Справа № 504/3042/13-ц

провадження №2/504/55/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2021смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Доброва П.В.,

при секретарі Данько Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с.м.т. Доброслав Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, про визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути визначене майно, -

В С Т А Н О В И В:

28 серпня 2013 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання спільною сумісною власністю подружжя та визнання за нею права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів, обладнання, які були використані для будівництва житлового будинку загальною вартістю 413043грн., за адресою АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що з вересня 1997 року вона разом із відповідачем ОСОБА_2 проживали однією сім`єю. 17.10.1998 між ними був зареєстрований шлюб. Подружжя мають двох дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В період шлюбу за спільні гроші подружжя було придбано меблі, побутову техніку, електроприлади тощо. 27 липня 2005 року відповідачу ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000га, за адресою АДРЕСА_1 . 19.04.2006р. рішенням Красносільської сільської ради наданий дозвіл на будівництво житлового будинку за вказаною адресою. В період зареєстрованого шлюбу на спільні кошти подружжя на зазначеній земельній ділянці почали будувати жилий будинок. В 2009 році мали намір поставити у будинку вікна, обладнати вбиральню, жилу кімнату і перейти в будинок жити. Однак, із-за відсутності взаєморозуміння з відповідачем її шлюбні відносини були припинені. В серпні 2009 року позивачка разом із дітьми перейшла проживати до своєї матері ОСОБА_5 в квартиру АДРЕСА_2 . 17 червня 2010 року шлюб між позивачкою та відповідачем був розірваний.

Будинком, розташованим за адресою АДРЕСА_1 , користується відповідач, а їй з дітьми перешкоджає користуватися ним. У зв`язку із тим, що будівництво не завершено, житловий будинок не прийнятий до експлуатації (його готовність відповідно до Висновку експерта від 30.08.2012 року склала 67%), позивачка просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будівельні матеріали, обладнання, які були використані для будівництва житлового будинку вартістю 413043грн. за адресою АДРЕСА_1 , та визнати за нею - ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину будівельних матеріалів, обладнання, вартістю 206521грн., які були використані при будівництві житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечує, 20.02.2014р. подав зустрічну позовну заяву, в якій просив зобов`язати ОСОБА_1 повернути йому телевізор «Соні», вартістю 4000,00грн. за золотий ланцюжок, вартістю 3000,00грн, що еквівалентно 375 доларам США на день придбання.

У зв`язку із необхідністю встановити ринкову вартість будівельних матеріалів, обладнання, конструктивних елементів, виробів та конструкцій, з яких складається незакінчений будівництвом жилий будинок по АДРЕСА_1 , ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 21.05.2014 року було призначено будівельно-технічну експертизу. У зв`язку із недостатністю матеріалів для проведення експертизи, неможливістю їх надання ні позивачем, ні відповідачем, проведення будівельно-технічної експертизи неодноразово переносилося.

На останню ухвалу суду від 15.05.2017 року, якою призначалося проведення судової будівельно-технічної експертизи та ставилися наступні питання: «1. Яка ринкова вартість, з урахуванням зносу, будівельних матеріалів, обладнання, конструктивних елементів, виробів та конструкцій, з яких складається незакінчений будівництвом жилий будинок під літ. «А», надвірних споруд: літ. «Б»-сарай, літ. «В»-вбиральня, літ. «Г»-гараж, з урахуванням підвалу літ. «пдА», що розташовані по АДРЕСА_1 ? Ринкову вартість визначити всіх будівель та об`єктів, які розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , та зазначені в технічному паспорті, виготовленому Комінтернівським РБТІ 20.11.2011 року. 2.Вартість конструктивних елементів будинку: фундаменти, стіни, перекриття, покрівля т.і. визначити без врахування вартості будівельно-монтажних робіт, що пов`язані з їх зведенням», судовим експертом повідомленням № 17-2680 від 06.11.2017 року було надано відповідь про неможливість виконання експертизи за матеріалами справи.

15 січня 2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, про визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути визначене майно, було поновлено.

Позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час та дату засідання була повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність та ухвалення заочного рішення, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та дату слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання не повідомив.

За даних обставин суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписуючого засобу, відповідно до ч.2 статті 247 Цивільного процесульного кодексу України.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи і давши їм належну оцінку, приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів, підлягає частковому задоволення, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути визначене майне - не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, судом встановлено, що 17 жовтня 1998 року був укладений шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (до укладення шлюбу ОСОБА_1 ), про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 891. Свідоцтво про шлюб (повторне) видане Першим Суворовським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції 30 липня 2009 року, серія НОМЕР_1 .

В період шлюбу у подружжя ОСОБА_7 народилися двоє дітей: 03 серпня 1999 року дочка ОСОБА_8 та 08 червня 2005 року син - ОСОБА_9 .

Висновком Красносільського сільського голови від 10.02.2005року за № 19Кр-21-50 ОСОБА_2 погоджено відведення у власність земельну ділянку площею 0,1000га, в т.ч. ріллі - 0,1000га в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Красносільської сільської ради за рахунок земель житлової або громадської забудови.

29 липня 2005 року відповідачу ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000га, яка розташована на території Красносільської сільської ради в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Кадастровий номер земельної ділянки 5122782600:03:001:0168.

Рішенням № 116 Виконавчого комітету Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 19 квітня 2006 року ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво житлового будинку та господарчих будівель в АДРЕСА_1 .

27 травня 2007 року ОСОБА_2 виданий Будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, реєстраційний № НОМЕР_2 .

12 серпня 2010 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 318 від 12.08.2020 року, свідоцтво про розірвання шлюбу видане 12.08.2010року, серія НОМЕР_3 .

Відповідно до Висновку № 102/23 судової будівельно-технічної експертизи від 30.08.2012року на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , збудоване домоволодіння, а саме житловий будинок літ.А - двоповерхова кам`яна будівля з підвалом, готовність якого складає 67%, та господарчі споруди, готовність 47%. Відповідно до технічного паспорту на індивідуальний житловий будинок, виготовленого 20.11.2011року, інвентаризаційна вартість домоволодіння склала 413043грн. Саме із цієї суми виходила позивачка, визначаючи ціну позову - Ѕ вартості будівельних матеріалів.

Згідно ст.176 Цивільно-процесуального кодексу України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування, ціна позову визначається дійсною вартістю нерухомого майна. Дійсна вартість майна підтверджується висновком суб`єкта оціночної діяльності, витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно або балансовою довідкою юридичної особи.

Інвентаризаційна вартість об`єкта нерухомості являє собою його відновну ціну з вирахуванням його зносу і зміни вартості на послуги, роботи та будівельні матеріали. Її вказують у технічному паспорті на об`єкт і спеціальній довідці за станом на день проведення оцінки. Вона включає в себе всі витрати на будівельні роботи, однак не враховує витрати, спрямовані на купівлю земельної ділянки та інші деталі. Інвентаризаційна вартість необхідна виключно для розрахунків в державних органах та істотно відрізняється від ринкових показників. Ринкова оцінка може відрізнятися від інвентаризаційної оцінки в кілька разів.

З метою всебічного розгляду справи та враховуючи те, що для вирішення питання про ринкову вартість будівельних матеріалів, обладнання, конструктивних елементів, виробів та конструкцій, з яких складається незакінчений будівництвом житловий будинок та надвірні споруди, розташовані за адресою АДРЕСА_1 , ухвалою суду від 21 травня 2014 року по справі призначено судову будівельно-технічну експертизу.

З травня 2014 року по листопад 2017 року проведення експертизи неодноразово призупинялося, у зв`язку із витребуванням експертами додаткових документів та здійсненням відповідних дій. Так, 25 червня 2014 року (експертиза № 3170) було витребувано технічний паспорт та забезпечити доступ до об`єкта; 10 квітня 2015 року (експертиза № 1577/24) запропоновано сплатити рахунок на оплату вартості експертизи; 25 березня 2016 року (експертиза № 1577/24) експертом подано клопотання про уточнення, що саме розуміється під ринковою вартістю, з урахуванням зносу, будівельних матеріалів, обладнання, конструктивних елементів, виробів та конструкцій, з яких складається незакінчений будівництвом житловий будинок та надвірні споруди. Повідомленням № 1577/24 від 15.08.2016 року судовим експертом було відмовлено в наданні експертного висновку через те, що інформації, яка міститься в документах, наявних в матеріалах справи, недостатньо для проведення експертизи. Судова будівельно-технічна експертиза по даній справі призначалася ухвалами суду 09.11.2016 року та 15.05.2017 року, але із-за ненадання доступу до об`єкту та ненадання додаткових документів, а саме: проектно кошторисної та виконавчої документації на будівництво, актів приймання робіт, актів списання будматеріалів, повідомленнями експертів № 5426/24 від 28.02.2017р. та № 17-2680 від 06.11.2017року повідомлялося про неможливість проведення експертизи за матеріалами справи.

Згідно ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу, у зв`язку із чим справа розглядається за наявними в ній доказами.

Суд не погоджується з позицією відповідача за первісним позовом про відмову позивачеві за первісним позовом в задоволенні позову в повному обсязі, враховуючи наступне.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності на підставах, що не заборонені законом.

Нормами частин 1, 3статті 355 ЦК України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Судом встановлено, що дозвіл на будівництво спірного об`єкта надано відповідачу 19.04.2006 року, земельна ділянка надана 10.02.2005 року, тому необхідно врахувати, що відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно зі статтею 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісною власності подружжя, їх частки визнаються рівними.

Положеннями ч.1 ст. 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. В ч.2 цієї статті вказано, що розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 3 ст.368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 370 ЦК України передбачено, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

За змістом ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Частиною 1 ст. 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У Цивільному кодексі України, крім понять нерухомість, нерухоме майно, об`єкт нерухомого майна (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: об`єкт незавершеного будівництва (стаття 331), об`єкт будівництва (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 17 жовтня 1998 року по 12 серпня 2010 року ними за спільні кошти проводилося будівництво житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , і тому необхідно визнати об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок з господарськими будівлями ) об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Суд погоджується зі стороною позивача за первісним позовом в тому, що законом не передбачена можливість визнання права власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 3 ст.331 ЦК України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Таким чином, з вищевикладеного можна зробити висновок про те, що будівельні матеріали, обладнання, які були використані для будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , придбані за час шлюбу, та можуть бути визнані об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідачка за первісним позовом ОСОБА_1 , крім визнання спільною сумісною власністю будівельних матеріалів та обладнання просить суд визнати за нею право власності на Ѕ частину будівельних матеріалів, обладнання, вартістю 206521грн., які були використані при будівництві житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В позовній заяві ОСОБА_1 не зазначає, які конкретно будівельні матеріали, обладнання, використовувалися під час будівництва житлового будинку, розміщеного за адресою АДРЕСА_1 . Також неможливо визначити дійсну (ринкову) вартість, з урахуванням зносу, будівельних матеріалів, обладнання, конструктивних елементів, виробів та конструкцій, з яких складається незакінчений будівництвом жилий будинок під літ. «А», надвірних споруд літ. «Б»-сарай, літ. «В»-вбиральня, літ. «Г»-гараж, що розташовані по АДРЕСА_1 , у зв`язку із неможливістю проведення судової будівельно-технічної експертизи. А тому в цій частини позову позивачці слід відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення телевізору «Соні» та золотого ланцюжка необхідно відмовити в повному обсязі за наступних підстав.

За змістом ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З підстав вищезазначеного, суд вважає, що відповідачем не доведено його право власності на телевізор «SONY» та золотий ланцюжок, до зустрічної позовної заяви не надано жодного доказу наявності цих речей у відповідача за зустрічним позовом. А тому, уточнена зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 319, 321, 325, 328, 331, 355, 368, 370 ЦК України, ст.ст.60-63,68-71 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 10, 11, 12, 57, 60, 61, 76-81, 89, 110, 176, 212-215, 247 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, про визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів, задовольнити частково.

Визнати будівельні матеріали, обладнання, які були використані для будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В інший частині позовних вимог відмовити.

2. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути визначене майно відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя П.В. Добров