Справа № 127/21202/20

Провадження № 2/127/3464/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Іщук Т.П.,

за участі секретаря судового засідання Гусара Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на самочинні прибудови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вінницької міської ради про визнання права власності на самочинні прибудови. Свої вимоги мотивує тим, що з 1975 року матір позивачки ОСОБА_5 проживає у квартирі АДРЕСА_1 , що надана їй за ордером від 17 травня 1991 року №0875. З метою поліпшення житлових умов у 2004 році мати позивачки добудувала до квартири коридор-кухню, приміщення №5-6, площею 14,9 кв. м, та душову-туалет, приміщення №5-5, площею 6,2 кв. м. На час проведення будівництва жоден із сусідів проти прибудов не заперечував, оскільки, як зазначає позивачка, це фактично не порушувало їх прав. У 2019 році позивачка отримала технічний паспорт, де також зазначені самовільні добудови. 14 листопада 2019 року виконавчий комітет Вінницької міської ради прийняв рішення про передачу квартири АДРЕСА_1 державного житлового фонду у спільну часткову власність ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Позивачка зверталася до державного реєстратора Вінницької міської ради для проведення реєстраційних дій, однак їй було відмовлено через розбіжності щодо площі квартири у свідоцтві про право власності та технічному паспорті, а також відсутність документів про прийняття в експлуатацію приміщень № 5-5, 5-6. Наразі ОСОБА_1 з 2020 року здійснює дії щодо оформлення житлового приміщення та спірних прибудов, звернулася до комісії КП «ВМБТІ» із заявою по прийняттю в експлуатацію об`єктів нерухомого майна - прибудови а6 та а1, зведених у 2004 році, однак у прийнятті цих об`єктів відмовлено з підстав відсутності добровільної згоди усіх власників будинку АДРЕСА_2 . Однак у липні 2020 року співвласники квартир №1 та АДРЕСА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали свою згоду і не заперечували проти введення в експлуатацію прибудов у квартирі АДРЕСА_1 , інший співвласник ОСОБА_9 (квартира АДРЕСА_7 ) у суміжній квартирі не проживає з 2003 року, про що свідчить акт про тимчасову відсутність такої особи від 07 липня 2020 року. Позивачка також зазначає, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 26 квітня 1994 року №326 у постійне користування надана земельна ділянка, що знаходиться у межах домоволодіння ОСОБА_2 , ОСОБА_10 та міськземфонду по АДРЕСА_5 , АДРЕСА_13, АДРЕСА_4 , площею 701 кв. м. Ділянка, яка виділена під квартиру АДРЕСА_3 на користь міськземфонду наразі перебуває у межах квартири позивачки та знаходиться у її користуванні. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2014 року у справі №127/18276/14-ц встановлений порядок користування земельною ділянкою між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та Вінницькою міською радою. За таких обставин, посилаючись на норми статті 376 ЦК України, позивачка просила визнати за нею право власності на добудову коридору-кухні, приміщення №5-6, площею 14,9 кв. м., та душову-туалет, приміщення №5-5, площею 6,2 кв. м, до квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Вінницька міська рада своїм правом на відзив не скористалася, однак 03 грудня 2020 року до суду надійшли письмові пояснення Вінницької міської ради, де вважає позов ОСОБА_1 необґрунтованим та безпідставним, а у його задоволенні слід відмовити. Так відповідач, посилаючись на норми статті 376 ЦК України, Закони України «Про архітектурну діяльність» та «Про регулювання містобудівної діяльності», зазначає, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, а також за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб. Однак Вінницькою міською радою будь-які рішення щодо передачі земельної ділянки у власність або користування ОСОБА_1 під збудовані самочинні прибудови не приймалися. Крім того, Департаментом архітектурно-будівельного контролю міської ради проведені перевірки щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності на підставі скарги ОСОБА_4 , як співвласника житлового будинку; за результатами перевірки ОСОБА_1 притягнута до адміністративної відповідальності. Наразі у провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №120/1251/20-а за позовом Департаменту архітектурно-будівельного контролю міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання привести об`єкт самочинного будівництва до вимог чинного законодавства у сфері містобудівної діяльності, шляхом демонтажу прибудови за власний рахунок. Відтак відповідач вважає, що самочинне будівництво прибудови до квартири АДРЕСА_1 здійснено на земельній ділянці, що не була передана для цієї мети та даним самочинним будівництвом порушуються права іншого співвласника будинковолодіння.

Треті особи своїм правом на надання пояснень не скористалися.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , її представник - адвокат Стягайло О. П. позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили його задовольнити.

Представник відповідача Вінницької міської ради Олексюк Т. С. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючи на власні письмові пояснення.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися, хоча судом вживалися заходи щодо їх належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Судом установлено, що 17 травня 1991 року ОСОБА_5 виданий ордер на житлове приміщення №0875, сім`я якої складається з двох осіб, право на заняття жилого приміщення площею 20,18 кв. м, квартири АДРЕСА_7 на підставі рішення виконкому міської Ради народних депутатів від 25 квітня 1991 року №135.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 вересня 2015 року призначено ОСОБА_1 та ОСОБА_11 опікунами ОСОБА_5 , яка згідно рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2015 року визнана недієздатною. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 21 жовтня 2015 року, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 вересня 2015 року скасоване в частині щодо призначення ОСОБА_11 опікуном недієздатної ОСОБА_5 та відмовлено виконавчому комітету Вінницької міської ради у задоволенні подання у цій частині. В іншій частині рішення залишене без змін.

Згідно технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , виготовленого 06 березня 2019 року, квартира складається із: гардеробу № 5-1, площею 11,5 кв. м, кімнати № 5-2, площею 13,8 кв. м, кімнати № 5-3, площею 25,5 кв. м, коридору № 5-4, площею 4,0 кв. м. Загальна площа квартири становить 54,8 кв. м, житлова - 39,3 кв. м.

При цьому до плану квартири внесені приміщення №5-5, площею 6,2 кв. м, та № 5-6 , площею 14,9 кв. м із приміткою про відсутність документів, що підтверджує прийняття їх до експлуатації.

Крім того, за даними схеми розташування будівель та споруд по АДРЕСА_2 будівлі літ. «а», «а1», «а5», «а4», «Г», «б», «В» не обстежені, а технічні параметри зазначені станом на 08 травня 2013 року. Документ, що підтверджує прийняття до експлуатації зведення будівель літ «В», «а5», «а2», «а6» - відсутні.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 01 серпня 2019 року №1938 наданий дозвіл житлово-експлуатаційним конторам, відповідним підприємствам, установам, організаціям на укладення договору найму в державних житлових приміщеннях з членом сім`ї квартиронаймача - на трикімнатну квартиру під АДРЕСА_1 , жилою площею 39,3 кв. м, за взаємною згодою з ОСОБА_1 .

Виконавчим комітетом Вінницької міської ради 14 листопада 2019 року прийнято рішення №2828 безоплатно передати квартири державного житлового фонду у власність громадян та оформити право власності на нерухоме майно з видачею свідоцтв про право власності, зокрема, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 (які зареєстровані та проживають за вказаною адресою) в спільну часткову власність (по ј кожному в спільній частковій власності) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 54,8 кв. м., сарай в дворі літ. «Б», площею 7,1 кв. м.

На підставі даного рішення виконкому Вінницької міської ради видане свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 від 14 листопада 2019 року, однак державна реєстрація права власності не проведена.

24 вересня 2020 року представник позивачки ОСОБА_12 звернувся до КП «ВМБТІ» із заявою про внесення на розгляд комісії по прийняттю в експлуатацію об`єктів нерухомого майна, побудованих (переобладнаних, перепланованих) з 06 серпня 1992 року без дозволу на виконання будівельних робіт, питання прийняття в експлуатацію об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , зафіксованого у технічному паспорті від 20 травня 2020 року та значаться під літ. «а6» прибудова та «а1» прибудова, 2004 року будівництва. Як встановлено в ході судового розгляду КП «ВМБТІ» у прийнятті в експлуатацію вказаних об`єктів відмовлено.

При цьому згідно заяв ОСОБА_2 від 09 липня 2020 року та ОСОБА_3 від 13 липня 2020 року останні не заперечували проти прийняття в експлуатацію співвласницею (сусідкою) ОСОБА_1 прибудови, яка на плані технічного паспорта на квартиру позначена як приміщення 5-6, площею 14,9 кв. м.

В свою чергу, за даними акту про тимчасову відсутність особи, зареєстрованої в житловому приміщенні від 07 липня 2020 року, складеного ОСОБА_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_13 , посвідченого Комітетом мікрорайону «Центральний», ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_7 не проживає з 2003 року по даний час.

Судом також установлено, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 26 квітня 1994 року №326 надано земельні ділянки, що знаходяться в межах домоволодінь громадян, норма землекористування яких не встановлена - ОСОБА_2 , ОСОБА_10 та міськземфонду по АДРЕСА_5 , АДРЕСА_13, АДРЕСА_4 , площею 701 кв. м у постійне користування.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2014 року встановлений порядок користування земельною ділянкою площею 0,0611 га, яка розташована по АДРЕСА_8 , згідно якого ОСОБА_2 користується земельною ділянко площею 0,0335 га, що визначена на кадастровому плані як ділянка (зона) № НОМЕР_3 та позначена рожевим кольором, залишивши в спільному користуванні ОСОБА_4 та Вінницькій міській раді земельну ділянку площею 0,0266 га, що визначена на кадастровому плані як ділянка (зона) № НОМЕР_4 та позначена білим кольором. Кадастровий план № 3781, 3782-12-13 від 08 жовтня 2014 року, виготовлений ДП «Поділлягеодезкартографія» - є невід`ємною частиною рішення суду.

Наразі 02 жовтня 2020 року ОСОБА_1 особисто та в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулася до міського голови із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , для належного оформлення прав користування.

Доказів, які б вказували про вирішення вказаного питання, матеріали справи не містять.

Судом також установлено, що у провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває справа №120/1251/20-а за позовом Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії шляхом зобов`язання привести об`єкт самочинного будівництва до вимог чинного законодавства.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України визначає загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Відповідно до ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Оскільки відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проєктування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проєктувальником вихідних даних; 2) розроблення проєктної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проєктної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що слугують умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже наявність хоча б однієї з трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч. 2 ст. 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Виходячи зі змісту ст. 331, 375, 376, 380 ЦК України, правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути не лише відсутність порушення прав інших осіб таким визнанням, а й встановлення судом відповідності такого об`єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам.

Тому, вирішуючи справу про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити всі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил істотними.

До того ж, при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи, та передбачених ст. 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (ст. 34, 37 цього Закону).

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (далі - Порядок), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Відповідно до статей 26, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пунктів 2, 9, 13, 19 Порядку декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підтвердженням замовника того, що об`єкт, який будувався, вже збудований (закінчений будівництвом) та готовий до експлуатації і її реєстрація державним органом, та є визнанням завершення будівництва, у відповідності із технічними умовами, будівельними нормами та положеннями законодавства, що регулює будівництво та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості, і дає підстави для набуття права власності через здійснення державної реєстрації.

Отже державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Такий висновок висловив Верховний Суд у постановах: від 18 грудня 2018 року у справі №450/2307/15-ц, від 28 травня 2020 року у справі № 718/785/17, від 30 червня 2020 року у справі № 727/9974/17.

Визнання ж права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено, на що неодноразово наголошував Верховний Суд.

До того ж слід звернути увагу, що п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» врегульовано питання прийняття в експлуатацію збудованих у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 300 квадратних метрів та передбачено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію ці об`єкти.

Прийняття в експлуатацію цих об`єктів визначено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 03.07.2018 №158 «Про затвердження Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт» та передбачено, що прийняття в експлуатацію здійснюється безоплатно органом державного архітектурно-будівельного контролю протягом 10 робочих днів з дня подання відповідної заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені такі об`єкти, за результатами технічного обстеження цих об`єктів шляхом реєстрації поданої ними декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували право користування земельною ділянкою. Із матеріалів справи вбачається, що декларація про готовність спірних об`єктів до експлуатації органом державного архітектурно-будівельного контролю не розглядалася, рішення про її реєстрацію або повернення не приймалося. В свою чергу із заявою про прийняття об`єктів нерухомого майна в експлуатацію представник позивача ОСОБА_12 звертався лише до КП «ВМБТІ», що не може свідчити про дотримання вимог порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Доказів уведення об`єктів нерухомого майна в експлуатацію у встановленому порядку і набуття цим майном статусу об`єкта нерухомого майна як об`єкта цивільного права позивачем не надано. Визнання ж права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Крім того, позивачка стверджує і просить визнати за нею право власності на приміщення №5-5, 5-6, які є добудовою до квартири АДРЕСА_1 .

Як роз`яснено в п.7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року за №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» не може бути застосовано правила статті 376 ЦК при вирішенні справ за позовами про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо). Розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди відповідно до положень статей 186, 381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку). У зв`язку із цим положення ч. 5 ст. 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу.

Слід також окремо наголосити про те, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності чотирьох осіб, позивачка стверджує, що добудову здійснювала її матір, однак просить визнати право власності на добудову за ОСОБА_1 .

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. 15, 16, 328, 331, 375, 376, 380, 392 ЦК України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, ст. 5, 12, 13, 76-82, 84, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на самочинні прибудови - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_9 , код ЄДРПОУ 25512617,

ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_10 ,

ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_11 ,

ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_12 .

Повний текст рішення складений 09.03.2021.

Суддя: