Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 323/3357/18-ц

провадження № 61-17329 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 25 вересня 2012 року між банком

та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з умовами

якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 180 513 грн на строк

до 24 вересня 2017 року. Процентна ставка за користування кредитом становила 16,8% річних (пункт 1.4.1. договору), а у випадку наявної простроченої заборгованості - у розмірі 21,8% (пункт 1.4.2. договору).

ОСОБА_1 умови вищевказаного кредитного договору не виконував,

на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 14 вересня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 154 192,66 грн, з яких: 133 230 грн - заборгованість за кредитом; 20 962,66 грн - нараховані та несплачені проценти за користування кредитом за період з 01 червня 2014 року

по 30 квітня 2015 року.

Посилаючись на викладене, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило суд стягнути

з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором

у розмірі 154 192,66 грн.

У серпні 2019 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало заяву про збільшення позовних вимог, в якій заявлені вимоги про стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором станом на 11 серпня 2019 року

у розмірі 185 941,95 грн, з яких: 79 192,66 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 106 749,29 грн - заборгованість за процентами.

У листопаді 2019 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало заяву про збільшення позовних вимог, в якій, з урахуванням вимог статті 625 ЦК України, заявлені вимоги про стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором станом на 31 жовтня 2019 року у розмірі 202 968,82 грн, з яких: 133 230 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 69 738,82 грн - заборгованість за процентами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2019 року

у складі судді Шрамко Л. Л. позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 25 вересня 2012 року

у розмірі 110 933,01 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 662,31 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії банку, який пред`являв вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 79 192,66 грн, та надав суду два розрахунки саме з цією сумою, а після збільшення позовних вимог в останній заяві збільшив

суму заборгованості за тілом кредиту до 133 230 грн, є недобросовісними.

Тому суд стягнув заборгованість за тілом кредиту у сумі 79 192,66 грн,

яка відповідає первісним розрахункам банку та розрахунку відповідача, наданому у відзиві на позов. При цьому суд виходив із того, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, що узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18. Строк кредитування сплинув 24 вересня

2017 року, а тому після вказаної дати банк втратив своє право на нарахування процентів. Отже, проценти, нараховані у період з 25 вересня 2017 року по серпень 2019 року у розмірі 52 999,61 грн, що підтверджується наданим відповідачем розрахунком заборгованості за кредитним договором, сплаті не підлягають.

Крім того, згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором банк нарахував за період з 2014 року по 2017 рік проценти на суму простроченої заборгованості за ставкою 21,8%, загальна сума яких за цією ставкою становить 41 448,45 грн. Врахувавши вимоги статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи за період проведення антитерористичної операції», положення постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 245 «Про внесення змін до Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла», правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18 жовтня 2017 року у справі №127/22797/15-ц, суд відмовив у задоволені вимог банку в частині стягнення процентів за ставкою 21,8%, так як вважав різницю

між ставкою 16,8% та ставкою 21,8% пенею, оскільки процентна ставка нарахована саме на прострочену заборгованість, яку нараховувати

на основну суму зобов`язання внутрішньо переміщеної особи, яким є відповідач, заборонено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харків від 09 грудня 2019 рокузмінено в частині позовних вимог про стягнення заборгованості та розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 25 вересня 2012 року у розмірі 197 964,80 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» витрати по сплаті судового збору у сумі 4 927,25 грн у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції та переглядом справи судом апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення районного суду в частині розміру кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню на користь банку, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а саме первісному розрахунку та виписки по особовому рахунку відповідача, а також умовам кредитного договору щодо порядку списання грошових коштів (пункт 3.8. договору). Банком доведено заборгованість відповідача за тілом кредиту у розмірі 133 230 грн, а тому такі вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що строк кредитування сплив

24 вересня 2017 року та після вказаної дати банк втратив своє право на нарахування процентів, проте суд не перевірив, що згідно з розрахунку заборгованості, наданого банком, нарахування процентів за ставкою

16,8% (пункт 1.4.1. договору) банком здійснювалось саме до 24 вересня 2017 року. У межах строку кредитування за ставкою 16,8% річних

за період з 25 вересня 2012 року по 24 вересня 2017 року банком нараховано 88 284,29 грн, з яких відповідачем сплачено 44 987 грн. Зазначений розрахунок банку відповідає вимогам пункту 1.4.1. кредитного договору та здійснений з урахуванням строку погашення заборгованості, передбаченого пунктом 3.2. договору та з урахуванням графіку погашення заборгованості.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за ставкою 21,8% річних відповідно до пункту 1.4.2. кредитного договору, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені проценти

є пенею, яку нараховувати на основну суму зобов`язання внутрішньо переміщеної особи, яким є відповідач, заборонено. Проте, суд першої інстанції не врахував, що пункт 1.4.2. кредитного договору не містить умов щодо нарахування процентів за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення, а тому проценти за ставкою 21,8% річних не можна вважати пенею.

Апеляційний суд вважав, що банк не позбавлений права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пункту 1.4.2. кредитного договору від 25 вересня 2012 року у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України. Визначаючи розмір процентів, які підлягають стягненню відповідно до вимог 1.4.2. кредитного договору, тобто за ставкою 21,8% річних, апеляційний суд врахував

правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові

від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, провадження

№ 14-254цс19, відповідно до яких невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а тому право на позов

про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає

у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували пред`явленню такого позову. Банк пред`явив позов 22 жовтня 2018 року,

а тому з відповідача на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» суд апеляційної інстанції стягнув кредитну заборгованість за період з 22 жовтня 2015 року

по 31 жовтня 2019 року, навівши відповідні розрахунки, а у стягненні заборгованості за період з 29 жовтня 2014 року по 21 жовтня 2015 року відмовив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Ленінського районного суду м. Харкова. Клопотання ОСОБА_1 . Про зупинення виконання судового рішення задоволено. Виконання постанови Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року зупинено до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2021 року справу за позовом

ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо розміру його заборгованості

за кредитним договором від 25 вересня 2012 року, оскільки не врахував,

що згідно з розрахунком заборгованості, наданого банком, у розділі «Сума нарахованих процентів» вбачається, що банком нараховувалися проценти не до 24 вересня 2017 року (кінцевий строк дії кредитного договору),

а до 31 жовтня 2019 року включно. Апеляційний суд помилково кваліфікує проценти за користування кредитом, нараховані після 25 вересня 2017 року, не як проценти за користування кредитними коштами, хоча у збільшеному розмірі (21,8%), а як плата боржника за прострочення виконання зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України, тоді як такої домовленості між сторонами у кредитному договорі досягнуто не було.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 вересня 2012 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредитні кошти

у розмірі 180 513 грн на строк до 24 вересня 2017 року. Процентна ставка

за користування кредитом становила 16,8% річних (пункт 1.4.1. договору),

а у випадку наявної простроченої заборгованості - у розмірі 21,8%

(пункт 1.4.2. договору).

ОСОБА_1 умови вищевказаного кредитного договору не виконував,

на вимоги банку не реагував, унаслідок чого за розрахунком банку, який неодноразово уточнював позовні вимоги, станом на 31 жовтня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 202 968,82 грн, з яких: 133 230 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 69 738,82 грн - заборгованість за процентами, які банк просив суд стягнути з відповідача на свою користь.

У листопаді 2019 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на позов банку, в якому зазначено про часткове визнання позовних вимог, а саме у розмірі 110 933,01 грн, з яких: 79 192,66 грн - тіло кредиту; 31 740,35 грн - прострочена заборгованість за процентами.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня

2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов

та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі

та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Судом установлено, що 25 вересня 2012 року між ПАТ АБ «Укргазбанк»

та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами

якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 180 513 грн на строк

до 24 вересня 2017 року. Процентна ставка за користування кредитом становила 16,8% річних (пункт 1.4.1. договору), а у випадку наявної простроченої заборгованості - у розмірі 21,8% (пункт 1.4.2. договору).

ОСОБА_1 умови вищевказаного кредитного договору не виконував,

на вимоги банку не реагував, унаслідок чого за розрахунком банку, який неодноразово уточнював позовні вимоги, станом на 31 жовтня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 202 968,82 грн, з яких: 133 230 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 69 738,82 грн - заборгованість

за процентами, які банк просив суд стягнути з відповідача на свою користь.

Змінюючи рішення районного суду в частині розміру кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню на користь банку, апеляційний суд правильно виходив із того, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а саме первісному розрахунку позивача, виписці по особовому рахунку відповідача, а також умовам кредитного договору щодо порядку списання грошових коштів (пункт 3.8. договору). Банком доведено заборгованість відповідача за тілом кредиту у розмірі 133 230 грн, а тому такі вимоги підлягають задоволенню

у повному обсязі.

Апеляційний суд вірно зазначив, що строк кредитування сплив 24 вересня 2017 року та після вказаної дати банк втратив своє право на нарахування процентів. Згідно з розрахунку заборгованості, наданого банком, нарахування процентів за ставкою 16,8% (пункт 1.4.1. договору) банком здійснювалось саме до 24 вересня 2017 року. У межах строку кредитування за ставкою 16,8% річних за період з 25 вересня 2012 року по 24 вересня

2017 року банком нараховано 88 284,29 грн, з яких відповідачем сплачено 44 987 грн. Зазначений розрахунок банку відповідає вимогам пункту 1.4.1. кредитного договору та здійснений з урахуванням строку погашення заборгованості, передбаченого пунктом 3.2. договору та з урахуванням графіку погашення заборгованості.

Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що пункт 1.4.2. кредитного договору не містить умов щодо нарахування процентів за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення, а тому проценти за ставкою 21,8% річних не можна вважати пенею. Крім того, після спливу визначеного договором строку кредитування пеня не може бути нарахованою.

Разом з тим, банк не позбавлений права на отримання належних

йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих

за підвищеною ставкою на підставі пункту 1.4.2. кредитного договору

від 25 вересня 2012 року у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України, посилання на яку містяться у позовній заяві банку, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 квітня

2018 року у справі № 910/10156/17, провадження № 12-14гс18.

Визначаючи розмір процентів, які підлягають стягненню відповідно до вимог 1.4.2. кредитного договору, тобто за ставкою 21,8% річних, апеляційний суд правильно врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 листопада 2019 року

у справі № 127/15672/16-ц, провадження № 14-254цс19, відповідно

до яких невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували пред`явленню такого позову.

Оскільки банк пред`явив позов 22 жовтня 2018 року, то з відповідача на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» підлягає стягненню заборгованість за період

з 22 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2019 року, а у стягненні заборгованості за період з 29 жовтня 2014 року по 21 жовтня 2015 року слід відмовити.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково кваліфікує проценти за користування кредитом, нараховані після 25 вересня 2017 року, не як проценти за користування кредитними коштами, хоча у збільшеному розмірі (21,8%), а як плата боржника за прострочення виконання зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України, тоді як такої домовленості між сторонами у кредитному договорі досягнуто не було,

не заслуговують на увагу, оскільки положення статті 625 ЦК України застосовуються незалежно від такої домовленості, вона на законодавчому рівні регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Інші доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2019 року

у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець