Справа № 589/4635/19

Провадження № 2/589/70/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 року м.Шостка

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області в особі головуючого судді Лєвші С.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за частку в майні подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу MITSUBISHI Lancer 1.6і, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 .

Свої вимоги мотивує тим, що 30 вересня 2008 року позивач придбала транспортний засіб у вигляді автомобіля MITSUBISHI Lancer 1.6і, 2008 роrу випуску, що підтверджується сплатою збору при відчуженні автомобіля, та реєстрацією автомобіля за ОСОБА_1

21 липня 2011 року між відповідачем ОСОБА_2 та позивачем був зареєстрований шлюб.

Спірний автомобіль в 2015 році був перереєстрований з відповідача ОСОБА_2 на ОСОБА_4 .

У лютому 2016 року ОСОБА_4 перереєстрував автомобіль на ОСОБА_2 ,

В липні 2018 року ОСОБА_2 перереєстровує вищевказаний автомобіль на ОСОБА_5 .

З початку серпня 2017 року між відповідачем та позивачем шлюбні відносини остаточно були припинені, та рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області постановленим 11 липня 2018 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

В зв`язку з тим, що між сторонами не існувало вже ніяких відносин, та колишній чоловік створив нестерпні умови для проживання на одній з ним площі, позивач ОСОБА_1 виїхала з місця своєї реєстрації на квартиру своїх знайомих разом з їх спільною донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зі спільного майна ОСОБА_1 нічого з квартири не забирала, були забрані лише особисті речі та речі дітей.

На неодноразові прохання позивача до відповідача поділити добровільно спільно набуте майно, або сплатити компенсацію, останній тільки нецензурно висловлювався на її адресу і жодних вчинків щодо вирішення зазначеного питання мирним шляхом не вживав. 20 вересня 2009 року при зверненні до Територіального сервісного центру №5945, позивачу стало відомо, що автомобіль «MITSUBISHI Lancer 1.6і», 2008 року випуску вже за відповідачем не значився, а з 06 липня 2018 року зареєстрований за іншою особою.

Оскільки відповідач по справі розпорядився спільним майном на власний розсуд і кошти витратив не на спільні інтереси сім`ї, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 компенсацію у розмірі 1/2 частини вартості майна, яка становить орієнтовну суму від продажу автомобіля відповідачем, в розмірі 60000,00 грн.

27 лютого 2020 року ухвалою суду прийнято справу до розгляду та відкрито провадження про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення осіб, у якій роз`яснено відповідачу, право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.

Ухвалу про відкриття провадження від 27 лютого 2020 року разом із позовною заявою та додатками до неї було надіслано відповідачу рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу зареєстрованого місця проживання, але була повернута на адресу суду з відміткою ДП «Укрпошти» - за закінченням терміну зберігання. (а.с.26,27)

Отже, відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Станом на 25 лютого 2021 року відзив на позов та заперечення від відповідача ОСОБА_2 до суду не надійшли.

Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі, також не надходили.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Так, із Свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_2 , виданого 21 липня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Шостка Шосткинського міськрайонного управління у Сумській області, вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрували шлюб 21 липня 2011 року, актовий запис №201. Прізвище після реєстрації шлюбу: чоловіка ОСОБА_2 , дружини ОСОБА_1 . (а.с.6)

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області ухваленим 11 липня 2018 року у справі №589/3062/17 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний. Рішення набрало законної сили 13 серпня 2018 року. (а.с.8,9)

З довідки №2755 виданої Територіальним сервісним центром №5943 Регіонального сервісного центру МВС у Сумській області 04.12.2015, вбачається, що автомобіль «MITSUBISHI Lancer 1.6і», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , 30 вересня 2008 року був зареєстрований за ОСОБА_1 , що мешкає у АДРЕСА_1 . (а.с.10)

Згідно із довідкою №3058 виданою 04 грудня 2015 року Охтирським управлінням Державної казначейської служби України Сумської області Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, Охтирське управління Державної казначейської служби України Сумської області підтвердило надходження коштів 01 жовтня 2008 року в сумі 1839,45 грн на рахунок Державного бюджету м. Охтирка 312132247000006 по коду бюджетної класифікації доходів 24140300 символ звітності банку 224 «сплата збору при відчуженні легкових автомобілів».(а.с.11,12)

Із листа №31/18/5945/550 виданого 20 вересня 2019 року Територіальним сервісним центром №5945 Регіонального сервісного центру МВС України в Сумській області МВС України, вбачається, що автомобіль марки MITSUBISHI Lancer 1.6і, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 значиться зареєстрованим за громадянином ОСОБА_5 з 06 липня 2018 року. (а.с.13)

Із листа №31/18/5945-226 від 02.10.2020 Територіального сервісного центру МВС №5945 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Сумській області (філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС, вбачається, що згідно облікових даних Єдиного державного реєстру МВС, автомобіль MITSUBISHI Lancer 1.6і, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 був перереєстрований 07.08.2015 згідно довідки рахунка ААЕ №188681 з ОСОБА_2 на ОСОБА_4 (вартість автомобіля не має можливості надати оскільки підстави для перереєстрації знищені по закінченню терміну зберігання згідно чинного законодавства).

17 лютого 2016 року ОСОБА_4 перереєстрував вищевказаний автомобіль на ОСОБА_2 , вартість згідно договору купівлі-продажу становить 10000 грн.

В подальшому, 06 липня 2018 року ОСОБА_2 перереєстрував вищевказаний автомобіль на ОСОБА_5 , вартість згідно договору купівлі-продажу становить 104130 грн. (а.с.35)

Згідно із ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статтею 372 ЦК України.

Статтею 57 СК України визначено підстави існування права особистої приватної власності дружини та чоловіка на майно, в тому числі і те, яке набуто під час шлюбу. Зокрема, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте до шлюбу; майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали особисто одному з подружжя, тощо. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно набуте за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою власністю.

Згідно із положенням ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Згідно із частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, яка висвітлена в п.22 постанови від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Пунктом 25 вказаної постанови Верховним Судом України роз`яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суда з таким позовом (ст.11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

При розгляді даного спору суд враховує і рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Вказаною постановою роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу у судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

При прийнятті рішення суд враховує, що спірне майно - автомобіль марки MITSUBISHI Lancer 1.6і, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , з урахуванням його цільового призначення, відповідно до ч.2 ст.183 ЦК України, є неподільною рухомою річчю, а спільне користування автомобілем позивачем та відповідачем є неможливим, тим більше, що автомобіль був проданий відповідачем ОСОБА_2 , та без згоди позивача, на той момент як одного з подружжя.

Факт продажу спірного транспортного засобу підтверджується листом №31/18/5945-226 виданого Територіальним сервісним центром МВС №5945 02 жовтня 2020 року, з якого вбачається, що автомобіль MITSUBISHI Lancer 1.6і, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 був перереєстрований 06 липня 2018 року за ОСОБА_5 , вартість якого згідно договору купівлі-продажу становить 104130 грн.

Таким чином, враховуючи встановленні судом фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору по суті, на підставі комплексного аналізу норм цивільного та сімейного законодавства щодо поділу спільного майна подружжя, заявлені ОСОБА_1 , вимоги щодо присудження їй грошової компенсації, є обґрунтованими і підлягають до часткового задоволення в сумі 52065 грн 00 коп., виходячи з розрахунку 50 відсотків вартості проданого автомобіля - 104130 грн 00 коп.

Щодо витрат на правову допомогу суд вважає зазначити наступне.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно із ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зробила висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З огляду на вищевикладене та беручі до уваги, що позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу доданий до позовної заяви лише Договір про надання правової допомоги від 30 жовтня 2019 року та Ордер серія СМ №10. Документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку позивачем суду не надано, суд вважає, що в цій частині позову позивачу ОСОБА_1 слід відмовити.

Отже судом встановлено, що автомобіль MITSUBISHI Lancer 1.6і, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, і інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Транспортний засіб був проданий відповідачем ОСОБА_2 без відома та згоди позивача, яка на момент продажу автомобіля була його дружиною.

За таких обставин, зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_2 не надав до суду відзив на позовну заяву, будь-яких заперечень, доказів щодо не визнання зазначеного позову також від відповідача не надійшло, позовні вимоги позивача у частині стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини транспортного засобу задовольнити частково, а саме в розмірі 52065 грн 00 коп.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Із квитанції платіж №0.0.1509402120.1 від 31.10.2019 вбачається, що ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 768 гривень 40 копійок. (а.с.1)

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково у розмірі 52065 грн 00 коп., що становить 86,78 відсотка від позовної вимоги - 60000 грн 00 коп., тому з відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 666 грн 82 коп., що становить 86,78 відсотка від сплаченого позивачем розміру судового збору - 768 грн 40 коп.

Керуючись, ст. 57, 60, 61, 63, 65, 69, 72 СК України, ст. 368, 372 ЦК України, ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за частку в майні подружжя - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_6 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу - автомобіля MITSUBISHI Lancer 1.6і, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , в розмірі 52065 (п`ятдесят дві тисячі шістдесят п`ять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_6 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір в сумі 666 (шістсот шістдесят шість) гривень 82 копійки.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Сумського апеляційного суду через Шосткинський міськрайонний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області С.Л.Лєвша