ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.03.2021м. ДніпроСправа № 904/34/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Виконувача обов`язків керівника Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (м. Київ)
до Фізичної особи - підприємця Дубравіної Оксани Юріївни (м. Нікополь, Дніпропетровської області)
про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у сумі 13 720 грн. 00 коп.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Виконувач обов`язків керівника Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - позивач) з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Дубравіної Оксани Юріївни (далі - відповідач) плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у сумі 13 720 грн. 00 коп.
В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що 03.05.2019 при проведенні рейдової перевірки у пункті а/д Київ-Чоп 434 км, державними інспекторами управління Укртрансбезпеки у Рівненській області було зупинено транспортний засіб марки DAF з державним номерним знаком НОМЕР_1 , з причепом (напівпричепом) марки Randers YA5B з державним номерним знаком НОМЕР_2 . За результатами перевірки посадовими особами управління Укртрансбезпеки 03.05.2019 складено акт про перевищення транспортним засобом відповідача нормативних вагових параметрів № 0001957, у зв`язку з чим здійснено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, яка склала 460,80 євро, що станом на 03.05.2019 за офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, становить 13 720 грн. 00 коп. Вказану плату відповідач у добровільному прядку не сплатив, що і стало підставою для звернення прокурора до суду. При цьому, звертаючись із позовом до суду, прокурор посилається на невжиття Державною службою України з безпеки на транспорті заходів щодо захисту інтересів держави. Прокурор зазначає, що Державну службу України з безпеки на транспорті наділено повноваженнями звернення до суду щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю. Так, в листі №26069/34/24-20 від 29.07.2020, що надійшов до прокуратури, Державна служба України з безпеки на транспорті просила органи прокуратури застосувати представницькі повноваження та стягнути в судовому порядку заборгованості з плати за проїзд автомобільними дорогами в сумі 460, 80 євро з Фізичної особи - підприємця Дубравіної Оксани Юріївни. Нікопольською місцевою прокуратурою Дніпропетровської області на адресу Державної служби України з безпеки на транспорті було направлено повідомлення №04/40-6587вих20 від 23.12.2020 про наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті. Прокурор стверджує, що відповідь на цей лист не надходила, інформація про вжиті заходи представницького характеру відсутня.
Також прокурор просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп.
Ухвалою суду від 05.01.2021 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 23.12.2020, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.50-54).
З цього приводу суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вулиця Урицького, будинок 91, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.55).
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:
- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);
- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).
Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 05.01.2021, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.
Однак, станом на 05.03.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
З приводу строку розгляду даної справи суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
ВСТАНОВИВ:
Предметом доказування у даній справі є обставини щодо наявності підстав для стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Так, частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
За приписами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Так, несплата коштів ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування, метою якої є забезпечення ефективного функціонування та розвитку мережі автомобільних доріг загального користування, будівництва, реконструкції та ремонту автомобільних доріг, чим порушує інтереси держави у сфері розвитку автомобільних доріг загального користування.
Судом враховано, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Проте, з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.
Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.
Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично, надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушено інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушено законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій длягвиправлення ситуації, а саме: подання; і позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси, держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо у відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Зокрема, така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 904/9169/17.
Необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами держави і суспільства з одного боку та приватними інтересами - з іншого.
При цьому, як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 сам факт незвернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Правовий статус Державної служби з безпеки на транспорті визначено Положенням про Державну службу України з безпеки на транспорті, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення).
Так, пунктом 1 Положення визначено, що Державна службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Як визначено пунктом 4 Положення, основним завданням Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
Відповідно до покладених на неї завдань, в силу підпунктів 2, 15, 27 пункту 5 Положення, Укртрансбезпека здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Як визначено пунктом 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Отже, позивач є органом, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
При цьому, позивач зазначив, що виконує лише функції щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів та нараховує плату за перевищення нормативів (зокрема, у листі від 29.07.2020 посилався на постанови від 12.02.2020 № 926/16/19, від 12.02.2020 № 917/210/19)
Однак, висновок у вказаних справах стосується не відсутності повноважень у Державної служби України з безпеки на транспорті на звернення до суду щодо стягнення нарахованої плати, а відсутності підстав для віднесення спору про стягнення такої плати до публічно-правового та підсудність його адміністративному суду, зважаючи на те, що відповідний орган здійснює лише функції контролю, однак, не виконує владних управлінських функції при цьому.
Разом з тим, прокурор також вказував, що відповідний орган звернувся до нього щодо вжиття заходів реагування з посиланням на неможливість самостійно звернутись до суду з позовом. Відповідний орган не здійснює покладених на нього функцій тривалий час, оскільки нарахування плати здійснено ще у травні 2019 року і станом на момент подання позову така плата не внесена, що порушує інтереси держави, яка зацікавлена у надходженні до державного бюджету коштів у вигляді плати за проїзд дорогами загального користування.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладено у пункті 79 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. За висновком Великої Палати Верховного Суду України, який викладено у відповідній постанові, таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
У даній справі орган, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, не оспорив шляхом подання відповідної заяви, обставин, на які посилається прокурор у поданій заяві. При цьому, судом встановлено, що відповідний орган звертався до прокурора з проханням звернутись з відповідним позовом, посилаючись на відсутність повноважень ще у липні 2020 року, тобто такий орган знав про відповідне порушення, однак, з позовом самостійно не звертався, після того, як у встановлений строк плата не була внесена відповідачем. Не звернувся і відповідний орган з позовом після направлення йому повідомлення прокурором і під час розгляду справи не оскаржив підстави для представництва, зазначені прокурором.
При цьому за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Вказана правова позиція наведена у постанови Великої Палати Верхового Суду від 06.06.2018 у справі № 820/1203/17.
Разом з тим, пунктом 1 частини 2, частиною 3 статті 24-2, пунктом 6 частини 3 статті 29, частиною 4 статті 30 Бюджетного кодексу України, статтями 11, 14 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти, отримані до вказаного фонду Державного бюджету України спрямовуються відповідно на розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування.
Зокрема, частиною 3 статті 24-2 Бюджетного кодексу України визначено, що кошти державного дорожнього фонду спрямовуються на: 1) фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування державного значення та інших заходів, визначених пункту 1 частини 4 статті 3 Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України"; 2) фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і тримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення, вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах (у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам); 3) виконання боргових зобов`язань за запозиченнями, отриманими державою або під державні гарантії, на розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування; 4) фінансове забезпечення заходів із забезпечення безпеки дорожнього руху відповідно до державних програм.
У зв`язку із викладеним, доцільність застосування представницьких повноважень прокурором обумовлена актуальністю питань щодо розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування, збереження автомобільних доріг, забезпечення безпеки перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Також, порушення інтересів держави полягає у ненадходженні до державного бюджету коштів у вигляді плати за проїзд дорогами загального користування великоваговими та великогабаритними транспортними засобами, що ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування, метою якої є забезпечення ефективного функціонування та розвитку мережі автомобільних доріг загального користування, будівництва, реконструкції та проведення ремонту автомобільних доріг, що у підсумку безумовно складає суспільний інтерес.
Отже, визначена контролюючим органом плата за проїзд, що несплачена перевізником добровільно у встановлені строки, набуває статусу заборгованості перед Державним бюджетом України, а її несплата у встановлені строки суттєво порушує інтереси держави.
Проте, Державна служба України з безпеки на транспорті тривалий час (більше одного року) не звертається до суду із позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця Дубравіної Оксани Юріївни плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні. Зазначена плата за проїзд залишається нестягнутою.
Таким чином, Державною службою України з безпеки на транспорті, яка є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, заходів на захист інтересів держави не вжито, що підтверджується листом Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Рівненській області № 56069/34/24-20 від 29.07.2020.
Так, до прокуратури Дніпропетровської області 05.08.2020 надійшов лист Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Рівненській області № 56069/34/24-20 від 29.07.2020 щодо фактів порушень перевізників при проїзді автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом, а саме: щодо факту порушень з боку Фізичної особи - підприємця Дубравіної Оксани Юріївни, невнесення плати за такий проїзд у сумі 460,80 євро та невжиття заходів на захист інтересів держави у судовому порядку уповноваженим органом.
Згідно з наявною інформацією плату за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у розмірі 460,80 євро ФОП Дубравіна Оксана Юріївна не сплачено, позов до суду з вказаних підстав уповноваженим органом до суду не пред`являвся.
Зважаючи, що факт порушення мало місце 03.05.2019, аналізуючи листи уповноваженого органу у цих правовідносинах, встановленим є факт незвернення до суду уповноваженим суб`єктом на захист інтересів держави у цій сфері упродовж більше одного року.
В питаннях оцінки "суспільного", "публічного" інтересу Європейський Суд з прав людини визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").
Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що прокурор при зверненні з даним позовом з дотриманням норм статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначив уповноважений орган місцевого самоврядування та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок у тому числі бездіяльності позивача.
Отже, у даній справі прокурор підтвердив підстави для представництва.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню з таких підстав.
Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджено Постановою КМУ № 1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок 1567) визначено процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання); вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.
Частиною 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, і за плату, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку 1567, державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
За приписами пункту 3 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого Постанову Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" (далі - Порядок 879), габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими органами Національної поліції.
Підпунктом 4 пункту 2 Порядку № 879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Крім того, пунктом 15 Порядку № 879 визначено, що контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль.
З матеріалів справи вбачається наступне:
- 03.05.2019 на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок Управління Укртраснбезкеки у Рівненській області у період з 29.04.2019 по 05.05.2019, направлення на рейдову перевірку № 007301 від 26.04.2019 при проведенні рейдової перевірки у пункті а/д Київ-Чоп 434 км, державними інспекторами управління Укртрансбезпеки у Рівненській області було зупинено транспортний засіб марки DAF з державним номерним знаком НОМЕР_1 , з причепом (напівпричепом) марки Randers YA5B з державним номерним знаком НОМЕР_2 ;
- відповідно до товарно - транспортної накладної № 00000147 від 03.05.2019 автомобільним перевізником вантажу кроненкорки визначено ФОП Дубравіну О.Ю., вантажовідправником є ТОВ "Кен-Пак Яворів" (Львівська область, м. Яворів, вул. Маковея, 62, ідентифікаційний код 35413712), вантажоодержувачем є ПАТ "Карлсберг Україна" (Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Василя Стуса, 6,). Згідно із зазначеною ТТН, вантаж (кроненкорки) прийнято водієм ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом марки DAF з державним номерним знаком НОМЕР_1 , з причепом (напівпричепом) марки Randers YA5B з державним номерним знаком НОМЕР_2 ;
- під час перевірки транспортного засобу виявлено перевищення осьового навантаження транспортним засобом встановлених вагових обмежень, а саме: осьове навантаження при допустимих 22 тонах склало 23,85 тон, тобто перевищення склало 1,85 тони. Вказане підтверджується чеком про зважування транспортного засобу від 03.05.2019;
За результатами перевірки посадовими особами Управління 03.05.2019 складено акт №0001957 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю.
На підставі вказаних документів Управлінням 03.05.2019 здійснено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 0001957, відповідно до якого: пройдена відстань - 1152 км., навантаження на строєну вісь 23,85 т, плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативи, склала 460,80 євро.
Станом на 03.05.2019 за офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, плата становила 13 720 грн. 00 коп.
Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги -4м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь -11т (для автобусів, тролейбусів -11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 3 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Відповідно до пункту 31-1 Порядку № 879, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати, за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі.
У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням.
За приписами пункту 30 Порядку 879 плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою П=(Рзм+Рнв+Рг) хВхК, де:
П - розмір плати за проїзд;
Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 км проїзду;
Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 км проїзду;
Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 км проїзду;
В - відстань перевезення, кілометрів;
К - коефіцієнт збільшення плати за проїзд (у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового).
У зв`язку з тим, що перевищення параметру від нормативу становить 1,85 тон, тобто 8,4%, то коефіцієнт збільшення плати за проїзд становить К2 (до 10%).
Відповідно до товарно - транспортної накладної № 00000147 від 03.05.2019 пунктом навантаження є: Львівська область, м. Яворів, вул. Маковея, 62; пунктом розвантаження є: м. Запоріжжя, вул. Василя Стуса, 6; пройдена відстань 1 152 км.
Отже, згідно з вказаною формою плата за проїзд має такий вигляд:
0,2 x 1152 x 2 = 460,80 євро.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що перевізник ФОП Дубравіна О.Ю. зверталася до уповноважених органів з метою отримання дозволу на здійснення перевезення вантажу з перевищенням габаритно-вагових параметрів, отже суд приходить до висновку, що такий дозвіл не надавався.
Крім того, перевізником ФОП Дубравіною О.Ю. перезавантаження транспортного засобу з метою приведення у відповідність вагових параметрів, не здійснювалося.
Пунктом 28 Порядку № 879 встановлено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками, виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості: перевезень.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України", ставки єдиного збору, в тому числі за проїзд автомобільних засобів з перевищенням встановлених розмірів загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів встановлюються у євро.
Пунктом 27 Порядку № 879 передбачено, що плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, у подальшому управлінням Укртрансбезпеки у Рівненській області на адресу ФОП Дубравіної О.Ю. направлено претензію № 41526/24/34-19 від 20.08.2019 з матеріалами проведення габаритно-вагового контролю.
Зазначеним листом перевізнику направлено примірник акту про перевищення ТЗ нормативних вагових параметрів, розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільним дорогами загального користування, довідку та квитанцію про зважування.
Незважаючи на те, що відповідно до пункту 31-1 Порядку № 879, перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки, за інформацією, наявною в Управлінні Укртрансбезпеки у Рівненській області, у визначений вище термін перевізником - ФОП Дубравіною О.Ю дані кошти добровільно не сплачено.
Згідно зі статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, суд приходить до висновку, що прокурором доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у сумі 13 720 грн. 00 коп.
За встановлених вище обставин, суд приходить до висновку, що вимоги прокурора є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягає 2 102 грн. 00 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Виконувача обов`язків керівника Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до Фізичної особи - підприємця Дубравіної Оксани Юріївни про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у сумі 13 720 грн. 00 коп. задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Дубравіної Оксани Юріївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, проспект Перемори, будинок 14, ідентифікаційний код 39816845) в дохід Державного бюджету України за стандартом IBAN: р/р №UA528999980313101216000017002 в УК у м. Рівному, код ЄДРПОУ 38012714, код бюджетної класифікації (призначення платежу) 22160100 - 13 720 грн. 00 коп. плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Дубравіної Оксани Юріївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, ідентифікаційний код 02909938) 2 102 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 05.03.2021.
Суддя Ю.В. Фещенко
