Справа № 146/307/19

Провадження № 22-ц/801/602/2021

Категорія: 53

Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 березня 2021 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Міхасішина І.В., Сопруна І.В.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

апеляційні скарги відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2

на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року, ухвалене суддею Скаковською І.В., повний текст якого складено 29 грудня 2020 року

у справі №146/307/19

за позовом ОСОБА_3 (позивач)

до ФОП ОСОБА_1 (відповідач)

за участі ОСОБА_2 , Томашпільського відділення Національної страхової компанії «Оранта» ( треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору)

про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся в районний суд із позовом до ФОП ОСОБА_1 , за участі ОСОБА_2 , Томашпільського відділення Національної страхової компанії «Оранта» (треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору) про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 14 травня 2018 року біля 08 год 05 хв на автодорозі сполученням «Київ - Ямпіль» 60 км ОСОБА_2 , перебуваючи у трудових сосунках з ФОП ОСОБА_1 та керуючи автомобілем марки «БАЗ А- 07920 Еталон», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ФОП ОСОБА_1 , не вибравши безпечну дистанцію, допустив зіткнення з автомобілем марки «Рено-Логан», державний номерний знак НОМЕР_2 . В результаті зіткнення автомобіль марки «Рено-Логан», власником якого є він, було пошкоджено.

Постановою Томашпільського районного суду від 12 червня 2018 року ОСОБА_2 за вищевказаним фактом ДТП визнаний винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України і його піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в сумі 340 грн.

Для проведення ремонту свого автомобіля ним були придбані запчастини і загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням цих запчастин склала 21500 грн.

Страхова компанія виплатила йому страхове відшкодування 15336,48 грн, а особистих коштів ним було використано в сумі 6163,52 грн.

Добровільно відшкодувати заподіяну йому матеріальну шкоду в сумі 6163,52 грн ні ФОП ОСОБА_1 , ні винуватець ДТП ОСОБА_2 не бажають, а тому він просив стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду в сумі 6163,52 грн та судові витрати по справі.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 завдану матеріальну шкоду, пов`язану з пошкодженням автомобіля «Рено-Логан», державний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 6163,52 грн.

Стягнуто з відповідача ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати у розмірі 5768,40 грн, а саме: 768,40 грн судового збору та 5000 грн витрати по оплаті за професійну правничу допомогу в зв`язку із розглядом справи.

Не погодившись із рішенням, відповідач ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що розмір завданої позивачеві шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика, а тому заявлена до стягнення шкода підлягає відшкодуванню саме страховиком.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Апелянт посилається на те, що згідно страхового полісу страховий ліміт становить 100000 грн, а оскільки страхова виплата не перевищує цього ліміту, саме з ПАТ НСК «Оранта» підлягає стягненню сума заявлених позивачем вимог.

Крім того, на думку апелянта позивачем не доведено і не обґрунтовано сум заявлених вимог, і для розбіжностей при визначені цього збитку суд першої інстанції мав би роз`яснити сторонам про необхідність призначення судової експертизи.

Від позивача ОСОБА_3 та ПАТ НСК «Оранта» відзиви на апеляційну скаргу не надійшли, проте їх відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина 3 статті 360 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено наступні обставини справи.

Постановою Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та застосовано до нього стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 340 грн.

Вказаною постановою встановлено, що 14 травня 2018 року біля 08 год 05 хв на автодорозі сполученням «Київ - Ямпіль» 60 км ОСОБА_2 , перебуваючи на роботі у ФОП ОСОБА_1 та керуючи автомобілем марки «БАЗ А- 07920 Еталон», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ФОП ОСОБА_1 , не вибравши безпечну дистанцію, допустив зіткнення з автомобілем марки «Рено-Логан», державний номерний знак НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_3 . В результаті зіткненням транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постанова суду в справі про адміністративне правопорушення від 12.06.2018 як така, що набула законної сили, відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України є обов`язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, щодо якої її ухвалено, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача ФОП ОСОБА_1 була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта»» за полісом № АМ 6978130, а тому 02 серпня 2018 року позивач звернувся до ПАТ «НАСК «Оранта»» із заявою про страхове відшкодування.

Відповідно до страхового акту № ОЦВ -18-02-6235/1 від 14 серпня 2018 року сума страхового відшкодування збитку завданого автомобілю марки «Рено-Логан», державний номерний знак НОМЕР_2 становить 15 356,48 грн, які отримано ОСОБА_3 17 серпня 2018 року від «НАСК «Оранта»».

Відповідно до акту виконаних робіт № 315 від 07 червня 2018 року ФОП ОСОБА_4 , який суб`єктом підприємницької діяльності, надав ОСОБА_3 послуги з ремонту авто на загальну суму 17870 грн.

Крім того, як вбачається із накладної № 3 від 04 червня 2018 року ОСОБА_3 придбано у ПП ОСОБА_5 запчастини до автомобіля марки «Рено-Логан», а саме заднє ліве крило вартістю 2860 грн та задній лівий ліхтар вартість якого становить 770 грн, на загальну суму 3630 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції з посиланням на ч. 3 ст. 988 ЦК України виходив із того, що сума страхового відшкодування становить 15356,48 грн, тоді як загальний розмір заподіяних страхувальнику в результаті ДТП збитків складає 21500 грн, а тому різниця . у розмірі 6163,52 грн підлягає стягненню з відповідача ФОП ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

За змістом статті 979 ЦК України і статті 16 Закону України «Про страхування» за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором.

Згідно з частиною першою статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Порядок та умови здійснення страхового відшкодування за договорами (полісами) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів регламентуються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» N 1961-IV (далі Закон N 1961-IV).

Так, відповідно до статті 3 Закону N 1961-IVобов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Зокрема, правила відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені у статті 22 Закону N 1961-IV, згідно з пунктом 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена в порядку, встановленому цим законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі N 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку в страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Згідно зі статтями 29, 32 Закону N 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик також не відшкодовує.

Також згідно з пунктом 12.1 статті 12 Закону N 1961-IV страхове відшкодування зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.

Судом установлено, що згідно за заявою ОСОБА_3 ПАТ «НАСК «Оранта», вирахувавши франшизу, виплатило йому страхове відшкодування у розмірі 15356,48 грн, яке є вартістю відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу.

Отже, страховик належним чином виконав свої зобов`язання перед позивачем, виплатив йому суму страхового відшкодування у порядку та у спосіб, визначені Законом N 1961-IV.

Так, відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності та договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, за якими страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування при настанні цивільно-правової відповідальності страхувальника та/або особи, відповідальність якої застрахована, такий страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання взяв на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоду.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 187 ЦК).

Вказане свідчить, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди, а відтак стягнув з відповідача на користь позивача різницю між фактичною вартістю ремонту автомобіля (згідно калькуляції) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнта зносу.

А тому доводи апеляційних скарг у цій частині не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтами норм матеріального права.

При цьому посилання апелянтів на правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц є помилковим, оскільки ці справи не є подібними, вказаний висновок сформований Верховним Судом за інших правових ситуацій, що зумовили інше, відмінне від аналізованого в цій справі, правозастосування.

Інші доводи фактично не містять посилань не незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, зводяться лише до незгоди з постановленим судовим рішенням.

Отже колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно дослідивши обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційні скарги відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року, - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий І.М. Стадник

Судді І.В.Міхасішин

В.В.Сопрун