом подання до суду належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 поновлено Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2020 та відкрито апеляційне провадження у справі №910/3260/20, розгляд апеляційної скарги призначено на 03.03.2021.

Явка представників сторін

У судове засідання 03.03.2021 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив їх відхилити, а оскаржене рішення суду залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, 01.08.2019 позивачу на підставі його анкети-заявки юридичної особи-резидента про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг відповідачем відкрито рахунки для ведення господарської діяльності.

Листом від 09.01.2020 № 20.1.0.0.0/7-20200109/5061 відповідач повідомив позивача про прийняття ним рішення щодо розірваня укладених з ним договорів та закриття поточних рахунків на підставі статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини першої статті 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а саме у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта.

Зазначені дії відповідача і стали підставою для звернення ТОВ «Центр технічних рішень-груп Україна» до суду з позовом у даній справі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

За приписами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 910/1485/18.

Згідно з ч. 2 ст.1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», чинний на дату виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної бази даних для надання правоохоронним органам України та іноземних держав можливості виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов`язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями.

За приписами п. п. 3, 17, 18 ч. 1 ст. 1 Закону верифікація клієнта - це встановлення (підтвердження) суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним; ідентифікація - отримання суб`єктом первинного фінансового моніторингу від клієнта (представника клієнта) ідентифікаційних даних; ідентифікаційні дані - це: для юридичної особи - відомості, зазначені у пункті 3 частини дев`ятої та пункті 2 частини десятої статті 9 цього Закону.

Пунктами 28, 31 ч. 1 ст. 1 Закону встановлено, що об`єкт фінансового моніторингу - це дії з активами, пов`язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання таких активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників. Первинний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб`єктами первинного фінансового моніторингу і спрямовані на виконання вимог цього Закону, нормативно-правових актів суб`єктів державного фінансового моніторингу, що включають, зокрема, проведення обов`язкового та внутрішнього фінансового моніторингу.

За приписами ст. 6 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу (крім спеціально визначених суб`єктів первинного фінансового моніторингу, які провадять свою діяльність одноособово, без утворення юридичної особи) з урахуванням вимог законодавства розробляє, впроваджує та постійно з урахуванням законодавства оновлює правила фінансового моніторингу, програми здійснення фінансового моніторингу та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу та призначає працівника, відповідального за його проведення. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та суб`єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб`єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити високий ризик, зокрема стосовно національних, іноземних публічних діячів та діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов`язаних з ними осіб, факт належності до яких клієнта або особи, що діє від їх імені, встановлений суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов`язаний на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено цим Законом) здійснювати верифікацію клієнта (представника клієнта).

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу в процесі обслуговування клієнта зобов`язаний уточнювати інформацію про клієнта в порядку, встановленому суб`єктом державного фінансового моніторингу, який відповідно до цього Закону виконує функції державного регулювання та нагляду за відповідним суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

Частиною 8 ст. 9 Закону ідентифікація та верифікація клієнта здійснюються до/або під час встановлення ділових відносин, вчинення правочинів (крім випадків, передбачених цим Законом), але до проведення фінансової операції, відкриття рахунка.

Згідно з п. 3 ч. 9 ст. 9 Закону суб`єкти первинного фінансового моніторингу під час ідентифікації та верифікації резидентів встановлюють для юридичної особи - повне найменування, місцезнаходження; дату та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації, відомості про виконавчий орган; ідентифікаційні дані осіб, які мають право розпоряджатися рахунками та/або майном, дані, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів); ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України; реквізити банку, в якому відкрито рахунок, і номер поточного рахунка.

З огляду на вищевказані приписи законодавства, суб`єкти первинного фінансового моніторингу здійснюють ідентифікація та верифікація клієнта до/або під час встановлення ділових відносин, вчинення правочинів, але до проведення фінансової операції, відкриття рахунка.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону оцінювання ризиків клієнтів суб`єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.

