Справа № 307/2166/20
П О С Т А Н О В А
Іменем України
18 січня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Готри Т.Ю., Собослоя Г.Г.
з участю секретаря судового засідання: Міца О.-Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Очиченко Олена Григорівна, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області, ухвалене 07 серпня 2020 року, головуючим суддею Чопик В.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , де заінтересованою особою є ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,
встановив:
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася у суд із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
Заяву обґрунтовувала тим, що з 20квітня 2006року воната ОСОБА_2 проживали разомоднією сім`єю. Під час спільного проживання вони будували житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Під час спільного проживання з ОСОБА_2 , останній постійно підіймав на неї руки, висловлювався нецензурною лайкою, завдавав їй тілесних ушкоджень, внаслідок чого вона декілька разів викликала поліцію, що фіксувала вказані обставини. Постійні побиття з боку ОСОБА_2 стали підставою розриву їх відносин, про що свідчить рішення Тячівського районного суду від 28.03.2019 року. Проте він все рівно не залишає її у спокої, переслідує, ходить за нею на роботу, пише їй смс-повідомлення, в яких містяться погрози. На жаль надати роздруківку з телефону не має можливості, так як кривдник розбив його і не віддає про що свідчать матеріали довідки про результати проведення перевірки ЖЄО №4262 від 03.07.2020 року. ОСОБА_2 також притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП. Ця подія також не зупинила протиправні дії кривдника щодо неї та їх дітей. Він продовжує погрожувати, виражатися нецензурними словами в наслідок чого завдає психологічної травми їй та дітям, через що вона змушена була покинути власний дім і винаймати інше житло. Коли вона у власних потребах зайшла до будинку кривдник наніс їй тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості та легкі тілесні ушкодження про що стверджується висновками експерта за №№ 204, 211 та повідомленням про підозру від 21.07.2020 року та від 23.07.2020 року. Зазначене вказує на те, що вона являється особою, яка зазнає домашнього насильства.
Щоб забезпечити дієвий та ефективний спосіб захисту від повторного вчинення домашнього насильства щодо неї та її неповнолітніх дітей, а саме : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посилаючись на ст. 350-2 ЦПК України та п.п. 3,6,7,8, ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , на строк до шести місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме:
- заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 до вирішення спору про розподіл майна;
- заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто та/або через третіх осіб;
- заборонити наближатися на визначену відстань до 2-х кілометрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалої особи;
- заборонити особисто та/або через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
- надати постраждалій особі від домашнього насильства ОСОБА_1 та дочкам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 компенсації на витрати консультацій юридичних, та на оренду житла, яке вони винаймають з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання та їх дітей, у порядку, передбаченому законодавством.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 7 серпня 2020 року заяву задоволено частково.
Заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Заборонено ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 , відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Очиченко О.Г., оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про повне задоволення її вимог. В обґрунтування скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відсутність доказів щодо фізичного та психологічного насильства зі сторони ОСОБА_2 щодо неї та їх неповнолітніх дітей. Оскільки відсутні докази внесення до Єдиного державного реєстру випадків вчинення домашнього насильства кривдником, а звернення заявницею в поліцію, без прийняття рішення не підтверджує такі факти. Однак, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис не є заходом покарання особи, а є лише тимчасовим заходом, що направлений на попередження вчинення насильства саме до прийняття стосовно кривдника рішення у адміністративних та кримінальних провадженнях. ОСОБА_1 неодноразово зверталася до органів поліції про факти насильства в сім`ї, нанесення колишнім чоловіком їй побоїв, пошкодження її майна, вчинення психологічного насильства щодо її неповнолітніх дітей про що свідчать заяви до поліції та рішення суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП. Однак як правоохоронні органи так і суд вважають, що відсутні докази домашнього насильства. Зазначає, що відсутність доказу внесення до Єдиного державного реєстру випадків вчення домашнього насильства ОСОБА_2 стосовно неї та неповнолітніх дітей не може бути підставою відмови у застосуванні обмежувального припису, зокрема заборони перебувати в місці спільного проживання, так як всі докази, які підтверджують вчинення кривдником щодо неї та їх дітей насильства, нею були додані до суду першої інстанції. Суд також не взяв до уваги того, що належне ОСОБА_2 майно є спільною сумісною власністю, відносно такого майна існує спір, а тому вона та діти мають право проживати та користуватися будинком. Також зазначає, що в неї відсутнє будь-яке майно, у зв`язку з чим вона змушена знімати житло, діти проживають в тітки. Відмовляючи їй у задоволенні заяви про застосування обмежувального припису в повному обсязі, суд фактично позбавив її та дітей проживати разом в своєму будинку, чим грубо порушуються права дітей.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що після розірвання шлюбу, в березні 2019 року ОСОБА_1 виїхала з будинку в якому вони проживали добровільно та проживала в орендованій квартирі. Вони перестали спілкуватися проте він піклувався про їх спільних дітей та забезпечував їх матеріально. У травні 2020 року ОСОБА_1 повернулася до належного йому будинку, мотивуючи це тим, що має таке ж право користуватися будинком як і він. Вказує, що саме ОСОБА_1 розпочинала конфлікти та провокувала його на вчинення щодо неї неправомірних дій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів, вважає що така підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
А згідно приписів ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з того, що після розірвання шлюбу між сторонами доказів чинення фізичного та психологічного насильства зі сторони ОСОБА_2 по відношенню до заявниці та їх неповнолітніх дітей матеріали справи не містять. Та відсутні докази внесення до Єдиного державного реєстру випадків вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 стосовно колишньої дружини ОСОБА_1 та їх неповнолітніх дітей. А звернення в поліцію ОСОБА_1 без прийняття рішення по таким зверненням не підтверджують домашнього насильства.
З таким висновком суду першої інстанції не може погодитись у цілому апеляційний суд з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та зацікавлена особа ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.04.2006 року, від якого у них народилося двоє дітей, доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення Тячівського районного суду від 28 березня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано, а.с. 13.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок в АДРЕСА_1 , а.с. 63.
Із роздруківки звернень до Тячівського РВ ГУНП в Закарпатській області вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до райвідділу поліції з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 , а.с. 38.
Відповідно до постанови Тячівського районного суду від 18.03.2019 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ознаками ч.1 ст.173 КУпАП за вчинення домашнього насильства, а.с. 37.
21.07.2020 ОСОБА_2 пред`явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбачено ч.1 ст.122 КК України відносно ОСОБА_1 , що полягає у здійсненні перелому 6, 7 ребер з права, а також синців грудної клітини справа, правого стегна та обох гомілок, що відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, а.с. 21-23.
Висновком експерта Тячівського відділення судмедекспертизи за № 211 від 26.06.2020 року встановлено у освідчуваної ОСОБА_1 , 1977 р.н. наявні21 тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому 6, 7 ребер з права, а також синців грудної клітки справа, правого стегна та обох гомілок. Дані тілесні ушкодження могли виникнути по ударному механізму від локальної дії тупих твердих з обмеженими контактуючими поверхнями предметів, якими могли бути рука, стиснута в кулак та взута нога. Закритий перелом 6, 7 ребер з права відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, так-як викликають розлад здоров`я більше 21-го дня. А синці грудної клітки справа, правого стегна та обох гомілок відноситься до легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я, чи незначну стійку втрату працездатності, а.с. 24-26.
23.07.2020 року ОСОБА_2 пред`явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбачено ч.1 ст.125 КК України відносно ОСОБА_1 , що полягає в умисному нанесенні двох ударів кулаком правої руки по тілу, а саме в праве плече та передпліччя, внаслідок чого спричинив потерпілій легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я, а.с. 16-18.
Висновком експерта Тячівського відділення судмедекспертизи за № 204 від 22.06.2020 року встановлено у освідчуваної ОСОБА_1 , 1977 р.н. наявні тілесні ушкодження у вигляді синців правого плеча та правого передпліччя. Дані тілесні ушкодження могли виникнути по ударному механізму від дії тупого твердого з обмеженою контактуючою поверхнею предмету, яким могла бути рука, стиснута в кулак. Зазначені тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я, чи незначну стійку втрату працездатності, а.с. 19-20.
Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" ( надалі - Закон N2229-VIII) визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів - осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до змісту пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону N2229-VIII, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;
економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;
психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Як слідує з п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону N2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону N2229-VIII обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону N2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону N2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
З матеріалів справи вбачається, що після розірвання судом між сторонами шлюбу 28.03.2019 року, останні продовжували проживати в будинку АДРЕСА_1 . Хоч реєстрація власності зазначеного житлового будинку і вчинена на ОСОБА_2 згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Але зважуючи на те, що будівництво даного житлового будинку було здійснено за час перебування сторін у шлюбі з 20.04.2006 року то відповідно до приписів ст. 60 СК України зазначене нерухоме майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Однак, ОСОБА_1 разом з дітьми не можуть безперешкодно користуватись житловим будинком, через наявність домашнього насильства, що полягає у створенні умов, які унеможливлюють користуватися житлом.
В той же час, посилання суду першої інстанції на відсутність доказів внесення до Єдиного державного реєстру випадків вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 не є свідченням спростування факту заподіяння тілесних ушкоджень, які до того ж було заподіяно після розірвання шлюбу. Невнесення таких випадків домашнього насильства до Єдиного державного реєстру з незалежних від ОСОБА_1 причин не може слугувати підставою для відмови у застосуванні обмежувального припису стосовно спільного проживання в житловому будинку.
ОСОБА_1 пояснила колегії суддів, що у листопаді 2020 року після ухвалення рішення суду також зазнала фізичного насильства з боку ОСОБА_2 , отримавши при цьому легкі тілесні ушкодження.
Зазначені факти у сукупності вказують на наявність реальних ризиків домашнього насильства у відносинах між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як колишнього подружжя. Які мають триваючий (систематичний) характер, призводять до настання важких наслідків для постраждалої особи, що принижує її людську гідність. За не вжиття заходів реагування (примусу) до кривдника, в останнього може скластись відчуття вседозволеності (безкарності), що вірогідно може призвести до настання тяжких або особливо тяжких наслідків вчинення домашнього насильства, а також смерті постраждалої особи.
Враховуючи положення Закону N2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні вимог про заборону ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) за адресою АДРЕСА_1 до вирішення спору про розподіл майна та заборони наближатися на визначену відстань до 2-х кілометрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалої особи, суд першої інстанції не врахував у повній мірі, що невжиття таких попереджувальних дій з великою вірогідністю може призвести до настання негативних наслідків для постраждалої особи.
Водночас, колегія суддів вказує на те, що проживання (перебування) сторін в житловому будинку АДРЕСА_1 разом з дітьми можливе за дотримання ОСОБА_2 правил спільного проживання з певними обмеженнями щодо наближення сторін однієї до іншої на відстань не менше ніж до 10-ть метрів. А стосовно наближення ОСОБА_2 до місця перебування, навчання, роботи чи інших місць частого відвідування ОСОБА_1 то така заборона повинна діяти на відстані до 50-ть метрів.
Таким чином на думку колегії суддів, зазначені вимоги заявниці підлягають частковому задоволенню у вищезазначеному варіанті.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про надання постраждалій особі від домашнього насильства та дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 компенсації на покриття витрат з винаймання житла, та періодичних витрат на їх утримання. То з цього приводу матеріали справи не містять доказів здійснених ОСОБА_1 витрат на оренду житла (якого, в кого, на який період, яка оплата здійснена), які б підлягали компенсації з боку ОСОБА_2 . Стосовно питання утримання дітей, також відсутні відповідні докази на підтвердження понесених ОСОБА_1 вартісних витрат на їх утримання. А тому, зазначена вимога є передчасною та не може бути задоволена, так-як висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях з цього приводу.
За правилами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Розглядаючи даний спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі всебічно і повно дослідив та оцінив наявні у справі докази не дивлячись на те, що правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Що по суті призвело до безпідставної повної відмови від вимог, зміст яких викладено вище.
За цих обставин, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції в частині відхилених вимог, а тому, дана скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню в частині відмовлених позовних вимог.
У зв`язку із частковим задоволенням позову, судові витрати позивача у вигляді витрат на правничу допомогу адвоката, відповідно до статей 137, 141 ЦПК України, підлягають компенсації за рахунок ОСОБА_2 .
Меморіальним ордером№ 2PL502378від 05.09.2020року доводитьсяфакт сплатигонорару адвокатуОчиченко О.Г.,заявницею урозмірі 2500,00грн.на підставіДоговору №АО-040920від 04.09.2020року,а.с.114-117,118.
Враховуючи наведене та керуючись положеннями статей 141, 368, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
п о с т а н о в и в :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Очиченко Олена Григорівна, задовольнити частково.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 7 серпня 2020 року скасувати частково в частині відмовлених позовних вимог.
Заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 наближатися до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 що за адресою АДРЕСА_1 на відстань до 50-ть метрів по місцю перебування, навчання, роботи, інших місць частого відвідування та до 10-ть метрів у місці проживання постраждалої особи.
У задоволенні решти вимоги, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2500,00 грн., понесених на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний тексту постанови суду складено 25 січня 2021 року.
Головуючий : ______________________
Судді : ______________________
______________________
