Україна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

«02» серпня 2007 року місто Дніпропетровськ

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Сафронової С.В. (доповідач)

суддів: Поплавського В.Ю.

Уханенко С.А.

при секретарі

судового засідання Портненко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради на постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2007 року.

у адміністративній справі № 2а-61/07 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів та Дніпропетровської міської ради «про визнання недійсним дії державного органу», -

в с т а н о в и л а :

У жовтні місяці 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів, в якому посилаючись на помилку відповідача при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на підставі якої між нею та Дніпропетровською міської радою було укладено договір оренди землі від 01.06.2006 р. для проектування і устрою тимчасової автостоянки по АДРЕСА_1, просила визнати неправомірними дії відповідача в частині застосування коефіцієнта функціонального використання землі Кф-2,5, як землі комерційної діяльності та зобов'язати відповідача негайно перерахувати грошову оцінку переданої їй в оренду земельної ділянки площею 0,2462 га по АДРЕСА_1 м.Дніпропетровськ с врахуванням коефіцієнта функціонального використання землі Кф-0,8, як землі автомобільного транспорту.

В подальшому при судовому розгляді справи, позивачка доповнивши свої вимоги та залучивши до участі в якості відповідача Дніпропетровську міську раду, просила визнати частково недійсним та скасувати рішення Дніпропетровської міськради від 01.03.2006 р. НОМЕР_2 в частині п.1 про визначення коду цільового використання землі 1.11.16 (інша комерційна діяльність) та зобов'язати Дніпропетровську міську раду при використання грошової оцінки земельної ділянки площею 0,2462 га по АДРЕСА_1 м.Дніпропетровськ визначити код цільового призначення землі як землі автомобільного транспорту, а також внести зміни до п.1.2 зазначеного договору оренди земельної ділянки від 01.06.2006 р., де зазначити код цільового призначення землі як землі автомобільного транспорту. Одночасно, позивачка просила визнати неправомірними дії Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів в частині застосування коефіцієнта функціонального використання землі Кф-2,5 та зобов'язати його негайно перерахувати грошову оцінку переданої їй в оренду земельної ділянки площею 0,2462 га по АДРЕСА_1 м.Дніпропетровськ с врахуванням коефіцієнта функціонального використання землі Кф-0,8, як землі автомобільного транспорту.

На обґрунтування свої вимог, позивачка посилалась на те, що після укладення з Дніпропетровською міською радою договору оренди земельної ділянки від 01.06.2006 р., вона виявила помилковість визначення коду використання земельної ділянки, переданої їй в оренду для проектування і устрою тимчасової автостоянки, що з її точки зору суперечить ст.ст.19,65,71 Земельного кодексу України, ст.25 Закону України „Про оренду землі”, ст.4 Закону України „Про плату за землю”, ст.19 Конституції України, а також порушує її права на справедливий та відповідний до закону розмір оплати за землю.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Дніпропетровська міська рада подала апеляційну скаргу та посилаючись на незаконність постанови суду першої інстанції, просить її скасувати, оскільки судом були неправильно застосовані норми матеріального права та було неповністю з'ясовано обставини, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі

рішення відповідного органу виконавчої влади або органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Законом України "Про місцеве самоврядування" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання регулювання земельних відносин (пункт 34 статті 26 Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2006 р. на підставі листа замовлення ОСОБА_1, висновку ГоловАПУ міської ради від 10.10.2005 р. № Пр-279 та матеріалів земельно-кадастрової інвентаризації, Дніпропетровською міською радою ІV скликання було прийнято рішення 168/34, яким затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації і вирішено передати земельну ділянку площею 0,2462 га (кадастровий номер НОМЕР_1) строком на п'ять років ОСОБА_1 по фактичному розміщенню тимчасової автостоянки за адресою: АДРЕСА_1, код цільового використання землі інша комерційна діяльність. Цим же рішенням було визначено, що орендна плата за користування цією земельною ділянкою повинна складати розмір земельного податку, збільшеного на коефіцієнт 1.3, а пунктом 6 рішення Дніпропетровське міське управління земельних ресурсів було зобов'язано організувати виконання робіт з внесення необхідних змін у земельно-кадастрову документацію.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно зі ст.18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону. Тобто договір оренди земельної ділянки є правовстановлюючим документом, який посвідчує право орендаря користуватися наданою йому земельною ділянкою.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі вищезгаданого рішення Дніпропетровської міської ради від 01.03.06 року НОМЕР_2, між ОСОБА_1 та Дніпропетровською міською радою 01.06.2006 р. було укладено строковий договір оренди земельної ділянки площею 0,2462 га (кадастровий номер НОМЕР_1), за адресою: АДРЕСА_1, з визначенням цільового використання земельної ділянки за цим договором, як інша комерційна діяльність.

Як вбачається з п.5.1 Договору оренди, земельна ділянка передана в оренду по фактичному розміщенню тимчасової автостоянки і цільовим призначенням земельної ділянки було: землі житлові та громадські забудови.

Відповідно до умов зазначеного договору оренди земельної ділянки, сторони визначили між собою нормативну грошову оцінку земельної ділянки, строк дії договору, розмір орендної плати, умови використання земельної ділянки, умови і строк передачі земельної ділянки в оренду та її повернення, підстави для зміни умов договору та припинення його дії, а також права та обов'язки для сторін договору. Договір оренди земельної ділянки було сторонами підписано та посвідчено нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що між позивачкою та Дніпропетровською міською радою виникли цивільно-правові відносини, які за своїм характером не відносяться до публічно-правових, а тому відповідно вирішення виниклого спору в цій частині не відноситься до компетенції адміністративного суду.

Проте, суд першої інстанції вищенаведене не прийняв до уваги та вирішив не підвідомчий йому спір, який відповідно до ст..15 ЦПК України повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, розгляд справи у відповідності до норм КАС України суперечить ст.17 КАС України, якою передбачені межі компетенції адміністративних судів. З урахуванням вищенаведеного, оскаржувану постанову суду першої інстанції слід скасувати та закрити провадження у справі в цій частині на підставі ч.1 ст.157 КАС України, роз'яснивши позивачці її право на звернення з позовом до суду першої інстанції за вирішенням земельного спору в порядку цивільного судочинства.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в іншій частині, суд першої інстанції визнав неправомірним віднесення орендованої позивачкою земельної ділянки до земель „іншої комерційної діяльності” та відповідно неправомірним визначення коду земельної ділянки і коефіцієнту функціонального використання. З огляду на зазначене, суд зобов'язав відповідача вчинити певні дії стосовно визначення іншого коду цільового призначення землі як землі автомобільного транспорту та перерахувати грошову оцінку переданої позивачці в оренду земельної ділянки с врахуванням коефіцієнта функціонального використання землі Кф-0,8, як землі автомобільного транспорту.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

Суд першої інстанції правильно визначив процедуру розгляду в зазначеній частині позовної заяви ОСОБА_1 за правилами КАС України, оскільки при визначенні коду цільового призначення земельної ділянки та коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки, відповідачі здійснювали свої владні повноваження у сфері використання земель.

Однак при цьому, суд при вирішенні спору взяв до уваги лише доводи позивачки, що є порушенням принципу змагальності сторін та не врахував, що коефіцієнт функціонального використання землі Кф-2,5 для орендної плати за договором, був визначений Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів відповідно до методики грошової оцінки земель, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 213 від 23.03.1995 р., на підставі матеріалів земельно-кадастрової інвентаризації та з увагою на повноваження органів місцевого самоврядування, а також потреб територіальної громади, в інтересах якої діють відповідачі.

Суд, також не врахував, що діяльність позивачки пов'язана з наданням комерційних послуг на замовлення населення щодо зберігання автомобілів на стоянці, яка розташована на наданій їй в оренду земельній ділянці, та не звернув уваги на зміст наказу Держкомстату України № 420 від 16.10.2001 р. «Про внесення змін і доповнень до форми державної статистичної звітності з кількісного обліку земель», відповідно з яким до земель комерційного та іншого використання віднесені землі на яких проводиться підприємницька діяльність.

Враховуючи наведене, у суду не було підстав для задоволення вимог ОСОБА_1

Крім того, суд першої інстанції в постанові не навів обґрунтувань про порушення прав та інтересів позивачки з боку відповідачем, що суперечить ст.161 КАС України та не навів мотивів невідповідності дій відповідачів щодо правового акту вищої юридичної сили чи іншим правовим актам, що суперечить вимогам ст.163 КАС України.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Згідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтями 13, 14, пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України правовий режим користування землею визначається законами України. Правовий режим означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку набуття і здійснення права землекористування, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування, тощо.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 116 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст.10 Закону України „Про планування і забудову територій” планування територій на місцевому рівні, забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Вищенаведене свідчить про те, що дії відповідачів стосовно визначення коду цільового призначення земельної ділянки, наданої позивачці в оренду та визначення грошової оцінки цієї земельної ділянки с врахуванням коефіцієнта функціонального використання землі - повністю узгоджується з вимогами Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” та Закону України „Про планування і забудову територій”.

За таких обставин, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правильність юридичної оцінки обставин, колегія суддів доходить до висновку, що регулювання, планування, забудови та інше використання земель територій міста - відноситься до компетенції місцевих рад та є правом відповідача, а не обов'язком. Відповідачі по справі діяли на підставі, у межах повноважнь та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і прийняті ними рішення є розсудливим та прийнятим з дотриманням принципу рівності і пропорціності. Отже, у суду відсутні передбачені чинним законодавством підстави для задоволення позову ОСОБА_1, а тому в позові слід відмовити.

За цих обставин. Колегія суддів вважає, що постанову необхідно скасувати, оскільки обставини справи не відповідають висновкам суду першої інстанції, і ці висновки суперечать нормам матеріального права.

Керуючись п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ст.205 КАС України, колегія суддів, -

Постановила :

Апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради - задовольнити, постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2007 року -скасувати.

Закрити провадження по справі в частині позову ОСОБА_1 щодо зобов'язання Дніпропетровської міської ради внести зміни до п.1.2 договору від 01.06.2006 р. оренди земельної ділянки площею 0,2462 га (кадастровий номер НОМЕР_1), розташованої за адресою: АДРЕСА_1

В іншій частині позову ОСОБА_1 до Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів та Дніпропетровської міської ради «про визнання недійсним дії державного органу» - відмовити.

Постанова в повному обсязі буде виготовлена 08 серпня 2007 р.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з часу виготовлення повного тексту.

Судді: