справа № 372/3029/18 головуючий у суді І інстанції Кравченко М.В.

провадження № 22-ц/824/553/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Нежури В.А., Сержанюка А.С.,

з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 березня 2019 року у цивільній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Обухівська міська рада Київської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про відшкодування шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтня 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Обухівська міська рада Київської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про відшкодування шкоди. Позов обґрунтовано тим, що він орендує підвальне приміщення загальною площею 57 м. кв., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане приміщення було затоплено мешканцями квартири АДРЕСА_2 , внаслідок чого залиття приміщення призвело до пошкодження стелі, стін, меблів та устаткування, тому він просить стягнути з відповідачів на свою користь відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також понесені судові витрати.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 березня 2019 року в задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Обухівська міська рада Київської області, про відшкодування шкоди відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , через представника - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві, порушення норм матеріального та процесуального права,невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому, зазначає, що майно яке знаходилося в орендованому приміщені є власністю позивача, що підтверджується матеріалами справи. Вказує, що з вини відповідачів було затоплене підвальне приміщення, яке орендує позивач і вони як власники повінні відшкодувати заподіяну шкоду. Зазначає, що факт затоплення та вартість матеріальної шкоди встановлена і доведена належними та допустимими доказами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 06.05.2019 року згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями для розгляду апеляійної скарги визначено головуючого суддю Волошину В.М., суддів: Панченко М.М., Слюсар Т.А. (т.1, а.с.136).

10 травня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 березня 2019 року (т.1, а.с. 137-138). В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 травня 2019 року справу призначено до розгляду (т.1, а.с. 139).

Під час розгляду справи апеляційним судом у судовому засіданні 10 липня 2019 року було витребувано у позивача додаткові докази по справі(а.с.149).

10 липня 2019 року та 30 серпня 2019 року до суду апеляційної інстанції подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, які задоволено судом (т.1, а.с.169-176, 184-189).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року призначено у справі будівельно-технічну експертизу (т.1, а.с. 209-210).

06 лютого 2020 року до Київського апеляційного суду надійшов висновок експерта від 04.02.2020 року № 27518/19-43 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи (т.2, а.с. 212-229).

Протокольною ухвалою апеляційного суду від 14.09.2020 року до участі в справі було залучено у якості третіх осіб на стороні відповідача інших співвласників квартири - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Крім того, в судовому засідання 14.09.2020 року апеляційним судом було заслухано пояснення експерта ОСОБА_7 для з`ясування питань, що стосувалися складеного ним висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Вподальшому, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2021 року було замінено (вилучено) суддів: Волошину В.М., Мостову Г.І., Слюсар Т.А. та призначено новий склад суду: головуючий суддя Березовенко Р.В., судді Лівінський С.В., Нежура В.А. (т.2, а.с. 104). Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2021 року було замінено (вилучено) суддю Лівінського С.М. (у зв`язку з припиненням повноважень) на суддю Сержанюка А.С.

Під час розгляду справи у судовому засіданні позивач та його адвокат Базик О.П., просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідачів, адвокат Клапчук Ф.П., в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів з урахуванням наданих та долучених попередньою колегією суддів доказів, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 є орендарем нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору оренди нежилого приміщення, копією рішення виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області.

31.08.2018 року вказане приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було затоплено, про що було складено акт про залиття, яке трапилось внаслідок затікання з квартири від 31.08.2018 року, який було складено в складі комісії ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , про що був ознайомлений позивач ОСОБА_2 та актом обстеження комунального майна власності Обухівської міської ради від 07.09.2018 року в складі комісії ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , про що був ознайомлений позивач ОСОБА_2 , що підтверджується копіями актів.

На замовлення позивача 17.09.2018 року було складено зведений кошторисний розрахунок вартості об`єкта будівництва, а саме капітального ремонту нежитлового приміщення по АДРЕСА_3 , відповідно до якого сума матеріальних збитків складає 72 534 грн.

Відповідачі є власниками та зареєстровані у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується довідкою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені судом докази та встановлені фактичні обставини справи належним чином не підтверджують факт спричинення шкоди позивачу внаслідок винних дій відповідачів, не дають достатніх підстав вважати, що між шкодою та винними діями саме відповідачів є безпосередній причинний зв`язок. В даному випадку не встановлено наявність всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, що свідчить про неможливість настання цивільно-правової відповідальності визначених позовом відповідачів.

Проте з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду № 686/11256/16-ц від 27 грудня 2019 року.

Апеляційним судом встановлено, що 31.08.2018 року приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було затоплено, про що було складено відповідний акт про залиття, яке трапилось внаслідок затікання з квартири від 31.08.2018 року, в складі комісії ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , та актом обстеження комунального майна власності Обухівської міської ради від 07.09.2018 року в складі комісії ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , що підтверджується копіями актів (т.1, а.с.9-10), які є первинним документом, що засвідчують факт певної події.Колегія суддів вважає вказані акти у силу статей 58, 59 ЦПК України належними і допустимим доказами, які відповідачами не спростовані.

Згідно з частиною першою статті 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини третьої статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з цим вину у завданні шкоди позивачу відповідачами не спростовано.

Доводи сторони відповідачів, що акт від 31.08.2018 року не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки складений без їх участі, зі слів невідомих осіб та на підставі незрозумілих документів, зводяться до незгоди із письмовими доказами, оцінка яким надається судом. Разом з цим слід вважати, що акт є первинним документом, що засвідчує факт певної події, а тому, не може ґрунтуватися на інших документах. Отже, такі доводи відповідачів не заслуговують на увагу.

Крім того, згідно висновку експерта від 04.02.2020 року № 27518/19-43 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі № 372/3029/18-ц причиною залиття 31.08.2018 р. у квартирі АДРЕСА_5 - лопнула труба з металопластику по гарячій воді до корінного крану.

Ділянка пошкодженого трубопроводу в системі гарячого водопостачання в квартирі АДРЕСА_5 відноситься до зони відповідальності споживача та не відноситься до зони відповідальності суб`єкта господарювання, який надає житлово-комунальні послуги, у відповідності з стандартними договірними умовами щодо законодавчих та нормативних актів.

Розмір завданої матеріальної шкоди (вартість ремонтно-відновлювальних робіт) щодо усунення наслідків залиття нежитлових приміщень під`їзду №3, АДРЕСА_3 , заподіяної власнику майна, внаслідок затоплення 31.08.2018 р. становить (з урахуванням ПДВ) 75 169,20 грн. (т.1, а.с. 225)

Згідно довідки КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» № 504 від 04.07.2019 року станом на 29.12.2012 року за адресою: АДРЕСА_4 на праві власності зареєстровано ціла квартира за: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , згідно свідоцтва про право власності виданого 03.05.1999 року (т.1, а.с. 176).

Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Згідно з пунктом 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1992 року № 572, власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 319 ЦК України власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Отже, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Невиконання цього обов`язку, якщо результатом такого невиконання є нанесення шкоди іншим особам, тягне за собою відшкодування власником збитків.

А відтак, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачі є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_4 , а отже, зобов`язані утримувати майно, що їм належить, а невиконання цього обов`язку тягне за собою відшкодування власником збитків.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції критично оцінює посилання відповідачів та висновок суду першої інстанції, щодо недоведеності заподіяння шкоди позивачу, оскільки, як вбачається з наданого договору оренди та квитанцій (т.1, а.с.169-176), саме позивачем понесено витрати по ремонту приміщення, що залито внаслідок неналежного утримання майна відповідачами. Дані докази, на думку колегії суддів, також є належними та допустимими доказами, оскільки стосуються предмету доказування та не були спростовани відповідачами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем доведено розмір завданої шкоди, протиправність дій відповідачів, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття приміщення, а тому висновок суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог є безпідставним та не ґрунтується на вимогах закону і матеріалах справи.

При цьому, відповідачі не спростували належними та допустимими доказами наявність своєї вини у залитті приміщення, не надали інших доказів щодо розміру спричиненої позивачу майнової шкоди.

Враховуючи викладене, апеляційний судд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення майнової шкоди підлягає скасуванню, з ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Що стосується вимог позивача про стягнення моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вважає, що залиття квартири (приміщення) дійсно призводить до змін в житті позивача, оскільки цим викликається необхідність проведення робіт по відновленню, докладання додаткових зусиль для нормалізації свого життя та захисту порушених прав.

Зважаючи на характер страждань, обсяг заподіяної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд відповідно до вимог статей 23, 1167 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами й доповненнями) апеляційний суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню і сума в 2000 грн. буде достатньою і співрозмірною грошовою компенсацією завданої позивачу моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, а висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, визначені ст. 137 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Оскільки, позовні вимоги задоволено частково (80,5% позовних вимог), а відтак судові витрати у вигляді судового збору (т.1, а.с. 1, 133) за подання позову та апеляційний розгляд у розмірі 3 567,30 грн. необхідно стягнути з відповідачів на користь позивача (по 1783,65 грн. з кожного). Крім того, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню витрати на правову допомогу (т.1, а.с. 22-23) у розмірі 4 830 грн. (по 2415 грн. з кожного).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 березня 2019 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Обухівська міська рада Київської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про відшкодування шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суму матеріальної шкоди завданої в результаті залиття приміщення в розмірі 72 534 грн. та суму моральної шкоди в розмірі 2 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 567,30 грн., по 1783,65 грн. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 4 830 грн., по 2415 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: В.А. Нежура

А.С. Сержанюк