Справа № 215/2216/20

2/215/514/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2021 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу

в складі: головуючого - судді Лиходєдова А.В.

при секретарі Бисовій В.А.

згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження), без повідомлення учасників процесу, справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний ГЗК» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 р. позивач звернулася до суду зі вказаним позовом, уточнивши його у червні 2020 р. та просить стягнути на свою користь 420400 грн. на відшкодування моральної шкоди завданої смертю працівника на виробництві, а саме її чоловіка. В обґрунтування позову зазначила, що 24.02.2004 р. на виробничій ділянці подріблення сировини, шихтування та огрудкування обкотишів, цеху по виробництву обкотишів № 2 ПрАТ «Північний ГЗК», внаслідок потрапляння до конвеєрного перевантажувального пристрою стрічкого стаціонарного конвеєру загинув її чоловік - ОСОБА_2 .. Матеріалами розслідування нещасного випадку було встановлено, що машиніст огрудкування ОСОБА_2 , невідомо з якою метою та яким чином, за 30 хвилин до початку зміни опинився не на своєму робочому місці та потрапив до конвеєрного перевантажувального пристрою, де і був смертельно травмований. За висновками комісії, враховуючи наявність у ОСОБА_2 психоневрологічної хвороби, смертельний нещасний випадок трапився у зв`язку з неусвідомленням потерпілим небезпеки та його необережного вчинку. Зважаючи на наявність у ОСОБА_2 психоневрологічної хвороби, потерпілий міг бути допущений до виконання робіт за фахом лише за наявності висновку психофізіологічної експертизи. Як вбачається з матеріалів розслідування нещасного випадку потерпілий ОСОБА_2 психофізіологічну експертизу не проходив, отже був допущений до роботи в порушення вимог чинного законодавства. Матеріалами розслідування посадових осіб відповідача, які допустили порушення законодавства про охорону праці, не встановлено, але це не знімає з відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди, оскільки шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки. Звістка про смерть чоловіка призвела до того, що вона - позивач зазнала сильного нервового потрясіння. Вона втратила близьку людину, з якою прожила в шлюбі 11 років. Вона постійно перебуває у напруженому психічному стані, так як думки про смерть чоловіка не залишають її до теперішнього часу.

Представник відповідача надав відзив на позов, в якому зазначив, що спеціальне розслідування даного нещасного випадку проводилось комісією, призначеною наказом територіального управління Держнаглядохоронпраці України в Дніпропетровській області від 26.02.2004 р.. За результатами розслідування, комісія склала Акт спеціального розслідування нещасного випадку від 11.03.2004 р. та Акт про нещасний випадок на виробництві від 17.03.2004 р.. Комісією було встановлено, що нещасний випадок стався не в процесі виконання потерпіли роботи за нарядом, а до початку робочої зміни. Прийшовши на роботу задовго до початку зміни, потерпілий переодягнувся у спецодяг та близько 19-10, без будь-якої виробничої потреби вийшов на територію цеху, що саме по собі є порушенням трудової дисципліни з його боку. Оглянувши місце події, опитавши свідків, ознайомившись з висновками судово-медичної і технічної експертиз, коміся з розслідування не прийшла до висновку, з якою метою та яким чином машиніст огрудкувача ОСОБА_2 за 30 хвилин до початку зміни опинився не на своєму робочому мсці і потрапив до конвеєрного перевантажувального бункеру. Разом з тим, враховуючи наявність у ОСОБА_2 психоневрологічної хвороби, комісія дійшла висновку, що це призвело до не усвідомлення потерпілим небезпеки і його необережного вчинку. В п. 1 Акту ф.Н-5, вказано, що потерпілий ОСОБА_2 пройшов попередній медичний 17.01.1992 р., а останній періодичний - 11.09.2003 р.. Попередні та періодичні медичні огляди працівників комбінату проводились цеховою поліклінікою ВАТ «ПівнГЗК» з урахуванням висновку спеціалізованого психіатричного закладу щодо відсутності в особи психіатричних протипоказань до роботи за відповідною професією. Щодо підстав та розміру відшкодування моральної шкоди, то позивач не надала суду жодного доказу на підтвердження своїх пояснень щодо характеру та глибини моральних страждань, викликаних смертю чоловіка, про які вона зазначила у позовній заяві. Позивачем суду надано лише ті письмові докази, які стосуються факту смерті її чоловіка внаслідок нещасного випадку та її родинних зв`язків з померлим. Між тим, зазначені факти відповідачем не оспорюються. Твердження позивача про її перебування до цього часу в напруженому психічному стані має бути підтверджено належними письмовими доказами, адже з дня смерті її чоловіка минуло вже більше 16 років. Вважає, що заявлена позивачем до стягнення сума відшкодування моральної шкоди є не обґрунтованою та не відповідає принципам розумності, виваженості і справедливості. Враховуючи висновки комісії із спеціального розслідування щодо обставин та причин нещасного випадку, відповідач просить суд застосувати приписи ч. 2 ст. 1193 ЦК України, згідно з якими, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, розмір відшкодування шкоди зменшується, залежно від ступеня вини потерпілого. Просить відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 24.02.2004 р. на виробничій ділянці подріблення сировини, шихтування та огрудкування обкотишів, цеху по виробництву обкотишів № 2 ПрАТ «Північний ГЗК», внаслідок потрапляння до конвеєрного перевантажувального пристрою стрічкого стаціонарного конвеєру загинув - ОСОБА_2 , чоловік позивача. Спеціальне розслідування даного нещасного випадку проводилось комісією, призначеною наказом від 26.02.2004 р. територіального управління Держнаглядохоронпраці України в Дніпропетровській області. За результатами розслідування, комісія склала Акт від 11.03.2004 р. спеціального розслідування нещасного випадку та Акт від 17.03.2004 р. про нещасний випадок на виробництві. Комісією було встановлено, що нещасний випадок стався не в процесі виконання потерпілим роботи за нарядом, а до початку робочої зміни. Прийшовши на роботу задовго до початку зміни, потерпілий переодягнувся у спецодяг та близько 19-10, без будь-якої виробничої потреби, вийшов на територію цеху, що саме по собі є порушенням трудової дисципліни з боку потерпілого. Коміся з розслідування не прийшла до висновку, з якою метою та яким чином машиніст огрудкувача ОСОБА_2 за 30 хвилин до початку зміни опинився не на своєму робочому мсці і потрапив до конвеєрного перевантажувального бункеру. Разом з тим, враховуючи наявність у ОСОБА_2 психоневрологічної хвороби, комісія дійшла висновку, що це призвело до не усвідомлення потерпілим небезпеки і його необережного вчинку. В п. 1 Акту ф.Н-5, вказано, що потерпілий ОСОБА_2 пройшов попередній медичний 17.01.1992 р., а останній періодичний - 11.09.2003 р.. Попередні та періодичні медичні огляди працівників комбінату проводились цеховою поліклінікою ВАТ «ПівнГЗК» з урахуванням висновку спеціалізованого психіатричного закладу щодо відсутності в особи психіатричних протипоказань до роботи за відповідною професією (а.с. 40, 41-44, 45-49, 50).

Відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 27.02.2004 року - ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 34 років, перебуваючи в шлюбі з позивачем з 25.09.1993 р. (а.с. 40, 50).

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів судом.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

Таким чином, ч. 1 ст. 1167 ЦК України, встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім`єю.

Відповідно до пунктів 65, 112, 123 Наказу Державного комітету України по нагляду за охороною праці № 123 від 30.11.1993 р., зареєстрованого в Міністерстві 23.12.1993 р. за № 196, чинного на момент загибелі чоловіка позивача, управління, завантаження та обслуговування дробарних, сортувальних, фасувально-пакувальних, просівальних, змішувальних, формувальних, затиральних, об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 5 Постанови від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-і вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про охорону праці», працівнику не може прпопонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоровя. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Суд, приходить до висновку, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди ОСОБА_1 ..

У зв`язку з цим, доводи представника відповідача, щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди з боку відповідача на користь позивача, є необґрунтованими.

Так, позивач втратив рідну та близьку людину, чоловіка, з яким прожила 11 років у шлюбі, опору та підтримку їхньої сім"ї, чим було порушено звичайний для неї спосіб життя, а втрата близької людини, вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що з ПрАТ "Північний ГЗК" необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі по 160000 грн., на відшкодування моральної шкоди завданої смертю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів.

Суд не враховує доводи відповідача про застосування при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі - Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), з огляду на наступне.

Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок смерті чоловіка, а отже заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок смерті її чоловіка на виробництві.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц (провадження № 61-14316св18).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Тому, відповідно до ст. 141 ЦПК України, на користь держави за розгляд цивільної справи підлягають відшкодуванню з відповідача судові витрати - 1600 грн. судового збору станом на дату подачі позову, від сплати якого було звільнено позивача.

На підставі викладеного, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. ст. 16, 23, 1167, 1168 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 141, 259, 263-265, 274 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний ГЗК» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний ГЗК» (яке розташоване за адресою: м. Кривий Ріг, 50079, код ЄДРПОУ - 00191023) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) кошти в розмірі по 160000 грн., на відшкодування моральної шкоди завданої смертю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний ГЗК» на користь держави судовий збір у розмірі 1600 грн..

Рішенняможе бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду, через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складення його повного тексту.

Повний текст рішення складено 09.03.2021 р..

Суддя: