ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року м. Одеса Справа № 522/14666/20

Провадження № 2/522/960/21

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Кузнецової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Довгань Ж.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Громадської організації «Суспільний нагляд» (м.Одеса, вул. Піонерська, 5-а), третя особа: Інститут очних хвороб та тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України (м.Одеса, Французький бульвар, 49/51), про визнання інформації недостовірною, її спростування та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

31.08.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить суд визнати такими, що містять недостовірну інформацію та принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 відомості, викладені в заяві Громадської організації «Суспільний нагляд» від 03.08.2020 року № 03/08 про те, що «отримано інформацію про перебування у складі медичних працівників Інституту особи, повсякденна поведінка якої має вище наведені прояви кверулянтних психічних розладів та схильність до захисту своїх, нібито, порушених прав із використанням інших людей, як об`єктів свого сутяжного впливу. Такою особою, за інформацією заявника, є лікар- офтальмолог відділу офтальмоонкології Інституту ОСОБА_1 . Зі слів сусідів, поведінка ОСОБА_1 у повсякденному житті має досить запальний, недовірливий і байдужий до інтересів і прав інших людей, характер, яка завуальована під відстоювання особистих прав. Так, ОСОБА_1 наполегливо протягом багатьох років розсилає безперервні скарги у всі відомі їй інституції, контакти яких, вона, з її слів, знаходить на офіційних сайтах Офісу Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної державної адміністрації, Одеської міської ради тощо, зміст яких, зазвичай має непрямий загрозливий підтекст. Більшість своїх скарг ОСОБА_1 обґрунтовує наявністю зговору органів влади, депутатів та чиновників з її сусідами та особами, що здійснюють підприємницьку діяльність за місцем її проживання у АДРЕСА_2 , що, також, підтверджує вірогідність здійснення нею протиправних вчинків під впливом одержимості обмеженням прав. При цьому, відмінними особливостями поведінки ОСОБА_1 у повсякденному ЖИТТІ є відстоювання саме своїх особистих прав і боротьба з вигаданими нею ворогами на фоні повного ігнорування чужої думки та байдужості до утиску загальних соціальних прав і свобод людини. Складається враження, що для ОСОБА_1 надцінною ідеєю є її життєва позиція, яка ґрунтується на впевненості, що її пристрасть до скарг, рано чи пізно, має бути задоволена в повному обсязі. Сусіди ОСОБА_1 підтверджують, що її дії відрізняються від загальноприйнятих особливою наполегливістю, оскільки вона роками генерує численні скарги лише заради отримання відповідей на них, не зважаючи на те, що у більшості випадків, їх висновок не задовольняє ОСОБА_1 , оскільки, на їх думку, є лише підтвердженням спрямованого проти неї прихованого зговору. При цьому, випадки ігнорування скарг, ще більш підстьобують ОСОБА_1 , даючи їй новий заряд енергії та спонукання до ще більшої активності, які створюють реальну загрозу для оточуючих її у повсякденному житті людей, через повну відсутність самокритичності по відношенню до власного психічного здоров`я. Вказана поведінка ОСОБА_1 нагадує заявнику відомий випадок, коли житель США протягом семи років подав близько трьох тисяч позовів до суду з різними скаргами, за що потрапив до Книги рекордів Гіннеса», зобов`язати ОСОБА_2 , як Голову Громадської організації «Суспільний нагляд», в місячний строк із дня набрання рішення суду законної сили спростувати вказану вище інформацію, шляхом надіслання заяви про спростування вищезазначеної інформації до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМИ України», за адресою: 65061, м.Одеса, вул. Французький бульвар, 49/51, та стягнути з ОСОБА_2 , як голови Громадської організації «Суспільний нагляд», на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 04.09.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

15.09.2020 року представник позивача на виконання ухвали суду від 04.09.2020 року надала суду заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 28.10.2020 року.

28.10.2020 року у зв`язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та третьої особи підготовче судове засідання відкладене на 03.12.2020 року.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 03.12.2020 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду на 18.01.2021 року.

18.01.2021 року у зв`язку з відсутністю відомостей щодо вручення судових повісток відповідачу та третій особі судове засідання відкладене на 17.02.2021 року.

17.02.2021 року у зв`язку з відсутністю відомостей щодо вручення судової повістки відповідачу судове засідання відкладене на 01.03.2021 року.

Представник позивача надала суду заяву про проведення судового засідання згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України та зазначила, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Доказів поважності причин неявки до суду не надавав.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що позов підтримує повністю, оскільки вважає, що зміст заяви відповідача, що надійшла на адресу суду установи ґрунтується на припущеннях, немає законних вимог, а має на меті приниження честі і гідності як позивача так і установи.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У відповідності до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим, відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьблять її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до ст.297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності, честі та недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Згідно з частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і право вимагати будь-якої інформації, а також право вимагати відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного використовуванням і розповсюдженням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст.276 ЦК України, орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

У частині 1 статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Відповідно до частини 4 тієї ж статті передбачено, що спростування інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Згідно із статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

При цьому чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Однак, виходячи з загальноприйнятих норм і правил поведінки в суспільстві, можна зробити висновок, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Таким чином, честь є ніби мірилом гідності громадянина в очах громадської думки та інших громадян.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до частини другої статті 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Такий висновок викладений у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 18 червня 2020 року справа № 522/18103/14-ц.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно із п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року №1 - вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Гіпербола - вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки.

Алегорія - спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв`язок між значенням і образом встановлюється за подібністю.

Сатира - гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов`язковими принципами чи встановленими ідеалами.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права. Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Питання про визначення ствердження як факту або оціночного судження знаходиться у сфері свободи розсуду національного суду.

Відповідно до ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 з 01.08.1989 року працює лікарем - офтальмологом вищої категорії відділу офтальмоонкології «ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім.В.П. Філатова НАМН України».

За час роботи в Інституті, ОСОБА_1 характеризується як грамотний, кваліфікований спеціаліст, який постійно підвищує професійний рівень, оперуючий хірург, який виконує операції вищої категорії складності, приймає участь у наукових розробках, відповідальна, добросовісна, чуйна, користується заслуженим авторитетом і повагою колег і пацієнтів.

Крім того, її, як спеціаліста-лікаря, та як людину, характеризують пацієнти у подяках, які записані в Книзі подяк в інституті очних хвороб ім.В.П.Філатова.

04 серпня 2020 року ОСОБА_1 була присутня на лікарській нараді, де їй, в присутності керівництва Інституту, була оголошена письмова заява Громадської організації «Суспільний нагляд» №03/08 від 03.08.2020 року, яка надійшла на адресу Інституту.

В цій заяві, голова ГО «Суспільний нагляд» ОСОБА_2 , заявляє, що ніби ним «отримано інформацію про перебування у складі медичних працівників Інституту особи, повсякденна поведінка якої має вище наведені прояви кверулянтних психічних розладів та схильність до захисту своїх, нібито, порушених прав із використанням інших людей, як об`єктів свого сутяжного впливу. Такою особою, за інформацією заявника, є лікар-офтальмолог відділу офтальмоонкології Інституту ОСОБА_1 . Зі слів сусідів, поведінка ОСОБА_1 у повсякденному житті має досить запальний, недовірливий і байдужий до інтересів і прав інших людей, характер, яка завуальована під відстоювання особистих прав. Так, ОСОБА_1 наполегливо протягом багатьох років розсилає безперервні скарги у всі відомі їй інституції, контакти яких, вона, з її слів, знаходить на офіційних сайтах Офісу Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної державної адміністрації, Одеської міської ради тощо, зміст яких, зазвичай має непрямий загрозливий підтекст. Більшість своїх скарг ОСОБА_1 обґрунтовує наявністю зговору органів влади, депутатів та чиновників з її сусідами та особами, що здійснюють підприємницьку діяльність за місцем її проживання у АДРЕСА_2 , що, також, підтверджує вірогідність здійснення нею протиправних вчинків під впливом одержимості обмеженням прав. При цьому, відмінними особливостями поведінки ОСОБА_1 у повсякденному житті є відстоювання саме своїх особистих прав і боротьба з вигаданими нею ворогами на фоні повного ігнорування чужої думки та байдужості до утиску загальних соціальних прав і свобод людини. Складається враження, що для ОСОБА_1 надцінною ідеєю є її життєва позиція, яка ґрунтується на впевненості, що її пристрасть до скарг, рано чи пізно, має бути задоволена в повному обсязі. Сусіди ОСОБА_1 підтверджують, що її дії відрізняються від загальноприйнятих особливою наполегливістю, оскільки вона роками генерує численні скарги лише заради отримання відповідей на них, не зважаючи на те, що у більшості випадків, їх висновок не задовольняє ОСОБА_1 , оскільки, на їх думку, є лише підтвердженням спрямованого проти неї прихованого зговору. При цьому, випадки ігнорування скарг, ще більш підстьобують ОСОБА_1 , даючи їй новий заряд енергії та спонукання до ще більшої активності, які створюють реальну загрозу для оточуючих її у повсякденному житті людей, через повну відсутність самокритичності по відношенню до власного психічного здоров`я. Вказана поведінка ОСОБА_1 нагадує заявнику відомий випадок, коли житель США протягом семи років подав близько трьох тисяч позовів до суду з різними скаргами, за що потрапив до Книги рекордів Гіннеса».

Таким чином, в заяві, ОСОБА_2 просить директора Інституту Пасєчнікову Наталію Володимирівну «вжити заходів з власної ініціативи для обмеження осіб, що у повсякденному житті мають прояви сутяжного синдрому (кверулянства) від спілкування з пацієнтами Вашого медичного закладу, з метою належного виконання, покладеного на Вас обов`язку забезпечення прав та безпеки пацієнтів Інституту під час надання їм медичної допомоги та медичного обслуговування. Застосувати сучасні методи психоаналізу, техніки, що використовуються у когнітивно-поведінковій психотерапії та психодинамічний підхід для здійснення перевірки підпорядкованих Вам медичних працівників, у тому числі тих, що займають в Інституті адміністративні посади на їх відповідність кваліфікаційним вимогам. Спрямувати осіб з проявами кверулянства для проведення терапії сутяжних розладів із використанням, зокрема, таких підходів, як фармакотерапія та/або психотерапія. Про результати розгляду даної заяви та вжиті Вами заходи повідомити заявника в порядку і строки визначені Законом.».

Крім того, заявник в заяві зазначає, що «у випадку відсутності такого реагування, заявник вимушений буде винести на загальний розсуд наведену вище проблематику та звернутись до головної акредитаційної комісії міністерства охорони здоров`я України із повідомленням про виявлені ним непрямі загрози в організації надання медичної допомоги та медичного обслуговування пацієнтів медичними працівниками Інституту, схильних у повсякденному житті, до проявів симптомів сутяжного синдрому (кверулянства), що є безумовною підставою для вжиття заходів відповідно до Порядку акредитації закладу охорони здоров`я…»

Таким чином, в зазначеній заяві йде мова про те, що ОСОБА_1 , як медичний працівник, має сутяжну поведінку, яка може виступати одним із симптомів психічних захворювань, наприклад, шизофренії або параної дном розладі, та її потрібно обмежити (відсторонити) від людей (пацієнтів), провести їй психотерапію та направити її до психлікарні для терапії сутяжних розладів.

Як вказує, представник ДУ «ІОХ І ТТ ІМ. В.П. ФІЛАТОВА НАМН», що також не спростовано відповідачем, ОСОБА_1 працює в установі понад тридцять років є лікарем вищої категорії, членом товариства офтальмологів України. За час роботи в установі проявила себе як грамотний, кваліфікований спеціаліст, який систематично підвищує свій професійний рівень. Володіє сучасними методами діагностики і лікування офтальмологічних хвороб, оперуючий хірург, яка виконує операції вищої категорії складності. Активно приймає участь у всіх наукових розробках відділу офтальмології. Скарг від пацієнтів за час роботи ОСОБА_1 не надходило. ОСОБА_1 відповідальна та користується авторитетом і повагою колег та пацієнтів.

З огляду на викладене, суд вважає, що публічно поширена відповідачем інформація щодо ОСОБА_1 є неправдивою, має негативне стверджувальне образливе спрямування, принижує її честь, гідність і ділову репутацію, оскільки фактично, відповідач посилаючись на слова сусідів ОСОБА_1 та ймовірні звернення її до державних органів зі скаргами, ставить під сумнів можливість здійснювати не тільки позивачем свої посадові обов`язки, а і всіх працівників постанови.

При цьому, у заяві немає жодних посилань на документи, які підтверджують психічний розлад у ОСОБА_1 , у зв`язку з чим ці розлади мають характер припущень.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання такими, що містять недостовірну інформацію та принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 відомості, викладені в заяві Громадської організації «Суспільний нагляд» від 03.08.2020 року № 03/08, та зобов`язання ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), як Голову Громадської організації «Суспільний нагляд», в місячний строк із дня набрання рішення суду законної сили спростувати вказану вище інформацію, шляхом надіслання заяви про спростування вищезазначеної інформації до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМИ України», за адресою: 65061, м.Одеса, вул. Французький бульвар, 49/51, підлягають задоволенню.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із Конституцією та законами України, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.

Згідно п.4, ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України «Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 зробив висновок, що «..адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого».

В обґрунтування моральної шкоди ОСОБА_1 вказує, що відповідач поширив про неї недостовірну інформацію, яка принизила її честь, гідність та ділову репутацію, що завдало надзвичайно великої моральної шкоди в результаті пережитих нею душевних переживань та моральних страждань.

Крім того, позивач зазначає, що лист спрямований до Інституту, в якому вона працює лікарем 31 рік та користується повагою та авторитетом всіх колег та працівників Інституту, а також повагою пацієнтів, жодних скарг та стягнень у неї не було, а тому зухвалі негативні ствердження в заяві відповідача, що вона страждає кверулянством, має психічні розлади та її потрібно обмежити (відсторонити) від людей (пацієнтів), провести їй психотерапію та направити її до психлікарні для терапії сутяжних розладів, дуже вплинули на її життєві та ділові зв`язки та становище в колективі, принизили її честь, гідність і ділову репутацію в колективі. Крім того, ці негативні ствердження значною мірою вплинули на її моральний стан, в результаті чого вона переживає сильний стрес та відчуває емоційні страждання та приниження.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 працює 31 рік лікарем - офтальмологом вищої категорії відділу офтальмоонкології «ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім.В.П. Філатова НАМН України», має численну кількість подяк, користується повагою та авторитетом як серед пацієнтів так і серед колег та працівників Інституту, а тому, зухвала, негативна, недостовірна інформація, поширена відповідачем на адресу Інституту, завдала невиправних моральних страждань ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує глибину душевних страждань позивача та ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди.

Враховуючи ступінь моральних страждань, яких позивач зазнала внаслідок розповсюдження відповідачем недостовірної інформації, яка зганьбила її честь, гідність та ділову репутацію, а також негативні наслідки через порушення немайнових прав позивача, та виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог.

Так вимоги ОСОБА_1 в частині вимог немайнового характеру підлягають задоволенню в повному обсязі, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1681,60 грн. (840,80 *2), а вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню в частині 5 000 грн, а тому пред`явлений позов задоволений на 20 % (100 000 : 5 000 х 100%).

З огляду на це суд вважає, що з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати в частині стягнення моральної шкоди в сумі 420 грн. 40 коп. (2102,00 : 100% х 20).

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача у відповідності до ст.ст. 137, 141 ЦПК України підлягають судові витрати у розмірі 2 102 грн. (1681,60 грн. +420,40 грн.).

Керуючись ст. ст. 76, 77, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Громадської організації «Суспільний нагляд» (м.Одеса, вул. Піонерська, 5-а), третя особа: Інститут очних хвороб та тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України (м.Одеса, Французький бульвар, 49/51), про визнання інформації недостовірною, її спростування та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати такими, що містять недостовірну інформацію та принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 відомості, викладені в заяві Громадської організації «Суспільний нагляд» від 03.08.2020 року № 03/08 про те, що «отримано інформацію про перебування у складі медичних працівників Інституту особи, повсякденна поведінка якої має вище наведені прояви кверулянтних психічних розладів та схильність до захисту своїх, нібито, порушених прав із використанням інших людей, як об`єктів свого сутяжного впливу. Такою особою, за інформацією заявника, є лікар- офтальмолог відділу офтальмоонкології Інституту ОСОБА_1 . Зі слів сусідів, поведінка ОСОБА_1 у повсякденному житті має досить запальний, недовірливий і байдужий до інтересів і прав інших людей, характер, яка завуальована під відстоювання особистих прав. Так, ОСОБА_1 наполегливо протягом багатьох років розсилає безперервні скарги у всі відомі їй інституції, контакти яких, вона, з її слів, знаходить на офіційних сайтах Офісу Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної державної адміністрації, Одеської міської ради тощо, зміст яких, зазвичай має непрямий загрозливий підтекст. Більшість своїх скарг ОСОБА_1 обґрунтовує наявністю зговору органів влади, депутатів та чиновників з її сусідами та особами, що здійснюють підприємницьку діяльність за місцем її проживання у АДРЕСА_2 , що, також, підтверджує вірогідність здійснення нею протиправних вчинків під впливом одержимості обмеженням прав. При цьому, відмінними особливостями поведінки ОСОБА_1 у повсякденному ЖИТТІ є відстоювання саме своїх особистих прав і боротьба з вигаданими нею ворогами на фоні повного ігнорування чужої думки та байдужості до утиску загальних соціальних прав і свобод людини. Складається враження, що для ОСОБА_1 надцінною ідеєю є її життєва позиція, яка ґрунтується на впевненості, що її пристрасть до скарг, рано чи пізно, має бути задоволена в повному обсязі. Сусіди ОСОБА_1 підтверджують, що її дії відрізняються від загальноприйнятих особливою наполегливістю, оскільки вона роками генерує численні скарги лише заради отримання відповідей на них, не зважаючи на те, що у більшості випадків, їх висновок не задовольняє ОСОБА_1 , оскільки, на їх думку, є лише підтвердженням спрямованого проти неї прихованого зговору. При цьому, випадки ігнорування скарг, ще більш підстьобують ОСОБА_1 , даючи їй новий заряд енергії та спонуканнядо ще більшої активності, які створюють реальну загрозу для оточуючих її у повсякденному житті людей, через повну відсутність самокритичності по відношенню до власного психічного здоров`я. Вказана поведінка ОСОБА_1 нагадує заявнику відомий випадок, коли житель США протягом семи років подав близько трьох тисяч позовів до суду з різними скаргами, за що потрапив до Книги рекордів Гіннеса».

Зобов`язати ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), як Голову Громадської організації «Суспільний нагляд», в місячний строк із дня набрання рішення суду законної сили спростувати вказану вище інформацію, шляхом надіслання заяви про спростування вищезазначеної інформації до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМИ України», за адресою: 65061, м.Одеса, вул. Французький бульвар, 49/51.

Стягнути з ОСОБА_2 , як голови Громадської організації «Суспільний нагляд», на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , моральну шкоду в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

В іншій частині задоволення позову відмовити.

Стягнути з Громадської організації «Суспільний нагляд» (м.Одеса, вул. Піонерська, 5-а) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 (дві тисячі сто ) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний суддею 09 березня 2021 року.

Суддя В.В. Кузнецова