Справа № 716/1904/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.02.2021 року Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді - Сірик І.С.

за участю секретаря -Барабащук О.А.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

представника відповідача- ОСОБА_4

представник третьої особи - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Заставна цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в період з 22.06.2017 року по 26.12.2018 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в шлюбі у них народився син ОСОБА_6 . З моменту розірвання шлюбу з січня 2019 року і по даний час вона проживає з дитиною в будинку своїх батьків в с.Боянчук Заставнівського району Чернівецької області. З січня 2019 року відповідач жодним чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, навчання, не спілкується з сином в обсязі необхідному для його нормального самоусвідомлення, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а тому вважає, що є всі підстави для позбавлення його батьківських прав. Крім того просить суд постановити рішення, яким стягувати з ОСОБА_3 аліменти на її користь для утримання сина ОСОБА_6 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2500 гривень, починаючи з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Суду пояснила, що проживаючи разом, відповідач відмовлявся сидіти з сином, коли дитина плакала кричав забрати його, бо заважає йому спати. Коли вони з відповідачем розійшлися, то він залишив їй та дитині 600 доларів. В добровільному порядку пропонував їй сплачувати аліменти на сина в розмірі 1000 грн, але вона відмовилася. У 2019 році відповідач хотів взяти сина, але вона не дозволила, оскільки дитина була маленька. Зазначила, що відповідач вважає, що це не його дитина. Зазначила, що дитиною він не цікавився, а після подачі позову до суду звернувся до органу опіки та піклування про встановлення йому днів побачень з сином.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнав частково, вказав, що згідний сплачувати аліменти на сина в розмірі 1000-1100 гривень, заперечує щодо позбавлення його батьківських прав. Вказав, що тривалий час перебував за кордоном. Проте, коли приїхав намагався провідувати сина, однак позивачка його телефонні дзвінки відхиляла. Її батько не дозволяє йому приходити до них додому. З моменту розлучення до подачі позову бачив сина тільки один раз випадково на вулиці. На даний час сина відвідує кожної неділі, відповідно до встановленого графіку.

Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечення щодо позовних вимог виклав, обставинами викладеними в відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Заставнівської РДА подав суду Висновок щодо вирішення спору про недоцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.

Крім цього зазначив, що ОСОБА_3 звертався до органу опіки та піклування Заставнівської РДА із заявою про встановлення йому днів побачень з дитиною. Його заява була задоволена.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що її донька та відповідач проживали в її будинку. За 10 місяців їхнього спільно життя відповідач сім разів залишав сім`ю. Після подачі позову про позбавлення його батьківських прав почав приходити до сина. До подачі заяви він сина не провідував, до садочка не приходив.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона є друзями зі сторонами по справі. Їй відомо, що відповідач до сина на перший його день народження не прийшов, нічого дитині не подарував. За останні 2 роки вона не бачила, щоб він приходив до дитини. Позивачку та її сина утримує батько позивачки. Їй не відомо, щоб батьки позивачки перешкоджали відповідачу бачитися з дитиною.

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що є двоюрідною сестрою позивачки. Зазначила, що коли сторони ще були в шлюбі відповідач дитиною не займався, не хотів сидіти з ним. Після розірвання шлюбу не бачила, щоб він провідував сина. На даний час зі слів позивачки їй відомо, що відповідач провідує сина.

Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вонидержавними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до ст. ст. 8, 12 ЗУ «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 18 Конвенції «Про права дитини» від 20.11.1989 року, яка ратифікована в Україні постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 року батьки несуть основну відповідальність за виховання дітей.

Права та обов`язки матері і батька дитини, відповідно до ст.121 Сімейного кодексу України, ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану.

Згідно ст. 157 СК України, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, підтримувати стосунки, виявляти турботу щодо них.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є батьком малолітнього ОСОБА_6 , що вбачається із копії свідоцтва про народження дитини (а.с.12).

З акту обстеження матеріально побутових умов проживання ОСОБА_1 від 29.09.2020 року, довідки сільської ради №500 від 29.09.2020 року, характеристики на ОСОБА_1 (а.с.13.14,15) видно, що на утриманні позивача перебуває син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 Дитина відвідує Боянчуцький дошкільний навчальний заклад з вересня 2019 року, відповідно, здоровий за станом здоров`я. Його батько - ОСОБА_3 з сином не проживає. Дитина перебуває на утриманні матері та її батьків, з якими вона проживає. Матір дитини за місцем проживання характеризується позитивно.

У відповідності до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Частина 1 статті 164 СК України регламентує підстави позбавлення батьківських прав, зокрема згідно п.2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року роз`яснив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного огляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до вимог частини 5 та 6 статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З дослідженого в судовому засіданні висновку органу опіки та піклування Заставнівської РДА «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до сина ОСОБА_6 , що міститься в матеріалах справи, визнано за недоцільне позбавити відповідача батьківських прав по відношенню до дитини.

Отже, виходячи з наведеного суд погоджується з висновком органу опіки та піклування з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач вказав, що заперечує щодо позбавлення його батьківських прав. Бажає піклуватися сином. Органом опіки та піклування йому визначено дні та години спілкування з дитиною. Він з сином регулярно бачиться. Провідує його, у них добрі стосунки. Зазначив, що пропонував позивачці в добровільному порядку сплачувати аліменти на сина, однак вона відмовилася.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Оцінивши всі досліджені в судовому засіданні докази, враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що відсутні підстави для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_6 .

Статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Утримання дитини є рівним обов`язком як матері, так і батька.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 проживає у будинку своїх батьків, фізично здоровий, у нього відсутні інші діти, є особою молодого віку, працездатним. Офіційно не працевлаштований, однак виїжджає на тимчасові заробітки за кордон.

У відповідності з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При призначенні аліментів суд також враховує, матеріальне становище та стан здоров`я дітей.

Норми СК України не передбачають обов`язок батьків утримувати дітей в рівних частках. Батьки повинні забезпечувати належний та достатній рівень життя своєї дитини, а не прожитковий мінімум. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Крім того, суд враховує, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, а особливо на перших роках її життя, у зв`язку з чим, певним чином, з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, в даному випадку матір.

При цьому суд роз`яснює, що сторони не позбавлені можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів (ч.1 ст.192 СК України).

Таким чином суд, врахувавши вимоги статті 182 СК України та інші обставини, що мають істотне значення вважає, що без погіршення матеріального становища відповідача, на користь позивача з відповідача необхідно стягувати аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн., на дитину,щомісячно, з дня подачі позову і до досягнення повноліття, починаючи з 27.01.2021 року.

На підставі викладеного, ст.ст. 8, 12, 14, 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 59 Закону України «Про освіту» від 23.03.1996 року, ст.ст. 3, 5 Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 150, 155, 157, 164, 165, 180-184 Сімейного кодексу України, ст. 27 Конвенції «Про права дитини», керуючись ст.ст. 7, 10, 12, 13, 128, 130, 223, 235, 247, 259, 263 - 265, 273, 280-283, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Стягувати з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 гривень на дитину щомісячно з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття.

На підставі п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жителька с.Боянчук Заставнівського району Чернівецької області, паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм НОМЕР_1 , орган видачі 7316, дата оформлення 04.02.2019 року, РНОКПП: НОМЕР_2 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , житель АДРЕСА_1 , ордер серії СЕ №1013933 від 05.11.2020 року.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , житель АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_3 виданий 25.09.2013 року Заставнівським РС УДМС України в Чернівецькій області, РНОКПП: НОМЕР_4 .

Представник відповідача: ОСОБА_4 , адреса м.Чернівці вул.Головна,56, ордер серії СЕ №1015361 від 07.12.2020 року.

Представник третьої особи: ОСОБА_5 , начальник служби у справах дітей Заставнівської РДА, адреса м.Заставна вул.Чорновола,6, доручення №16-Т від 09.12.2020 року.

Повний текст рішення виготовлено 05.03.2021 року.

Суддя Сірик І.С.