ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 639/2508/19 Головуючий суддя І інстанції Баркова Н. В.

Провадження № 22-ц/818/2100/21 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах про усунення перешкод у користуванні майном

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Баркової Н.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, заборону вчиняти певні дії,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом, який в подальшому позивачем неодноразово уточнювався, до відповідача ОСОБА_3 , і просить суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем житловим будинком літ. «А-1», надвірними будівлями, спорудами та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом винесення пасіки з земельної ділянки по АДРЕСА_1 ; заборонити у майбутньому відповідачу розміщувати пасіку на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, проведенням експертного дослідження та витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування своїх вимог позивач ОСОБА_1 , уточнивши деякі обставини в уточненому позові, посилається на те, що на даний час їй на праві приватної власності належить 1 ціла частина домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, позивачу належить земельна ділянка площею 0, 0989 га, кадастровий номер 6310137900:12:008:0029 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією державного земельного кадастру від 01.02.2018 та графічними матеріалами з публічної кадастрової карти. Користувачем сусідньої земельної ділянки та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_3 . Протягом декількох років ОСОБА_3 утримує на своїй земельній ділянці пасіку, яка складається з 6 бджолосімей, що підтверджується відповідними фото та листом Держпродспоживслужби за вих. №23/1589 від 06.02.2019. Увесь цей час родина позивача страждає від укусів бджіл, які летять з пасіки ОСОБА_3 . Це шкодить членам її родини та представляє небезпеку для їх здоров`я. Зокрема, онука позивача ОСОБА_4 , 2006 року народження, страждає на алергічні реакції на укуси бджіл. Після укусів бджіл у дитини одразу з`являються почервоніння, набряки, висока температура, через що позивачу доводиться навіть звертатися до лікаря. Згідно з медичною довідкою дитина страждає на алергічну реакцію на укуси комах, тому позивач позбавлена можливості спілкуватись та бачитись із онукою вдома і не тільки в минулому, але й у майбутньому. Тому позивач звернулась до суду за захистом її прав як бабусі, передбачених ч. 1 ст. 257 СК України. Крім того позивач, посилаючись на положення Закону України «Про бджільництво» та вимоги підзаконних нормативних актів, посилається на порушення відповідачем правил розміщення пасік. Зокрема, позивач зауважує, що всупереч п. 1.2 Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, затвердженої Наказом головного державного інспектора ветеринарної медицини від 30.01.2001 №9, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.02.2001, вказана вище пасіка розташована на відстані: орієнтовно 445,00 м від залізниці, 2, 00 км від ПрАТ «Харківський коксовий завод», яке відноситься до коксохімічної промисловості; 4.00 км від ТОВ «Харківський експериментальний завод V», який відноситься до об`єктів хімічної промисловості. Крім того пасіка відповідача не має огорожі не менше 2,5 м, чим порушено п. 1.3. зазначеної вище Інструкції. Отже позивач вважає розміщення пасіки відповідача на земельній ділянці, якою він користується, незаконним, а також зазначає, що таке розміщення загрожує ветеринарно-епідеміологічному благополуччю бджолиних сімей та здоров`ю громадян, в тому випадку, якщо мед з пасіки відповідача потрапляє у продаж, окрім того, у зв`язку з відсутністю достатньо високої огорожі від укусів бджіл можуть постраждати сусіди. Також позивач зауважує, що відстань до найближчого об`єкту житлової забудови, зокрема, житлового будинку позивача, складає 40 м, що порушує вимоги Додатку № 5 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № т173 від 19.06.1996.

В обґрунтування позовних вимог щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, позивач посилається на положення ст.ст. 319, 391 ЦК України, ст.ст. 23,30, 67, 103, 104, 123 ЗК України.

01.07.2019 відповідачем ОСОБА_3 надано відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки вважає позов безпідставним та необґрунтованим. Так, зокрема, відповідач звертає увагу на те, що позивачем у позовній заяві зазначено лише один випадок укусу комах онуки в червні 2017 року, однак на той час ОСОБА_1 власником земельної ділянки не була, тим більше докази не містять даних про укус саме бджоли. Крім того у весняно-літній період пасіка вивозиться за межі міста Харкова в екологічно чисті райони, отже пасіка у дворі будинку АДРЕСА_2 відсутня кожного року з травня по вересень, не було пасіки за вказаною адресою і у червні 2017 року. Також відповідач звертає увагу на те, що інформація про алергічну реакцію дитини від укусів комах стосується січня 2019 року, однак взимку бджоли не літають. Крім того, на думку відповідача, незрозумілим є яким чином відноситься до предмету позову зазначені позивачем порушення законодавчо встановлених правил розведення бджіл. При цьому відповідач зазначає, що з урахуванням матеріальних затрат на перевезення пасіки на весняно-осінній період відповідач має намір цього року взагалі залишити пасіку у родичів в сільській місцевості.

09.08.2019 представником позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надано уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, яка прийнята судом до розгляду, а 16.09.2019 подано відповідь на відзив з доводами в обґрунтування заперечень проти обставин, викладених у відзиві.

22.01.2020 представником позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надано уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, вимоги та обґрунтування якої викладені вище та прийняті судом до розгляду.

04.02.2020 відповідачем ОСОБА_3 подано письмові заперечення на уточнений позов, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні уточненого позову ОСОБА_1

05.02.2020 представником відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 надано клопотання, в якому остання просить суд, у разі відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , стягнути з позивача та користь відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

01.04.2020 представником позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надано додаткові пояснення на позовну заяву.

Відповідачем ОСОБА_3 09.04.2020 на адресу суду також надані додаткові пояснення.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, заборону вчиняти певні дії.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Булавінова Ю.В. просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову, а саме:

зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 житловим будинком літ. «А- 1», надвірними будівлями, спорудами та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом винесення пасіки з земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

заборонити у майбутньому ОСОБА_3 розміщувати пасіку на земельній ділянці но АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачем порушені правил розміщення пасік.

Просить врахувати, що позивачем було надано цілу низку доказів: фотокартки пасіки, висновок експертного дослідження № 19/1ЕД-19 від 28.08.2018; роздруківка мапи із замірами; лист Держпродспоживслужби за вих. № 23/1589 від 06.02.2019, в якому прямо зазначено про видачу ветеринарно-санітарного паспорту на 6 бджолосімей гр. ОСОБА_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Окрім того, сам Відповідач підтверджує факт наявності пасіки на його ділянці у відзиві на позов.

Вказала, що представник відповідача ОСОБА_6 , яка є дружиною відповідача у судовому засіданні підтвердила, що надані до позову фото це фото саме земельної ділянки по АДРЕСА_2 ; визнала відсутність біля пасіки огорожі встановленої висоти не меншої 2,5 м. Не заперечувала факт наявності у ОСОБА_7 укусів бджіл та алергії на них.

Послалась на те, що незаконно розміщена пасіка на ділянці відповідача створює небезпеку для родини позивача ОСОБА_1 , оскільки онука позивача ОСОБА_4 страждає на алергічну реакцію на укуси комах, включаючи бджіл, і розміщення пасіки на сусідській ділянці створює загрозу укусів та виникнення алергії на ці укуси. Через загрозу здоров`ю онуки ОСОБА_1 втратила можливість спілкуватися з нею, що порушує її право на спілкування з онукою та участі в її вихованні, передбаченому ч. 1 ст. 257 Сімейного кодексу України. Суд в оскаржуваному не надав оцінки наведеним обставинам.

Зазначила, що суд не надав оцінку тому, що відповідач не є власником земельної ділянки, де розміщена пасіка.

Зауважила, що після реєстрації права власності відповідача на 54/100 житлового будинку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.06.2019, інформації про реєстрацію будь-яких прав на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , немає.

ОСОБА_3 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на апелянта по справі.

Вказав, що рішення районного суду є законним, повним та обґрунтованим, та таким, яке винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Послався на те, що набуття позивачем права власності на її ділянку наразі оскаржується у іншій справі № 639/7283/16-ц.

Зазначив, що у позовній заяві зазначений лише один випадок укусу комах онуки позивача ОСОБА_7 , 2006 року народження, який мав місце у червні 2017 року. На той час ОСОБА_1 власником земельної ділянки по АДРЕСА_2 не була, вона стала таким власником лише 24.11.2017, тобто через 5 місяців після укусу комахами онуки. Отже, є сумнівними посилання ОСОБА_1 на норму ст. 391 ЦК України, яка регламентує право саме власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Таким чином не могли бути порушеним право власності ОСОБА_1 , оскільки вона на червень 2017 року не була власником ні житлового будинку, ні земельної ділянки, однак заявляє вимогу про усунення перешкод у користуванні ними.

Зауважив, що підстави його користування земельною ділянкою перебувають поза межами підстав розглянутого судом позову, які є недоведені.

Вважає, що звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом спрямоване на загострення сусідських відносин у зв`язку з наявним судовим спором по справі за моїм позовом про усунення перешкод у користування земельною ділянкою та визнання незаконною приватизацію позивачем земельної ділянки № НОМЕР_1 .

Послався на те, що на підтвердження відсутності порушення норм розміщення пасіки ним було надано до суду першої інстанції відповідні докази.

Зазначив, що зображення, які стали предметом експертного дослідження, були опубліковані в мережі сервісу «Одноклассники» до 17 травня 2017 року, так як подальший доступ до нього був неможливий на підставі вищезазначеного Указу Президента України. Отже, згадані зображення з мережі Інтернет не мають ніякого відношення до обставин, які за позовною заявою ОСОБА_1 мали місце у червні 2017 року.

Зауважив, що оскільки на час розгляду справи пасіка відсутня на території земельної ділянки № НОМЕР_2 , то відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про винесення пасіки з земельної ділянки по АДРЕСА_2 . Крім того, він не має наміру перевозити пасіку на земельну ділянку домоволодіння АДРЕСА_2 на зимовий період, оскільки це потребує значних матеріальних витрат.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно зі ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, представників відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, що не перешкоджає її розгляду відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржене рішення згаданим вимогам відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0989 га, кадастровий номер 6310137900:12:008:0029, розташована за адресою АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Право власності на вказану земельну ділянку виникло на підставі рішення органу місцевого самоврядування Харківської міської ради від 08.11.2017 № 812/17 і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.11.2017. Крім того ОСОБА_1 на праві приватної власності також належить житловий будинок літ. «А-1» з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 123,1 кв.м, житловою площею 62 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності - рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.08.2016 (справа № 639/9880/15-ц) та ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 02.12.2016 у цій же справі. Зазначені обставини підтверджуються Інформацією від 24.10.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та інформації Державного земельного кадастру (а. с. 7, 94-95).

Позивачем ОСОБА_1 долучені до матеріалів позовної заяви світлини, які відображають наявність вуликів за парканом в зимовий період. Однак за відсутності дати створення цих світлин та адреси зображеної на них місцевості вони не є належними і достовірними доказами по справі і тому суд першої інстанції обґрунтовано їх не взяв до уваги (а. с. 8).

Позивачем ОСОБА_1 до позову додано висновок експертного дослідження № 19/1ЕД-19 від 28.08.2019, складений експертами Харківського НДЕКЦ МВС України. Вартість експертного дослідження склала 3376,80 грн і сплачена ОСОБА_1 20.08.2019. Разом з тим висновок експертизи містить лише дані про інформаційне наповнення веб-сторінки за певною електронною адресою, яка являє собою сторінку профілю користувача соціальної мережі «Однокласники», зареєстровану на ім`я « ОСОБА_8 ». Зокрема, зазначено, що на вказаній сторінці містяться відповідні розділи та поля, у яких розміщені відомості щодо власника профілю у вигляді тексту та фотографічних зображень та інша інформація, до висновку дані фототаблиці із зображенням чоловіка та вуликів. Також зроблено висновок, що вказані веб-сторінки з відповідними адресами на момент проведення дослідження є недоступними для користувачів мережі Інтернет з України (без використання VPN-мережі) але є загальнодоступними для користувачів мережі Інтернет інших держав (а. с. 54, 60-81). Разом з тим зазначений висновок не дозволяє з`ясувати дату їх розміщення та надійно ідентифікувати земельну ділянку відповідача. Тому суд правильно вважав такий доказ неналежним.

Відповідачем ОСОБА_3 також долучені до матеріалів справи разом з відзивом світлини, які відображають зелені дерева та траву, частини будинків і відсутність пасіки. Однак дата створення світлин та адреса зображеної на них місцевості з самих світлин також встановити не можливо, що дійсно не дозволяє суду визнати такий доказ належним (а. с. 29-30, 147-148).

Твердження позивача щодо прив`язки до місцевості та відстані розташування пасіки (а фактично домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 ), відносно різних об`єктів та підприємств ґрунтується виключно на даних роздруківки зображення із комп`ютерної програми «Google Maps», для оцінки даних якої необхідні спеціальні знання, що за відсутності відповідного висновку спеціаліста не надає суду право визнати такі докази належними (а. с. 12-13).

Таким чином, згадані докази суд відповідно до ст. 77 ЦПК України обґрунтовано не взяв до уваги.

Позивач ОСОБА_1 доводиться матір`ю ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис № 388 та підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 30.10.1981 (а.с.103).

В свою чергу ОСОБА_9 є батьком ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблений відповідний актовий запис № 322 та підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 30.06.2006 (а. с. 102).

Отже ОСОБА_4 доводиться онукою позивачу ОСОБА_1 .

З копії сторінки медичної документації (без зазначення виду документу, з якого зроблено витяг, та прізвища пацієнта) вбачається, що 12.06.2017 пацієнт був на прийомі у лікаря зі скаргами на набряк в області правої кінцівки, встановлено діагноз алергічна реакція на укус комахи, зазначені рекомендації для лікування (а. с. 10).

Згідно з довідкою, виданою 16.01.2019 КНП Міська дитяча поліклініка №2 ОСОБА_10 , 2006 р.н., пр. Ілліча, 54, в тому, що вона має алергічні реакції на укуси комах в анамнезі (а. с. 11).

Пізніше позивачем надано результати досліджень біоімунохімії від 03.12.2019 без направлення лікаря щодо ОСОБА_7 на наявність антитіл на отруту бджоли результат 3,9 (а. с. 104) а також консультативний висновок педіатра приватної клініки «Доктор Алекс» від 27.12.2019 щодо ОСОБА_7 , в якому встановлено діагноз інсектна алергія, сенсибілізація до отрути бджіл, вказано, що були скарги на алергічну реакцію на укус бджіл, різкий набряк в місці укусу, блювання, головокружіння, підвищення температури тіла до фебрильних цифр. При обстеженні високий рівень сенсибілізації до отрути бджіл підвищений рівень ІГЕ до 3,9. Рекомендовано молекулярну діагностику інсектної алергії, уникати контакту з комахами: бджоли, оси, бумажні оси. Зазначено, що укус бджоли небезпечний для життя дитини (а. с. 105).

Однак, самі по собі результати згаданих досліджень на наявність антитіл на отруту бджіл, отримані за замовленням 03.12.2019, не є належним і достатнім доказом того, що він був проведений після укусу бджоли у пацієнта, оскільки загально відомим є факт, що у місті Харкові бджоли не вилітають серед зими із вулика з огляду на холодну пору року. Тому й наявні у справі фото вуликів у зимню пору не надають суду можливості врахувати цей доказ на підтвердження відповідачем правил утримання бджіл.

Згідно з відповіддю Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 06.02.2019 на адвокатський запит ОСОБА_2 , відповідно до записів у реєстраційному журналі дільничної лікарні № 1 міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова в наявності запис за № 342 від 22.05.2015 щодо видачі ветеринарно-санітарного паспорта пасіки на 6 (шість) бджолосімей гр. ОСОБА_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 9).

Зазначене додатково підтверджується доданою відповідачем до матеріалів справи копією ветеринарно-санітарного паспорту пасіки, в якому зазначено, що власник пасіки - ОСОБА_11 , місце проживання власника - АДРЕСА_3 , характеристика пасіки 6 бджолосімей, місце розміщення АДРЕСА_3 , епізоотичний стан пасіки благополучна по інфекційним та інвазійним хворобам. Дата видачі 22.05.2015. (а. с. 28)

Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.06.2019 свідчить про те, що за ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності зареєстровано 54/100 частин житлового будинку літ. «А-1» з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору дарування, виданого 21.07.1995 П`ятою Харківською державною нотаріальною конторою (а. с. 98).

ОСОБА_4 доводиться онукою позивачу ОСОБА_1 , однак позивач звернулась до суду не на захист прав онуки, а на захист свого права користування власністю, що, на її думку, кореспондується з правом участі у спілкуванні та вихованні онуки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що на присадибній ділянці до належної відповідачу ОСОБА_3 частини будинку по АДРЕСА_2 , зареєстровано пасіку, яка складається із 6 бджолосімей, відповідачем отримано відповідний ветеринарно-санітарний паспорт. Позивач є власницею сусіднього домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим позивачем належними доказами не доведено факт постійного знаходження пасіки відповідача ОСОБА_3 в період виліту бджіл саме за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, відповідно до чинного законодавства, пасіка може бути розміщена і на земельних ділянках інших землекористувачів за їх згодою та взагалі в лісових смугах. Вимоги позивача в основному ґрунтуються на можливому спричиненні шкоди її онуці ОСОБА_12 , яка постійно з позивачем не проживає, але відвідує її за вказаною адресою і має алергію на укуси комах, в тому числі бджіл. Однак позивачем не надані достатні докази того, що ОСОБА_12 колись постраждала від укусу бджоли з пасіки ОСОБА_3 , або що в період виліту бджіл з вуликів у теплу пору року пасіка знаходиться на земельній ділянці відповідача.

Таким чином, позивач всупереч свого процесуального обов`язку не довела як факт спричиненої шкоди, так і загрози її завдання законним правам та інтересам позивача.

Доводи позивача щодо порушення відповідачем законодавчо встановлених вимог при розміщенні пасіки також є безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами і взагалі, з огляду на зміст відповідних чинних нормативних актів, стосуються не позовних вимог і можливого впливу та небезпеки порушення прав позивача, а стосуються саме створення належних умов для здоров`я бджіл. Отже позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні позивачем житловим будинком літ. «А-1», надвірними будівлями, спорудами та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання відповідача винести пасіку з земельної ділянки по АДРЕСА_2 та заборони у майбутньому відповідачу розміщувати пасіку на земельній ділянці по АДРЕСА_2 задоволенню не підлягають у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Відповідно до Конституції України усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст.ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Главою 29 ЦК України ( ст.ст. 386-394 ) регулюється захист права власності.

Власникові, згідно із ст. 317 ЦК України, належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України та ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно положень ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Як зазначено у Постанові Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику с правах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення ст.391 ЦК України, суд має виходити із такого:

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 р., гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно визначається, як право на власність.

Згідно зі ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР та ст. 383 ЦК України громадяни, які мають у приватній власності житловий будинок, квартиру, користуються ним для особистого проживання і проживання членів сім`ї.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Згідно п.п. г, е, ч.1. ст. 96 ЗК України, землекористувачі також зобов`язані:

- не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

- дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 103, ст. 104 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про бджільництво», №1492 від 22 лютого 2000 року передбачено, що бджільництво - це галузь сільськогосподарського виробництва, основою функціонування якої є розведення, утримання та використання бджіл для запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення і підвищення їх урожайності, виробництво харчових продуктів і сировини для промисловості.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про бджільництво», суб`єктами бджільництва незалежно від форм власності, є:

- племінні та товарні пасіки, племінні бджолорозплідники;

- підприємства з виготовлення обладнання та пасічного інвентаря;

-підприємства, установи та організації із заготівлі, переробки, реалізації продуктів бджільництва та препаратів із них;

- лабораторії сертифікації продуктів бджільництва;

- наукові установи, заклади освіти, дослідні господарства, які займаються бджільництвом.

Право на утримання бджіл і зайняття бджільництвом мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають необхідні навики або спеціальну підготовку, а також юридичні особи. Зайняття бджільництвом здійснюється без окремого дозволу органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (ст. 11 Закону від 22.02.2000 року № 1492).

Фізична особа з метою зайняття бджільництвом формує пасіку з бджолиних сімей, яка може мати підсобне приміщення, інвентар і обладнання та розміщується на відповідній земельній ділянці. Кількість бджолиних сімей, що може утримуватися юридичними та фізичними особами не обмежується (ст. 12 Закону №1492 від 22.02.2000 року).

З метою обліку пасік та здійснення лікувально-профілактичних заходів на кожну пасіку видається ветеринарно-санітарний паспорт. Пасіка підлягає реєстрації за місцем проживання фізичної особи або за місцем знаходження юридичної особи, яка займається бджільництвом у місцевих державних адміністраціях або сільських, селищних, міських радах у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики. (ст. 13 Закону №1492 від 22.02.2000 року).

Пасіки розміщують фізичні особи на земельних ділянках, які належить їм на правах власності або користування, відповідно до ветеринарно-санітарних правил. Розміщення пасік на земельних ділянках інших власників або користувачів здійснюється за їх згодою Фізичні та юридичні особи розміщують пасіки на земельних ділянках, які належать їм на правах власності або користування, відповідно до ветеринарно-санітарних правил. Розміщення пасік на земельних ділянках інших власників або користувачів здійснюється за їх згодою. Розміщення пасік на землях лісового фонду здійснюється безоплатно з урахуванням вимог Лісового кодексу України (ст. 15 Закону №1492 від 22.02.2000).

Згідно зі ст. 16 Закону №1492 від 22.02.2000 перевезення (кочівля) пасік до медоносних угідь здійснюється відповідно до ветеринарно-санітарних правил за погодженням з власниками або користувачами земельних ділянок.

На даний час є чинною «Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєння бджіл», яка затверджена наказом головного державного інспектора ветеринарної медицини 30.01.2001 № 9 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12.02.2001 за №131/5322, яка визначає вимоги до розміщення й облаштування пасік (далі Інструкція від 30.01.2001 № 9).

Згідно п. 1.2 Інструкції від 30.01.2001 № 9 пасіки розміщують у благополучній щодо заразних хвороб бджіл місцевості, у сухих, освітлених сонцем, захищених від вітрів місцях, на відстані не ближче 500 м від шосейних доріг і залізниць, пилорам, високовольтних ліній електропередач, не менше 1 км від тваринницьких і птахівницьких будівель і 5 км від воскопереробних заводів, підприємства кондитерської і хімічної промисловості, аеродромів, військових полігонів, радіолокаційних, радіо- і телетрансляційних станцій та інших джерел мікрохвильового випромінювання. Відстань від товарної пасіки до репродуктивної і карантинної повинна бути не менше 7 км.

Згідно з п. 1.3 Інструкції від 30.01.2001 № 9 територію стаціонарної пасіки огороджують, обсаджують плодовими деревами і кущами. Відведення земельних ділянок для розміщення такої пасіки необхідно погоджувати з органами державного управління з питань ветеринарної медицини і місцевими органами влади. При визначенні розміру площі під пасіку розраховують, що на одну надану бджолину сім`ю потрібно 30-35 м2, залежно від способу розміщення бджіл.

При розміщенні пасіки на присадибній ділянці (подвір`ї) огорожа повинна бути заввишки не менше 2,5 м для підвищення льоту бджіл.

Згідно зі ст. 282 ЦК України фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров`ю.

Статтею 1163 ЦК України передбачено, що фізична особа, життю, здоров`ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.

Таким чином, підставою виникнення зобов`язань є факт створення загрози цивільним правам та інтересам інших осіб. Загроза може бути створена як діями, так і бездіяльністю іншої особи. Бездіяльність має правове значення у випадках, коли боржником не виконуються обов`язки створення безпечних умов, покладені на нього законом.

