264/4103/20

2/264/49/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2021 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Пустовойт Т. В., за участі секретаря судового засідання Родіної Н.В., позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , представника відповідача Майської А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , третя особа: Маріупольський міський центр зайнятості, про стягнення компенсаційних виплат при звільнені,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який згодом уточнила, в обґрунтування якого вказала, що з 01.06.2016 року до 16.10.2018 року перебувала у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі за текстом ФОП ОСОБА_3 ) за трудовим договором, оригінал якого зберігається в Маріупольському міському центрі зайнятості. У грудні 2016 року позивачка пішла у відпустку у зв`язку із вагітністю та пологами, а з лютого 2017 року у відпустку до догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. З відповідачкою була усна домовленість про вихід на роботу після декретної відпустки, однак 16.10.2018 року позивачку було звільнено, про що вона дізналась лише 19.11.2019 року в Маріупольському міському центрі зайнятості. На теперішній час ФОП ОСОБА_3 припинила свою підприємницьку діяльність. Відтак, вважає, що після звільнення остаточний розрахунок із нею проведений не був, відповідачка повинна сплатити компенсацію за 14 календарних днів невикористаної відпустки за 2016 рік у розмірі 1074,22 грн., та у зв`язку із не проведенням повного розрахунку в день звільнення, на підставі ст.117 КЗпП України, відповідачка повинна також виплатити середній заробіток за весь час (20 місяців) затримки компенсації у розмірі 27460,00 грн. На підставі викладеного позивачка була вимушена звернутись до суду та просить стягнути з відповідачки на її користь вказані суми.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 , яка діє на підставі довіреності від 26.10.2020 року та наказу про надання безоплатної вторинної правової допомоги №3568 від 09.12.2019 року, у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити в повному обсязі. Додатково позивачка зазначила, що не висловлювала відповідачці, ані письмово, ані усно, бажання щодо приєднання до відпустки у зв`язку вагітністю та пологам частини щорічної основної відпустки за 2016 рік у кількості 14 днів.

Відповідачка ОСОБА_3 до судового засідання не з`явилась, надала відповідну заяву про розгляд справи в присутності її представника ОСОБА_4 .

Представник відповідача ОСОБА_4 , яка діє на підставі договору про надання професійної правової допомоги по цивільній справі від 02.09.2020 року та ордеру серії ДН №073817 від 02.09.2020 року, до судового засідання не з`явилась, надала заяву з проханням розглянути справу за її відсутності та відзив на позов із запереченнями, в яких зазначила, що 01.06.2016 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено трудовий догові на визначений термін, установлений за погодженням сторін (з 01.06.2016 року по 31.05.2017 року). ОСОБА_1 була направлена на працевлаштування Маріупольським міським центром зайнятості, а тому укладення вищевказаного договору, а також його виконання суворо контролювався саме цим органом. Зауважень не надходило. У жовтні 2016 року позивачка повідомила відповідачку про стан вагітності та висловила бажання використати належні їй дні щорічної відпустки, у зв`язку з чим всі дні щорічної відпустки за 2016 рік, право на отримання яких здобула позивачка, були використані нею відповідно до ст.180 КЗПП України шляхом приєднання щорічної відпустки до відпустки у зв`язку із вагітністю та пологами. У листопаді 2016 року позивачка оформила відпустку та більше своїх трудових обов`язків не виконувала. Відтак, станом на 01.12.2016 року відповідачка не мала перед позивачкою заборгованості ані зі сплати заробітної плати, ані з невикористаних днів щорічної відпустки. У жовтні 2018 року ФОП ОСОБА_3 прийняла рішення про припинення своєї підприємницькою діяльності, про що повідомила позивачку, проте через посилання останньої на наявність маленької дитини та можливість залишити її в дома, зустрітись для оформлення відповідних документів не змогли. У зв`язку з чим відповідачка звернулась до Маріупольського міського центру зайнятості для з`ясування вказаного питання, оскільки припинити підприємницьку діяльність не звільнивши працівника вона не могла. 16.10.2018 року, враховуючи всі отримані вказівки та роз`яснення, відбулась процедура звільнення ОСОБА_1 , про що зроблено відповідний запис про звільнення у її трудовій книжці. Згодом, у серпні 2020 року, було з`ясовано про допущення помилки, а саме бухгалтерією у жовтні 2018 року ОСОБА_1 було нарахована заробітна плата в сумі 2627,43 грн., на яку вона не могла претендувати, оскільки знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та не виконувала трудових обов`язків. З цієї суми також помилково були сплачені податки та єдиний соціальний внесок. Одразу ж після виявлення помилки, відповідачка подала до Кальміуського ДПІ Маріупольського управління ГУ ДПС України в Донецькій області уточнені відомості щодо нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати, у зв`язку з чим податковим органом було змінено інформацію у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків щодо нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати у IV кварталі 2018 року замість інформації про нарахування 2627,43 грн. зазначено «відсутня інф. про доходи». Аналогічні уточнюючі дані були подані і до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області. Щодо сплати середнього заробітку зазначила, що в день звільнення ОСОБА_1 не працювала, а згодом вимог про виплату сум, які їй начебто належать и повинні бути виплачені, до ОСОБА_3 не пред`являла. При цьому також вказала на пропущений позивачкою строк позовної давності щодо звернення вищевказаною вимогою, оскільки про нібито порушене її право вона дізналась 19.11.2019 року, а з позовом до суд звернулась лише 26.06.2020 року, пропустивши передбачений законом тримісячний строк. Просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи - Маріупольський міський центр зайнятості Носуленко О.І., який діє на підставі довіреності від 13.12.2019 року, до судового засідання не з`явився, надіслав клопотання про розгляд справи у його відсутність, розгляд позову залишив на розсуд суду. Додатково зазначив, що трудовий договір від 01.06.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 в Маріупольському міському центрі зайнятості відсутній, оскільки на необхідність реєстрації трудових договорів в Державній службі зайнятості була визначена ст.24-1 Кодексу законів про працю України, проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 року, зазначена стаття виключена.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Основним законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Судом встановлено, що позивачка з 01.06.2016 року до 16.10.2018 року перебувала у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за трудовим договором, та була звільнена на підставі Наказу №8/1 від 16.10.2018 року за власним бажанням (ст.38 КЗпП України) у зв`язку із доглядом за дитиною до досягнення 14-річного віку, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 від 22.10.2012 року.

Позивачкою заявлено вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі за жовтень 2018 року в розмірі 2627,43 грн.

Як вбачається з індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5), страхувальником - код НОМЕР_2 , що є ІПН ОСОБА_3 , за період червень-жовтень 2016 року нараховано 2500,00 грн., за листопад 2016 року 2503,72 грн., за грудень 2016 року січень 2017 року 2532,69 грн., за лютий 2017 року 2287,58 грн., за березень 2017 року 2369,28 грн., з квітня 2017 року по вересень 2018 року виплати відсутні, за жовтень 2018 року 2627,43 грн.

Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно даних позовної заяви та свідоцтва про народження дитини, убачається, що з грудня 2016 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці у зв`язку із вагітністю та пологам, а з лютого 2017 року у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відтак свої трудові обов`язки не виконувала.

Дані про виплату заробітної плати позивачці ФОП ОСОБА_5 за період з березня 2017 року по жовтень 2018 року відсутні.

При цьому, за жовтень 2018 року нараховано заробітну плату у сумі 2627,43 грн., з якої сплачені податки та єдиний соціальний внесок, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків №11/10/05-99-54-82 від 09.01.2020 року.

Разом з тим, суду додаткового надані оновлені (станом на 16.09.2020 року) відомості Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5), згідно яких страхувальником (код НОМЕР_2 ) у жовтні 2018 року виплат не здійснювалось. Вказане також підтверджується інформаційним листом ГУ ДПС у Донецькій області вих.№77832/10/05-99-12-03-16 від 12.10.2020 року.

З`ясовуючи вищевказану обставину розбіжностей, судом встановлено наступне.

Згідно п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Як убачається з пояснень відповідачки, у серпні 2020 року нею з`ясовано про допущення помилки, а саме про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за жовтень 2018 року в сумі 2627,43 грн., на яку вона не могла претендувати, оскільки знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та не виконувала трудових обов`язків. Одразу ж після виявлення помилки, остання особисто подала до податкового органу та Пенсійного фонду уточнені відомості щодо нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати, у зв`язку з чим інформацію у реєстрах було змінено.

На підтвердження вказаного суду надано первину податкову звітність ФОП ОСОБА_3 за період IV квартал 2016 року I квартал 2017 року, а також уточнену за IV квартал 2018 року датовану 18.08.2020 року.

Таким чином, судом встановлено, що у період з квітня 2017 року по жовтень 2018 року позивачка не виконувала свої трудові обов`язки, перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відтак заборгованості по заробітній платі не вбачається.

Щодо стягнення компенсаційних виплат за невикористану відпустку суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.180 КЗпП України, у разі надання жінкам відпустки у зв`язку вагітністю та пологам власник або уповноважений ним орган зобов`язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році.

Як вбачається з матеріалів справи, а також пояснень сторін, позивачка особисто, ані в письмовому вигляді, ані усно, не висловлювала бажання приєднання частини щорічної основної відпустки за 2016 рік у кількості 14 днів до відпустки у зв`язку вагітністю та пологам, а відтак, вказаний період належної відпустки є підтвердженим.

Відповідно до наданого позивачкою розрахунку, сума, яка підлягає стягненню складає 1074,22 грн.

Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Разом з тим, оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).

Аналогічна позиція викладена постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 року у справі №751/1198/18.

Згідно ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що позивачка, за її посиланнями в позові, дізналася про порушення свого права 19.11.2019 року, проте до суду з відповідним позовом звернулась лише у червні 2020 року, при цьому поважності пропуску встановленого законом строку не навела, а позовні вимоги щодо стягнення заробітної плати залишила без розгляду, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що, оскільки у задоволенні позову відмовлено, а представник відповідача не заявляв про наявність у його сторони судових витрат, отже, судові витрати, які підлягають розподілу, у справі відсутні.

Керуючись ст.ст.12, 77, 81, 141, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , третя особа: Маріупольський міський центр зайнятості, про стягнення компенсаційних виплат при звільнені відмовити у повному обсязі.

На рішення може бути подана апеляція до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 05.03.2021 року.

Суддя: Т.В. Пустовойт