open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 397/541/16-к
Моніторити
Ухвала суду /25.07.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /07.06.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /15.04.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Рішення /07.02.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Рішення /07.02.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /06.02.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /18.01.2022/ Касаційний кримінальний суд Ухвала суду /05.01.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Постанова /02.12.2021/ Касаційний кримінальний суд Постанова /02.12.2021/ Касаційний кримінальний суд Ухвала суду /07.07.2021/ Касаційний кримінальний суд Ухвала суду /12.05.2021/ Касаційний кримінальний суд Ухвала суду /12.05.2021/ Касаційний кримінальний суд Ухвала суду /13.04.2021/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /13.04.2021/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /05.04.2021/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /05.04.2021/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /24.03.2021/ Касаційний кримінальний суд Ухвала суду /24.02.2021/ Кропивницький апеляційний суд Ухвала суду /24.02.2021/ Кропивницький апеляційний суд Ухвала суду /17.11.2020/ Кропивницький апеляційний суд Ухвала суду /06.11.2020/ Кропивницький апеляційний суд Вирок /22.09.2020/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /03.12.2019/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /28.10.2019/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /26.09.2019/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /09.04.2019/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /04.02.2019/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /03.12.2018/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /06.11.2018/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /12.12.2017/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /04.08.2017/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /02.06.2017/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /27.04.2017/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /06.04.2016/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області
emblem
Справа № 397/541/16-к
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Ухвала суду /25.07.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /07.06.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /15.04.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Рішення /07.02.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Рішення /07.02.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /06.02.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /18.01.2022/ Касаційний кримінальний суд Ухвала суду /05.01.2022/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Постанова /02.12.2021/ Касаційний кримінальний суд Постанова /02.12.2021/ Касаційний кримінальний суд Ухвала суду /07.07.2021/ Касаційний кримінальний суд Ухвала суду /12.05.2021/ Касаційний кримінальний суд Ухвала суду /12.05.2021/ Касаційний кримінальний суд Ухвала суду /13.04.2021/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /13.04.2021/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /05.04.2021/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /05.04.2021/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /24.03.2021/ Касаційний кримінальний суд Ухвала суду /24.02.2021/ Кропивницький апеляційний суд Ухвала суду /24.02.2021/ Кропивницький апеляційний суд Ухвала суду /17.11.2020/ Кропивницький апеляційний суд Ухвала суду /06.11.2020/ Кропивницький апеляційний суд Вирок /22.09.2020/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /03.12.2019/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /28.10.2019/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /26.09.2019/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /09.04.2019/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /04.02.2019/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /03.12.2018/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /06.11.2018/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /12.12.2017/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /04.08.2017/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /02.06.2017/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /27.04.2017/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області Ухвала суду /06.04.2016/ Олександрівський районний суд Кіровоградської області

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-кп/4809/76/21 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 286 (215) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2021 року. м.Кропивницький

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12014120310000322 по обвинуваченню ОСОБА_6 зач.2ст.286КК України, заапеляційними скаргами представника цивільного відповідача ФОП« ОСОБА_7 » ОСОБА_8 та представника цивільного відповідача ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» - ОСОБА_9 , на вирок Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 22.09.2020, яким

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Красносілля Олександрівського району Кіровоградської області, українця, громадянина України, розлученого,на утриманні маючого одну неповнолітню дитину, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

визнано виннимза ч.2ст.286КК Українита призначенойому покаранняу видіпозбавлення волістроком на 3(три)роки,з позбавленнямправа керуваннятранспортними засобамина 3(три)роки.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_6 звільнено від відбування покаранняу виді позбавлення волі на строк 3 (три) рокиз позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

У задоволенні цивільного позову прокурора в інтересах держави про стягнення з ОСОБА_6 витрат на лікування потерпілого від злочину відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_10 та ОСОБА_11 доФОП« ОСОБА_7 » таПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія»на користь потерпілої ОСОБА_10 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5300 (п`ять тисяч триста) гривень і в рахунок відшкодування моральної шкоди265 (двісті шістдесят п`ять) гривень та на користь потерпілої ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди5000 (п`ять тисяч) гривень.

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія»на користь потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_12 100000 (сто тисяч) гривеньшкоди завданої життю і здоров`ю.

Стягнутоз ФОП« ОСОБА_7 » в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_11 200000 (двісті тисяч) гривень та на користь потерпілої ОСОБА_10 також200000 (двісті тисяч) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні у розмірі 1101 (одна тисяча сто одну) гривню 00 (нуль) копійок.

Вирішено долю речових доказів по справі.

За участі учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_13 ,

обвинуваченого - ОСОБА_6 ,

представника потерпілих ОСОБА_14 ,

представника цивільного відповідача ОСОБА_8 ,

представника цивільного відповідача ОСОБА_15 ,

ВСТАНОВИЛА:

Згідно вироку суду обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за таких обставин.

Так, ОСОБА_6 09.04.2014 приблизно о 07 год 20 хв, здійснюючи регулярні перевезення за маршрутом Олександрівка-Несваткове, у світлу пору доби, на автобусі ПАЗ 4234, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зупинку навпроти будинку № 25 по вул. Друга в с. Несваткове Олександрівського району Кіровоградської області для висадки/посадки пасажирів. Після чого, маючи намір відновити подальший рух автобуса, в порушення вимог п. 1.5 ПДР України, який передбачає, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3 (б) ПДР України, який передбачає, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 2.3 (д) ПДР України, який передбачає, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, проявив особисту неуважність і безпечність до забезпечення елементарних вимог безпеки, чим позбавив себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати автобусом, допустив порушення вимог п. 10.1 ПДР України, згідно якого перед початком руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перед початком руху не переконався у безпеці маневру, а саме не побачив пішохода, який знаходився з правої сторони автобусу, на обраній ним траєкторії руху, хоча мав об`єктивну можливість бути проінформованим про перебування людини на обраній траєкторії, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_16 з подальшим переїздом її ноги правими колесами автобуса.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_16 , згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 240 від 11.12.2015, отримала тілесні ушкодження у вигляді: обширної рани задньо-зовнішньої поверхні лівого стегна в нижній третині та лівої підколінної області з відшаруванням шкіри стегна та гомілки, перелому 1-го пальця правої стопи, підшкірної гематоми передньо-внутрішньої поверхні правої гомілки в нижній третині, які несуть ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення та в даному випадку призвели до смерті останньої і знаходяться в прямому причинному зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями.

У своїй апеляційній скарзі представник цивільноговідповідача ФОП« ОСОБА_7 » ОСОБА_8 просить скасувати вирок суду першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення і на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України закрити кримінальне провадження через відсутність події кримінального правопорушення, а також у повному обсязі відмовити у задоволенні цивільного позову.

Свої доводи апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції, не об`єктивно оцінивши докази, що підтверджували відсутність події кримінального правопорушення, прийшов до помилкового висновку та не закрив кримінальне провадження і не відмовив у цивільному позові, а ухвалив обвинувальний вирок та частково задовольнив позов потерпілих, тобто допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

При цьому,апелянт зазначає,що згіднообвинувального акту,дорожньо-транспортнапригода сталасьо 7годині 20хвилин навулиці Другасела Несваткове поблизу автобусної зупинки, тобто у світлу пору доби у людному місці. Проте, жоден з допитаних по справі свідків, а усі вони є свідками обвинувачення, у тому числі з пасажирів автобуса ПАЗ 4234 і громадян проживаючих біля місця зупинки автобуса, не надали суду показань про те, що вони були очевидцями ДТП та знають про ДТП від потерпілої або інших громадян.

Тобто, усі, допитані по даному кримінальному проваджені свідки обвинувачення, надали суду показання про те, що в їх присутності 09.04.2014 о 7 годині 20 хвилин на АДРЕСА_3 дорожно-транспортної пригоди за участі автобуса ПАЗ-4234 та потерпілої ОСОБА_16 не було.

Таким же доказом відсутності події кримінального правопорушення є інформація надана Олександрівським ВП Знам`янського ВП ГУНП в Кіровоградській області за № 116/7895 «Аз» від 19.10.2020 на адвокатський запит представника цивільного відповідача, про те, що згідно інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» 09.04.2014 до Олександрівського відділення поліції Знам`янського ВП ГУНП в Кіровоградській області заяви про вчинення дорожно-транспортної пригоди в селі Несваткове Олександрівського району Кіровоградської області не надходило.

З урахуванням викладеного апелянт вважає, що у результаті розгляду кримінальної справи подія кримінального правопорушення не знайшла свого підтвердження, що згідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України є підставою для закриття кримінального провадження.

Представник цивільного відповідача ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» ОСОБА_9 у своїй апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині задоволення цивільного позову до ПрАТ «УПСК» та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» - відмовити в повному обсязі.

При цьому, апелянт вказує на те, що під час розгляду справи районним судом не враховано, що вимоги до Страховика не можуть розглядатись в межах кримінального провадження.

Посилається на те, що положення ч. 1 ст. 128 КПК України обмежують коло осіб, до яких може бути пред`явлений цивільний позов у кримінальному провадженні.

Вказує і на те, що особи, які несуть матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну іншими особами, визначені Цивільним кодексом України.

Такими особами, є зокрема роботодавець та замовник (ст. 172 ЦК України), батьки, опікуни або піклувальники (ст.ст. 1178-1186 ЦК України).

Під час розгляду справи районним судом не прийнято до уваги, що ПрАТ «УПСК» не несе відповідальність за дії ОСОБА_6 .

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Страховий поліс єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору (п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). З огляду на визначені ст.11ЦК України підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, обов`язок ПрАТ «УПСК» з відшкодування заподіяної обвинуваченим шкоди позивачу обумовлюється не законом, а зобов`язаннями, шо виникли за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового поліса № АС/7181792 від 17.02.2014 ).

Вважає, що пред`явлення особою, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, позову до Страховика, який на підставі договірних правовідносин має обов`язок щодо відшкодування у встановленому порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну, є неможливим у кримінальному провадженні.

Також, вказує на те, що відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Однак, судом першої інстанції не враховано, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачі звертались до ПрАТ «УПСК» із заявою про страхове відшкодування і станом на 20.10.2020 позивачі заяву про страхове відшкодування до ПрАТ«УПСК» не подавали, тобто не скористались своїм правом на вирішення спору в досудовому порядку, чим порушили порядок та умови отримання страхового відшкодування.

Вказує і на те, що право особи на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права виникає з моменту, коли право цієї особи порушене (особа довідалася про порушення свого права), тобто з моменту відмови страховика у виплаті страхового відшкодування.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що з позовними вимогами щодо відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди звернувся ОСОБА_12 (чоловік загиблої). Але, у зв`язку із смертю ОСОБА_12 ухвалою суду від 12.12.2017 до участі у справі залучено ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Разом з цим, районним судом не враховано положення ч. 1 ст. 1229 ЦК України, відповідно до якої страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах, а тому для підтвердження права на отримання позивачами вказаного страхового відшкодування, позивачам необхідно надати свідоцтво про право на спадщину, як передбачено п. 35.2 ст. 35 Закону України № 1961-ІУ, в той час як в оспорюваному рішенні відсутня інформація щодо надання позивачами свідоцтва про право на спадщину щодо страхового відшкодування.

Також, розмір страхового відшкодування судом визначено з порушенням умов договору страхування.

«Потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу» - п. 1.3 ст. 1 Закону України № 1961-IV, тому з урахуванням вимог цього Закону потерпілою особою є не родичі загиблої, а безпосередньо загибла особа.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України № 1961-ІУ у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 4 Договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № АС/7181792 від 17.02.2014, страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого ( ОСОБА_16 ) за шкоду заподіяну життю і здоров`ю складає 100 000 грн.

Проте, всупереч вимогам спеціального законодавства та умовам договору страхування, судом вирішено стягнути з ПрАТ «УПСК» суму відшкодування, що складає 110 565 грн., що суттєво перевищує максимально можливу суму страхового відшкодування визначену умовами Договору.

Вказує і на те, що у вироку суду від 22.09.2020 не зазначено, яким чином судом визначено суму, що підлягає стягненню з ПрАТ «УПСК», а в додатках до позовної заяви ОСОБА_12 надано лише частину Епікризу № и/б 7238 щодо лікування ОСОБА_16 в період з 15.04.2014 по 02.06.2014 з наданого документу неможливо встановити чи призначались для лікування ОСОБА_16 всі придбані препарати, а також які препарати та в якій кількості призначались, а також не зазначено, чи перебувала на лікуванні ОСОБА_16 після 02.06.2014 та які препарати використовувались для її лікування.

Також, звертає увагу на те, що нормами Закону України № 1961-IV не передбачено відшкодування ПрАТ «УПСК» витрат на придбання пального, поштових витрат, витрат на оплату благодійних внесків,

Відповідно до п. 27.4 ст. 27 Закону України № 1961-IV, страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Крім того, апелянт вважає, що судом безпідставно задоволено позовні вимоги щодо відшкодування ПрАТ «УПСК» витрат понесених на проведення поминального обіду, оскільки вказані витрати не є витратами на поховання, а тому керуючись ст. 14 ЦК України, відшкодування страховиком зазначених витрат є перевищенням меж його цивільного обов`язку, що встановлений ст. 27 Закону України № 1961-IV.

Вказує і на те, що в порушення вимог ст. ст. 89, 263-266 ЦПК України, суд першої інстанції не встановив фактично обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки наявним у справі доказам та безпідставно зобов`язав ПрАТ «УГІСК» здійснити страхове відшкодування, розмір якого визначено з порушенням норм Закону України № 1961-IV, у зв`язку з чим вирок суду підлягає скасуванню в частині задоволення цивільного позову до ПрАТ «УПСК».

Заслухавши доповідача,у судовихдебатах думкупредставника цивільноговідповідача ПрАТ«УПСК» ОСОБА_15 , представника цивільного відповідача ФОП « ОСОБА_7 » ОСОБА_8 , які підтрималисвої апеляційніскарги іпросили їхзадовольнити, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 ,який підтримавапеляційні скаргицивільних відповідачів, прокурора та представника потерпілих ОСОБА_14 , які заперечили проти задоволення апеляційних скарг представників цивільних відповідачів, вважали вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження, зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 404 КПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

У межах даного кримінального провадження вирок суду першої інстанції оскаржений в частині вирішення цивільних позовів.

Сторонами судового провадження, які з урахуванням вимог ст. 393 КПК України, наділені для цього відповідними процесуальними правами, фактичних обставин справи, доведеності винуватості ОСОБА_6 , кваліфікації його дій, справедливості призначеного обвинуваченому покарання та звільнення від його відбування на підставі п. «в»ст.1Закону України«Про амністіюу 2016році» №1810-VIIIвід 22.12.2016 - не оскаржено.

Тому, колегія суддів не надає оцінки означеним обставинам, вважаючи винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, за яке його засуджено,доведеною, а кваліфікацію дій за ч. 2ст. 286 КК України,правильною.

Що стосується вимог апеляційної скарги представника цивільного відповідача ФОП« ОСОБА_7 » ОСОБА_8 з приводу того, що докази, які містяться у матеріалах кримінального провадження та які досліджувались судом, не підтверджують винуватість ОСОБА_6 , а отже відсутні підстави у задоволенні цивільного позову потерпілих, колегія суддів вважає безпідставними і не переглядає їх по суті, оскільки такі твердження апелянта виходять за межі його процесуальних повноважень, з огляду на наступне.

Відповідно ч. 3ст. 63 КПК України, представник користується процесуальними правами цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє.

Частиною 3ст. 62 КПК України, передбачено, що цивільний відповідач має права та обов`язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині,що стосуютьсяцивільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього.

Згідно положень п. 9 ч. 1 ст. 393 КПК України, апеляційну скаргу мають право подати цивільний відповідач або його представник у частині, що стосується вирішення цивільного позову.

Тобто, у даному випадку, цивільний відповідач та його представник законодавцем не віднесений до сторін кримінального провадження, а отже не наділений правом оскаржувати по суті фактичні обставини справи.

Стороною захисту, як у суді першої інстанції, так і апеляційному суді під сумнів докази винуватості ОСОБА_6 не ставилися, клопотання про їх визнання не належними та не допустимими не заявлялися.

Отже, доводи представника цивільного відповідача ФОП « ОСОБА_7 », посилаючись на які він просить відмовити у задоволенні позову потерпілих, не можуть слугувати підставами для відмови у його задоволенні. Інших обґрунтувань, які стосуються безпосередньо цивільного позову і можуть бути підставами для відмови у його задоволенні, представником цивільного відповідача ФОП « ОСОБА_7 », у апеляційній скарзі не наведено.

Твердження представника цивільного відповідача ПрАТ «УПСК» про необґрунтованість стягнення зі страхової компанії коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілим, також є безпідставними.

Згідно ч. 2ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до положень ч. 5ст. 128 КПКУкраїни, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються нормиЦивільного процесуального кодексу Україниза умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Частиною 1статті 1177 ЦК Українивизначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків

Відповідно до ч. 2ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання, якого створює підвищену небезпеку.

Згідно пункту 8Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»,за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті130,132-134 КЗпП), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

Як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваного рішення суду, обвинувачений ОСОБА_6 під час скоєння ДТП, згідно трудовогодоговору від08.01.2014перебував у трудових відносинах з ФОП « ОСОБА_7 », та виконував трудові обовязки водія (т.1а.к.п.22,60,66,т.2а.к.п.148).

З огляду на те, що шкода завдана обвинуваченим ОСОБА_6 внаслідок ДТП під час виконання останнім своїх трудових обовязків, відшкодування шкоди має здійснювати ФОП « ОСОБА_7 », яке є власником транспортного засобу,а саме автобуса - джерела підвищеної небезпеки, яким і була завдана шкода.

Поряд з цим, як встановлено судом першої інстанції 17.02.2014 між ФОП « ОСОБА_7 » та ПрАТ «УПСК» укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджено копією полісу №АС/7181792 (т.1 а.к.п. 61).

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку передбаченомуЗаконом України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно дост. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Саме такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

За таких обставин, обов`язок по відшкодуванню шкоди у даному випадку покладається саме на ПрАТ «УПСК», як на страховика ФОП « ОСОБА_7 » та у межах ліміту відповідальності страховика, а обсяг відповідальності ФОП « ОСОБА_7 » обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Тому, доводи представника цивільного відповідача ОСОБА_9 , що ПрАТ «УПСК» не несе відповідальність за відшкодування шкоди спричиненої діями обвинуваченого ОСОБА_6 , який на момент вчинення злочину перебував у трудових відносинах з ФОП « ОСОБА_7 », колегія суддів вважає безпідставними.

Доводи представника цивільного відповідача ПрАТ «УПСК» з приводу того, що цивільними позивачами порушено порядок та умови отримання страхового відшкодування, оскільки останні не звертались до страхової компанії із заявою про страхове відшкодування, а отже не скористалися своїм правом на вирішення спору в досудовому порядку, колегія суддів також вважає неспроможними.

Положеннями ст.35Закону України «Про обовязкове страхуванняцивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» регламентовано, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Тобто, визначений Законом України «Про обовязкове страхуванняцивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» порядок звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий в розумінніст. 124 Конституції України, а є позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Обов`язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, обумовлений не порушенням певного договірного зобов`язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров`ю та життю людини.

Застосування положеньЗакону України «Про обовязкове страхуванняцивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого.

Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченимст. 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також узгоджується зі ст.ст.15,16 ЦК України.

Законодавець передбачаєдві підставидля виплатистрахового відшкодуванняпотерпілому.Перша зних -передбачена ст.35Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страхової компанії за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.

Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страхової компанії про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з п. 36.1. ст. 36 Закону України «Про обовязкове страхуванняцивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» рішення про здійснення страхового відшкодування приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування розглядався в судовому порядку.

З огляду на це, протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію за результатами кримінального провадження від попереднього звернення чи незвернення з заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленогостаттею 128 КПК України.

Тому, якщо особа подала позовну заяву до суду про стягнення із страховика шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, передбаченогост. 286 КК України, то вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Наведене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 19.06.2019 (справа № 465/4621/16-к) і зводиться до того, що для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченогост. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не є обов`язковим.

Таким чином, твердження скаржника про те, що потерпілі не звернулися до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, а тому їх позовні вимоги до компанії не підлягають задоволенню, є безпідставним.

Доводи представника цивільного відповідача ПрАТ «УПСК», щодо ненадання цивільними позивачами свідоцтва про право на спадщину щодо страхового відшкодування, колегія суддів вважає також безпідставними, з огляду на наступне.

Цивільним кодексом встановлено, що страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Водночас, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Як роз`яснено постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця.

Аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно (право володіння, користування).

Твердження представника цивільного відповідача ПрАТ «УПСК», що розмір страхового відшкодування, судом першої інстанції визначено з порушенням умов договору страхування, оскільки стягнуто понад норму страхової суми (ліміту відповідальності), на думку колегії суддів є такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а тому також є безпідставними.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження потерпілими у даному кримінальному провадженні визнані ОСОБА_17 (мати загиблої) ОСОБА_12 (чоловік загиблої), ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (доньки загиблої), якими були заявлені вимоги про стягнення шкоди.

Потерпілими ОСОБА_10 та ОСОБА_11 після уточнень заявлено цивільний позов з вимогою про стягнення з ПрАТ «УПСК», на користь потерпілої ОСОБА_10 матеріальної шкоди в сумі 5300 грн. і 265 грн. моральної шкоди, а на користь потерпілої ОСОБА_11 моральної шкоди в сумі 5 000 грн.

Потерпілим ОСОБА_12 заявлено цивільний позов з вимогою про стягнення, зокрема з ПрАТ «УПСК» шкоди завданої життю і здоровю в сумі 100000 грн. та моральну шкоду в сумі 2500 грн. (т.1 а.с.п.87-92).

Разом із тим, згідно актового запису про смерть № 152 від 01.08.2017, ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.3 а.с.п.142-143), а тому ухвалою Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 12.12.2017 ОСОБА_10 та ОСОБА_11 залучено до справи як правонаступників за позовом ОСОБА_12 до ПрАТ «УПСК» (т.3 а.с.п.168-169).

Згідно полісу № АС/7181792 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17.02.2014, яким застрахована у ПрАТ «УПСК» відповідальність ФОП « ОСОБА_7 », страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоровю становить 100000 грн., за шкоду заподіяну майну - 50000 грн. (т.1 а.к.п.61).

Отже, рішення суду про стягнення з ПрАТ «УПСК» за позовом потерпілої ОСОБА_10 матеріальної шкоди в сумі 5300 грн. та 265 грн. моральної шкоди та потерпілої ОСОБА_11 моральної шкоди в сумі 5000 грн., не перевищує страхової суми (ліміту відповідальності).

Стягнення з ПрАТ «УПСК» на користь ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , саме, як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_12 , 100 000 грн. шкоди завданої життю і здоров`ю, також не перевищує страхової суми (ліміту відповідальності).

Тому, доводи представника ПрАТ «УПСК» стосовно відшкодування шкоди заподіяної життю і здоров`ю потерпілого, який не повинен перевищувати 100 000 грн. та повинен був розподілений між всіма потерпілими, колегія суддів оцінює критично, оскільки поліс № АС/7181792 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17.02.2014, передбачає, що страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну життю і здоровю не може перевищувати 100 000 грн. на одногопотерпілого.

Доводи представника цивільного відповідача ПрАТ «УПСК», що судом першої інстанції безпідставно задоволені позовні вимоги щодо відшкодування витрат понесених на проведення поминального обіду, на думку колегії суддів також є безпідставними.

У своїх позовних вимогах потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з ФОП « ОСОБА_7 » просили стягнути наїх користь, як правонаступників за цивільним позовом ОСОБА_12 - 32382,74 грн. матеріальної шкоди. Зокрема, в означену суму позивачем ОСОБА_12 були включені витрати понесені на проведення поминального обіду.

Однак, судом першої інстанції в цій частині позовних вимог потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , як правонаступникам за цивільним позовом ОСОБА_12 - відмовлено, а отже твердження про стягнення з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» витрат понесених на проведення поминального обіду, не відповідають дійсності.

На думку колегії суддів, розглянувши цивільні позови в кримінальному провадженні, суд першої інстанції дотримався вимог ч. 5 ст.128, ст.129 КПК України, та при вирішенні цивільного позову застосував відповідні норми цивільного законодавства, а також діяв відповідно дост. 2 КПК України, якими визначено завдання кримінального провадження, зокрема, як охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, та забезпечення щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, - що у конкретному провадженні стосувалося законних прав потерпілих.

Зтаких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг представника цівільного відповідача ОСОБА_8 , яка діє в інтересах ФОП « ОСОБА_7 » та представника цивільного відповідача ОСОБА_9 , який діє в інтересах ПрАТ «УПСК» свого підтвердження не знайшли.

З огляду на наведене, колегія суддів залишає апеляційні скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанціїбез змін.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги представника цивільноговідповідача ПрАТ«Українська пожежно-страхова компанія» ОСОБА_9 та представникацивільного відповідачаФОП« ОСОБА_7 » ОСОБА_8 -залишити беззадоволення,а вирок Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 22.09.2020 стосовно ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, як до суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 .

З оригіналом згідно:

Суддя Кропивницького

апеляційного суду ОСОБА_2

Джерело: ЄДРСР 95371673
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку