ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/57/21 Справа № 202/7818/17 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2019 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Казак Ірина Юріївна, про визнання заповітів недійсними, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017 року позивач звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Казак Ірина Юріївна, про визнання заповітів недійсними.

Мотивуючи свій позов, зазначив, що 28 травня 2017 року загинув його батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті батька відкрилась спадщина, яка складається із: однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , капітального гаража АДРЕСА_2 .

28 серпня 2017 року позивач подав заяву до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини від померлого батька, як спадкоємець першої черги. У день подачі заяви позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 за життя склав заповіти на все майно, посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Казак І. Ю. від 09.02.2016 року за реєстром № 43 та від 16.02.2016 року за № 62, де все своє майно заповідав відповідачу по справі, яка була дружиною батька. Спадкова справа заведена на підставі заяви відповідача про прийняття спадщини за заповітом.

Позивач зазначив, що складені заповіти від 09.02.2016 року та від 16.02.2016 року, складені спадкодавцем на ім`я відповідача є недійсними, оскільки батько страждав на атеросклероз судин головного мозку та інші супутні хвороби, внаслідок чого перебував у неадекватному фізичному та психічному стані, тобто на час складання спірних заповітів не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Крім того, рукописний текст та підпис у заповіті не належить заповідачу, оскільки, батько через фізичні вади не міг самостійно це зробити, тому нотаріус мав залучити двох свідків, тому порушений порядок посвідчення заповітів.

Позивач просив суд визнати недійсними заповіти ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , складені та посвідчені 09 лютого 2016 року та 16 лютого 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Казак І. Ю.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не доведені обставини, що мають значення для справи.

Також, скаржник зазначає, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

У відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 та капітального гаражу АДРЕСА_2 .

За свого життя, а саме 09 лютого 2016 року спадкодавець склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Казак І.Ю., відповідно до якого все належне йому майно він заповів ОСОБА_2 .

Оскільки, в заповіті було допущено помилку в написанні прізвища спадкоємця, спадкодавець повторно - 16 лютого 2016 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Казак І.Ю., відповідно до якого все належне йому майно заповів відповідачу по справі.

Позивач є сином померлого спадкодавця, відповідачка є дружиною спадкодавця, в установлений законом строк сторони прийняли спадщину шляхом подання заяв до нотаріальної контори.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).

Частина перша статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що оспорювані заповіти на прохання спадкодавця та з його слів записані нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, прочитані заповідачем вголос і особисто підписані.

За клопотанням позивача, для визначення належності написів та підпису на заповітах від 09.02.2016 року та 16.02.32016 року, місцевим судом було призначено судову посмертну почеркознавчу експертизу.

За висновком судового експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 630-19 від 07.05.2019 року по цивільній справі № 202/7818/17, рукописний напис: «Цей заповіт прочитано мною заповідачем ОСОБА_3 вголос та власноручно підписаний» в заповіті від імені ОСОБА_3 , що складений 16.02.2016 року та підписаний приватним нотаріусом Казак І.Ю. про в книзі Реєстрі нотаріальних дій міститься запис за № 62 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Підпис від імені ОСОБА_3 та рукописний текст прізвища та ініціалів: «/ ОСОБА_3 /» в графі «Підпис» в заповіті від імені ОСОБА_3 , що складений 16.02.2016 року та підписаний приватним нотаріусом Казак І.Ю. про що в книзі Реєстрі нотаріальних дій міститься запис за № 62 - виконані ОСОБА_3 .

Рукописний напис: «Цей заповіт прочитано мною заповідачем ОСОБА_3 вголос та власноручно підписаний» в заповіті від імені ОСОБА_3 , що складений 09.02.2016 року та підписаний приватним нотаріусом Казак І.Ю. про в книзі Реєстрі нотаріальних дій міститься запис за № 43 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Підпис від імені ОСОБА_3 та рукописний текст прізвища та ініціалів: «/ ОСОБА_3 /» в графі «Підпис» в заповіті від імені ОСОБА_3 , що складений 09.02.2016 року та підписаний приватним нотаріусом Казак І.Ю. про в книзі Реєстрі нотаріальних дій міститься запис за № 43 - виконані ОСОБА_3 .

В досліджуваних підписах від імені ОСОБА_3 та рукописних написах прізвища та ініціалів «/ ОСОБА_3 /» в графі «Підпис» в зазначених вище заповітах виявлені стійкі ознаки збиваючих факторів та незвичного стану виконання, які проявились у вигляді високого ступеню розладу письмово-рухових навичок, які притаманні особам похилого віку у стані хвороби, що підтверджуються встановленими діагнозами ОСОБА_3 .

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що оспорювані заповіти особисто підписані заповідачем, отже відповідали його волі.

Той факт, що висновком експертизи встановлено написання рукописного тексту від імені заповідача іншою особою, не є порушенням при його посвідченні, оскільки згідно до п.1.7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів , у цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.

Таким чином, закон не встановлює обов`язок власноручного написання підтвердження про прочитання вголос заповіту заповідачем, а встановлює обов`язок тільки щодо власноручного підпису заповіту заповідачем, що і було зроблено останнім.

Тобто, власноручне підписання заповіту заповідачем відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, у розумінні ст.ст. 77,78 ЦПК України, на спростування цих обставин та підтвердження того, що при складанні та посвідченні заповіту була стороння особа.

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що заповіт мав бути посвідчений при свідках, так як заповідач не міг самостійно підписати заповіт через хворобу, оскільки такі твердження спростовуються саме висновком вищевказаної судової почеркознавчої експертизи про те, що підпис у оспорюваних заповітах належить саме заповідачу ОСОБА_3 .

Належних та допустимих доказів того, що через фізичні вади заповідач не міг сам прочитати заповіт, позивачем не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що підстави, передбачені ст. 1253 ЦК України для посвідчення оспорюваних заповітів при свідках, відсутні.

Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання апеляційної скарги, що на час підписання заповітів заповідач ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій, оскільки знаходився у хворобливому стані, зважаючи на наступне.

Встановлено, що позивач у суді першої інстанції відмовився від клопотання про призначення посмертної психіатричної експертизи на предмет визначення психічного стану заповідача на момент посвідчення заповітів.

Також, такого клопотання не заявлялось і у суді апеляційної інстанції.

Наявність у ОСОБА_3 такого захворювання як «дифузний атеросклероз і атеросклероз судин головного мозку» також не є доказом того, що останній на момент складання заповітів не усвідомлював значення своїх дій.

ОСОБА_3 на час укладення заповіту був дієздатною особою, не перебував на обліку з питань захворювань, що могли вплинути на його дієздатність.

Позивачем не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції належних, допустимих та достовірних доказів тому, що на час підписання заповітів заповідач ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій.

Крім того, відповідно до положення ст.1254 ЦК України, згідно до якої заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт; заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить ; кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним; якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що оспорюваний заповіт від 09.02.2016 року втратив чинність, оскільки є скасованим заповітом від 16.02.2016 року.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин, які б могли свідчити про недійсність заповітів.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати оспорювані позивачем заповіти недійсними, оскільки позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при їх складанні чи посвідченні.

Колегія суддів погоджуєтья із висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем не доведено належними, достовірними та допустимими доказами підтвердження своїх позовних вимог, то відсутні підстави для задоволення позову.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко