справа № 362/15/16-ц головуючий у суді І інстанції Кравченко Л.М.

провадження № 22-ц/824/5075/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,

з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Головного управління Національної поліції в Київській області та Прокуратури Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державного казначейства України, Прокуратури Київської області, Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, Головного управління Національної поліції в Київській області, Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції Київської області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду першої інстанції з позовом до Державного казначейства України, Прокуратури Київської області, Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, Головного управління Національної поліції в Київській області, Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції Київської області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42013100140000012 від 22 січня 2013 року, яке триває і на сьогоднішній день зі значними порушеннями строків, неправомірними рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства їм завдано значної моральної шкоди, розмір якої, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних страждань, часу їх тривалості (121 місяців), розумності та інших обставин становить 350 000,00 грн. кожному з позивачів. З урахуванням уточнених позовних вимог, позивачі просили суд першої захистити їх конституційне право на компенсацію моральної шкоди, спричинену винесенням незаконних рішень, діями та неправомірною бездіяльністю відповідачів під час досудового розслідування кримінального провадження №42013100140000012 від 22 січня 2013 року, застосувавши при розгляді позову практику Європейського суду з прав людини і національного суду України; визнати наявність порушення обов`язку держави-відповідача в особі її правоохоронних органів по захисту особи, суспільства та держави визначеного ст.ст. 2, 8, 9 КПК України та ст. 2 Конвенції, в зв`язку з не проведенням ефективного та незалежного розслідування факту зникнення (вбивства) ОСОБА_3 в «розумні» строки та у зв`язку з відсутністю проведення ефективного та незалежного розслідування, знищення доказів у цій кримінальній справі під час досудового розслідування кримінального провадження №42013100140000012 від 22 січня 2013 року; стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію спричиненої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 в розмірі 350 000,00 грн. та на користь ОСОБА_2 в розмірі 350 000,00 грн.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 350 000,00 грн. кожному.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням Головне управління Національної поліції в Київській області та Прокуратура Київської області подали апеляційні скарги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права,невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Головне управління Національної поліції в Київській області в доводах апеляційної скарги зазначає, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. На думку апелянта в позовній заяві, не зазначено, в чому саме полягає моральна (немайнова) шкода, з яких міркувань виходив позивач визначаючи її розмір, якими доказами підтверджується така шкода і чи є причинний зв`язок між шкодою і неправомірними (на думку позивача) діями відповідача по справі. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК України відповідальність настає незалежно від вини. Отже, посилання позивачів як на обґрунтування завданої моральної шкоди, необхідність звернення до суду та на судову тяганину не можуть бути належною правовою підставою для відшкодування моральної шкоди, реалізація позивачами свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Враховуючи викладене в апеляційній скарзі, Головне управління Національної поліції в Київській області просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Прокуратура Київської області в доводах апеляційної скарги зазначає, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» визначає виключний перелік підстав за яких у особи виникає право на відшкодування шкоди у передбаченому в ньому порядку і розмірі. Посилаючись на правова позиція щодо застосування норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» викладену в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 479/835/17, від 05 червня 2019 року у справі № 554/7642/17, апелянт зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є суб`єктами, на яких поширюється дія даного Закону, тому суд дійшов помилкового висновку про можливість його застосування у даних правовідносинах. Прокуратура Київської області просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області та Прокуратури Київської області задоволено. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державного казначейства України, Прокуратури Київської області, Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, Головного управління Національної поліції в Київській області, Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції Київської області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасовано. Передано справу № 362/15/16-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представник Головного управління Національної поліції в Київській області просив апеляційну скаргу задовольнити. Апеляційну скаргу Прокуратури Київської області підтримав.

Представники позивачів, в судовому засіданні просили апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, шляхом направлення рекомендованих поштових повідомлень до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши пояснення учасників справи, що з`явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що органами досудового розслідування здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42013100140000012 від 22 січня 2013 року по факту зникнення в 2007 році доньки позивачів ОСОБА_3 , яке не завершене і триває.

Позивачами неодноразово оскаржувалась бездіяльність слідчих органів, постанови про закриття кримінального провадження та відмову в порушенні кримінальної справи, які були скасовані.

За результатами перевірки за заявою ОСОБА_4 , постановою старшого прокурора відділу за додержанням законів органів внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності прокуратури Київської області від 24 січня 2008 року було постановлено порушити кримінальну справу за фактом умисного вбивства ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України

04 жовтня 2007 року працівниками Васильківської міліції було проведено повторний огляд кімнати № 4 гуртожитку, в якій проживала зникла ОСОБА_3 з вилученням документів та електронних засобів інформації, про що було складено протокол огляду місця події.

Під час проведення огляду фотографування вилучених 04 жовтня 2007 року електронних носіїв інформації, в тому числі і ноутбука до протоколу огляду та вилучення не вносилися відомості індивідуальних ознак вилучених об`єктів. Вилучені електронні носії в присутності свідків не перевірялися на їх працездатність, не перевірялися на наявність на них інформації. Всі вилучені електронні носії не опечатувалися і при зберіганні у Васильківському міськвідділі МВС до них мали доступ сторонні особи.

В подальшому, в порушення вимог для проведення огляду, не вирішувалося питання зберігання вилучених предметів, які були речовими доказами по справі, що привело до повного знищення інформації, яка знаходилася у вилучених електронних засобах і яка можливо могла бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних.

Згідно з поясненнями заступника начальника СВ Васильківського МВ ГУ МВС України в Київській області Катинського О. Я. від 17 серпня 2012 року вилучений ноутбук перебував без належного опечатування та без перевірки наявності в ньому інформації.

Васильківською міжрайонною прокуратурою 22 січня 2013 року в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження за № 42013100140000012 за фактом знищення інформації на комп`ютері ОСОБА_3 , яка є зниклою безвісти.

Факт знищення інформації доведений висновком експерта №1184 від 16 квітня 2008 року (т. 1, а. с.177-180,), зі змісту якого встановлено, що на носії ноутбука «Асеr» виявлено інформацію, яка була знищена, але відновити її у вигляді, придатному для читання, не можливо; на носії ноутбука «Асеr» інформація, в якій міститься текстові документи з перепискою гр. ОСОБА_3 , в тому числі знищена, не виявлена (т. 1, а. с.177-180).

По факту знищення інформації з комп`ютера ОСОБА_3 , 21 січня 2013 року слідчим Васильківської міжрайонної прокуратури до ЄРДР внесено відомості за заявою представника ОСОБА_5 щодо незаконних дій працівників Васильківського МВ.

В ході судового розгляду скарг встановлено невиконання прокурорами Васильківської та обласної прокуратури вимог постанови Апеляційного суду Київської області від 15 грудня 2011 року, постанови Васильківського міжрайонного прокурора Київської області від 04 травня 2012 року, постанови Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2014 року, якими скасовувалися як незаконні, постанови про закриття кримінального провадження та надавалися вказівки щодо усунення виявлених недоліків, і які ігнорувалися слідчими прокуратури при винесенні чергової постанови про закриття кримінального провадження.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилаються позивачі в обґрунтування позову, знайшли своє підтвердження за сукупністю доказів, які є достовірні та достатні для висновку про те, що потерпілим спричинено значної моральної шкоди, яка безпосередньо пов`язана з рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства та про наявність причинного зв`язку між моральною шкодою позивачів та рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства. Враховуючи обставини справи, характер багаторічних душевних страждань позивачів, їх наслідки й інші негативні впливи внаслідок багаторічної бездіяльності правоохоронців, час їх тривалості, виходячи з засад розумності, та справедливості та меж заявлених позовних вимог, суд погодився з розрахунком та розміром заявленої позивачами моральної шкоди, оскільки вважав його достатнім та належним для компенсації моральної шкоди останніх та дійшов висновку про повне задоволення вимог позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В силу вимог ст. 3 Конституції України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Згідно положень ч. 6 ст. 1176 ЦК України - шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до ч. 7 ст. 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під час перегляду справи апеляційним судом встановлено, що Васильківською міжрайонною прокуратурою 22.01.2013 року в ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження за № 42013100140000012 за фактом знищення інформації на комп`ютері ОСОБА_3 , яка є зниклою безвісти.

Позивачі в межах кримінального провадження № 42013100140000012 від 22.01.2013 р. просили визнати наявність порушення обов`язку держави-відповідача в особі її правоохоронних органів по захисту особи, суспільства та держави визначеного ст.ст. 2, 8, 9 КПК України та ст. 2 Конвенції в зв`язку з непроведенням ефективного та незалежного розслідування факту зникнення (вбивства) ОСОБА_3 в «розумні» строки та у зв`язку з відсутністю проведення ефективного та незалежного розслідування знищення доказів у цій кримінальній справі під час досудового розслідування.

Судом встановлено, що 04.10.2007 р. працівниками Васильківської міліції було проведено повторний огляд кімнати № 4 гуртожитку, в якій проживала зникла ОСОБА_3 і з вилученням документів та електронних засобів інформації, про що було складено протокол огляду місця події (а.с. 173-175, том. 1).

Однак, під час проведення огляду фотографування вилучених 04.10.2007р. електронних носіїв інформації, в т.ч. і ноутбука до протоколу огляду та вилучення не вносилися відомості індивідуальних ознак вилучених об`єктів. Вилучені електронні носії в присутності свідків не перевірялися на їх працездатність, не перевірялися на наявність на них інформації. Всі вилучені електронні носії не опечатувалися і при зберіганні у Васильківському міськвідділі МВС до них мали доступ сторонні особи.

В подальшому, в порушення вимог для проведення огляду, не вирішувалося питання зберігання вилучених предметів, які були речовими доказами по справі, що привело до повного знищення інформації, яка знаходилася у вилучених електронних засобах і яка можливо могла бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних.

Факт того, що вилучений ноутбук перебував без належного опечатування та без перевірки наявності в ньому інформації також підтверджується поясненнями заступника начальника СВ Васильківського МВ ГУ МВС України в Київській області Катинського О.Я. від 17.08.2012 р. (а.с.68, том.1).

Факт знищення інформації доведений висновком експерта № 1184 від 16.04.2008 р. (а.с.177-180, том. 1), зі змісту якого встановлено, що на носії ноутбука «Асеr» виявлено інформація, що була знищена, але відновити її у вигляді, придатному для читання, не виявилось можливим; на носії ноутбука «Асеr» інформація, в якій міститься текстові документи з перепискою гр. ОСОБА_3 , в тому числі знищена, не виявлена (а.с.177-180, том. 1).

По факту знищення інформації з комп`ютера ОСОБА_3 , 21.01.2013 року слідчим Васильківської міжрайонної прокуратури до ЄРДР внесено відомості за заявою представника ОСОБА_5 щодо незаконних дій працівників Васильківського МВ ( а.с.20, том. 2).

Крім того, судом з`ясовано, що в межах даного кримінального провадження неодноразово виносились постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, зокрема оперуповноваженими ОСОБА_7 (08.10.2007 р.) та ОСОБА_8 (16.12.2007 р.), які в подальшому були скасовані, а матеріали направлені до Васильківської міжрайпрокуратури Київської області для організації додаткової перевірки, хід якої взято на контроль, що підтверджується листом прокуратури Київської області № 04/2/2 34 вих. від 27.11.2007 р. (а.с.66, том.1).

За результатами перевірки за заявою ОСОБА_4 постановою старшого прокурора відділу за додержанням законів органів внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності прокуратури Київської області від 24.01.2008 р. було постановлено: порушити кримінальну справу за фактом умисного вбивства ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України ( а.с.137, том. 1).

Таким чином, кримінальна справа за фактом умисного вбивства ОСОБА_4 була порушена лише через чотири місяці після її зникнення, що свідчить про зайву тяганину в проведенні досудового слідства.

Питання неналежної службової діяльності у веденні розшукової справи у розкритті злочину у кримінальній справі, порушеній за фактом умисного вбивства ОСОБА_3 оперуповноваженими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були предметом розгляду скарги позивача, поданої на ім`я Міністра внутрішніх справ України (а.с.71, том. 1). Так, проведеною перевіркою було встановлено, що вищевказані оперуповноважені за безвідповідальне ставлення до службових обов`язків підлягають притягненню до адміністративної відповідальності. Але враховуючи, що ОСОБА_8 наказом начальника Васильківського МВ від 12.03.2008 р. суворо попереджений, а ОСОБА_7 01.03.2008 р. звернулась до керівництва ГУМВС України в Київській області з рапортом про звільнення з органів внутрішніх справ, прийнято рішення обмежитись цим.

Обставини звільнення ОСОБА_7 підтверджуються висновком за матеріалами службової перевірки скарги громадянки ОСОБА_9 від 15.01.2008 р. (а.с.67 том. 1).

При цьому повідомлено, що стан розшуку гр-ки ОСОБА_3 перебуває на постійному контролі керівництва ГУМВС України в Київській області.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що позивачами неодноразово оскаржувалась бездіяльність слідчих органів, постанови про закриття кримінального провадження та відмову в порушенні кримінальної справи (а.с. 72,73,74,150-151,152,211-212 том. 1), які так само були скасовані.

Численний перелік скасованих постанов наведений позивачами в уточненому позові.

В ході судового розгляду зазначених скарг встановлено невиконання прокурорами Васильківської та обласної прокуратури вимог постанови Апеляційного суду Київської області від 15.12.2011р., постанови Васильківського міжрайонного прокурора Київської області від 04.05.2012р., постанови Печерського районного суду м. Києва від 21.01.2014 р., ухвали Апеляційного суду м. Києва від 31.03.2014р., якими скасовувалися як незаконні, постанови про закриття кримінального провадження та надавалися вказівки щодо усунення виявлених недоліків і які ігнорувалися слідчими прокуратури при винесенні чергової постанови про закриття кримінального провадження.

Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої істанції, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено протиправну бездіяльність слідчих органів, підтверджено явну процесуальну несумліннісь і неналежне процесуальне керівництво під час проведення перевірки та досудового розслідування, що є підтвердженням явної упередженості прокурорів, які проводили перевірку, та є підтвердженням їхніх намірів не розкривати злочин щодо знищення доказів у справі і відповідно не розкриття вбивства ОСОБА_3 .

Обставини щодо неналежної організації та проведення розслідування даного кримінального провадження також підтверджується листом Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України (а.с.140, том. 1).

В подальшому бездіяльність правоохоронних органів під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42013100140000012 знайшла своє підтвердження у листах прокуратури Київської області, яка надала відповідні вказівки щодо прискорення досудового розслідування (а.с.148,161 том.1).

Крім того, зауваження щодо стану проведення слідства викладено в висновку Прокуратури Київської області (а.с.213-215, том.1), зі змісту якого достовірно встановлено, що в ході вивчення матеріалів справи встановлено тяганину слідства, яка триває з 22.01.2013 р.; з моменту скасування рішення про закриття кримінального провадження жодної слідчої дії не проведено; останні слідчі дії проводились у 2015 р., протягом поточного року не проведено жодної слідчої дії; надані процесуальним керівником вказівки не виконуються; встановлено порушення вимог ст. 28 КПК України щодо проведення слідчих (процесуальних) дій у розумні строки; процесуальний контроль та нагляд не здійснюється, що свідчить про те, що процесуальльні керівники самоусунулися від забезпечення належного контролю за проведенням досудового розслідування.

Наведене свідчить про відсутність контролю та належного нагляду за досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні керівництвом місцевої прокуратури та відомчого контролю керівництвом органу досудового розслідування.

Аналогічні змістовні зауваження щодо стану проведення досудового розслідування містяться в висновку Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області від 22.09.2016 р. ( а.с.216-218, том.1).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що до органів прокуратури систематично надходять численні скарги потерпілої сторони. Однак, надані до позову листування з правоохоронними органами, органами державної влади щодо бездіяльності слідства та прокуратури наповнене виключно формальним змістом, по суті є відписками, які лише підтверджують викладені позивачами обставини про те, що з боку слідчих органів дієвих заходів для організації ефективного розслідування не вживалося, а мало місце лише беззмістовне та бездієве листування.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що досудові розслідування вказаних кримінальних проваджень тривають, підозру нікому не вручено, місцезнаходження зниклої та осіб причетних до цього не встановлено, слідство ігнорує заяви позивачів та жодних вказівок не виконує.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції щодо підтвердження наявності спільної вини відповідачів, їх протиправної поведінки, яка полягає у бездіяльності, порушенні публічності, порушенні розумних строків досудового розслідування та є підтвердженням обставин на які посилаються позивачі при зверненні до суду з даним позовом є цілком обґрунтованими та доведеними. А неправомірність рішень, дій і тривала бездіяльність органів прокуратури та слідства мають наслідком порушення розумних строків досудового розслідування.

Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності у встановленому порядку, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно вимог ст. 17 «Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень ст. 6 Конвенції - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 11 від 17.10.2014 р. «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» п. 3,4 визначено, що розумним вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Критеріями для визначення розумності строків під час кримінального провадження є складність кримінального провадження; поведінка учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень (частина третя статті 28 КПК).

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини складність кримінального провадження визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження; кількості учасників провадження (потерпілих, свідків тощо); правової кваліфікації кримінального правопорушення; наявності на момент початку досудового розслідування відомостей щодо конкретної особи, яка ймовірно вчинила кримінальне правопорушення; характеру обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні; меж доказування; обсягу матеріалів досудових розслідувань, що об`єднані в одному провадженні; необхідності призначення експертиз, їх складності; обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для всебічного та повного дослідження обставин кримінального правопорушення; необхідності отримання міжнародної допомоги в рамках кримінального провадження тощо.

Оцінюючи поведінку учасників кримінального провадження, слід враховувати належне виконання ними своїх процесуальних обов`язків (зокрема, щодо явки за викликом слідчого, прокурора, судовим викликом; дотримання умов обраного запобіжного заходу; надання у передбачених законом випадках доказів тощо); існування випадків зловживання процесуальними правами тощо. При цьому слід враховувати, що використання процесуальних прав, зокрема, заявлення клопотань, скарг, не може розцінюватися як перешкоджання здійсненню провадження, за винятком випадків, коли йдеться про зловживання правом.

Оцінюючи спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень, слід враховувати послідовність та своєчасність здійснення процесуальних дій; наявність періодів бездіяльності (неактивності), причини якої мають з`ясовуватись у кожному конкретному провадженні; своєчасність повідомлення особи про підозру; обґрунтованість відкладення та зупинення кримінального провадження; своєчасність призначення кримінального провадження (кримінальної справи) до судового розгляду; встановлення випадків призначення судових засідань із великими інтервалами чи зволікання з переданням кримінального провадження з одного суду до іншого; проведення судових засідань у призначений час; дотримання строків постановлення суддею (або судом) мотивованої ухвали чи вироку і направлення копій процесуальних рішень учасникам судового провадження; повноту здійснення суддею контролю за виконанням працівниками суду своїх службових обов`язків, у тому числі щодо повідомлення учасників кримінального провадження про час та місце судового засідання; повноту та своєчасність вжиття слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом (суддею) заходів забезпечення кримінального провадження та інших заходів, спрямованих на недопущення недобросовісної поведінки учасників кримінального провадження; характер та ефективність дій, спрямованих на прискорення кримінального провадження тощо (справи "Смірнова проти Росії" від 24.07.2003 р., "Вітрук проти України" від 16.09.2010 р., "Юртаєв проти України" від 31.01.2006 р. та інші).

За змістом зазначених положень Конвенції під справедливим та відкритим розглядом протягом розумного строку слід розуміти не тільки судовий розгляд, а також розумні строки ведення досудового розслідування, оскільки відповідно до норм КПК України під час розслідування з приводу підозри у скоєнні кримінального злочину особа обмежується у певних правах та зазнає певні обмеження життя, зокрема: обмеження свободи пересування, свободи працевлаштування, свободи спілкування тощо. Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що при визначенні питання розумного строку слід брати до уваги весь період провадження, в тому числі досудове розслідування.

З пояснень позивачів та досліджених в ході судового розгляду справи письмових доказів судом достовірно встановлено, що досудове розслідування по справі вже триває більше 10 років без будь-якого передбачуваного результату, слідством обставин злочину не встановлені, підозру нікому не вручено, жодних вказівок та порушень не усунуто і не виконано, не вчинено реальних спроб для розслідування справи.

Про порушення вимог ст. 28 КПК України щодо проведення слідчих (процесуальних) дій у розумні строки наголошувалось також прокуратурою Київської області (а.с.213-215).

В свою чергу, відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів щодо поважності причин значної тривалості досудового розслідування.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини з цього питання, яка є частиною національного законодавства України, суд вірно вважав, що по даному кримінальному провадженню тривалість досудового розслідування є надмірною та не відповідає вимозі «розумного строку», а отже було порушено ст. 6 Конвенції.

Про правильність висновків суду першої інстанції свідчить, крім іншого, правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року в справі № 201/7621/17 (провадження № 61-13725св19) яким зазначено, що «згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови. Суди попередніх інстанцій встановили певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість досудового розслідування. Так, дев`ять разів ухвалами слідчих суддів була констатована бездіяльність органу досудового розслідування. У довідці про стан досудового розслідування кримінального провадження № 12013040680003308 від 19 липня 2013 року, наданої суду Дніпровським відділом поліції ГУ НП в Дніпропетровській області 21 вересня 2017 року зазначено, що 22 червня 2017 року постанова слідчого про закриття кримінального провадження скасована слідчим суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, у цьому кримінальному провадженні на теперішній час ведеться слідство. Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується, що встановлені судами попередніх інстанцій факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною (майно, про викрадення якого заявив позивач, знаходилося в квартирі). Розслідування тривало з 19 липня 2013 року, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2017 році становило більше 4 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір».

Поряд з цим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19), вказано, що: «встановивши, що позивач довела належними та достатніми доказами факт заподіяння їй моральної шкоди, причинний зв`язок між тривалим розслідуванням кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 та настанням тих негативних наслідків, про які вона вказує, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу моральної шкоди. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого- спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно положень ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів .

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Передбачене ч. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» - відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Крім того, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 р. - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

В свою чергу, відповідно до роз`яснень, викладених в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права дійшов вірного висновку, що позивачами доведено належними та допустимими доказами, що за довготривалий час (більше 10 років) досудового розслідування, тяганини, скарг та письмових звернень до різних інстанцій, позивачі, будучи потерпілими, знаходяться в стані стресу та страху за подальшу долю кримінального провадження, які, на їх думку, є не меншими, ніж переживання осіб, які незаконно притягуються до кримінальної відповідальності.

На підтвердження отриманих позивачами моральних страждань, крім іншого, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, вірно прийняв до уваги надані позивачами витяги з історії хвороби ( а.с.77 том.1).

А відтак, обставини, на які посилаються позивачі в обґрунтування позову, знайшли своє підтвердження сукупністю доказів, які достовірні та достатні для висновку про те, що потерпілим спричинено значної моральної шкоди, яка безпосередньо пов`язана з рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства. Судом першої інстанції вірно встановлено наявність причинного зв`язку між моральною шкодою позивачів та рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства.

Визначаючись щодо розміру відшкодування моральної шкоди, судом правильно враховано, що п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Позивачі, звертаючись до суду з даним позовом визначали розмір відшкодування моральної шкоди на одну особу в розмірі 350 000,00 грн., який становить 121 мінімальний розмір заробітної плати (3200 грн.), визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Враховуючи обставини справи, характер багаторічних душевних страждань позивачів, їх наслідки й інші негативні впливи внаслідок багаторічної бездіяльності правоохоронців, час їх тривалості, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості та меж заявлених позовних вимог, колегія суддів погоджується з розрахунком та розміром заявленої позивачами моральної шкоди, оскільки вважає його достатнім та належним розміром сатисфакції моральної шкоди останніх.

При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи апеляційних скарг, які фактично зводяться до того, що законодавством України не перебачено права на компенсацію моральної шкоди за надмірну тривалість слідства, а також на відсутність умов для компенсації моральної шкоди потерпілим, оскільки вони не є суб`єктами, на яких поширюється дія Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", оскільки позивачі як на підставу позовних вимог посилалися на надмірну тривалість досудового розслідування кримінальної справи зі значними порушеннями строків і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства, що передбачено іншими нормами права.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянтів, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області та Прокуратури Київської області залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

В.А. Нежура