Частиною 1 ст. 10 Закону встановлено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний:

- відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (у тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;

- відмовитися від проведення переказу в разі відсутності даних, передбачених частинами дванадцятою і тринадцятою статті 9 цього Закону;

- відмовитися від проведення фінансової операції у разі, якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або за дорученням якої проводиться фінансова операція, та встановлення вигодоодержувача є неможливим;

- відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися:

- від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу;

- від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів та/або для виконання суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

У випадках, передбачених цією частиною статті, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про проведення операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про осіб, які мають або мали намір встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції.

Відповідно до п. 1.1.3.2.15 Умов та правил надання банківських послуг банк може в передбаченому чинним законодавством порядку зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції, а також застосувати інші застережні заходи за наявності підстав, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", Законом України "Про банки і банківську діяльність", Законом України "Про санкції", нормативним актом Національного бланку України, що регулює здійснення банками фінансового моніторингу, внутрішніми документами банку з питань здійснення фінансового моніторингу або іншими нормами чинного законодавства України та міжнародних договорів.

За змістом п. 3.4.1.5.1 Умов та правил надання банківських послуг банк має право припинити відносини з клієнтом у разі встановлення йому неприйнятно високого ризику за результатами оцінки/переоцінки ризику відповідно до законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Отже, з огляду на приписи ст.64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статтей 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів.

Водночас, як зазначив Верховний Суд в постановах від 05.03.2020 у справі №910/7161/19, від 25.04.2019 у справі №910/1555/18, від 16.10.2018 у справі №910/21320/17, право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

Відповідач надав виписку з рахунку № НОМЕР_1 , яка містить відомості про здійснення позивачем, як юридичною особою, платежів за зобов`язаннями з оплати податків, зборів та виплати заробітної плати за період з 01.08.2019 по 09.01.2020. Характер таких платежів не свідчить про отримання позивачем доходів злочинним шляхом та використання для цього банку, що стало б підставою встановлення високого ризику. При цьому посилання відповідача на невідповідність фінансових операцій статутній діяльності позивача, а також те, що позивач в основному отримує кошти як фінансову допомогу, є безпідставним.

Надаючи оцінку виписці з рахунку позивача суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такий документ не містить невідповідності характеру та динаміки руху коштів статутній діяльності позивача, що підпадають під ознаки здійснення банком діяльності що за характером або їх наслідком можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. Таких обставин відповідачем не доведено.

Також, як вірно враховано місцевим господарським судом, відповідачем не надано власну Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику, наявність якої передбачена Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління НБУ від 26.06.2015 №417.

Окрім того, з наявних в матеріалах справи письмових доказів не вбачається встановлення відповідачем факту незаконності джерел походження коштів позивача, інших його активів або прав на такі активи, а також не доведено наявності у банківських операціях позивача ознак легалізації (відмивання) доходів.

Саме лише посилання про переказ фінансової допомоги позивачем на свій поточний рахунок не може свідчити про ознаки відмивання доходів, оскільки матеріали справи не містять доказів надання відповідачем діям позивача оцінки щодо відповідності (невідповідності) цих дій конкретним приписам закону або положень відповідних актів щодо встановлення неприйнятно високого ризику. При цьому за відсутності у справі Програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику, наявність якої передбачена Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління НБУ від 26.06.2015 №417, суд не має можливості надати відповідної правової оцінки таким діям позивача щодо наявності (відсутності) факту неприйнятно високого ризику для відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

За таких обставин відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність своїх дій щодо розірвання договору із банківського обслуговування, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр технічних рішень-груп Україна" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

В той же час, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до твердження про реалізацію банком свого права на припинення договірних відносин з позивачем на підставі Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Отже, наявними у матеріалах справи документами належним чином спростовані викладені в спірному односторонньому правочині відповідача посилання на наявність підстав для припинення правовідносин сторін у зв`язку із встановлення клієнту неприйнятно високого ризику, що вказує на невідповідність такого правочину положенням ст.ст. 203 Цивільного кодексу України та в силу приписів ст.215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/3245/19.

З огляду на викладене, колегія вважає правомірним висновок місцевого господарського про задоволення позову.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010), а також те, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у суді апеляційної інстанції, дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Судові витрати

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за підсумками розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у справі №910/3260/20 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк".

Поновити дію рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у справі №910/3260/20.

Матеріали справи № 910/3260/20 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 09.03.2021.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова