02.03.21

22-ц/812/469/21

Провадження №22-ц/812/469/21Суддя суду першої інстанції Черенкова Н.П.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

02 березня 2021 року м. Миколаїв Справа № 490/5367/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,

за участю: представника стягувача - Гофман О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2021 року, постановлену суддею Черенковою Н.П., в приміщенні цього ж суду, о 12 год. 12 хв., повний текст якої складений 14 січня 2021 року, за заявою ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору,

В С Т А Н О В И В:

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2009 року позов Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України», Банк) до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості по кредитному договору задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість по кредитному договору в розмірі 361939 грн 57 коп. та судові витрати у розмірі 1730 грн, а всього 363669 грн 57 коп.

Виконавчий документ, виданий Центральним судом міста Миколаєва 20 липня 2009 року, на виконання зазначеного рішення перебуває на примусовому виконанні Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

26 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про розстрочення виконання зазначеного рішення суду, де просив визначити, що виконання виконавчого листа № 2-4-4280/2009 у виконавчому провадженні № 51725561, яке перебуває на виконанні державного виконавця Добоні К.Ю. Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Центрального ВДВС), має провадитися шляхом внесення боржником ОСОБА_1 на відповідний рахунок виконавчої служби грошових коштів у розмірі 10000 грн. кожного календарного місяця, в період з 20 по останній календарний день кожного місяця.

Доводи заяви мотивовано тим, що заявник є суб`єктом господарської діяльності та має статус фізичної особи-підприємця. Накладення державним виконавцем арешту на майно та рахунки призвело до неможливості продовження господарської діяльності та її повної паралізації, а відтак і виконання рішення суду.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2021 року заяву ОСОБА_1 про відстрочення виконання судового рішення залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні заяви, місцевий суд виходив із того, що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами, а враховуючи значний час з моменту ухвалення рішення (більше ніж 10 років тому), процес інфляції, подана заява задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись із ухвалою, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , оскаржив її шляхом подання апеляційної скарги, де посилаючись на її необґрунтованість та порушення норм процесуального права при вирішенні заявленого питання, просив про її скасування та вирішення питання щодо розстрочки судового рішення.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом не було витребувано матеріали виконавчого провадження, не було спрямовано копії заяви ОСОБА_1 до стягувача та державного виконавця. Більш того, суд навіть не залучив вказаних осіб до участі у розгляді справи, не повідомив їх про розгляд справи.

Суд розглянув заяву виключно формально, нехтуючи обов`язками щодо повного та об`єктивного розгляду. Так судом була розглянута заява про відстрочення виконання судового рішення, хоча заявником для розгляду в суді була направлена заява про розстрочення виконання судового рішення. Це різні за змістом заяви, із різними вимогами, з різними варіантами зміни встановленого законом порядку виконання, проте суд навіть не визначив правову природу прохання заявника до суду.

Звернення ОСОБА_1 до суду було обумовлено об`єктивною необхідністю виконання рішення суду, наявністю підстав для розстрочення виконання, намагання заявника виконати рішення суду. Однак суд наголосив під час засідання, і це є на технічному запису ходу засідання, що заявник може й не виконувати рішення суду.

У відзиві на апеляційну скаргу представник стягувача АТ «Ощадбанк» доводи апеляційної скарги не визнала, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Доводи відзиву обґрунтовано тим, що відповідно до приписів абзацу 2 частини 2 статті 183 ЦПК України, до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Отже обов`язок надсилання заяви про розстрочку виконання судового рішення покладається саме на заявника, а недотримання цих приписів є підставою для її повернення заявнику судом без розгляду (частина 4 статті 183 ЦПК України). Натомість суд першої інстанції, уникаючи надмірного формалізму, сприяв заявнику в реалізації права на судовий розгляд, надав строк на усунення недоліків заяви, прийняв заяву до розгляду та надіслав на адресу стягувача повідомлення про виклик в судове засідання. Отже, твердження скаржника про неналежну підготовку до розгляду справи є безпідставними.

Відповідно до частини 1 статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Між тим, як вбачається із матеріалів справи, відповідного письмового клопотання ОСОБА_1 заявлено не було.

Відповідно до частини 2 статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В тексті заяви про розстрочку виконання судового рішення відсутні посилання на будь-які письмові докази на підтвердження заявлених вимог, не зазначено які саме обставини можуть підтвердити матеріали виконавчого провадження та яке вони матимуть значення для правильного вирішення справи. До того ж до заяви надано копії окремих матеріалів виконавчого провадження.

Стягувач наголошував на тому, що у даному випадку заявник намагався перекласти на суд доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, тоді як обов`язок надання доказів покладається саме на заявника.

Крім того, накладення арешту на кошти, що надійшли на рахунок боржника від здійснення підприємницької діяльності не є виключною підставою, в розумінні частини 3 статті 435 ЦПК України для розстрочення виконання рішення суду.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (частина 1 статті 41 ГК України). Таким чином, наведені боржником підстави для розстрочки виконання судового рішення, зокрема, тяжке фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для відстрочки виконання судового рішення.

Відповідачем не доведено суду виняткових обставин, що можуть бути підставами для розстрочки виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення суду, а також не надано доказів можливості фактичного виконання рішення у даній справі відповідно до запропонованого ним графіку розстрочки у випадку задоволення судом клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду.

З огляду на викладене, також враховуючи відсутність згоди позивача на надання відповідачу розстрочки виконання рішення та відсутність доказів на підтвердження надзвичайних (виключних) обставин, правові підстави для задоволення заяви про відстрочку виконання рішення суду відсутні.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції неправильно зазначив предмет спору заслуговує на увагу, проте, АТ «Ощадбанк» вважає, що не може бути скасовано правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Центральний ВДВС правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника стягувача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2009 року задоволено позовні вимоги ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість по кредитному договору в розмірі 361939 грн 57 коп. та судові витрати у розмірі 1730 грн, а всього 363669 грн 57 коп. Вказане судове рішення набрало законної сили 20 липня 2009 року та того ж дня Центральним районним судом м. Миколаєва було видано виконавчий лист № 2-4-4280/2009р.

Зі змісту вказаного виконавчого листа видно, що 23 листопада 2012 року на підставі пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» стягнуто 172090 грн та 22385 грн 21 коп; 21 грудня 2015 року утримано борг у розмірі 218 грн 31 коп.

24 лютого 2016 року заступником начальника Кривоозерського районного управління юстиції - начальником відділу державної виконавчої служби Парсенюк К.Г. розглянуто постанову про закінчення виконавчого провадження державного виконавця Центрального ВДВС ММУЮ Лотоцької А.Ф., винесену при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-4-4280/09, виданого 20 липня 2009 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованості по кредитному договору в розмірі 361939 грн 57 коп. (залишок нестягнутого боргу - 183 270 грн 17 коп.) та судових витрат у розмірі 1730 грн. та за результатами цього розгляду того ж дня винесена постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».

20 липня 2016 року старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Лотоцькою А.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-4-4280/2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» боргу у розмірі 185218 грн 48 коп.

Отже, на теперішній час на виконанні в Центральному ВДВС перебуває виконавче провадження ВП № 51725561 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-4-4280/2009р., виданого 20 липня 2009 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» боргу в сумі 185218 грн 48 коп.

В рамках цього провадження 14 вересня 2016 року державним виконавцем накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_1 , та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належне боржнику ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_1 лише в межах суми боргу.

Того ж дня винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 18521 грн 85 коп. та 28 вересня 2016 року постанову про звернення стягнення на доходи боржника, згідно з якою в тому числі постановлено: 1. Звернути стягнення на доходи ОСОБА_1 .

2. Проводити щомісячне утримання з усіх видів заробітку (доходу), що належить до виплати боржнику, після відрахування податків проводити утримання у розмірі 20% до погашення боргу:

- в першу чергу компенсувати витрати на проведення виконавчих дій в розмірі 100 грн;

- далі проводити утримання пропорційно на погашення виконавчого збору у розмірі 18521 грн 85 коп. та 185218 грн 48 коп. на погашення за виконавчими документами.

13 грудня 2016 року винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника ОСОБА_1

28 січня 2020 року винесено постанову про арешт коштів боржника, а саме на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах.

Статтею 435ЦПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно зчастино 1статті33Закону України«Про виконавчепровадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що при вирішенні заяви державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими судом, з певним інтервалом у часі.

Відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи.

Призвернення іззаявою ОСОБА_1 ,який єборжником,тобто стороноюу виконавчомупровадження,просив розстрочити виконаннясудового рішення,ухваленого 12червня 2009року,за якимчастина неповернутогостягувачу ПАТ «Ощадбанк»,боргу закредитним договоромстановить 185218 грн 48 коп. При цьому заявник зазначив, що може сплачувати заборгованість частинами по 10000 грн кожного календарного місяця в період з 20 по останній календарний день кожного місяця.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу. В межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до змісту мотивувальної та резолютивної частини оскарженої ухвали, суд першої інстанції розглянув заяву ОСОБА_1 щодо питання можливості відстрочки виконання судового рішення. Між тим такі вимоги в заяві ОСОБА_1 взагалі не ставилися перед судом. Отже суд першої інстанції розглянув вимоги заявника, які в загалі не ставилися заявником в його звернення до суду. З огляду на зазначене суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та ухвалення нового судового рішення по суті вирішення заяви про розстрочку виконання судового рішення.

Вирішуючи питання розстрочки виконання судового рішення апеляційний суд враховує, що підставою для розстрочки можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення.

Наявність підстав для розстрочки судового рішення має бути доведена боржником в межах заявлених ним вимог і на підставі наданих суду доказів. Вирішення питання відстрочки знаходиться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання можливості боржнику виконати судове рішення частинами для повного виконання рішення суду. Надання боржнику можливості розстрочити виконання судового рішення не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частина 4 статті 435 ЦПК України).

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частина 5 статті 435 ЦПК України).

При зверненні до суду боржник зазначав, те, що він є суб`єктом господарської діяльності та має статус фізичної особи-підприємця. Накладення арешту на його майно та рахунки призвело до неможливості продовження господарської діяльності та її повної паралізації, за тієї обставини, що вже немає майна або коштів, за рахунок яких можна продовжити виконання рішення суду, бо вони скінчилися. Зараз, незважаючи на всі його намагання виконати рішення суду, це неможливо, оскільки були арештовані та звернуті на виконання рішення навіть ті гроші, які фактично не належали заявнику та надійшли йому в безготівковій формі для виконання ним господарських зобов`язань перед третіми особами, а майно, на яке можна звернути стягнення та яке належить боржнику, вже відсутнє.

Відповідно до положень частини 1 статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями частини 1 статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як докази на підтвердження своїх вимог заявник надав копії документів виконавчого провадження, що свідчать про процесуальні дії державних виконавців, пов`язаних з примусовим виконанням рішення суду у цій справі, а також за виконавчими провадженнями по іншим судовим рішенням щодо боргових зобов`язань ОСОБА_1 , виконавчі листи, виконання яких було зведене в одне виконавче провадження.

З урахуванням наведених норм права, встановлених обставин справи та наданих доказів, колегія суддів виходить з того, ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження наявності обставин, які мають винятковий характер. Незадовільний майновий стан, пов`язаний з вжитими державним виконавцем заходами щодо виконання рішень суду не є підставою для розстрочки виконання рішення суду та встановлення запропонованого ними порядку його виконання. Крім того, боржником не доведено, що в разі розстрочки виконання рішення він може добровільно виконати судове рішення. Більш того, заявник стверджує, що може щомісячно сплачувати добровільно 10000 грн., проте не зазначає період на який необхідно розстрочити виконання рішення. З огляду на вимоги частини 2 статті 435 ЦПК України розстрочка виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Отже з урахуванням цих вимог та розміру запропонованого боржником щомісячного платежу, судове рішення не буде виконано.

Крім того, апеляційний суд також враховує, що судове рішення виконується вже більше одинадцяти років, що перевищує всі розумні строки виконання судового рішення, а також порушує права стягувача на своєчасність повернення кредитних коштів та їх знецінення у зв`язку з несвоєчасним поверненням.

З огляду на викладене, колегія дійшла висновку, що заявником не наведено доводів та не надано відповідних доказів на їх підтвердження, які б свідчили, про наявність у заявника виняткових обставин, які є підставою для розстрочки виконання судового рішення, а тому в задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочку виконання судового рішення слід відмовити.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи, що при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, оскаржуване судове рішення відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Згідно із підпунктами «б», «в» п. 4 ч. 1ст. 382 ЦПК Українипостанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року ОСОБА_3 сплату судового збору за подачу апеляційної скарги при зверненні до суду апеляційної інстанції було відстрочено до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення у справі, то з ОСОБА_3 в дохід держави підлягає стягненню 454 грн судового збору.

Керуючись статтями 376,382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієпредставник ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання заочного рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 червня 2009 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання якого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в дохід держави 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 02 березня 2021 року.