Діючим законодавством, зокрема Земельним Кодексом України, Законом України «Про бджільництво», «Інструкцією щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєння бджіл», Законом України «Про ветеринарну медицину», наказом №182/82 Міністерства аграрної політики України, Української академії аграрних наук, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.10.2000 р. за №736/4957 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань розвитку бджільництва», яким затверджені такі документи - План народного районування бджіл; Порядок видачі ветеринарно-санітарного паспорта пасіки; Порядок реєстрації пасік; Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва не передбачено, на якій відстані повинні бути розміщені пасіки на присадибних земельних ділянках від суміжних земельних ділянок та житлової забудови та прирівняних до неї об`єктів, тобто на законодавчому рівні не визначений розмір санітарно-захисної зони в метрах.

Додатком № 5 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19 червня 1996 року, передбачено встановлення санітарно-захисної зони 300 м від пасіки до житлової забудови.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги вказані норми і посилання на них позивача, оскільки вимоги цього нормативного акту стосуються виключно сільськогосподарських підприємств та прирівняних до них об`єктів, і на вимоги до індивідуальної пасіки не поширюються.

Норми «Порядку видачі ветеринарно-санітарного паспорта пасіки» та «Порядку реєстрації пасік», затверджених спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 року № 184/82 також не містять обмежень у відстані розміщення пасіки від жилих будівель та заборони її розташування на присадибних ділянках.

Ст. 28 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» роз`яснює, що з метою забезпечення сприятливих для здоров`я умов праці, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров`я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов`язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об`єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров`я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов`язково погоджуються з органами охорони здоров`я в порядку, встановленому законодавством.

Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов`язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони праці, передбачених законодавством про працю, не допускати шкідливого впливу на здоров`я людей та навколишнє середовище.

Тобто, діяльність по утриманню пасіки взагалі не можна вважати такою, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу.

Окрім того, галузь бджільництва України є важливою складовою економіки держави, що визначає обсяги, пропозиції та вартість основних видів продовольства для населення країни. Бджільництво є базою та джерелом сталого розвитку для ряду галузей, зокрема, галузі рослинництва, фармацевтичної, харчової та інших (Програма розвитку галузі бджільництва України на період 2016- 2020 рр.- Міністерство аграрної політики та продовольства України).

Бджоли є корисними комахами. Вони запилюють рослини, завдяки чому на столі у нас присутні ягоди, овочі і фрукти. Існує цілий напрям народної медицини апітерапія, з допомогою якої піддаються лікуванню захворювання. Однак, у людей, схильних до алергії, може виникати сильна реакція на бджолину отруту.

Відповідно до ст. 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Статтею 258 СК України передбачено, що баба і дід мають право на самозахист внуків. Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, в порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України ОСОБА_1 не було доведено доказами у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, що у неї наявні реальні перешкоди у спілкуванні з онукою, та такі перешкоди зумовлені наявністю пасіки відповідача.

Посилання на порушення стандартів розміщення пасік не стосується підстав заявленого позову, а тому надані з цього приводу документи та пояснення перебувають поза межами предмету доказування у цій справі наявність перешкод у спілкуванні бабусі та онуки, а також імовірна шкода здоров`я онуки.

У справі відсутні докази, що позивач та її родина є споживачами меду з пасіки ОСОБА_3 , а отже дотримання норм розміщення пасік не впливає на їх права чи обов`язки.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У той же час, правило ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач посилається на те, що огорожа між земельними ділянками учасників справи є меншою, ніж 2,5 м, однак вимоги про усунення вказаного порушення вона не заявила.

Натомість, вимоги про винесення пасіки з земельної ділянки по АДРЕСА_2 та заборони у майбутньому ОСОБА_3 розміщувати пасіку на цій земельній ділянці є непропорційним втручанням у право власності відповідача.

За таких обставин, районний суд правильно встановив обставини справи, визначив зміст спірних правовідносин та застосував норми матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують.

З огляду на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 грудня 2020 року залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 05 березня 2021 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії І.В. Бурлака.

О.М. Хорошевський.