Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 274/7206/18

провадження № 61-21957св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), у якому просив визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором від 03 жовтня 2006 року № ZRSWA0000K0062, укладеним між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 , що перейшли після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку спадкування до нього ( ОСОБА_1 ); визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 03 жовтня 2006 року № ZRSWA0000K0062, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , зобов`язання з якого перейшли після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку спадкування до нього ( ОСОБА_1 ).

На обґрунтування позову посилався на таке. 03 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № ZRSWA0000K0062, за умовами якого останньому надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 95 400 грн зі сплатою відсотків у розмірі 13,4 % річних за користування кредитними коштами та на умовах повернення у строк до 02 жовтня 2010 року. На забезпечення виконання зобов`язань за цим договором 03 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадщину після її смерті прийняв боржник за кредитним договором ОСОБА_2 , який спадкових прав не оформляв. На виконанні у Відділі державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Бердичівського МУЮ) перебував виконавчий напис нотаріуса, виданий 11 квітня 2008 року, про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_3 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 91 725,97 грн на користь АТ КБ «ПриватБанк». Зазначене виконавче провадження закінчене відповідно до постанови ВДВС Бердичівського МУЮ від 15 грудня 2013 року у зв`язку зі смертю боржника. Тому позивач вважав, що АТ КБ «ПриватБанк», як сторона виконавчого провадження, мало дізнатися про смерть боржника і відповідно пред`явити свої вимоги до його спадкоємців у шестимісячний строк. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер боржник за кредитним договором ОСОБА_2 Він ( ОСОБА_1 ), як єдиний спадкоємець найближчої до померлого черги, після смерті свого брата подав до приватного нотаріуса Бердичівського міського нотаріального округу Литвина О. С. заяву про прийняття спадщини. Він має право на оформлення спадкового майна своєї матері ОСОБА_3 , спадщину за якою попередньо прийняв, але не оформив померлий ОСОБА_2 . Згідно з частиною третьою статті 1281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) АТ КБ «ПриватБанк», який не знав та не міг знати про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , пропустив строк на пред`явлення вимоги до спадкоємців, оскільки пройшло більше року з дня настання строку вимоги за кредитом - з 02 жовтня 2010 року (дати закінчення кредитного договору), а тому відповідно до частини четвертої статті 1281 ЦК України, банк позбавлений права вимоги до спадкоємців, оскільки відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця настає лише за умови додержання кредитором вимог статей 1281, 1282 ЦК України, які ним не дотримані.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 10 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку зі смертю іпотекодавця ОСОБА_3 , за договором іпотеки від 03 жовтня 2006 року № ZRSWA0000K0062, та смертю її спадкоємця ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, банк не мав у передбачені статтею 1281 ЦК України строки пред`являти вимоги до спадкоємця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 з метою продовження (збереження) іпотеки, оскільки непред`явлення ним таких вимог не є підставою для припинення іпотеки, тому що іпотека є дійсною на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку». Крім того, суд зазначив, що шестимісячний строк, встановлений частиною другою статті 1281 ЦК України, протягом якого банк як кредитор ОСОБА_2 мав пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, зокрема до ОСОБА_1 , як на момент подання ОСОБА_1 позову, так і на момент ухвалення рішення у справі, не сплив.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 10 червня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано припиненими зобов`язання за кредитним договором від 03 жовтня 2006 року № ZRSWA0000K0062, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 . Визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки від 03 жовтня 2006 року № ZRSWA0000K0062, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що строк дії кредитного договору закінчився 02 жовтня 2010 року. Виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса, виданого 11 квітня 2008 року щодо звернення стягнення з ОСОБА_3 на користь банку на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за спірним кредитним договором у розмірі 91 725,97 грн, закінчене відповідно до постанови ВДВС Бердичівського МУЮ від 15 грудня 2013 року, у зв`язку зі смертю боржника. Тобто банк як сторона виконавчого провадження з 15 грудня 2013 року міг дізнатися про відкриття спадщини та пред`явити вимоги впродовж шести місяців до спадкоємця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 . Проте кредитор зазначені строки звернення з вимогою до ОСОБА_2 пропустив, у зв`язку з чим банк позбавлений права вимоги і до спадкоємця ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив про пропуск строку щодо пред`явлення вимоги до спадкоємця іпотекодавця, оскільки стаття 1281 ЦК України не регулює порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Правовідносини щодо дійсності іпотеки у разі смерті іпотекодавця та переходу права власності на предмет іпотеки до його спадкоємця врегульовані статтею 23 Закону України «Про іпотеку». Банк не пропустив строк пред`явлення вимоги до боржника, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки банк про смерть боржника дізнався із позовної заяви, тому відповідно до частини третьої статті 1281 ЦК України кінцевий термін для пред`явлення вимоги - 18 жовтня 2019 року.

У лютому 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник ОСОБА_1 - адвокат Гуменюк О. В. просив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Просив також продовжити строк для подання відзиву, у зв`язку із несвоєчасним отриманням ухвали суду касаційної інстанції про відкриття провадження.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання представника позивача - адвоката Гуменюка О. В. про продовження процесуального строку для подачі відзиву на касаційну скаргу банку та приєднати відзив до матеріалів справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає.

Суди встановили, що між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладений кредитний договір від 03 жовтня 2006 року № ZRSWA0000K0062, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у сумі 95 400 грн, а також кошти у розмірі 4 089,60 грн на сплату страхових внесків зі сплатою відсотків у розмірі 13,4 % річних за користування кредитними коштами та на умовах повернення у строк до 02 жовтня 2010 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір іпотеки від 03 жовтня 2006 року № ZRSWA0000K0062, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а. с. 12-13).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 15). Спадщину після її смерті прийняв ОСОБА_2 , що підтверджується його заявою від 10 травня 2011 року (а. с. 60).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 18 жовтня 2018 року (а. с. 19).

Крім того, на виконанні ВДВС Бердичівського МРУЮ перебував виконавчий напис нотаріуса, виданий 11 квітня 2008 року щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, належний ОСОБА_3 , на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 91 725,97 грн. Зазначене виконавче провадження закінчене відповідно до постанови ВДВС Бердичівського МРУЮ від 15 грудня 2013 року у зв`язку із смертю боржника.

ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого брата ОСОБА_2 , про що свідчить його заява про прийняття спадщини (а. с. 41).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Окремим видом застави є іпотека.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Підстави припинення зобов`язання передбачені статтями 599, 601, 604, 609 ЦК України, зокрема стаття 559 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Відсутність реального і своєчасного виконання зобов`язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавецем може бути боржник або інша особа - майновий поручитель.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Суди встановили, що відповідно до постанови ВДВС Бердичівського МРУЮ від 15 грудня 2013 року виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса, виданого 11 квітня 2008 року щодо звернення стягнення на предмет іпотеки з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 91 725,97 грн закінчене у зв`язку із смертю боржника.

Доказів виконання основного зобов`язання за кредитним договором позивач не надав.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що після смерті ОСОБА_3 банк впродовж шести місяців не звертався з вимогою до спадкоємця ОСОБА_2 , тому банк позбавлений права вимоги за оспорюваними договорами, оскільки він не дотримався вимог статей 1281, 1282 ЦК України.

Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця; спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця. Отже, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.

Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців боржника має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, не врахував, що ОСОБА_2 був боржником за основним зобов`язанням та спадкоємцем майнового поручителя ОСОБА_3 , тому банк після смерті ОСОБА_3 не мав обов`язку впродовж шестимісячного строку пред`являти вимогу до ОСОБА_2 , оскільки положення статей 1281, 1282 ЦК України не підлягають застосуванню до зазначених правовідносин. Смерть майнового поручителя не впливає на обсяг та порядок виконання боржником основного зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 334/9638/18 (провадження

№ 61-15763св20).

Згідно з частиною другою статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Отже, лише після отримання ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_2 необхідно застосовувати положення статей 1281, 1282 ЦК України.

Суди встановили, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 18 жовтня 2018 року.

ОСОБА_1 прийняв спадщину після ОСОБА_2 , що підтверджується його заявою від 19 жовтня 2018 року.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк».

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки після смерті ОСОБА_3 зобов`язання за договором іпотеки не припинилися, тому що смерть майнового поручителя не впливає на обсяг та порядок виконання боржником основного зобов`язання. Водночас після смерті ОСОБА_2 не сплив шестимісячний строк для пред`явлення вимоги до спадкоємця, встановлений частиною другою статті 1281 ЦК України, тому позов ОСОБА_1 до банку є передчасним, а отже, безпідставним.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права та помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» сплатило 3 758,95 грн судового збору, проте судовий збір підлягав сплаті у розмірі 2 819,20 грн (704,80 грн х 2 х 200 %) як за дві вимоги немайнового характеру.

З урахуванням наведеного з позивача на користь банку підлягає стягненню 2 819,20 грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року скасувати.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 10 червня 2019 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» 2 819,20 грн - витрати зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко