ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2021 року м.Херсон Справа № 923/2/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., при секретарі судового засідання Кудак М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Заступника керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області ( 74700, Херсонська область, смт. Нижні Сірогози) в інтересах держави в особі Позивача Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (73036, м.Херсон, вул.Університетська,136-а, ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ 39766281

до Відповідача-1: Іванівський професійний аграрний ліцей (75401, смт.Іванівка Херсонської області,вул.Соборна, буд.4-Б, ідентифікаційний код юридичної особи 02548274)

Відповідача-2: фізичної особи-підприємця Верещаки Володимира Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

про визнання недійсним договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019р. № 33 та повернення земельної ділянки

за участю представників:

від прокуратури Херсонської області - Коваленко Т.О.

від позивача - не прибули

від відповідача-1 - не прибули

від відповідача-2- адвокат Салівонський О.М., ордер серії ВТ №1002321 від 22.01.21р.

встановив :

Заступник керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області ( 74700, Херсонська область, смт. Нижні Сірогози) в інтересах держави в особі Позивача Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Університетська, 136-а, ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ 39766281 до Відповідача-1:Іванівського професійного аграрного ліцея та Відповідача-2: :фізичної особи-підприємця Верещака Володимира Миколайовича про визнання недійсним договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019р. № 33 та повернення земельної ділянки.

Ухвалою від 06.01.2021р. суд, керуючись ст.ст. 12, 20, 176, 234, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначив перше засідання по справі на 02 лютого 2021 року

В судовому засіданні 02.02.2021р. встановлено, що до суду надійшли клопотання про закриття провадження у справі від відповідача-1 та відповідача-2. Відповідачі вважають, що відсутній предмет спору та провадження у справі має бути закрито.

Представник прокурора пояснив, що отримано лише клопотання про закриття провадження у справі, з додатками. Представник позивача пояснида, що позивач не отримував подане клопотання.

Представник прокурора повідомив, що частково підтримує клопотання, а саме щодо вимоги про повернення земельної ділянки. Щодо вимоги про визнання недійсним договору - наполягає на її розгляді по суті, звертає увагу на правову позицію Верховного у справі 905/1227/17.

У судовому засіданні на клопотання представника вiдповiдача оголошено перерву у розгляді справи до 14.00 годин 12.02.2021р. В судовому засіданні 12.02.2021р. оголошено перерву у розгляді справи до 24.02.2021р.

Розглянувши позов по суті у судовому засіданні 24.02.2021р. дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії Б № 036560 від 1988 року та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ХС № 001955 від 12.12.1995, а також згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6507377212019 від 28.12.2019 Іванівському професійному аграрному ліцею (далі - Іванівський ПАЛ) на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 331,6871 га з кадастровим номером: 6522955100:02:001:0425 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з інформацією наданою Іванівським ПАЛ в листі № 50 від 15.06.2020 ліцеєм укладено договір про співпрацю №33 від 18.03.2019 з ФОП Верещакою В.М. щодо земельної ділянки площею 118,2 га, яка є частиною земельної ділянки площею 331,6871 га з кадастровим номером: 6522955100:02:001:0425.

Відповідно до аналітичної довідки оцінювача №88 від 30.12.2020 вартість земельної ділянки площею 118,2 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером: 6522955100:02:001:0425, станом на грудень 2020 року, складає 6 279 400,00 грн.

Так, 18.03.2019 між Іванівським ПАЛ в особі директора Дмитровського В.М. та фізичною особою - підприємцем Верещакою Володимиром Миколайовичем (далі - ФОП Верещака Володимир Миколайович), укладено договір про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції №33 (далі - Договір).

Розділом 1 Договору «Предмет договору» передбачено, що сторони за даним Договором зобов`язуються створювати робочі місця для проведення виробничої практики; вирощувати сільськогосподарську продукцію із застосуванням інтенсивних технологій, високопродуктивної техніки. Ознайомлювати учнів ліцею з інтенсивними технологіями вирощування та збирання сільськогосподарських культур: залучення учнів до роботи на новій техніці сільськогосподарського призначення, реалізація продукції, раціональне і ефективне використання земель та стажування майстрів виробничого навчання і викладачів спецдисципліни.

Пунктом 7.1 розд. 7 «Термін дії даного договору» Договору передбачено, що термін дії договору з моменту підписання до 31.12.2022.

Розділом II Договору передбачено зобов`язання сторін за Договором.

Так, п.2.1 розділу 2 Договору визначено, що Іванівський ПАЛ зобов`язується: розробити графік проведення виробничої практики; провести обробку сільськогосподарських земель, виділених для спільної діяльності технікою; забезпечити наявність площ для вирощування сільськогосподарських культур по даному договору в кількості 118,2 га; забезпечувати в разі необхідності зберігання дизпалива, насіння сільськогосподарської продукції на складах господарства.

Згідно п.2.2 розділу 2 Договору визначено, що ФОП Верещака Володимир Миколайович.зобов`язується: надавати учням ліцею не менше 10 робочих місць для проведення виробничої практики; залучати учнів ліцею до роботи на новій техніці відповідно до навчальних планів та програм; придбати необхідний посівний матеріал; придбати необхідну кількість дизпалива для посіву та збирання визначеної договором кількості гектар землі; провести. посів, обробіток, збирання сількогосподарських культур; реалізувати вирощену продукцію; провести обробку сільськогосподарських земель, виділених для спільної діяльності технікою; виконати роботу по доведенню вирощеної сільськогосподарської продукції до норм стандартизації; в разі необхідності забезпечити охорону і зберігання сільськогосподарської продукції на складах.

Відповідно до розділу 3 Договору «Розподіл результатів спільної діяльності» вирощена сільськогосподарська продукція на земельній ділянці є спільною власністю обох Сторін згідно із вкладенням кожної із Сторін. Весь прибуток, отриманий від співпраці, розподіляється відповідно до матеріальних витрат сторін, виплачуються, встановлені законодавством України, податки, а кошти, що залишились після сплати податків, розподіляються пропорційно витратам сторін. Оплата проводиться в серпні кожного року.

Отже, аналіз наведених умов спірного договору свідчить про те, що сторони взяли взаємні зобов`язання спільно діяти з метою одержання прибутку, вказане свідчить про намагання укласти договір про спільну діяльність у формі простого товариства.

Порядок ведення спільної діяльності регулюється главою 77 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення спільної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Стаття 1131 ЦК України обумовлює, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація; спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Проте, вищевказаний Договір укладено усупереч вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним з наступних підстав.

Істотними умови для договорів про спільну діяльність, згідно ЦК України, зокрема є: досягнута домовленість сторін діяти спільно з метою отримання прибутку; дотримана письмова форма договору; визначено вклади сторін; визначена грошова оцінка вкладів учасників за домовленістю сторін; визначено, що ведення бухгалтерського обліку покладено на одну із сторін; передбачено умови ведення спільних справ; передбачено право учасника на інформацію; визначено порядок відшкодування збитків та шкоди; визначено порядок розподілу прибутку, що відповідає вимогам чинного законодавства (ст.ст. 1130, 1131, 1133, 1134, 1135, 1136, 1137, 1139 ЦК України).

Відповідно до п. 6.1. Роз`яснення Вищого Арбітражного суду України № 02-5/302 від 28.04.1995 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність», при укладанні договору про сумісну діяльність, сторони визначають обов`язок кожної з них щодо внесків, необхідних для досягнення мети сумісної діяльності. Такими внесками можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією тощо.

У договорі про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції № 33 від 18.03.2019 не визначено грошову оцінку вкладів учасників за домовленістю сторін; не передбачено бухгалтерського обліку та обов`язку солідарного відшкодування збитків за результатами спільних дій, а також права учасників на інформацію.

Таким чином, спірний договір суперечить ст.ст.1133, 1134, 1136, 1137, 1138 ЦК України, якими визначено умови спільної діяльності.

Так, вищевказаний Договір не є договором про спільну діяльність, так як всупереч положенням статей 1130-1131 ЦК України, його умовами та первинними документами щодо його виконання не підтверджується наявність спільної мети сторін на спільний обробіток земельної ділянки, об`єднання зусиль та майна сторін для досягнення певних господарських цілей, наведених в предметі договору, кінцевої мети та діяльності сторін в досягненні результату співпраці, внаслідок якого сторони отримують прибуток від спільної діяльності, що підлягає розподілу відповідно до умов договору, розмір його та пропорційні частки, право спільної власності на продукцію, доходи від спільної діяльності.

На відміну від будь-яких інших зобов`язань, в яких інтереси сторін є протилежними і відбувається перехід майна (права на майно) або результату роботи (послуги) від однієї сторони до іншої, при цьому, одна сторона має на меті продати (передати в користування) майно (результат роботи, послуги) та отримати за це певну грошову суму, а інша - набути майно (право на майно), отримати результат роботи, послугу тощо, в правовідносинах спільної діяльності взаємні права і обов`язки сторін опосередковані необхідністю досягнення загальної мети, тобто сторони мають загальний інтерес.

Частиною 12 ст.1 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР (в редакції від 01.01.2019, чинній на момент укладення спірного договору, далі по тексту Закон № 103/98-ВР) законодавство України в галузі професійної (професійно-технічної) освіти обов`язкове для застосування на території України незалежно від форм власності та підпорядкування закладів освіти та установ професійної (професійно-технічної) освіти.

Відповідно до ст. 2 Закону Закон № 103/98-ВР завданням цього Закону є регулювання суспільних відносин в галузі професійної (професійно-технічної) освіти з метою: забезпечення громадянам України, у тому числі особам з особливими освітніми потребами, а також іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, права на здобуття професійної (професійно-технічної) освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації; задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках; сприяння в реалізації державної політики зайнятості населення; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку установ професійної (професійно-технічної) освіти та закладів професійної (професійно-технічної) освіти різних форм власності та підпорядкування.

Частиною 1 статті 17 Закону № 103/98-ВР заклад професійної (професійно-технічної) освіти - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я.

Відповідно до п.1.1 Статуту Іванівського професійного аграрного ліцею, затвердженого наказом заступника Міністра освіти і науки України від 14.08.2013 №1158 Іванівський професійний аграний ліцей є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття професійно-технічної та повної загальної освіти. Скорочене найменування Іванівський ПАЛ.

Пунктом 7.8 Стутуту Іванівського ПАЛ передбачено, що для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів професійний ліцей має відповідну навчально-матеріальну базу та земельну ділянку загальною площею 469 га (в тому числі 463 га сільськогосподарського призначення, з них орної землі 457 га) відповідно до актів на право власності.

Відповідно до ч.І ст. 29 Закону № 103/98-ВР підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають здобувачам освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із закладами професійної (професійно-технічної) освіти договорів про навчально-виробничу практику. Типовий договір про навчально-виробничу практику та порядок надання робочих місць визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1.1 розділу 1, п.2.2 розділу 2 Договору що Сторони за даним Договором зобов`язуються: створювати робочі місця для проведення виробничої практики; розробити графік проведення виробничої практики; надавати учням ліцею не менше 10 робочих місць для проведення виробничої практики, залучати учнів ліцею до роботи на новій техніці відповідно до навчальних планів та програм. Відповідно до ч.4 ст.25 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» професійно-практична підготовка проводиться у навчальних майстернях, на полігонах, на тренажерах, автодромах, трактородромах, у навчально-виробничих підрозділах, навчальних господарствах, а також на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг у таких формах: урок виробничого навчання в навчальному закладі; урок виробничого навчання на виробництві чи в сфері послуг; виробнича практика на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг; переддипломна (передвипускна) практика на виробництві чи в сфері послуг; інші форми професійної практичної підготовки.

Згідно з ч.І ст.29 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають здобувачам освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із закладами професійної (професійно-технічної) освіти договорів про навчально-виробничу практику. Типовий договір про навчально-виробничу практику та порядок надання робочих місць визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №992 від 07.06.1999 «Про затвердження Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики» затверджено Порядок надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики (далі - Порядок) і встановлено, що такий Порядок є обов`язковим для всіх професійно-технічних навчальних закладів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми; власності та підпорядкування.

Згідно з абз.2 п.З Порядку виробнича практика проводиться з метою вдосконалення набутих знань, практичних навичок для досягнення встановленого рівня кваліфікації з відповідних професій, спеціальностей та спеціалізацій, а також забезпечення соціальної, психологічної і професійної адаптації в трудових колективах.

Абзацом 5 пункту 2 Порядку встановлено, що виробниче навчання та виробнича практика учнів учнів, слухачів можуть проводитися, як виняток, з дозволу Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у навчально-виробничих майстернях, на дільницях, полігонах, будівельних об`єктах, полях, фермах, навчальних господарствах, ділянках та інших підрозділах професійно-технічних навчальних закладів (в тому числі у формі стажування на виробництві, у сфері послуг) за умови забезпечення ними виконання у повному обсязі робочих навчальних планів і програм.

Згідно інформації Іванівського ПАЛ (листи №50 від 15.06.2020, №94 від 09.09.2020 та №152 від 28.12.2020) на виконання умов договору № 33 від 18.03.2019 графік проходження виробничої практики не розроблявся, робочі місця не створювалися, ФОП Верещака Володимир Миколайович ні в 2019 ні 2020 році не залучав учнів до роботи на новій техніці, стажування майстрів виробничого навчання і викладачів дисциплін не здійснювалося, грошова оцінка вкладів сторін за вказаним договором не здійснювалася, навчальне господарство в ліцеї не створювалося, Міністерством освіти і науки України дозвіл на проведення виробничої практики на виробничих ліцею у 2019 та 2020 роках не надавався.

Таким чином положення пунктів 1.1, 1.2,2.1, 2.2 Договору щодо створення робочих місць для проведення виробничої практики, залучення учнів до роботи на новій техніці с/г призначення, надання учням ліцею: не менше 10 робочих місць для проведення виробничої практики, стажування майстрів в/н і викладачів дисциплін не спрямовані на настання правових наслідків, оскільки навчальний заклад не отримав необхідний дозвіл від Міністерства освіти і науки України для організації виробничої практики на полях Іванівського ПАЛ.

Отже, в порушення вимог ч.5 ст.203 ЦК України положення пунктів 1.1, 1.2,2.1, 2.2 Договору (зі змінами від 16.09.2019) не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним через невиконання сторонами його умов, а укладення вказаного договору за відсутності відповідного дозволу в свою чергу суперечить ст.29 Закону України «Про професійну {професійно-технічну) освіту» та абз.5 п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №992 від 07.06.1999.

Висновки щодо невідповідності спірного договору вимогам ст.203 ЦК України підтверджується наступним.

Договір № 33 від 18.03.2019 за своєю суттю є договором оренди землі, з огляду на те, що основною ознакою даного договору є надання за плату земельної ділянки у володіння і користування на певний строк.

Згідно з ч.І ст. 92 Земельного Кодексу України (далі по тексту ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб`єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (п."а" ч.2 ст.92 ЗК України).

Традиційно право володіння розуміється як належність об`єкта певному суб`єкту, фактичне панування суб`єкта над об`єктом, право користування - як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об`єкта, а також створених за його допомогою благ.

Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб`єктно-об`єктним складом: об`єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або і комунальної власності, суб`єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені законом (ст. 92 ЗК України).

Відповідно, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою. При цьому земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності.

Відповідно до пункту 5.6 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата Україні щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 по справі № 1-17/2005 встановлено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Взявши на себе вказані вище права та обов`язки за спірним договором, Іванівський ПАЛ здійснив розпорядження вказаною земельною ділянкою, визначивши фактичну долю речі (майна) - земельної ділянки, площею 118,2 га, не маючи права на вчинення такого правочину.

Права землекористувачів визначені ст.95 ЗК України. Відповідно до ч.І ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме Іванівський ПАЛ, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування. Закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

Формулювання законодавця «право самостійно господарювати» підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи що таке господарювання має відбуватися самостійно.

Так, статтею 1 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, зі змінами чинними на час укладення спірного договору (далі - Закон № 161-XIV) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону № 161-XIV передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди, строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Тобто, при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, Що становить собою форму реалізації права користування земельною ділянкою, її корисними якостями, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.

З огляду на вказане, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Відповідно до п. 2.11 Договору (з урахуванням змін згідно додаткової угоди №134 від 16.09.2019) площа земельної ділянки, яку сторони зобов`язуються обробляти складає 118,2 га та перебуває у; постійному користуванні Іванівського ПАЛ, згідно Державного акту на право постійного користування Б № 036560 від 1988 року та державного акту ІІ-ХС № 001955 від 12.12.1995.

Таким чином, вказаними умовами оскаржуваного правочину сторонами фактично узгоджено таку істотну умову договору про оренду землі, як об`єкт оренди, у розумінні ст.15 Закону України «Про оренду землі».

З аналізу прав і обов`язків Іванівського ПАЛ, визначених п.п 2.1, 3,2 Договору останній забезпечує наявність площ для вирощування с/г культур по даному договору в кількості 118,2 га, має право отримувати від фермерського господарства грошові кошти за надання згоди останньому на обробіток земельної ділянки.

Відповідно до п. п. 2.2, 3.2 Договору ФОП Верещака Володимир Миколайович придбаває необхідний посівний матеріал, дизпаливо для посіву та збирання визначеної за договором кількості гектар землі, проводить посів, обробіток, збирання с/г культур, реалізовує вирощену продукцію, проводить обробку с/г земель, виділених для спільної діяльності технікою, здійснює оплату у серпні кожного року. Отже, саме ФОП Верещака Володимир Миколайович виконує усі необхідні дії для досягнення поставленої за Договором цілі, а отже здійснює використання земельної ділянки.

Також на підтвердження того, що між сторонами виникли саме орендні відносини свідчать п.2.2, 3,2 Договору, яким встановлено, що ФОП Верещака Володимир Миколайович після реалізації вирощеної продукції весь прибуток, отриманий від співпраці розподіляє пропорційно витратам сторін, оплату проводить у серпні кожного року. Таким чином, вказаними пунктами встановлено зобов`язання ФОП Верещаки і Володимира Миколайовича здійснити оплату за договором на користь Іванівського та строк виконання такого зобов`язання.

Факт сплати коштів ФОП Верещакою Володимиром Миколайовичем на рахунки Іванівського ПАЛ свідчать виписки по рахунку за 22.02.2019, 21.05.2019, 30.05.2019, 14.06.2019, 19.08.2019, 28.08.2019, 20.09.2019 та 05.12.2019.

Відповідно до п. 14.1.136 ст.1 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Частиною 1 статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

З аналізу вказаних положень чинного законодавства вбачається, що передбачена п. 3.2. Договору щорічна плата є за своєю природою орендною платою, оскільки визначена, як платіж, що отримує Іванівський ПАЛ від ФОП Верещаки Володимира Миколайовича фактично за користування земельною ділянкою.

Таким чином, вказаними умовами оскаржуваного правочину сторонами фактично узгоджено таку істотну умову договору про оренду землі, як орендна плата, у розумінні ст. 15 Закону України «Про оренду землі» оскільки отримання прибутку Іванівським ПАЛ буде здійснюватися за рахунок ФОП Верещаки Володимира Миколайовича.

За таких умов оспорюваний Договір є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам передбаченим Цивільним та Земельним кодексам України, Закону України «Про оренду землі», не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тЬму підлягає визнанню недійсним і зобов`язання за ним мають припинитись на майбутнє.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Аналогічна правова позиція у п. 3.11 постанови ВГСУ від 29.05.2013№ 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Відповідно до п.7.1 термін дії договору встановлюється з моменту підписання і діє до 31.12.2022.

Таким чином, дослідження умов договору про спільну діяльність дає підстави вважати, що основною його ознакою є платне володіння та користування ФОП Верещакою Володимиром Миколайовичем протягом певного строку земельною ділянкою.

ФОП Верещака Володимир Миколайович фактично самостійно користується та володіє, експлуатує земельну ділянку площею 118,2 га, що перебуває у постійному користуванні Іванівського ПАЛ, за рахунок власної техніки, інвентаря, робочої сили та сплачує за її експлуатацію та користування навчальному закладу. Вказана земельна ділянка використовується ФОП Верещакою Володимиром Миколайовичем для комерційної діяльності на умовах строковості та платності, що є елементом правовідносин оренди землі.

Договір оренди землі укладається саме для отримання; можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі і є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Висновки щодо невідповідності спірного договору вимогам ч.2 ст.203 ЦК України підтверджується наступним.

Відповідно до ч.І ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов; договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.ч.І, 3, 4 ст.148 Господарського кодексу України відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів. Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами. Природні ресурси можуть надаватися суб`єктам господарювання для використання або придбання ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.

Статтею 149 Господарського кодексу України передбачено що суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно зі статтями 150 та 151 Господарського кодексу України передбачено лише 2 випадки використання природних ресурсів суб`єктами господарювання, або на праві власності або на праві користування.:

Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Таким чином земля, як природний ресурс має особливий статус та її використання у господарській діяльності врегульовано в першу чергу нормами земельного законодавства.

Частиною 1 статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Згідно з ч. 1 ст. З Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також І прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. |

Чинним Земельним кодексом України передбачено, лише 6 правових підстав використання земельної ділянки; 1) власником; 2) на правах оренди; 3) на правах постійного користування; 4) на правах земельного сервітуту; 5) на емфітевзису (користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) та 6) на правах суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою для забудови).

Отже, чинне земельне законодавство не передбачає такої підстави, як договір про обробіток земельної ділянки, за яким надається право доступу сільгоспвиробнику до земельної ділянки.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і! в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч.І ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно з ч.4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу Права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Таким чином, земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.

Отже, сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки.

Аналізуючи зміст договору, вбачається, що Іванівський ПАЛ фактично передав ФОП Верещаці Володимиру Миколайовичу у платне користування земельну ділянку, при цьому не уклавши договору оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України та ЗУ «Про оренду землі».

Право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч.І ст.92 Земельного кодексу України).

Земельним кодексом України, а також іншими нормативно-правовими актами, не передбачено право постійного користувача землею, розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам в платне користування.

Відповідно до пункту 5.6 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата Україні щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 по справі №1-17/2005 встановлено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право постійному землекористувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Взявши на себе вказані вище права та обов`язки за спірним договором, Іванівський ПАЛ здійснив розпорядження вказаною земельною ділянкою, визначивши фактичну долю речі (майна) - земельної ділянки, площею 118,2 га, не маючи права на вчинення такого правочину.

За таких умов оспорюваний Договір є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам передбаченим Цивільним та Земельним кодексам України, Закону України «Про оренду землі», не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним і зобов`язання за ним мають припинитись на майбутнє.

В контексті раціонального використання земель, необхідно зазначити, що відповідне завдання нормативного регулювання земельних відносин не може бути досягнуто шляхом здійснення землекористування суб`єктом, здатним її раціонально використовувати, а не спеціальним суб`єктом, якому вона була надана. І так само відсутність ресурсів у спеціального суб`єкта землекористування не може компенсуватися внаслідок зміни суб`єкта землекористування без зміни титулу чи цільового використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, згідно із вимогами п.п.1, 4, 5 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.п.2, 10 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: визнання правочину недійсним.

Згідно з п. «в» ч.З ст.152 Земельного кодексу України одним із способів захисту прав на земельні ділянки є визнання угоди недійсною.

Отже, за спірним договором відбулось розпорядження земельною ділянкою неповноважним суб`єктом, спірний договір не відповідає вимогам законодавства, а саме - ст.ст. 92, 93,96 ЗК України, ст.ст.1130-1132 ЦК України, ст.29 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», Постанов Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 та № 992 від 07.06.1999 що свідчить про його недійсність на підставі ч.ч.І, 2, 5 ст.203, ст.215 ЦК України.

Відповідно до ч.І ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Визнання правочину недійсним пов`язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом. Тому належне вирішення цього питання має велике значення не тільки для учасників таких правовідносин, а й для третіх осіб.

Відповідно до ч.І, п.1 ч.З ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Зі спірного Договору вбачається, що всі послідовні дії, які починаються від укладення спірного Договору, а саме: виконання механічних; робіт на цій земельній ділянці, фінансування спільного обробітку, ведення бухгалтерського обліку, збору вирощеної продукції і її реалізації, свідчать про те, що земельна ділянка перебуває у користуванні ФОП Верещаки Володимира Миколайовича, який отримав цю ділянку без достатньої правової підстави, тому зобов`язаний її звільнити.

Статтею 131-1 Конституції України, закріплено, що в; Україні діє прокуратура, яка здійсню, зокрема представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 3акону).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обгрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ГПК України (ст. 53 ГПК України).

Системне тлумачення положень указаних норм дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Що стосується інтересів держави, які підлягають захисту.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян; (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли: відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави ( рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська протни Росії» ).

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 № З-рп/99 закріплено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Оскільки у даному випадку порушено детально регламентований державою порядок використання та розпорядження земельною ділянкою як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави, отже має місце порушення інтересу держави, який; захищається державою в особі уповноваженого органу - прокуратури.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора щодо захисту суспільно значущих інтересів там, де це справді потрібно. Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.

Таким чином, відповідно до вище указаних положень та рішення Конституційного Суду України, із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, відповідно до ст. 8 Конституції передбачено, що в Україні визнається і діє верховенство права. Держава виступає гарантом реалізації та впровадження на території країни прийнятих законів та інших нормативно-правових актів, тобто будь-які суспільно-правові відносини, які; виникають, мають реалізовуватися виключно в правовому полі, в межах визначених чинним законодавством.

Спірний договір, в свою чергу, не відповідає вимогам законодавства, а саме - ст.ст. 92, 93, 96 ЗК України, ст.ст.1130-1132 ЦК України, ст.29 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», Постанов Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 та № 992 від 07.06.1999 що свідчить про його недійсність на підставі ч.ч.1, 2, 5 ст.203, ст.215 ЦК України.

На захист економічних інтересів держави яким спричинено шкоду, внаслідок користування земельною ділянкою, яка згідно норм Конституції України є національним багатством, в порушення вимог чинного законодавства України. Крім того, зазначені порушення законодавства в сфері користування та розпорядження землями підривають основні принципи його існування, може призвести до незаконного відчуження земельної ділянки державної власності, чим спричиняється суттєва шкода державним інтересам та підриваються основи фінансово-економічної діяльності держави.

Відповідно до ч.І ст.14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного Суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що! прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур і набуття прав на землю так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може являти публічного інтересу оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

Законність набуття прав на землю та її раціональне використання становить посилений суспільний інтерес. Додержання законності при набутті прав користування земельними ділянками є невід`ємними складовими земельної реформи. Протидія незаконному заволодінню правами на землі державної та комунальної власності має важливе значення для економіки та безпеки держави.

Незаконна передача у користування спірної земельної ділянки порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства у конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004! категорично ствердив, що «Правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п.54 рішення).

Крім того, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.

Також, Іванівський ПАЛ набув земельну ділянку відповідно до п. «в» ч.З ст.22 ЗК України як навчальний заклад саме для забезпечення реалізації потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, оволодінні тому числі робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією у «Тракторист-машині ст».

Інтерес держави полягає у першу чергу в додержанні постійним землекористувачем вимог чинного законодавства під час реалізації своїх правомочностей щодо спірної земельної ділянки та утримання від вчинення ним дій щодо розпорядження земельною ділянкою, які він не уповноважений вчиняти.

Крім того, суспільний інтерес держави полягає у додержанні громадянами, юридичними особами незалежно від форм власності, державними органами та органами місцевого самоврядування встановленого нею порядку використання землі та вимог земельного законодавства.

Що стосується органу, який може здійснювати захист інтересів держави та нездійснення ним захисту інтересів держави.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 1 Земельного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Таким чином, будь-які порушення у цій сфері спричиняють шкоду інтересам держави і є підставою, за відсутності належного реагування з боку компетентного органу, для втручання органів прокуратури, у тому числі шляхом звернення із позовом до суду.

Звернення прокурора із цим позовом спрямовано на і відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності на час укладення договору 18.03.2020, яке проведене з; порушенням вимог чинного законодавства.

Спір у даній справі виник із правовідносин щодо розпорядження Іванівським ПАЛ земельною ділянкою державної власності шляхом укладення з ФОП Верещакою Володимиром Миколайовичем договору про; співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції, який за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність у формі простого товариства.

Відповідно до ч.2 ст.90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.ч.1,2 п.п. "а,б,в" ч.З ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною.

Відповідно до п.5 ч.І ст. З Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу.

Згідно з вимогами ч.4 ст.122 Земельного кодексу України і центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб. Таким органом у Херсонськійобласті є ГУ Держгеокадастру в Херсонській області, яке і наділено повноваженнями на реалізацію від імені держави правомочностей власника земель зазначеної категорії.

Статтею 187 ЗК України визначено, що контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, | установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до вимог ст.188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Закон України «Про державний контроль за використанням і та охороною земель» від 19.06.2013 № 963-IV (далі - Закон № 963-IV) визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

Стаття 5 Закону Закон № 963-IV визначає, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Водночас, компетентним органом у даних правовідносинах - ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, як власником (розпорядником) спірної земельної ділянки та контролюючим органом, з моменту укладення спірного правочину, тобто з 18.03.2019 не вжито будь-яких заходів, спрямованих на захист інтересів держави, припинення порушення вимог: земельного законодавства з боку навчального закладу і фізичної особи - підприємця та протиправного використання земель держаної власності.

Власником та розпорядником спірної земельної ділянки переданої навчальному закладу є держава в особі ГУ Держгеокадастру у Херсонській області.

Враховуючи вищевказане, дана позовна заява заявлена в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Крім того, прокурор звертається до суду із позовом в інтересах держави в особі Іванівського ПАЛ, виходячи із того, що даний суб`єкт, відповідно до ст.ст. 22, 92, 95 ЗК України набув у встановленому порядку право постійного користування земельною ділянкою, є землекористувачем, а отже наділений правом самостійного господарювання на землі, яке було порушено спірним договором. Іванівський ПАЛ, як землекористувач, який наділений земельним законодавством повним об`ємом прав і обов`язків, пов`язаних із використання вказаної земельної ділянки та відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України має право вимагати усунення будь-яких порушень.

Що стосується виключного випадку в якому прокурор може здійснювати захист інтересів держави.

Дана позовна заява пред`явлена як захід прокурорського реагування в інтересах ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, Іванівського ПАЛ з підстав того, що уповноважені органи, не здійснюють належний захист законних інтересів держави у цій сфері, що призвело до їх порушення.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, (але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежної У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Окрім того, у рішенні Великої палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначено, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Тобто, виходячи із повноважень уповноважених органів можна дійти висновку чи здійснюють дані органи захист інтересів держави з досліджуваних питань, засобами, наданими їм законодавством.

З огляду на викладене, заступник керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області, виконуючи надані законом функції, звертається до суду з даним господарським позовом про визнання недійсним договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції № 33 від 18.03.2019 та повернення земельної ділянки державної форми власності та реалізує покладені від імені держави повноваження по захисту державних інтересів відповідно до ст.53 ГПК України. |

Згідно з листами ГУ Держгеокадастру у Херсонській області №10-21-0.61-4323/2-19 від 23.08.2019, №10-21-0.61-3793/2-20 від 23.06.2020 та №10-21-0.61-6269/2-20 від 23.10.2020 позовні заяви про звільнення земельної ділянки і визнання недійсним договорів про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції, укладеними Іванівським ПАЛ, в тому числі договору №33 від 18.03.2019 управлінням до Господарського суду не спрямовувалися, заходи реагування щодо визнання недійсними таких договорів не вживалися.

Тоді як, в запитах прокурора від 06.08.2019 від 02.0612020 та від 01.10.2020 вказано, що за результатами вивчення вказаної угоди встановлено невідповідність його умов ст.ст.92, 93, 96 Земельного Кодексу України, ст.ст.1130-1132 Цивільного Кодексу України, ст.29 Закону України «Про професійно-технічну освіту», №992 від 07.06.1999, що є підставою для визнання її недійсною.

Зазначене формулювання у відповіді на лист прокуратури безумовно та беззаперечно вказує на усвідомлену пасивну поведінку органу, який уповноважений державою на здійснення охорони земель, свідчить про нездійснення ним захисту інтересів держави та є підставою для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі ГУ Держґеокадастру у Херсонській області.

Крім того, спірним правочином порушено інтереси законного землекористувача - Іванівського ПАЛ, який з моменту укладення оспорюваного договору та до часу звернення прокурора з позовом, не вжито належних заходів до усунення зазначених порушень, призводить до порушення економічних інтересів держави, необхідність захисту яких відповідно до положеньст.131-1 Конституції України покладено на прокуратуру,

Вказані обставини обумовлюють необхідність звернення Каховської місцевої прокуратури Херсонської області з даним позовом на цідставі ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.53 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи, що спірним договором порушено економічні: та суспільні інтереси держави, захист яких можливий лише в судовому порядку, а уповноважені органи не вжили заходів щодо захисту цих інтересів у прокурора наявні підстави для звернення до суду за їх захистом.

Виключність у даному випадку, чому саме прокурор звертається до суду обґрунтовується тим, що зазначені суб`єкти владних повноважень з моменту укладення спірного договору та до часу звернення прокурора з позовом, не дивлячись на те, що прокурором інформовано про порушення та застосування заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позову з указаних питань, не вжито належних заходів до усунення зазначених порушень, що призводить до порушення економічних, суспільних інтересів держави, необхідність захисту яких відповідно до положень ст.131-1 Конституції України покладено на прокуратуру.

Разом з тим, Головним управлінням Держгеокадвастру у Херсонськоій області не вживалися заходи цивільно-правового реагування щодо визнання недійсним договору, відповідно до вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.53 Господарського процесуального кодексу України наявні правові підстави для звернення прокурора до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

Сам факт незвернення до суду уповноважених органів з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган державної влади неналежно виконує свої повноваження щодо оскарження спірного договору та повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Дана позиція узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду № 903/129/18 від 15.10.2019, № 587/430/16-ц від 26.06.2019, а також у постановах Верховного Суду № 904/8549/17 від 23.10.2019.

Отже, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор у даному випадку виконує субсидіарну роль, оскільки ГУ Держгеокадастру у Херсонській області та Іванівськиим ПАЛ всупереч вимог закону не здійснено захисту таких інтересів.

Таким чином, позов подається заступником керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області, який має статус прокурора та право на звернення з позовною заявою відповідно до ст.ст.15,24 Закону України «Про прокуратуру», п.З Прикінцевих і перехідних положень закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Каховською місцевою прокуратурою Херсонської області, відповідно до ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, про намір звернутися до Господарського суду Херсонської області з вказаним позовом в інтересах держави.

Судом враховується, що обидва відповідача подали клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, відповідно до якого господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідачі повідомили суд, що 18.01.2021р. , тобто після відкриття провадження у справі № 923/2/21, між ФОП Верещака В.М. та Іванівським професійним аграрним ліцеєм була укладена Угода про розірвання Договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019 р. № 33. На виконання даної угоди сторони склали Акт звільнення земельної ділянки від 18.01.2021 р. за я ким ФОП Верещака В.М. звільнив займану земельну ділянку державної форми власності площею 118,2 га на користь Іванівського професійного аграрного ліцею.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом статей 599, 604 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином або за домовленістю сторін.

У статтях 651, 653 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості

про зміну розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони нї мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто при настанні конкретних юридичних фактів, в тому числі за наявності волі сторін, зобов`язання припиняє своє існування та означає, що учасники такого зобов`язання втратили свої права та обов`язки за зобов`язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов`язку його виконувати.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Таким чином, відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального і правовідношення між сторонами, а припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

У даній справі позовні вимоги прокурора зводяться до визнання недійсним договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019р. № 33 та повернення земельної ділянки, який між сторонами розірвано, а з наданих доказів вбачається, що майно повернуто, тому жодних «врегульованих питань між сторонами договору не існує, як і не існує будь-який інтерес чи правовідносин з третіми особами з приводу укладення, виконання та припинення цього договору, тобто зобов`язання за спірним договором є припиненими.

Прокурор подав заперечення щодо клопотань відповідачів про припинення провадження у справі у зв"язку з тим, що відповідачами Іванівський професійний аграрний ліцей та ФОП Верещака В.М. 18.01.2021 укладено додаткову угоду № 1 про розірвання договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019 № 33. Крім того, звільнено земельну ділянку, що підтверджується відповідним актом від 18.01.2021.

Прокурор погоджується, що провадження у справі № 923/2/21 лише за позовною вимогою про звільнення земельної ділянки ФОП Верещака В.М. на користь Іванівського професійного аграрного ліцею підлягає закриттю відповідно до п.2 ч.І ст. 231 ГПК України.

Провадження у справі № 923/2/21 за позовною вимогою про визнання недійсним договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019 № 33 не підлягає закриттю відповідно до п. 2 ч. ст. 231 ГПК України з огляду на наступне.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Предмет позову це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Предметом позовної заяви є вимога про визнання недійсним договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019 № 33 у зв`язку з порушенням норм Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» під час його укладення.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.І ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину с недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Ч. ч. 1, 2 ст. 202 Господарського кодексу України передбачено як окремі підстави припинення господарського зобов`язання серед інших припинення зобов`язання за згодою сторін або у разі визнання недійсним за рішенням суду, при цьому момент з якого припиняються зобов`язання та наслідки для сторін є різними. Отже припинення зобов`язання внаслідок додаткової угоди з моменту її укладення не свідчить про відсутність спору за позовною вимогою про визнання договору недійсним.

Момент недійсності правочину врегульовано статтею 236 Цивільного кодексу України та передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Враховуючи, що спірний договір почав діяти з моменту підписання -18.03.2019 та передбачав обов`язки, які виконувались сторонами упродовж майже 2 років, а не містив обов`язків лише на майбутнє, тому до спірних правовідносин не застосовується ч.2 ст. 236 ЦК України.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди у разі його недійсності хоча унеможливлює проведення між сторонами двосторонньої реституції, проте підлягають застосуванню особливості чітко визначені законодавцем для такого випадку ч.І ст. 216 ЦК України.

Стаття 216 Цивільного кодексу України визначає правові наслідки недійсності правочину, а тому положення вказаної статті не можуть застосовуватись до підстав визнання правочину недійсним, що визначені ст. 215 ЦК України.

У справах про визнання правочинів (договорів) недійсними предметом спору є саме дійсність (чи недійсність) договору - тобто відповідність його умов вимогам чинного на момент укладення цього договору законодавства. Наслідком такої невідповідності є прийняття судом рішення при визнання договору недійсним, тобто про його анулювання як юридичного факту, який мав наслідком виникнення зобов`язання.

У випадку припинення договору з підстав, не пов`язаних з його недійсністю (наприклад, належним виконанням чи розірванням за згодою сторін) припиняються зобов`язання за даним договором.

Частиною 2 ст. 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Але це не має наслідком припинення чи будь-яке інше розв`язання спору в частині відповідності умов договору як юридичного факту вимогам законодавства на момент його укладення, за вирішенням якого звертається позивач у даній справі.

За таких обставин, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з висновком про застосування норм права Великої Палати Верховного Суду Верховний Суд у постанові № 905/1227/17 від 27.11.2018 відповідно до положень цивільного та господарського законодавства розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 208 ГК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, законодавцем передбачено виключення із загального правила щодо застосування двосторонньої реституції, які повинні застосовуватись коли одержане полягає у користуванні майном.

Твердження відповідача- 2 про недоцільність у даній справі відступати від правової позиції викладеної у постанові верховного Суду України від 23.12.2015 у справі № 918/144/15 є необгрунтованим, оскільки від цього висновку відступила Велика Палата Верховного суду у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Згідно з висновком про застосування норм права Великої Палати Верховного Суду Верховний Суд у постанові № 905/1227/17 від 27.11.2018 відповідно до положень цивільного та господарського законодавства розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Враховуючи норми чинного законодавства та висновок про застосування права Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові № 905/1227/17 від 27.11.2018 суд задовольняє клопотання відповідачів в частині закриття провадження у справі № 923/2/21 за позовною вимогою про звільнення земельної ділянки ФОП Верещака В.М. на користь Іванівського професійного аграрного ліцею.

Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019 № 33, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного суду, викладені у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Згідно зі статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За таких обставин, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення). Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Відповідно до положень цивільного та господарського законодавства розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Згідно з частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що суд задовольняє лише позовну вимогу про визнання недійсним договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції № 33, укладеного 18.03.2019 між Іванівським професійним аграрним ліцеєм та фізичною особою - підприємцем Верещакою Володимиром Миколайовичем, а в частині позовної вимоги про покладення обов"язку на фізичну особу - підприємця Верещаку Володимира Миколайовича звільнити та передати Іванівському професійному аграрному ліцею займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 118,2 га вартістю 6 279 400,00 грн, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером: 6522955100:02:001:0425 провадження закриває, то судові витрати за подання позовної заяви підлягають такому розподілу :

- підлягає до стягнення з відповідачів на користь Прокуратури Херсонської області судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2102 грн. у рівних частках (по 1 051,00 грн.), що складає половину суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви .

Також суд вирішує повернути Херсонській обласній прокуратурі з Державного бюджету України 2102 грн. сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 2281 від 24.12.2020р. щодо позовної вимоги, провадження по якій закрито.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1.Визнати недійсним договір про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції № 33 укладений 18.03.2019 між Іванівським професійним аграрним ліцеєм та фізичною особою - підприємцем Верещакою Володимиром Миколайовичем.

2. Стосовно позовної вимоги про покладення обов"язку на фізичну особу - підприємця Верещаку Володимира Миколайовича звільнити та передати Іванівському професійному аграрному ліцею займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 118,2 га вартістю 6 279 400,00 грн, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером: 6522955100:02:001:0425 - провадження закрити.

3. Повернути Херсонській обласній прокуратурі з Державного бюджету України 2102 грн. сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 2281 від 24.12.2020р., оригінал якого знаходиться у матеріалах справи № 923/2/21.

4. Стягнути з фізичної особи - підприємця Верещаки Володимира Миколайовича (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Херсонської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 04851120, р/р № UA 568201720343100001000002291 банк - Державна казначейська служба України у м. Києві, МФО 820172) судові витрати у розмірі 1051,00 грн.

5. Стягнути з Іванівського професійного аграрного ліцею (ЄДРПОУ 02548274) на користь Херсонської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 04851120, р/р № UA 568201720343100001000002291 банк - Державна казначейська служба України у м. Києві, МФО 820172) судові витрати у розмірі 1051,00 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, встановлені ст.ст.256-259 ГПК України до Південно-Західного апеляційного господарського суду. Повний текст рішення підписано суддею 05.03.2021р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна