Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-кп/4809/76/21 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 286 (215) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2021 року. м.Кропивницький

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12014120310000322 по обвинуваченню ОСОБА_6 зач.2ст.286КК України, заапеляційними скаргами представника цивільного відповідача ФОП« ОСОБА_7 » ОСОБА_8 та представника цивільного відповідача ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» - ОСОБА_9 , на вирок Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 22.09.2020, яким

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Красносілля Олександрівського району Кіровоградської області, українця, громадянина України, розлученого,на утриманні маючого одну неповнолітню дитину, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

визнано виннимза ч.2ст.286КК Українита призначенойому покаранняу видіпозбавлення волістроком на 3(три)роки,з позбавленнямправа керуваннятранспортними засобамина 3(три)роки.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_6 звільнено від відбування покаранняу виді позбавлення волі на строк 3 (три) рокиз позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

У задоволенні цивільного позову прокурора в інтересах держави про стягнення з ОСОБА_6 витрат на лікування потерпілого від злочину відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_10 та ОСОБА_11 доФОП« ОСОБА_7 » таПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія»на користь потерпілої ОСОБА_10 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5300 (п`ять тисяч триста) гривень і в рахунок відшкодування моральної шкоди265 (двісті шістдесят п`ять) гривень та на користь потерпілої ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди5000 (п`ять тисяч) гривень.

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія»на користь потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_12 100000 (сто тисяч) гривеньшкоди завданої життю і здоров`ю.

Стягнутоз ФОП« ОСОБА_7 » в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_11 200000 (двісті тисяч) гривень та на користь потерпілої ОСОБА_10 також200000 (двісті тисяч) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні у розмірі 1101 (одна тисяча сто одну) гривню 00 (нуль) копійок.

Вирішено долю речових доказів по справі.

За участі учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_13 ,

обвинуваченого - ОСОБА_6 ,

представника потерпілих ОСОБА_14 ,

представника цивільного відповідача ОСОБА_8 ,

представника цивільного відповідача ОСОБА_15 ,

ВСТАНОВИЛА:

Згідно вироку суду обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за таких обставин.

Так, ОСОБА_6 09.04.2014 приблизно о 07 год 20 хв, здійснюючи регулярні перевезення за маршрутом Олександрівка-Несваткове, у світлу пору доби, на автобусі ПАЗ 4234, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зупинку навпроти будинку № 25 по вул. Друга в с. Несваткове Олександрівського району Кіровоградської області для висадки/посадки пасажирів. Після чого, маючи намір відновити подальший рух автобуса, в порушення вимог п. 1.5 ПДР України, який передбачає, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3 (б) ПДР України, який передбачає, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 2.3 (д) ПДР України, який передбачає, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, проявив особисту неуважність і безпечність до забезпечення елементарних вимог безпеки, чим позбавив себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати автобусом, допустив порушення вимог п. 10.1 ПДР України, згідно якого перед початком руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перед початком руху не переконався у безпеці маневру, а саме не побачив пішохода, який знаходився з правої сторони автобусу, на обраній ним траєкторії руху, хоча мав об`єктивну можливість бути проінформованим про перебування людини на обраній траєкторії, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_16 з подальшим переїздом її ноги правими колесами автобуса.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_16 , згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 240 від 11.12.2015, отримала тілесні ушкодження у вигляді: обширної рани задньо-зовнішньої поверхні лівого стегна в нижній третині та лівої підколінної області з відшаруванням шкіри стегна та гомілки, перелому 1-го пальця правої стопи, підшкірної гематоми передньо-внутрішньої поверхні правої гомілки в нижній третині, які несуть ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення та в даному випадку призвели до смерті останньої і знаходяться в прямому причинному зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями.

У своїй апеляційній скарзі представник цивільноговідповідача ФОП« ОСОБА_7 » ОСОБА_8 просить скасувати вирок суду першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення і на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України закрити кримінальне провадження через відсутність події кримінального правопорушення, а також у повному обсязі відмовити у задоволенні цивільного позову.

Свої доводи апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції, не об`єктивно оцінивши докази, що підтверджували відсутність події кримінального правопорушення, прийшов до помилкового висновку та не закрив кримінальне провадження і не відмовив у цивільному позові, а ухвалив обвинувальний вирок та частково задовольнив позов потерпілих, тобто допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

При цьому,апелянт зазначає,що згіднообвинувального акту,дорожньо-транспортнапригода сталасьо 7годині 20хвилин навулиці Другасела Несваткове поблизу автобусної зупинки, тобто у світлу пору доби у людному місці. Проте, жоден з допитаних по справі свідків, а усі вони є свідками обвинувачення, у тому числі з пасажирів автобуса ПАЗ 4234 і громадян проживаючих біля місця зупинки автобуса, не надали суду показань про те, що вони були очевидцями ДТП та знають про ДТП від потерпілої або інших громадян.

Тобто, усі, допитані по даному кримінальному проваджені свідки обвинувачення, надали суду показання про те, що в їх присутності 09.04.2014 о 7 годині 20 хвилин на АДРЕСА_3 дорожно-транспортної пригоди за участі автобуса ПАЗ-4234 та потерпілої ОСОБА_16 не було.

Таким же доказом відсутності події кримінального правопорушення є інформація надана Олександрівським ВП Знам`янського ВП ГУНП в Кіровоградській області за № 116/7895 «Аз» від 19.10.2020 на адвокатський запит представника цивільного відповідача, про те, що згідно інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» 09.04.2014 до Олександрівського відділення поліції Знам`янського ВП ГУНП в Кіровоградській області заяви про вчинення дорожно-транспортної пригоди в селі Несваткове Олександрівського району Кіровоградської області не надходило.

З урахуванням викладеного апелянт вважає, що у результаті розгляду кримінальної справи подія кримінального правопорушення не знайшла свого підтвердження, що згідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України є підставою для закриття кримінального провадження.

Представник цивільного відповідача ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» ОСОБА_9 у своїй апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині задоволення цивільного позову до ПрАТ «УПСК» та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» - відмовити в повному обсязі.

При цьому, апелянт вказує на те, що під час розгляду справи районним судом не враховано, що вимоги до Страховика не можуть розглядатись в межах кримінального провадження.

Посилається на те, що положення ч. 1 ст. 128 КПК України обмежують коло осіб, до яких може бути пред`явлений цивільний позов у кримінальному провадженні.

Вказує і на те, що особи, які несуть матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну іншими особами, визначені Цивільним кодексом України.

Такими особами, є зокрема роботодавець та замовник (ст. 172 ЦК України), батьки, опікуни або піклувальники (ст.ст. 1178-1186 ЦК України).

Під час розгляду справи районним судом не прийнято до уваги, що ПрАТ «УПСК» не несе відповідальність за дії ОСОБА_6 .

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Страховий поліс єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору (п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). З огляду на визначені ст.11ЦК України підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, обов`язок ПрАТ «УПСК» з відшкодування заподіяної обвинуваченим шкоди позивачу обумовлюється не законом, а зобов`язаннями, шо виникли за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового поліса № АС/7181792 від 17.02.2014 ).

Вважає, що пред`явлення особою, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, позову до Страховика, який на підставі договірних правовідносин має обов`язок щодо відшкодування у встановленому порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну, є неможливим у кримінальному провадженні.

Також, вказує на те, що відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Однак, судом першої інстанції не враховано, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачі звертались до ПрАТ «УПСК» із заявою про страхове відшкодування і станом на 20.10.2020 позивачі заяву про страхове відшкодування до ПрАТ«УПСК» не подавали, тобто не скористались своїм правом на вирішення спору в досудовому порядку, чим порушили порядок та умови отримання страхового відшкодування.

Вказує і на те, що право особи на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права виникає з моменту, коли право цієї особи порушене (особа довідалася про порушення свого права), тобто з моменту відмови страховика у виплаті страхового відшкодування.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що з позовними вимогами щодо відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди звернувся ОСОБА_12 (чоловік загиблої). Але, у зв`язку із смертю ОСОБА_12 ухвалою суду від 12.12.2017 до участі у справі залучено ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Разом з цим, районним судом не враховано положення ч. 1 ст. 1229 ЦК України, відповідно до якої страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах, а тому для підтвердження права на отримання позивачами вказаного страхового відшкодування, позивачам необхідно надати свідоцтво про право на спадщину, як передбачено п. 35.2 ст. 35 Закону України № 1961-ІУ, в той час як в оспорюваному рішенні відсутня інформація щодо надання позивачами свідоцтва про право на спадщину щодо страхового відшкодування.

Також, розмір страхового відшкодування судом визначено з порушенням умов договору страхування.

«Потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу» - п. 1.3 ст. 1 Закону України № 1961-IV, тому з урахуванням вимог цього Закону потерпілою особою є не родичі загиблої, а безпосередньо загибла особа.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України № 1961-ІУ у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 4 Договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № АС/7181792 від 17.02.2014, страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого ( ОСОБА_16 ) за шкоду заподіяну життю і здоров`ю складає 100 000 грн.

Проте, всупереч вимогам спеціального законодавства та умовам договору страхування, судом вирішено стягнути з ПрАТ «УПСК» суму відшкодування, що складає 110 565 грн., що суттєво перевищує максимально можливу суму страхового відшкодування визначену умовами Договору.

Вказує і на те, що у вироку суду від 22.09.2020 не зазначено, яким чином судом визначено суму, що підлягає стягненню з ПрАТ «УПСК», а в додатках до позовної заяви ОСОБА_12 надано лише частину Епікризу № и/б 7238 щодо лікування ОСОБА_16 в період з 15.04.2014 по 02.06.2014 з наданого документу неможливо встановити чи призначались для лікування ОСОБА_16 всі придбані препарати, а також які препарати та в якій кількості призначались, а також не зазначено, чи перебувала на лікуванні ОСОБА_16 після 02.06.2014 та які препарати використовувались для її лікування.

Також, звертає увагу на те, що нормами Закону України № 1961-IV не передбачено відшкодування ПрАТ «УПСК» витрат на придбання пального, поштових витрат, витрат на оплату благодійних внесків,

Відповідно до п. 27.4 ст. 27 Закону України № 1961-IV, страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Крім того, апелянт вважає, що судом безпідставно задоволено позовні вимоги щодо відшкодування ПрАТ «УПСК» витрат понесених на проведення поминального обіду, оскільки вказані витрати не є витратами на поховання, а тому керуючись ст. 14 ЦК України, відшкодування страховиком зазначених витрат є перевищенням меж його цивільного обов`язку, що встановлений ст. 27 Закону України № 1961-IV.

Вказує і на те, що в порушення вимог ст. ст. 89, 263-266 ЦПК України, суд першої інстанції не встановив фактично обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки наявним у справі доказам та безпідставно зобов`язав ПрАТ «УГІСК» здійснити страхове відшкодування, розмір якого визначено з порушенням норм Закону України № 1961-IV, у зв`язку з чим вирок суду підлягає скасуванню в частині задоволення цивільного позову до ПрАТ «УПСК».

Заслухавши доповідача,у судовихдебатах думкупредставника цивільноговідповідача ПрАТ«УПСК» ОСОБА_15 , представника цивільного відповідача ФОП « ОСОБА_7 » ОСОБА_8 , які підтрималисвої апеляційніскарги іпросили їхзадовольнити, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 ,який підтримавапеляційні скаргицивільних відповідачів, прокурора та представника потерпілих ОСОБА_14 , які заперечили проти задоволення апеляційних скарг представників цивільних відповідачів, вважали вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження, зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 404 КПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

У межах даного кримінального провадження вирок суду першої інстанції оскаржений в частині вирішення цивільних позовів.

Сторонами судового провадження, які з урахуванням вимог ст. 393 КПК України, наділені для цього відповідними процесуальними правами, фактичних обставин справи, доведеності винуватості ОСОБА_6 , кваліфікації його дій, справедливості призначеного обвинуваченому покарання та звільнення від його відбування на підставі п. «в»ст.1Закону України«Про амністіюу 2016році» №1810-VIIIвід 22.12.2016 - не оскаржено.

Тому, колегія суддів не надає оцінки означеним обставинам, вважаючи винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, за яке його засуджено,доведеною, а кваліфікацію дій за ч. 2ст. 286 КК України,правильною.

Що стосується вимог апеляційної скарги представника цивільного відповідача ФОП« ОСОБА_7 » ОСОБА_8 з приводу того, що докази, які містяться у матеріалах кримінального провадження та які досліджувались судом, не підтверджують винуватість ОСОБА_6 , а отже відсутні підстави у задоволенні цивільного позову потерпілих, колегія суддів вважає безпідставними і не переглядає їх по суті, оскільки такі твердження апелянта виходять за межі його процесуальних повноважень, з огляду на наступне.

Відповідно ч. 3ст. 63 КПК України, представник користується процесуальними правами цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє.

Частиною 3ст. 62 КПК України, передбачено, що цивільний відповідач має права та обов`язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині,що стосуютьсяцивільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього.