печерський районний суд міста києва

Справа № 757/35265/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2021 року Печерський районний суд міста Києва

в складі: головуючого судді Бусик О.Л.

при секретарях судових засідань Дибі І.Б., Шевчук А.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Тарасенкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 22 жовтня 2018 нею укладено договір №БО005-18 на брокерське обслуговування з АТКБ « Приватбанк», предметом якого було надання фінансових послуг, в тому числі з купівлі цінних паперів на підставі разових замовлень.

Також зазначає, що Міністерство фінансів України розмістило оголошення про проведення розміщень державних облігацій через ETC «Bloomberg», які відбудуться 9 червня 2020 року за показниками, серед яких було до розміщення UA 4000208490 на 337 днів із встановленим рівнем дохідності 2,20%.

Крім того, позивачка вказує, що 05 червня 2020 року нею направлено відповідачу разове замовлення №10/БО005-18 від 04 червня 2020 року до договору на брокерське обслуговування №БО005-18 від 22 жовтня 2018 року, згідно з яким було доручено АТ КБ «Приватбанк» здійснити купівлю цінних паперів - облігацій внутрішньої державної позики на первинному аукціоні Міністерства фінансів України: облігацій внутрішніх державних позик України у кількості - 3 220,00 штук з номінальною вартістю однієї 1000,00 євро на загальну номінальну вартість 3 220 000,00 євро.

Однак відповідач не виконав вказаного замовлення та не придбав для неї 09 червня 2020 року визначеної кількості облігацій внутрішньої державної позики, при цьому 18 червня 2020 року надіслав повідомлення про розірвання договору та закриття рахунку.

ОСОБА_1 посилається на те, що АТ КБ «Приватбанк» всупереч вимогам законодавства, а саме: оскільки статтю 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-III (далі - Закон № 2121-III) виключено на підставі Закону України від 06 грудня 2019 року № 361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон № 361-IX), а стаття 10 Закону на вказані правовідносини не поширюється, через те, що встановлює особливості діяльності спеціально визначених суб`єктів первинного фінансового моніторингу і умов договору, не надав фінансову послугу та не придбав для неї цінних паперів до цього часу, а також незаконно достроково розірвав у односторонньому порядку договір про надання брокерських послуг.

Крім того, позивачка зазначає, що такими неправомірними діями АТ КБ «ПриватБанк» їй також завдано моральну шкоду, яка полягає у нервових розладах та душевних розладах внаслідок порушення права власності.

Посилаючись на викладене, позивачка просить суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь 322 000,00 євро штрафу у зв`язку з необґрунтованою відмовою від виконання зобов`язання (пункт 7.3. укладеного між сторонами договору від 22 жовтня 2018 року), 65 226,99 євро завданих збитків, оскільки через непридбання вказаних цінних паперів остання втратила реальну можливість отримання доходу від їхньої номінальної вартості відповідно до умов розміщення облігацій, 203 555 761,50 грн пені відповідно до положень статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII), а також 322 000,00 євро компенсації завданої моральної шкоди.

Ухвалою судді від 20 серпня 2020 року відкрито провадження в указаній цивільній справі.

20 жовтня 2020 року до Печерського районного суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позов, в якому АТ КБ «ПриватБанк» просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на ігнорування останньою вимог банку про надання відповідних документів для здійснення перевірки та виконання інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - запобігання та протидія), у зв`язку із чим вважає, що відсутні порушення прав позивачки, через відсутність обов`язку банку по виконанню замовлення від 04 червня 2020 року та неприйняття його банком.

10 листопада 2020 року до Печерського районного суду міста Києва від представника позивачки надійшла відповідь на відзив, в якій остання вказує про відсутність у запереченні на позов обґрунтування щодо наведених у позові обставин та правових підстав позову, ненадання АТ КБ «ПриватБанк» належних доказів, що підтверджують виконання ним належним чином умов договору про надання брокерських послуг від 22 жовтня 2018 року та незазначення норм права, які звільняють банк від відповідальності у випадку необґрунтованої відмови від виконання своїх зобов`язань за цим договором.

18 листопада 2020 року до Печерського районного суду міста Києва надійшли заперечення представника АТ КБ «ПриватБанк» - Тарасенкова В.В. на відповідь на відзив позивачки, в яких банк зазначає про законність дій та правомірність відмови у виконанні ним замовлення від 04 червня 2020 року.

27 січня 2021 року до Печерського районного суду міста Києва від представника позивачки - ОСОБА_2 надійшли заперечення в яких остання зазначає про те, що відповідач не мав обґрунтованих та підтверджених правових підстав для відмови у виконанні замовлення, а тому не прийнявши його до виконання, порушив свої зобов`язання за договором.

Ухвалою суду від 16 лютого 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила задовольнити, виходячи з мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені в письмових поясненнях.

Суд, заслухавши обґрунтування представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 22 жовтня 2018 року між позивачкою та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № 10/БО005-18 на брокерське обслуговування, відповідно до умов якого, повірений (відповідач) за дорученням довірителя ( ОСОБА_1 ) зобов`язується надавати послуги щодо купівлі, продажу цінних паперів на підставі разових замовлень. Всі операції повірений проводить від імені, за рахунок та в інтересах довірителя (п. 1.1. цього договору).

За змістом п. п. 1.2., 1.3., укладеного між сторонами договору замовлення складаються довірителем в письмовій формі згідно з додатком № 1 до цього договору та є невід`ємною частиною цього договору. Складене належним чином та підписане уповноваженим на те представником довірителя замовлення за цим договором надається повіреному в письмовій формі особисто.

Відповідно до п. 2.3. зазначеного правочину повірений виконує замовлення довірителя, керуючись умовами цього договору та нормами чинного законодавства України.

Розділом 7 договору на брокерське обслуговування від 02 жовтня 2018 року встановлено відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема сплату довірителем повіреному пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день затримки, що діяла в період невиконання або прострочення зобов`язання. У випадку односторонньої необґрунтованої відмови однієї зі сторін від виконання зобов`язань по договору/замовленню, у тому числі одностороннього скасування довірителем замовлення, прийнятого повіреним до виконання, винною стороною сплачується іншій стороні штраф у розмірі 10 % від загальної суми, яка визначена у замовленні та неустойки.

Пунктом 7.4. спірного договору передбачено, що сторона, яка не виконала свої зобов`язання внаслідок невиконання зобов`язання іншою стороною за цим договором, не несе відповідальності за таке невиконання.

Пунктом 11.7. заключних положень спірного правочину визначено, що за необхідністю сторони повинні надати одна одній документи, які необхідні для здійснення заходів фінансового моніторингу, передбачених Законом № 361-IX.

04 червня 2020 року позивачкою видано АТ КБ «ПриватБанк» разове замовлення № 10/БО005-18 до договору на брокерське обслуговування № 10/БО005-18 від 22 жовтня 2018 року на здійснення угод з купівлі облігацій внутрішньої державної позики України, бездокументарних, іменних цінних паперів UA4000208490, з датою розміщення 09 червня 2020 року, погашення - 13 травня 2021 року в кількості 3 220,00 штук, номінальною вартістю одного цінного папера 1 000,00 євро, загальною номінальною вартістю 3 220 000,00 євро.

Згідно з випискою відповідача від 16 червня 2020 року на рахунку ОСОБА_1 баланс за період 04 червня по 09 червня 2020 року становить 3 287 000,00 євро.

При цьому, судом з`ясовано, що вищевказане замовлення позивачки АТ КБ «ПриватБанк» не було виконано.

17 червня 2020 року позивачкою направлено вимогу АТ КБ «ПриватБанк» про виплату їй штрафу у зв`язку з невиконанням замовлення від 04 червня 2020 року про купівлю облігацій внутрішньої державної позики.

Листами від 18, 30 червня 2020 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про розірвання договору та закриття поточного рахунку з дати прийняття рішення про встановлення неприйнятно високого рівня ризику згідно із статтею 11 Закону № 361-IX, а також у зв`язку з ненаданням позивачкою запитуваних банком документів, необхідних для здійснення заходів фінансового моніторингу передбачених чинним законодавством України надане разове замовлення № 10/БО005-18 від 04 червня 2020 року не могло бути прийняте в роботу.

Крім того, листом від 21 липня 2020 року АК КБ «ПриватБанк» повідомив позивачку, що банком надсилалися повідомлення про розірвання договору та закриття рахунку, а також про те, що позивачку було повідомлено про неможливість прийняття в роботу разового замовлення № 10/БО005-18 від 04 червня 2020 року у зв`язку з ненаданням запитуваних банком документів, що були необхідні для здійснення заходів фінансового моніторингу, передбачених чинним законодавством України, а також про необхідність підписання додаткового договору про розірвання договору на брокерське обслуговування.

Також судом встановлено, що позивачкою 11 червня, 10 липня 2020 року неодноразово надсилалися АК КБ «ПриватБанк» запити щодо неприйняття в роботу разового замовлення від 04 червня 2020 року.

Вище перелічені обставини ділового листування між сторонами судом достовірно встановлені, підтверджуються матеріалами справи та останніми не оспорюються.

Поряд із цим, у матеріалах справи також наявний лист АК КБ «ПриватБанк» датований 28 квітня 2020 року, у якому банк зазначає про можливість подальшої співпраці з позивачкою за умови надання нею інформації та низки документів щодо підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-транс» (далі - ТОВ «Васт-транс»).

Судом достовірно встановлено, що зазначені у згаданому листі документи, а саме: що підтверджують вихід позивачки з власників Підприємства компанії-нерезидента Trans-cargoLLP (Великобританія) (далі -Компанії «Trans-cargoLLP»), а також документи, які підтверджують факт оплати частини статутного капіталу підприємства, яка належала вищевказаній компанії-нерезиденту, або документ, який встановлює порядок оплати частки у статутному капіталі ТОВ «Васт-транс», минулому власнику - Компанії «Trans-cargoLLP»; документи фінансової звітності юридичної особи, зокрема: балансу (форма 1) та звіту про фінансові результати (форма 2) станом на 01 січня 2016 року, 01 січня 2017 року, 01 січня 2018 року, 01 січня 2019 року та 01 січня 2020 року (скріплені печаткою та підписом керівника) з відміткою контролюючого органу України їх отримання (для податкових резидентів України); пояснення щодо причин зменшення статутного капіталу ТОВ «Васт-транс», позивачкою не надано.

При цьому, отримання такої письмової вимоги заперечує сторона позивачки.

Відповідачем на підтвердження обставин направлення ОСОБА_1 листа, датованого 28 квітня 2020 року, надано список (реєстр) згрупованих відправлень рекомендованих листів, де, в тому числі, й зазначено одержувачем ОСОБА_1 (№ 32).

Вказаний документ містить підпис відповідального працівника та відбиток штампу поштового відділення (м. Дніпро ЦОКК № 2) Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - ПАТ «Укрпошта») від 06 травня 2020 року про прийняття для відправлення згрупованої поштової кореспонденції.

Згідно із частиною шостою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, які визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними, де у п. 2 на відправника безпосередньо або через уповноважену особу покладено обов`язок лише подати оператору поштового зв`язку для пересилання поштове відправлення, поштовий переказ.

Суд вважає, що стороною відповідача підтверджено факт вчинення дій по направленню АТ КБ «ПриватБанк» засобами поштового зв`язку позивачці листа щодо необхідності надати зазначену в ньому інформацію та документи.

Відсутність даних за ідентифікатором поштового відправлення 0600700371902 на сайті track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html?barcode=0600700371902 та незареєстрування їх системі організації поштового зв`язку ПАТ «Укрпошта» не спростовує вказаного факту.

При цьому, не виключається під час формування даних про відстеження пересилання поштових відправлень на корпоративному сайті ПАТ «Укрпошта» існування випадків недостовірного відображення.

Тому суд, вважає, що в даному випадку і за наявності підтверджень приймання працівником поштового зв`язку та присвоєння штрихового кодового ідентифікатора оператором поштового зв`язку кореспонденції та списку з групованих відправлень до неї, підготовлених АТ КБ «ПриватБанк» до відправки значному колу юридичних та фізичних осіб, в тому числі позивачці, сама по собі відсутність інформації про відстеження поштових відправлень не може бути належним доказом ненаправлення та невручення адресату ( ОСОБА_1 ) конкретного поштового відправлення саме з вини відповідача.

Відправник згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 не відповідає за обробку поштових відправлень, так само як і за вручення поштового відправлення,оскільки такі виробничо-технічні операції забезпечуються оператором поштового зв`язку - суб`єктом підприємницької діяльності, який в установленому законодавством порядку надає послуги поштового зв`язку (статті 1, 13 Закону України від 04 жовтня 2001 року № 2759-III «Про поштовий зв`язок»), яким в цьому випадку є ПАТ «Укрпошта».

Таким чином, сама по собі відсутність у оператора поштового зв`язку інформації щодо поштового відправлення, з огляду на наявність підтверджень подання оператору поштового зв`язку для пересилання поштового відправлення, не може свідчити про те, що АТ КБ «ПриватБанк» не вчиняв дій по надсиланню письмового повідомлення позивачці про необхідність надання запитуваних банком документів.

При цьому, стороною позивачки не надано підтверджень того, що ПАТ «Укрпошта» не направляло та не вручило вказаний вище рекомендований лист (ідентифікатор поштового відправлення 0600700371902, що підтверджує факт оформлення та подачі оператору поштового зв`язку для пересилання відправником АТ КБ «ПриватБанк») ОСОБА_1 .

Суд, вивчивши детально умови (пункти) укладеного 22 жовтня 2018 року між позивачкою та АТ КБ «ПриватБанк» договору № 10/БО005-18 на брокерське обслуговування, значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, зокрема встановив, що такий за своїм змістом та суттю є фактично договором доручення та відносини між сторонами врегульовано Главою 68 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), присвяченої договорам доручення та Глави 17 цього ж Кодексу, що регулює відносини представництва.

Зокрема, як випливає із визначення, сторонами договору є повірений і довіритель. Спірний правочин є фактично є посередницьким договором, суть якого полягає у тому, що одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, пов`язані з укладанням або виконанням договорів, а також процесуальні дії, складання актів. Дії, які доручено вчинити повіреному, визначені правомірними (тобто повірений зобов`язаний діяти суворо в рамках закону та договору) та конкретними (у договорі чітко вказано, які саме дії повинен виконати повірений, яким способом, у який строк і тому подібне), а також здійсненними (доручення можна виконати відомими та доступними повіреному засобами).

Крім того, юридичні дії, учинені повіреним за цим договором, спричиняють виникнення, зміну або припинення прав та обов`язків саме довірителя. Тобто за спірним правочином, укладеними повіреним, права та обов`язки набуває довіритель. Саме він може пред`являти третій особі претензії із приводу невиконання або неналежного виконання договору.

Відповідно статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

За змістом статей 1003, 1004 та 1005 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто.

Статтею 1006 ЦК України визначені обов`язки повіреного, зокрема повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення.

Згідно із статтею 1007 ЦК України, довіритель зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором, в тому числі забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення.

Частина перша стаття 1008 ЦК України встановлює підстави припинення договору доручення на загальних підставах припинення договору, а також у разі, зокрема відмови довірителя або повіреного від договору.

Часинами 2,3 цієї ж статті встановлено, що довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною. Якщо повірений діє як підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статей 610, 611 цього Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

За змістом статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Закон № 361-IX спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної бази даних для надання правоохоронним органам України та іноземних держав можливості виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов`язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями.

Відповідно до частини першої статті 10 загаданого Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу; від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Таким чином, враховуючи положення статті 10 цього Закону, норми яких є спеціальними в регулюванні спірних правовідносин, банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів. Норми зазначених законів не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом в разі настання визначених ними обставин.

Така ж позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 910/14158/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/21320/17, від 27 березня 2019 року у справі № 922/2224/18.

За змістом статті 11 Закону № 361-IX суб`єктам первинного фінансового моніторингу, що є фінансовими установами, забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки та встановлювати кореспондентські відносини з банками-оболонками, а також з банками та іншими фінансовими установами - нерезидентами, щодо яких відомо, що вони підтримують кореспондентські відносини з банками-оболонками.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати кожен із заходів належної перевірки.

Обсяг дій при здійсненні кожного із заходів належної перевірки визначається суб`єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням ризик-профілю клієнта, зокрема рівня ризику, мети ділових відносин, суми здійснюваних операцій, регулярності або тривалості ділових відносин.

Належна перевірка здійснюється в разі:

встановлення ділових відносин (крім ділових відносин, встановлених на підставі договорів страхування за видами страхування, що не передбачають здійснення страхової виплати в разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та/або досягнення застрахованою особою певного віку, визначеного в такому договорі, за якими клієнтом є фізична особа та загальний страховий платіж не перевищує 27 тисяч гривень або його сума еквівалентна зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті; а також крім встановлення ділових відносин, які виникають на підставі договорів про участь в лотереї, за умови, що розмір ставки гравця не перевищує 5 тисяч гривень);

наявності підозри;

здійснення переказів (у тому числі міжнародних) без відкриття рахунка на суму, що дорівнює чи перевищує 30 тисяч гривень, або суму, еквівалентну зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, але є меншою за суму, передбачену частиною першою статті 20 цього Закону;

проведення фінансової операції з віртуальними активами на суму, що дорівнює чи перевищує 30 тисяч гривень;

виникнення сумнівів у достовірності чи повноті раніше отриманих ідентифікаційних даних клієнта;

проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 цього Закону.

Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції належна перевірка клієнта здійснюється також у разі проведення ним кількох фінансових операцій, що можуть бути пов`язані між собою, на загальну суму, що дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 цього Закону.

Ідентифікація та верифікація клієнта здійснюються до встановлення ділових відносин, вчинення правочинів (крім випадків, передбачених цим Законом), проведення фінансової операції, відкриття рахунка.

З метою неперешкоджання звичайній діловій практиці верифікація клієнта може здійснюватися за необхідності під час встановлення ділових відносин. У такому разі здійснення верифікації має бути завершене якнайшвидше після першого контакту з клієнтом, за умови здійснення ефективного управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення. Верифікація клієнта також може бути здійснена після відкриття рахунка, але до проведення по ньому першої фінансової операції.

Верифікація здійснюється також в інших випадках, установлених Національним банком України для суб`єктів первинного фінансового моніторингу, за якими він відповідно до цього Закону здійснює державне регулювання і нагляд.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а державні органи, державні реєстратори зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту надати відповідно до законодавства інформацію, що стосується здійснення належної перевірки. Зазначена інформація подається безоплатно. Порядок подання інформації визначається Кабінетом Міністрів України.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов`язаний на підставі офіційних документів або інформації, отриманої з офіційних та/або надійних джерел (якщо інше не передбачено цим Законом), здійснювати верифікацію.

Офіційні документи мають бути чинними (дійсними) на момент їх подання та включати всі необхідні ідентифікаційні дані. Копії офіційних документів, крім нотаріально засвідчених, на підставі яких суб`єкт первинного фінансового моніторингу здійснив верифікацію, засвідчуються в порядку, встановленому суб`єктом державного фінансового моніторингу, що відповідно до цього Закону виконує функції державного регулювання та нагляду за відповідним суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

Частиною 17 загаданої статті встановлено, що нормативно-правовими актами суб`єктів державного фінансового моніторингу, що відповідно до цього Закону виконують функції державного регулювання і нагляду за суб`єктами первинного фінансового моніторингу, визначаються:

порядок здійснення агентом ідентифікації та верифікації клієнтів;

порядок використання інформації щодо ідентифікації, верифікації клієнтів, встановлення їх кінцевих бенефіціарних власників та вжиття заходів з верифікації їх особи, а також інформації щодо мети та характеру майбутніх ділових відносин, отриманої від третьої особи, яка є суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до вимог цього Закону або вживає подібні за змістом заходи, підлягає відповідному нагляду відповідно до законодавства країни реєстрації такого суб`єкта та діє від свого імені.

За змістом статті 12 Закону № 361-IX суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим.

Суб`єкти державного фінансового моніторингу, що відповідно до цього Закону виконують функції державного регулювання і нагляду за відповідними суб`єктами первинного фінансового моніторингу, можуть визначати обставини, за яких здійснюються посилені заходи належної перевірки, та дії, що повинні вживатися суб`єктами первинного фінансового моніторингу за таких обставин.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з метою визначення, чи є такі фінансові операції або дії клієнта підозрілими.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 361-IX суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі:

якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;

встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей;

подання клієнтом чи його представником суб`єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу;

виявлення у порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою;

якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення підозрілої фінансової операції.

Згідно з пунктом 31 постанови Правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417 «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» здійснення оцінки ризику передбачає встановлення рівня ризику клієнта з урахуванням таких основних складових ризику: ризику за типом клієнта, ризику послуги, яку клієнт отримує від банку, та географічного ризику.

Відповідно до пункту 60 постанови Правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417 «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» банк стосовно клієнтів високого ризику/неприйнятно високого ризику з метою зменшення виявлених ризиків зобов`язаний: 1) здійснювати поглиблену перевірку клієнта/представника клієнта [у тому числі щодо кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) клієнта]; 2) уточнювати інформацію в строки, визначені в пункті 62 цього розділу; 3) уживати інших заходів відповідно до Програми ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів банку і Програми управління комплаєнс-ризиком. У разі встановлення факту належності клієнтів банку - учасників, вигодоодержувачів фінансової операції до публічних осіб, до осіб близьких або пов`язаних з публічними особами, банк зобов`язаний забезпечити здійснення первинного фінансового моніторингу таких фінансових операцій у порядку, визначеному для клієнтів високого ризику.

За приписами пункту 64 вказаної вище постанови банк зобов`язаний: визначити соціальний статус клієнта фізичної особи (працевлаштований/безробітний, пенсіонер, студент тощо); оцінити фінансовий стан клієнта; оцінити репутацію клієнта; встановити факт належності/неналежності клієнта - фізичної особи, до публічної особи, до особи близької або пов`язаної з публічними особами; визначити (виявити) ризик клієнта та здійснити його оцінку.

Відповідно до пунктів 2, 3 розділу ІІ «Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» затверджених наказом Міністерства фінансів України від 08 липня 2017 року № 584 (далі - Критерії) суб`єкт самостійно визначає та відображає у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу метод та порядок оцінки ризику з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта. Суб`єкт періодично переглядає власні критерії ризику, а також заходи з управління ризиками з метою їх актуалізації та врахування змін, які відбулися в діяльності самого суб`єкта та в законодавстві у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Розділ VI Критеріїв передбачає, що суб`єкт самостійно може визначати додаткові критерії ризику для фінансових операцій з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта.

У разі виявлення суб`єктом фінансової операції, яка може мати ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, суб`єкт вживає всіх необхідних заходів для з`ясування, чи підпадає така фінансова операція внутрішньому фінансовому моніторингу.

Суб`єкт самостійно визначає, які критерії ризику (крім критеріїв, передбачених Законом, нормативно-правовими актами відповідного суб`єкта державного фінансового моніторингу) використовуються ним під час встановлення ділових (договірних) відносин, а які - у процесі подальшого обслуговування клієнтів з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта.

У пункті 1 розділу VІ Критеріїв передбачено, що критерії ризику для фінансових операцій, які можуть мати ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, визначені у додатку 2 до цих Критеріїв. Суб`єкт самостійно може визначати додаткові критерії ризику для фінансових операцій з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта. У разі виявлення суб`єктом фінансової операції, яка може мати ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, суб`єкт вживає всіх необхідних заходів для з`ясування, чи підлягає така фінансова операція внутрішньому фінансовому моніторингу. Суб`єкт самостійно визначає, які критерії ризику (крім критеріїв, передбачених Законом, нормативно-правовими актами відповідного суб`єкта державного фінансового моніторингу) використовуються ним під час встановлення ділових (договірних) відносин, а які - у процесі подальшого обслуговування клієнтів з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта.

Поряд із цим, суд зазначає, що право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

Аналогічна позиція неодноразово викладалася Верховним Судом у постановах, зокрема від 05 березня 2020 року в справі №910/7161/19, від 25 квітня 2019 року в справі № 910/1555/18, від 16 жовтня 2018 року в справі № 910/21320/17.

Таким чином, судом встановлено, що листами АТ КБ «ПриватБанк» неодноразово повідомляло ОСОБА_1 , що з метою дотриманням вимог Закону № 361-IX, банк застосував право відмови у проведенні фінансової операції по виконанню разового замовлення № 10/БО005-18 від 04 червня 2020 року до договору на брокерське обслуговування № БО005-18 від 22 жовтня 2020 року по здійсненні купівлі облігацій внутрішньої державної позики, в тому числі через ненадання позивачкою запитуваних банком документів, що були необхідні для здійснення заходів фінансового моніторингу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відмовляючи у проведенні фінансової операції щодо купівлі цінних паперів, АТ КБ «ПриватБанк» як суб`єкт первинного фінансового моніторингу правомірно діяв у відповідності до положень частини першої статі 10 Закону № 361-IX,а також пункту 11.7. заключних положень укладеного між сторонами правочину доручення, тому дійшов висновку, що банківська установа не здійснила фінансову операцію законно та правильно, а як наслідок, відповідач скористався наданим йому як повіреному повним, безумовним та беззастережним правом на відмову від договору доручення у будь-який часі за будь-яких випадків (частина перша статті 1008 ЦК України), у зв`язку із чим відповідач як повірений, що діє як підприємець і сторона, яка відмовляється від договору, повідомив ОСОБА_1 як другу сторону про припинення дії договору № БО005-18 на брокерське обслуговування від 22 жовтня 2018 року та відмову від цього правочину в установлені частиною третьою статті 1008 ЦК України строки.

Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» належним чином обґрунтувало та довело правомірність розірвання договору, укладеного із позивачем та на виконання вимог статей 12,81 ЦПК України надало суду належні та допустимі докази неправомірних дій клієнта, довело порушення позивачем вимог законодавства та умов договору, а саме: не надання документів, необхідних для проведення банком фінансового моніторингу та запитуваних відповідачем, в тому числі за наслідками порушення яких, було прийнято рішення про припинення договірних правовідносин із ОСОБА_1 (абз 1 частини першої та частини другої статті 1008 ЦК України) внаслідок відмови повіреного від договору.

За таких обставин відсутні правові підстави для настання для відповідача передбаченої п. 7.3 укладеного між сторонами договору відповідальності по сплаті штрафу у розмірі 10 % від загальної суми, а також пені на підставі частини 5 статті 10 Закону № 1023-XII, оскільки судом встановлено правомірність невиконання банком зобов`язань за спірним договором з огляду на положення Закону № 361-IX, а також пункту 11.7. заключних положень укладеного між сторонами договору дорученнявід 22 жовтня 2018 року, згідно з якими позивачка взяла на себе обов`язки надавати документи, необхідні для здійснення заходів фінансового моніторингу, однак такого не виконала, що стало наслідком неприйняття банком до виконання разового доручення.

При цьому, пунктом 7.4. спірного договору передбачено, що сторона, яка не виконала свої зобов`язання внаслідок невиконання зобов`язання іншою стороною за цим договором, не несе відповідальності за таке невиконання, а також виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача (частина шоста статті 10 Закону № 1023-XII).

Що ж стосується вимог позивачки про відшкодування збитків, то суд також зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині з наступних підстав.

За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) ; 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, не підлягають відшкодуванню збитки (майнова шкода), завдані правомірною відмовою зобов`язаної сторони від подальшого виконання зобов`язання, що й має місце в даному випадку та достовірно встановлено судом вище.

Крім того, частиною 3 статті 1009 ЦК України передбачено, що відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Не дивлячись на те, що зокрема комерційним представництвом є брокерська діяльність професійних учасників ринку цінних паперів, однак враховуючи встановлені статтею 243 ЦК України особливості інституту комерційного представництва, які зумовлюються в тому числі наступним - предметом діяльності комерційного представника є представництво інтересів суб`єктів підприємницької діяльності при укладенні ними договорів, які опосередковують цю діяльність, а тому, оскільки судом достовірно встановлено і сторонами не заперечується, що, укладаючи договір на брокерське обслуговування № БО005-18 від 22 жовтня 2018 року, позивачка діяла саме як фізична особа, тому правовідносини сторін за спірним правочином добровільного представництва, не можна вважати такими, що ґрунтуються на комерційному представництві.

Крім того, ОСОБА_1 як довірителем не надано доказів того, що вона була позбавлена можливості інакше забезпечити свої інтереси (частина 3 статті 1009 ЦК України), тобто неможливості провести відповідну фінансову операцію самостійно, чи шляхом залучення інших осіб, а не виключно АТ КБ «ПриватБанк», діяти від її імені, за її рахунок та в її інтересах, таким чином відсутні правові підстави для відшкодування їй як довірителю збитків, завданих припиненням договору доручення, внаслідок відмови відповідача як повіреного від такого договору.

Оскільки позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт заподіяння майнової шкоди та винних дій відповідача, і таких обставин порушення прав позивачки з боку АТ КБ «ПриватБанк» та підстав для відшкодування збитків не встановлено судом, отже з урахуванням того, що моральна шкода є похідною від спричиненої майнової шкоди, суд вважає, що позов в частині стягнення компенсації завданої моральної шкоди також не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України від 06 грудня 2019 року № 361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів», Законом України від 04 жовтня 2001 року № 2759-III «Про поштовий зв`язок», статтями 22, 243, 530, 549, 610, 611, 612, 623, 1000, 1003-1009 Цивільного кодексу України , ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування майнової та моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 10 березня 2021 року.

Суддя: О.Л. Бусик