Справа № 487/3539/20

Провадження № 2/487/389/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2021 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого-судді Карташевої Т.А., за участю секретаря Шоломона О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного підприємства «МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ДП «МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути на користь ДП «МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» з ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 16819,34 грн, інфляційні втрати у розмірі 3776,98 грн; 3% річних у розмірі 1513,08 грн, судовій збір, сплачений за подання цієї позовної заяви у розмірі 2102 грн.

Позов обґрунтований тим, що з 22.04.2009 по 12.06.2013 ОСОБА_1 працювала на посаді головного лікаря медичного центру ДП «МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ».

Згідно з наказом Міністерства інфраструктури України «Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 19.03.2013 №163 було реорганізовано державні морські порти шляхом виділу державного майна, на основі якого було утворено державне підприємство «Адміністрація морських портів України», яке, у свою чергу, здійснює свою діяльність через відповідні філії у морських портах України.

Наказом від 12.06.2013 №773/о відповідача було звільнено з посади головного лікаря ДП «ММТП» за переведенням до МФ ДП «АМПУ».

Відповідно до довідки від 13.09.2013 бухгалтера ОСОБА_2 станом на 01.07.2013 за відповідачем перед позивачем обліковувалась заборгованість в сумі 26019,34 грн, яка виникла внаслідок переплати заробітної плати. Зазначена переплата була здійснена в результаті рахункової помилки.

Після виявлення рахункової помилки відповідач написала заяву від 13.09.2013 на ім`я головного бухгалтера Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України» про утримання щомісячно 200 грн з заробітної плати та перерахування ДП «ММТП» в рахунок погашення переплаченої суми.

Відповідно до службової записки заступника директора ДП «ММТП» з економіки та фінансів від 17.08.2017 №40-10/124 та рапорту начальника відділу планування та аналітики ДП «ММТП» від 22.04.2020 №05/28 за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 16819,34 грн, а останній платіж відбувся 23.06.2017. Такі дані також підтверджуються карткою рахунку 3778.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з метою повернення безпідставно набутих коштів, надіславши наступні листи: від 25.09.2017 №09/929, від 05.12.2017 №09/1202, від 22.07.2019 №06/928.

Позивач звертався листом від 19.05.2020 №06/536 до в.о. начальника Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) з метою поновлення щомісячного стягнення з заробітної плати відповідача, проте відповідь не надходила.

Позивач вважає, що п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не може бути застосований до обставин даної справи, оскільки переплата заробітної плати виникла на підставі рахункової помилки, а відповідач своїми діями визнала наявну заборгованість, частково погасила її щомісячними платежами, але потім припинила погашення.

З огляду на те, що відповідач в заяві від 30.09.2013 визнала свій борг та щомісячно сплачувала по 200 грн, а останній платіж відбувся 23.06.2017, строк позовної давності перервався та почав свій перебіг з 24.06.2017. Останнім днем, коли спливає трирічний період позовної давності, є 23.06.2020.

Посилаючись на вищевказані обставини, положення ст.ст. 1212, 1214, 536 та 625 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача суми, зазначені в позовній заяві.

Представник позивача не був присутнім в судовому засіданні, надавши заяву, відповідно до змісту якої позовні вимоги підтримав, просив справу розглядати за відсутності представника ДП «ММТП».

Відповідач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явилася, надавши заяву про розгляд справи без її участі, а також відзив на позовну заяву.

Відповідно до змісту відзиву на позовну заяву відповідач просила відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що останній не довів наявність рахункової помилки. Крім того, зазначила, що заяву про утримання з її заробітної плати в рахунок погашення переплаченої суми 200 грн щомісячно вона писала не 13.09.2013, а 13.06.2013, дата була виправлена позивачем на три місяці пізніше, аналогічне виправлення міститься і на довідці від 13.09.2013. Сама довідка, складена бухгалтером ОСОБА_2 , складена неправильно, в ній немає жодного слова про переплату чи надлишково сплачені кошти. В призначенні списань по картці також не зазначено про списання помилково виплачених коштів, а лише про позику працівнику. По цій виписці відрахування із заробітної плати йшли до 23.06.2017, хоча її було звільнено з посади ще 23.12.2016, починаючи з 23.12.2016 вона взагалі не знає ні про які платежі, жодної заробітної плати на підприємстві вона не отримувала, отримавши повний розрахунок по заробітній платі 23.12.2016. Відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із зазначеним вище позовом.

Дослідивши надані сторонами докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на як вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено принципи диспозитивності цивільного судочинства. Зокрема, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з 22.04.2009 працювала на посаді головного лікаря медичного центру ДП «ММТП».

12.06.2013 відповідачку було звільнено з посади головного лікаря медичного центру ДП «ММТП» за переведенням до Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України».

Згідно з записами в трудовій книжці відповідачки з 13.06.2013 її прийнято на посаду головного лікаря медичного центру за переведенням з ДП «Миколаївський морський торговельний порт» в зв`язку з реорганізацією державних підприємств морського транспорту та утворенням державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

Відповідно до довідки за підписом бухгалтера ОСОБА_2 від 13.09.2013 заборгованість по заробітній платі перед ДП «ММТП» ОСОБА_1 станом на 01.07.2013 становить 26019 грн 34 коп.

Відповідно до заяви головного лікаря медцентру ОСОБА_1 на ім`я головного бухгалтера Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України (адміністрація Миколаївського морського порту) Клименко Т.Г. від 13.09.2013, ОСОБА_1 просила утримувати щомісячно 200 грн з її зарплати і перерахувати в ДП «ММТП» в рахунок погашення переплаченої суми.

Згідно з карткою рахунком 3778 за період: червень 2013-травень 2020 з 07.10.2013 до 23.06.2017 здійснювалось перерахування заборгованості за позиками працівників МФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Миколаївського морського порту), зокрема ОСОБА_1

Залишок заборгованості становить 16819,34 грн.

Позивач посилається на те, що переплата по заробітній платі відповідача виникла в результаті рахункової помилки, а наведені вище довідка від 13.09.2013, заява ОСОБА_1 та картка рахунку 3778 підтверджують її наявність, тому на підставі ст. 1212 ЦК України, враховуючи також те, що відповідач своїми діями визнала наявну заборгованість, частково погасила її щомісячними платежами, але потім припинила погашення, безпідставно набуті нею кошти підлягають стягненню в судовому порядку.

Проте, суд не може погодитися з такими твердженнями позивача.

Так, згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Відповідно до ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівником для покриття їх заборгованості підприємству, установі, організації, де вони працюють можуть проводитися за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу для повернення сум зайво виплачених внаслідок лічильних помилок.

В розумінні ст. 127 КЗпП України за наявності у власника права здійснювати відрахування із заробітної плати з метою повернення сум, зайво виплачених внаслідок арифметичних помилок він може видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми. Для відрахування таких сум згода працівника не потрібна. Його заперечення також не можуть перешкоджати відрахуванню.

Разом з тим у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. № 13 при вирішенні спорів, пов`язаних із застосуванням ст. 127 КЗпП України, суди мають враховувати, що вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреби, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв`язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

У своїй постанові від 20.06.2018 Верховний Суд України у справі №501/2500/15-ц зазначив, що до лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце у цій справі. Це може бути, наприклад, отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних у комп`ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Таким чином, рахункова помилка - це результат неправильного застосування правил арифметики, - не більше того. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні.

Суд вважає, що доказів про набуття відповідачем 26019,34 грн в результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять. З доданої до позову довідки від 13.09.2013 вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість по заробітній платі перед ДП «ММТП» на 01.07.2013 в сумі 26019 грн 34 коп. Отже, виходячи зі змісту цієї довідки, відповідач отримала від позивача спірні грошові кошти у вигляді заробітної плати. Посилання на те, що ця сума виникла внаслідок рахункової помилки підприємства, в довідці відсутні. Не надано позивачем і доказів того, як був встановлений факт неправильного нарахування заробітної плати працівнику, чи пов`язаний він саме з рахунковою помилкою, з вини кого (відповідача або працівника, відповідального за нарахування заробітної плати) виникла заборгованість відповідача по заробітній платі. Крім того, повернення переплати заробітної плати повинні були реалізовуватися на підставі наказу (розпорядження) керівника підприємства, але такий позивачем суду не наданий.

Надана позивачем картка рахунку 3778 за період: червень 2013 - травень 2020 також не може бути доказом наявності рахункової помилки, а вказує на перерахування заборгованості за позиками працівників, зокрема ОСОБА_1 .

Що стосується заяви ОСОБА_1 від 13.09.2013 року, то відповідач погодилася на утримання щомісячно 200 грн з її зарплати і перераховувати в ДП «ММТП» в рахунок погашення переплаченої суми.

Проте, здійснивши останній платіж 23.06.2017, в подальшому відповідач відмовилась від відрахувань.

Відповідно до ч. 2 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. № 13, за ст. 233 КЗпП України роботодавець може звернутися із вимогами до працівника про стягнення зайво виплачених сум до суду протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.

У разі, якщо позивач вважав, що ОСОБА_1 завдала підприємству матеріальної шкоди, то у відповідності до ч.3 ст.233 КЗпП України він мав право звернутись до суду з вимогами про стягнення з неї надмірно виплачених грошових коштів протягом року з дня виявлення заподіяної працівником шкоди, тобто не пізніше 13.09.2014 року.

Враховуючи, що ОСОБА_3 13.09.2013 написала заяву про свою згоду на утримання щомісячно 200 грн з її заробітної плати, останній платіж здійснений 23.06.2017, позивач мав право звернутись до суду не пізніше 23.06.2018. Однак, позивач звернувся з даним позовом лише 23.06.2020.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено, що заборгованість по заробітній платі відповідача виникла внаслідок рахункової помилки з боку позивача, а судом не встановлена недобросовісність з боку відповідача, позовні вимоги ДП «МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 133, 137, 141, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Державного підприємства «МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01.03.2021 року.

Позивач: Державне підприємство «МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ», адреса місцезнаходження: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/14, код ЄДРПОУ 01125608.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя Т.А. Карташева