ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2021Справа № 910/20407/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Військової прокуратури Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Класс"

про стягнення 102 234, 00 грн.

Представники:

від прокуратури: Касяненко Д.М.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Доценко Т.О., Шерстобитова Д.С.;

від третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Військова прокуратура Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі-позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк» (далі-відповідач) про стягнення суми банківської гарантії у розмірі 102 234, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за банківською гарантією №4864-0818/ЕRL3v, виданою ТОВ "Євро Класс" в забезпечення виконання зобов`язань за договором № 286/2/18/99 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) від 05.09.2018, укладеного з Міністерством оборони України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 позовну заяву Військової прокуратури Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України залишено без руху. Встановлено Військовій прокуратурі Київського гарнізону строк для усунення недоліків позовної заяви.

11.01.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Військової прокуратури Київського гарнізону надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання у справі №910/20407/20 для розгляду справи по суті призначено на 11.02.2021. Зокрема, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Класс".

09.02.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав письмові пояснення, в яких, зокрема зазначає, що з огляду на наявність рішення суду у справі №910/14255/19 про стягнення неустойки, задоволення позову у даній справі призведе до подвійної відповідальності за одне й те ж саме правопорушення, а також вказує про закінчення строку дії банківської гарантії.

Також, 09.02.2021 відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності, в якій зазначає про сплив строку на звернення до суду з даним позовом та просить суд застосувати позовну давність.

Крім того, 09.02.2021 відповідач подав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду, в якій зазначає про відсутність законних підстав для представництва прокуратурою інтересів держави, відповідно позовну заяву підписано особою, яка не мала права її підписувати, у зв`язку з чим просить суд залишити позов Військової прокуратури Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України залишити без розгляду.

09.02.2021 відповідач також подав до суду клопотання про зобов`язання надати розрахунок, в якому просить суд зобов`язати Військову прокуратуру Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України надати суду письмовий обгрунтований розрахунок суми, що стягується на підставі банківської гарантії № 4864-0818/ЕRL3v від 03.09.2018, з урахуванням розміру відповідальності ТОВ "Євро Класс" за порушення термінів поставки товарів згідно договору № 286/2/18/99 від 05.09.2018.

У судовому засіданні 11.02.2021, розглянувши клопотання відповідача про зобов`язання надати розрахунок, суд відмовляє у його задоволенні, оскільки позивачем заявлено до стягнення суму банківської гарантії у розмірі 102 234, 00 грн. визначену у наданій банком (відповідачем) гарантії №4864-0818/ЕRL3v, що становить 5 % вартості договору № 286/2/18/99 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) від 05.09.2018.

Крім того, розглянувши у судовому засіданні 11.02.2021 заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, був відмовляє у її задоволенні, з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що підставою представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України є тривале зволікання вказаного органу зі зверненням з позовною заявою до суду щодо захисту інтересів держави, у зв`язку із чим вказане порушення законодавства на даний час залишається не усунутим.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звернувся до Міністерства оборони України з листом №16/5767 вих.20 від 15.10.2020, у якому просив повідомити чи вживалися претензійно-позовні заходи Міністерством оборони України щодо стягнень сум банківських гарантій з одночасним наданням підтверджуючих документів.

Надаючи відповідь прокурору на його звернення, Міністерство оборони України у своєму листі № 298/5/1118 від 19.10.2020 свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловило, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявили, водночас у зв`язку із значною завантаженістю за напрямком позовної роботи повідомило про направлення прокурору копій первинних документів, необхідних для проведення позовної роботи в частині стягнення гарантійних сум.

При цьому, суд зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 позовну заяву Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України залишено без руху, зобов`язано надати суду докази звернення прокурора до Міністерства оборони України до подання позову (відповідні листи тощо).

Військовою прокуратурою Київського гарнізону було усунуто недоліки позовної заяви шляхом подання до суду 11.01.2020 вищезазначеного листа прокуратури № 298/5/1118 від 19.10.2020 та відповіді Міністерства оборони України № 298/5/1118 від 19.10.2020.

Таким чином, судом встановлено, що прокурор зазначив підставу для здійснення ним представництва, тобто виконав вимогу частини п`ятої статті 162 ГПК України.

Також, у судовому засіданні 11.02.2021 відкладено розгляд справи на 04.03.2021.

15.02.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду прокурор подав заперечення на пояснення позивача, в яких, зокрема зазначає, що надана банком банківська гарантія на суму 102 234, 00 грн є фіксованою, інших умов щодо зміни зазначеної суми в укладеній між сторонами гарантії не визначено, підстав для здійснення розрахунку суми гарантії договором не передбачено.

У цьому судовому засіданні представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача заперечили проти задоволення позовних вимог.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що третя особа повідомлялася ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте письмові пояснення не подано, у судове засідання представників не направлено.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Так, з метою повідомлення третьої особи про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдака, 101, проте, до суду повернувся конверт з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що третя особа мала право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Приймаючи до уваги, що представники позивача та третьої особи були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників позивача та третьої особи не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 04.03.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури та відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 03.09.2018 Приватним акціонерним товариством «Айбокс Банк» була надана ТОВ "Євро Класс" банківська гарантія №4864-0818/ЕRL3v, оскільки ТОВ "Євро Класс" було визначено переможцем щодо постачання товару за темою: Обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (Лінія самообслуговування на 500 чол.) і він має намір укласти з бенефіціаром - Міністерством оборони України договір на закупівлю товару.

Відповідно до умов банківської гарантії, Приватне акціонерне товариство «Айбокс Банк» безвідклично та безумовно зобов`язалося виплатити бенефіціару 102 231, 0 грн (5 % вартості договору), після одержання письмової вимоги бенефіціара, в якій стверджується про те, що принципал (ТОВ "Євро Класс") не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов`язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до договору.

Термін дії гарантії з 03.09.2018 по 01.02.2019 і будь-яка письмова вимога бенефіціара на оплату має бути отримана гарантом за адресою: Україна, 03150, м. Київ, вул. Ділова, 9 А.

Зобов`язання гаранта перед бенефіціаром припиняється у разі настання одного з таких випадків:

- сплати гарантом суми, на яку видано цю гарантію;

- закінчення строку дії цієї гарантії;

- відмови бенефіціара від своїх прав за цією гарантією шляхом повернення бенефіцаром гаранту оригіналу цієї гарантії.

05.09.2018 між Міністерством оборони України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» (далі - постачальник) укладено договір про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) №286/2/18/99 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується у 2018 році поставити Міністерству оборони України (далі - замовник) обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (лінія самообслуговування на 500 чол.), яка включає наступні секції: 1.2 нейтральні елементи (прилавки); 2. Стійка для столових приборів та підносів; 3. Прилавок охолоджуємий; 4. Марміт для других страв; 5. Марміт для перших страв; 6. Холодильна вітрина (далі - товар), зазначений у специфікації, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки.

Відповідно до п. 1.2 договору ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, за умовами якої, товар у кількості 11 шт. загальною вартістю 2 044 680,00 грн. має бути поставлений протягом 45 календарних днів з дати укладення договору, (в термін до 19.10.2018 включно).

Замовник має право зменшувати обсяг закупівлі за договором залежно від реального фінансування видатків (п. 1.3 договору).

Ціна цього договору становить 2 044 680,00 грн., у тому числі: без ПДВ - 1 703 900,00 грн., з ПДВ - 340 780,00 грн. (за загальним фондом) (п. 3.1 договору).

У відповідності до п. 4.1 Договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 календарних днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі), але не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.

Відповідно до п. 5.1 Договору товар постачається на умовах DDP- склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів Інкотермс у редакції 2010 року згідно з положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо.

Терміни постачання обладнання визначено у рознарядці замовника, яка є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 6.3.1 договору визначено, що постачальник зобов`язаний забезпечити постачання товару у строки, встановлені договором.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1 договору).

Відповідно до п. 11.3 договору, постачальник забезпечив виконання своїх зобов`язань за цим договором у розмірі 5 % ціни договору банківською гарантією від 03.09.2018 року №4864-0818/ЕRL3v виданою ПАТ «Айбокс Банк» в сумі 102 231, 00 грн

Додатком 12.1.1 до Договору сторонами узгоджено рознарядку за специфікацією.

Проте, у зв`язку з поставкою відповідачем товару на суму 557 640,00 грн. з порушення термінів, узгоджених сторонами в договорі № 286/2/18/99 від 05.09.2018 Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» про стягнення пені та штрафу у розмірі 30 112, 56 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 у справі № 910/14255/19 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Класс" на користь Міністерства оборони України пеню в розмірі 17 100 грн. 96 коп., штраф в розмірі 13 011 грн. 60 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921 грн. 00 коп.

Зокрема, судом у справі № 910/14255/19 встановлено, що кінцевим строком поставки товарів є 19.10.2018 включно, проте відповідачем поставлено позивачу товар на суму 557 640,00 грн. згідно Акта приймання № 38 від 22.12.2018 на суму 185 880 грн., Акта приймання № 77 від 02.11.2018 на суму 185 880 грн. та Акта приймання № 54 від 05.11.2018 на суму 185 880 грн.

Тож, судом у справі № 910/14255/19 встановлено що відповідачем здійснено поставку товару на суму 557 640,00 грн. з порушенням строку, визначеного договором № 286/2/18/99 від 05.09.2018.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Таким чином, факти, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 у справі № 910/14255/19, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи та мають обов`язкову силу для вирішення даної справи.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Класс" порушено зобов`язання визначені договором № 286/2/18/99 від 05.09.2018, а саме не поставлено продукцію у визначений договором строк, у відповідача настав обов`язок сплатити грошову суму у розмірі 102 231, 00 грн відповідно до умов банківської гарантії №4864-0818/ЕRL3v.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі банківської гарантії. Особливості регулювання цих правовідносин визначено параграфом 4 глави 49 Цивільного кодексу України, положеннями глави 22 Господарського кодексу України, Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.

Статтею 200 Господарського кодексу України визначає, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Водночас ст. 546 Цивільного кодексу України визначено види забезпечення виконання зобов`язання.

Зокрема, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У розумінні даної статті, гарантія за своєю правовою природою є самостійним правочином, який не залежить від зобов`язань, встановлених основним договором, на якому вона заснована, тому Гарант жодним чином не пов`язаний таким договором, незважаючи на те, що посилання на них міститься у тексті Гарантії.

Суд зазначає, що неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов`язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності.

Крім того, у п.11.4. договору поставки зазначено, що підставою для повернення забезпечення виконання договору є виконання постачальником всіх умов договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків і виключно за цінами згідно положень цього договору.

Таким чином, можливість стягнення з відповідача неустойки за порушення строків поставки товару за договором не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією. Крім того, положення договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 908/7/18.

З огляду на викладене, суд відхиляє твердження відповідача про те, що стягнення суми за банківською гарантією за наявності рішення суду у справі 910/14255/19 є подвійним стягненням.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

В силу гарантії кредитор за основним зобов`язанням вправі вимагати виконання обов`язку від боржника (принципала), до гаранта він має право пред`явити вимогу про виконання грошового зобов`язання в разі порушення зобов`язання боржником (абз. 2 ст. 560 ЦК). При цьому від гаранта можна вимагати виконання не будь-якого за своїм характером та природою зобов`язання, а лише грошового, навіть в тому випадку, якщо предметом зобов`язання принципала перед бенефіціаром є не сплата грошової суми, а передача товару, виконання робіт або надання послуг.

Якщо серед умов гарантії не зазначено інше, бенефіціар вправі звернутися до гаранта про виконання грошового обов`язку без попереднього звернення до принципала.

Якщо ж вважати гаранта солідарним боржником разом із принципалом, то бенефіціар вправі був би звертатися за виконанням, наприклад, зобов`язання передати індивідуально-визначену річ як до принципала, так і до гаранта, що не відповідає природі гарантії.

В силу ч. 2 ст. 543 Цивільного кодексу України солідарні боржники залишаються зобов`язаними доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Зобов`язання гаранта перед бенефіціаром обмежується сумою гарантії, а сплата кредиторові суми, на яку видано гарантію, припиняє зобов`язання гаранта перед кредитором (ч. 1 ст. 56, п. 1 ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України).

Обов`язок гаранта також не є видом субсидіарної відповідальності. Так, у відповідності до ч. 2 ст. 619 Цивільного кодексу України до пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

На відміну від наведеного правила, гарант не вправі вимагати в якості умови для задоволення вимоги бенефіціара його попереднього звернення щодо належного виконання свого зобов`язання до принципала, якщо такої умови не вказано в самій гарантії. Лише посилання кредитора на порушення боржником зобов`язання, за умови надання ним вказаних в гарантії документів, має правове значення та є єдиною підставою для задоволення вимог гарантом.

Гарант відповідає перед бенефіцаром в силу правових причин, що не залежать від основного зобов`язання, забезпеченого цією гарантією.

Наведене дозволяє заперечити визначення зобов`язань гаранта і як солідарної, і як субсидіарної відповідальності.

З огляду на викладене суд відхиляє твердження відповідача, що відповідальність Гаранта має солідарний або субсидіарний характер.

Положенням «Про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах», затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (п. 2 Глави 4 розділу II) визначено, що одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.

Згідно до ст. 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

Згідно з ч. 2 ст. 200 Господарського кодексу України зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Згідно з ч. 2, 4 ст. 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта в межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Відповідно до умов банківської гарантії, Приватне акціонерне товариство «Айбокс Банк» безвідклично та безумовно зобов`язалося виплатити бенефіціару 102 231, 00 грн (5 % вартості договору), після одержання письмової вимоги бенефіціара, в якій стверджується про те, що принципал (ТОВ "Євро Класс") не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов`язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до договору.

Будь-яка письмова вимога бенефіціара на оплату має бути отримана гарантом за адресою: Україна, 03150, м. Київ, вул. Ділова, 9 А.

Відповідно до ч. 2 ст. 564 Цивільного кодексу України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Оскільки, ТОВ "Євро Класс" порушено зобов`язання за договором поставки, Міністерство оборони України набуло право отримати кошти від ПАТ «Айбокс Банк» в розмірі суми банківської гарантії від 03.09.2018 №4864-0818/ЕRL3v.

Судом встановлено, що Банк отримав від Міністерства оборони України вимогу №286/6/7058 від 26.12.2018 щодо перерахування коштів за Гарантією у сумі 102 234, 00 грн.

Факт отримання відповідачем вказаної вимоги визнаний ним у відзиві.

При цьому, листом № 4/6/12-б/б-9 від 25.01.2019 відповідачем було повідомлено позивача про неможливість задоволення направленої вимоги.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Міністерство оборони України звернулось до відповідача з вимогою №286/6/7058 від 26.12.2018 в межах строку дії гарантії.

Проте, вимога №286/6/7058 від 26.12.2018 залишена відповідачем без задоволення.

В той же час Приватним акціонерним товариством «Айбокс Банк» заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, як зазначено судом вище неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов`язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності.

Відповідно, до вимоги про стягнення банківської гарантії не підлягає застосуванню спеціальна позовна давність в один рік.

При цьому, суд зазначає, що приписи ст. ст. 530, 568 ЦК України регулюють відносини щодо строку в межах якого Міністерство оборони України могло звернутись до відповідача з вимогою, а не строк в межах якого може бути реалізоване право на судовий захист.

Саме в такому контексті тлумачить наведені норми і Верховний Суд у своїй постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/12334/18.

Як встановлено судом, відповідач зобов`язаний був сплатити кошти за гарантією у строк до 01.02.2019 (включно), в свою чергу, з позовом до суду прокурор звернувся 22.12.2020, що підтверджується календарним штемпелем відділу діловодства Господарського суду міста Києва.

Відтак, прокурор звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Судом встановлено, що вимога №286/6/7058 від 26.12.2018 підписана директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України - Гулєвч В.

На думку відповідача, додана до вмоги копія довіреності на ім`я Гулевич В.В. була засвідчена з порушенням Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003.

Проте, на переконання суду, посилання відповідача як на підставу відмови у виплаті коштів за виданою банківською гарантією - неналежним чином засвідчену копію довіреності на ім`я Гулевич В.В, є лише формальною підставою для відмови, тобто нічим іншим як спробою уникнути сплати суми банківської гарантії.

Відповідно до ч. 1 ст. 565 Цивільного кодексу України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Проте, гаратія не містить застережень щодо змісту вимоги та доданих до неї документів.

Отже, з умов Гарантії та норм права слідує, що обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

Проте, щодо обов`язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, то закон такого переліку не містить, натомість вказує, що до вимоги додаються документи, вказані в гарантії, тобто законодавець залишив на вирішення особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.

Згідно з п. 1 гл. 2 р. III Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах (затв. постановою Правління НБУ від 15.12.2004 №639), у разі настання гарантійного випадку і для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, бенефіціар може подати безпосередньо до банку-гаранта або до банку-резидента (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).

Як відзначалось судом, відповідно до п. 2 р. І Положення безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Тобто, вказане положення також не визначає обов`язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, і також залишає на вирішення особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, доказів сплати грошових коштів за банківською гарантією відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено зобов`язання щодо своєчасної сплати суми банківської гарантії, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 102 234, 00 грн. є обґрунтованою та такою, що підягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Військової прокуратури Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України - задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" (вул. Ділова, буд. 9-А, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код - 21570492) на користь Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код - 00034022) суму банківської гарантії у розмірі 102 234 (сто дві тисячі двісті тридцять чотири) грн 00 коп.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" (вул. Ділова, буд. 9-А, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код - 21570492) на користь Військової прокуратури Київського гарнізону (вул. Петра Болбочна, 8-А, м. Київ, 01014, ідентифікаційний код - 38347014, р/р UA 478201720343140002000082966, МФО 820172 в ДКСУ) 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. - судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 09.03.2021.

Суддя Щербаков С.О.