Справа № 953/10759/20

н/п 2/953/373/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року Київський районний суд м.Харкова у складі

головуючого судді Колесник С.А.,

за участю секретаря судового засідання Кудінової К.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Литовченка Р.В.,

представника відповідача - адвоката Мизиненка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Харкові цивільну справу №953/10759/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Status quo» про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недостовірною, такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформацію про ОСОБА_1 у вигляді фактичних тверджень, розповсюджений відповідачем, зобов`язати відповідача спростувати не пізніше 30 календарних днів з моменту набрання рішенням суду по цій справі законної сили розповсюджену ним вищезазначену недостовірну інформацію; Зобов`язати відповідача не пізніше 30 календарних днів з моменту набрання рішенням суду по цій справі видалити з інтернет-ресурсу «Status quo» фото з зображенням ОСОБА_2 та статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідачем на інтернет-ресурсі « Status quo » було розміщено без погодження з ОСОБА_1 його фотозображення та під ним стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1 » наступного змісту:

«В полтавском суде зачитали обвинительный акт подозреваемым в убийстве полтавских предпринимателей ОСОБА_3 и ОСОБА_4 . В последний раз предпринимателей видели летом 2016 года на автомобиле Volkswagen Touareg. Летом 2017 года закопанные тела ОСОБА_5 и ОСОБА_4 обнаружили в лесополосе под Полтавой. Подозреваемые - ОСОБА_1 - 37-летний житель села Грицаевка Кобелякского района и 34-летний ОСОБА_6 - уроженец села в Киево-Святошинском районе. Оба ранее судимы. Как сообщает Полтавщина, согласно версии прокуратуры, убийство произошло следующим образом. 14 июня 2016 года ОСОБА_1 и ОСОБА_6 увидели в лесополосе у Абазовки автомобиль Volkswagen Touareg и решили его ограбить. У ОСОБА_1 был пистолет. Сначала он его продемонстрировал мужчине и женщине, которые были на заднем сиденье автомобиля. Затем ОСОБА_1 подошел к задней левой двери и через опущенное стекло выстрелил в голову ОСОБА_3 . После этого мужчина подошел к правой задней двери и сделал один выстрел в голову ОСОБА_4 . От полученных травм жертвы умерли на месте. Из автомобиля похитили $3000 и золотые украшения на сумму 18 тыс. грн. Трупы отвезли на угнанном автомобиле и закопали в лесополосе между селами Гуторовка и Бугаевка. Volkswagen Touareg забрал ОСОБА_1 , где в гараже разбирал его на части для продажи. Подозреваемые свою вину признают частично. Они рассказали, что нашли автомобиль с двумя трупами, обокрали покойников, закопали их тела, а машину пустили на разборку. Дело рассматривает коллегия судей в составе ОСОБА_12 , ОСОБА_13 и ОСОБА_14 . Судьи приняли порядок рассмотрения дела. Сначала суд будет разобраться с психическим здоровьем подозреваемого ОСОБА_1 . Поскольку, по его словам, в 2009 году он получил травму головы, долго лечился от психических расстройств и сейчас принимает препарат азолиптол. Затем будут рассматриваться документальные материалы дела, допрашиваться свидетели, дадут показания сами обвиняемые. Только после этого суд вынесет приговор.» (ІНФОРМАЦІЯ_2).

Вказує, що зі змісту вказаної статті, його висвітлено злочинцем.

Крім того зазначив, що щодо нього дійсно Полтавським районним судом Полтавської області по справі № 545/3325/17 було винесено вирок від 02.12.2019 року, яким визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 1,6 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187, ч.3 ст. 289, ч.1 ст. 263 КК України. Проте, цього вироку на час опублікування спірної статті не було. Свою вину у вчиненні зазначених злочинів позивач не визнає, тому на вказаний вирок було подано апеляційну скаргу, за якою відкрито апеляційне провадження.

Тому зазначеними діями відповідач здійснив поширення серед необмеженого кола осіб недостовірної інформації у формі фактичних тверджень про позивача, чим було порушено принцип презумпції невинуватості, що також ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2020 справу передано для розгляду судді Колесник С.А. (а.с.12).

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 10.07.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків позовної заяви (а.с.13).

27.08.2020 до суду надійшла заява ОСОБА_1 в уточненій редакції після усунення недоліків позовної заяви (а.с.16-23).

Ухвалою суду від 03.09.2020 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та почато підготовче провадження.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

При відкритті провадження у справі судом було встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Роз`яснено, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

09.12.2020 представник відповідача - адвокат Мизиненко Д.В. отримав ухвалу про відкриття провадження у справі та позовну заяву з доданими до неї документами (а.с.43).

Ухвалою суду від 09.12.2020 задоволено клопотання представника позивача про здійснення розгляду цивліьної справи №953/10759/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Status quo» про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та зобов`язання вчинити дії у дистанційному режимі відеоконференції між Київським районним судом м.Харкова та Державною установою «Полтавська установа виконання покарань (№23)».

29.12.2020 до суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву з доказами його відправки позивачу (а.с.53-54).

Так, представник відповідача просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідачем у інформаційному матеріалі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_4 о 08:36 год. на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 викладена версія подій, що встановлена прокуратурою згідно обвинувального висновку у справі №545/3325/17, кримінальне провадження, внесене у Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12016170300000829 від 16.06.2017 року, з прямим посиланням на сайт першочергового розміщення - «Полтавщина» (ІНФОРМАЦІЯ_5 ), на якому цей інформаційний матеріал було опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_6 о 08:30год.

Вказує, що факт пред`явлення позивачу підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ним не спростований, існує обвинувальний вирок Полтавського районного суду Полтавської області по справі №555/3325/17.

На час розгляду справи №953/10759/20 у відношенні позивача ухвалено обвинувальний вирок, за яким останнього визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 1, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. З ст. 289, ч. 1 ст. 263 КК України, та дійсно, на разі, триває судовий розгляд (апеляційне оскарження) за вказаним кримінальним провадженням.

Враховуючи, що відповідачем висвітлено інформацію щодо підозри у вчиненні позивачем кримінальних правопорушень, що є фактичним твердженням, яке відповідає дійсності, та позивачем не доведено, що внаслідок її поширення відбулося порушення його особистих немайнових прав.

Крім того, посилається на те, що відповідно до ст. 35 Закону України «Про інформаційні агентства» інформаційне агентство, суб`єкти діяльності інформаційних агентств не несуть відповідальності за розповсюдження інформації, яка не відповідає дійсності, принижує честь і гідність громадян та організацій, порушує їх права і законні інтереси або являє собою зловживання свободою діяльності інформаційних агентств і правами журналіста, якщо ця інформація: одержана від інших інформаційних агентств або засобів масової інформації і є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих цими агентствами чи засобами масової інформації, та якщо вони були спростовані відповідно до статті 33 цього Закону.

При цьому, розміщена 23 листопада 2017 року на Інтернет-порталі http://poltava.sq.com.ua стаття є відтворенням матеріалу іншого видання, на що в тексті статті міститься відповідне пряме посилання, що є безпосередньою діяльністю інформаційних агентств, визначеною законодавством України.

Правом на подачу відповіді на відзив позивач не скористався.

Ухвалою суду від 04.02.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, з підстав, викладених у позовній заяві просили про її задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на підстави, викладені у відзиві на позовну заяву.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши подані заяви по суті справи, дослідивши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст.34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

У статті 201 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів сім`ї недостовірної інформації має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб; підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі N 761/6866/16-ц.

Судом встановлено, що ТОВ «Status quo» є інформаційним агентством, а відповідно до Закону України «Про інформаційні агентства», інформаційним агентством є зареєстроване у встановленому законом порядку як юридична особа суб`єкт інформаційної діяльності, що діє з метою надання інформаційних послуг. Свобода діяльності інформаційних агентств гарантується Конституцією України та чинним законодавством. Забороняється цензура інформації, поширюваної інформаційними агентствами.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні але перекручені).

Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, треба визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Це право також закріплено у ст. 10 Європейської конвенції "Про захист прав людини і основних свобод", ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97, яка відповідно до статті 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночні судження (value-judgments) не підлягають доказуванню, а отже, не можуть бути спростовані. Відповідно до ч. 2 ст. 30 цього закону, оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Крім того, відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Судовим розглядом та матеріалами справи встановлено, що відповідачем у інформаційному матеріалі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_4 о 08:36 год. на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 викладена версія подій, що встановлена прокуратурою згідно обвинувального висновку у справі №545/3325/17, кримінальне провадження, внесене у Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12016170300000829 від 16.06.2017 року, з прямим посиланням на сайт першочергового розміщення - «Полтавщина» (ІНФОРМАЦІЯ_5 ), на якому цей інформаційний матеріал було опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_6 о 08:30год..

Європейський суд з прав людини вказує, що слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82 від 08 липня 1986 року).

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року)).

Разом з тим слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Згідно 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

ЗМІ відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Крім того, факт пред`явлення позивачу підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ним не спростований, існує обвинувальний вирок Полтавського районного суду Полтавської області по справі №555/3325/17.

На час розгляду справи №953/10759/20 у відношенні ОСОБА_1 ухвалено обвинувальний вирок, за яким останнього визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 1, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 263 КК України.

Наразі справа переглядається судом апеляційної інстанції.

У зв`язку з цим, ТОВ «Інформаційне агентство «Status quo» висвітлено інформацію щодо підозри у вчиненні позивачем кримінальних правопорушень, що є фактичним твердженням, яке відповідає дійсності, а позивачем не доведено, що внаслідок її поширення відбулося порушення його особистих немайнових прав.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про інформаційні агентства» інформаційне агентство, суб`єкти діяльності інформаційних агентств не несуть відповідальності за розповсюдження інформації, яка не відповідає дійсності, принижує честь і гідність громадян та організацій, порушує їх права і законні інтереси або являє собою зловживання свободою діяльності інформаційних агентств і правами журналіста, якщо ця інформація: 1) одержана від інших інформаційних агентств або засобів масової інформації і є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих цими агентствами чи засобами масової інформації, та якщо вони були спростовані відповідно до статті 33 цього Закону; 2) міститься в офіційній відповіді на інформаційний запит, наданий відповідно до Закону України "Про інформацію"; 3) є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об`єднань громадян; 4) є результатом внесення змін, скорочень чи редагування продукції інформаційних агентств, здійснених без їх відома розповсюджувачем чи споживачем інформації.

Розміщена 23 листопада 2017 року на Інтернет-порталі http://poltava.sq.com.ua стаття є відтворенням матеріалу іншого видання, на що в тексті статті міститься відповідне пряме посилання, що є безпосередньою діяльністю інформаційних агентств, визначеною законодавством України.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частино 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, ураховуючи, що позивачем не доведено, що розповсюджувачем інформації (першоджерелом) є саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Status quo», а також встановленого у даній справі факту використання поширеної відповідачем у вказаній статті інформації з інших інформаційних джерел з дослівним її відтворенням та висвітленням власної точки зору автора (свого оціночного бачення ситуації), на яке він має право, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати залишаються за позивачем.

Разом з тим, ухвалою суду про відкриття провадження звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру, тому судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.. 2, 3, 4, 5, 12, 13, 19, 81, 137, 141, 263-265, 268, 272, 273, ЦПК України, ст. ст. 23, 137, 277 ЦК України, ст. 35 Закону України «Про інформаційні агентства», ст. ст. 19, 34 Конституції України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Status quo» про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2021.

Позивач - ОСОБА_1 , перебуває під вартою в ДУ Полтавська УВП №23, що розташована за адресою: 36014, м.Полтава, вул. Пушкіна, 91, РНОКПП 2943425813.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Status quo», місце знаходження6 61057, м.Харків, вул. Донця-Захаржевського, 6/8, код ЄДРПОУ 31232429.

Повне судове рішення складено та підписано 26.02.2021.

Суддя Колесник С.А.