Справа № 638/15884/18

Провадження № 2/638/1665/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Аркатової К.В.

секретаря Рижикової В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лавінда Наталії Олександрівни, товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт», ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання незаконним і скасування рішення приватного нотаріуса, скасування запису про право власності, витребування квартир з чужого володіння, визнання права власності на квартиру,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним і скасувати рішення за № 39348301 від 25.01.2018 року приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лавінди Н.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт»; скасувати запис про право власності за № 24522538 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до якого право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт»; витребувати квартиру АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_2 на його користь; визнати за ним права власності на спірну квартиру.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 25.04.2008 року між ним та ПАТ «Всеукраїнський акціонерний Банк» укладено кредитний договір № 743/08. В забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 25.04.2008 року між ним та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Тимченко Т.В., предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . 18.12.2017 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» укладено договір № 162 про відступлення прав вимоги, за яким ПАТ «ВіЕйБі Банк» відступив новому кредитору права вимоги до позичальника за кредитним договором про що стало відомо з повідомлення від 18.12.2017 року. З інформаційної довідки № 131505834 від 19.07.2018 року стало відомо, що в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Лавіндою Н.О. здійснено запис про право власності № 24522538, відповідно до якого спірна квартира зареєстрована за ТОВ «ФК «Фінрайт». Згідно з даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Ємець І.О. 14.06.2018 року здійснено запис про право власності № 26616963, відповідно до якого спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_3 . 20.08.2018 року приватним нотаріусом Єніною Л.В. вчинено запис про право власності № 27569984, відповідно до якого право власності на квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 . Вважає, що рішення приватного нотаріуса Лавінди Н.О. про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Фінрайт» є незаконним, здійсненим з порушенням умов іпотечного договору та таким, що порушує його права як дійсного і законного власника квартири. Ним як іпотекодавцем не отримано письмової вимоги про усунення порушення з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка відповідає вимогам ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», а також вимогу ПАТ «ВіЕйБі Банк». Також, відсутнє письмове рішення іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки у власність, останнє не надано приватному нотаріусу Лавінді Н.О. для реєстрації права власності і не зазначено як підставу виникнення права власності. Вважає, що державна реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Фінрайт» здійснена з порушенням п.61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та умов іпотечного договору, Закону України «Про іпотеку». Також, вказав, що не здійснював волевиявлення та не надавав згоду на перехід права власності на квартиру ТОВ «ФК Фінрайт» та її подальше відчуження на користь ОСОБА_3 , сама по собі умова іпотечного договору про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчать про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння. Вважає, що він як дійсний власник спірного майна має право витребувати квартиру від кінцевого набувача ОСОБА_2 21.11.2019 року позивачем до суду подано заяву про доповнення підстав позову, в якій вказав, що рішення прийняте приватним нотаріусом Лавіндою Н.О. про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Фінрайт», за яким відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, вчинено незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О. надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, у вирішенні справи по суті покладається на думку суду.

Представник відповідача ТОВ «ФК «Фінрайт» в судове засідання не з`явився. Причини неявки суду не повідомив, про день та час розгляду справи повідомлений належно, надіславши 26.02.2019 року відзив на позовну заяву, згідно якого просив відмовити у задоволенні позову, вказавши про те, що на момент переходу прав вимоги до ТОВ «ФК «Фінрайт» виконання боржником основного зобов`язання було простроченим, а кредитор та іпотекодержатель мав право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 26.12.2017 року особисто позивачем отримано повідомлення про відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням на користь ТОВ «ФК «Фінрайт», та про необхідність здійснення всіх платежів за кредитним договором. ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» у процедурі державної реєстрації права власності на підставі застереження в іпотечному договорі подано всі документі, необхідні для такої реєстрації, позивачем не надано жодних доказів, з яких можливо зробити висновок про неправомірність дій нотаріуса, отже таке рішення прийнято у спосіб, порядок та у межах повноважень приватного нотаріуса про реєстрацію права власності. Позивачем не наведено доказів порушення сторонами вимог ст.203 ЦК України під час вчинення оскаржуваних правочинів, а вимога про визнання права власності на спірну квартиру за позивачем не ґрунтується на законі.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Лозовой С.В. надав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив відмовити у задоволенні позову. 15.11.2019 року представник відповідача надав суду письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого просив відмовити позивачеві у задоволенні позову у повному обсязі, стягнути з позивача витрати на правову допомогу у розмірі 25000 грн. Заперечуючи проти вимог позивача вказав, що до ТОВ «ФК «Фінрайт» перейшли усі права первісного кредитора, а відтак він мав право вимоги за оспорюваним зобов`язанням, а тому позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про день та час розгляду справи повідомлений належно, заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до настпуного.

Між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (скорочена назва -ПАТ «ВіЕйБі Банк») повним правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_1 25 квітня 2008 року укладено кредитний договір № 743/08 з наступними змінами та доповненнями відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 28 000 доларів США для проведення розрахунків по договору про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» № 18/32-08 від 25.04.2008 року, а позичальник зобов`язується на умовах, визначених кредитним договором, повернути отримані грошові кошти та сплатити відсотки за користування ними в строки та розмірах, передбачених п. 1.1. кредитного договору.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, між банком та іпотекодавцем 25 квітня 2008 року укладено іпотечний договір б/н, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т.В., зареєстрований у реєстрі за № 2302, а також 26 липня 2012 року між банком та іпотекодавцем укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т.В., зареєстрований у реєстрі за № 140, відповідно до умов якого іпотекодавцем передано в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

18 грудня 2017 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк», та ТОВ «ФК «Фінрайт» укладено договір про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги, за яким банк 18 грудня 2017 року відступив шляхом продажу ТОВ «ФК «Фінрайт» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 743/08 від 25 квітня 2008 року, іпотечним договором б/н, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т.В., зареєстрованим у реєстрі за № 2302, а також укладеним 26 липня 2012 року між банком та іпотекодавцем договором про внесення змін № 1 до іпотечного договору, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т.В., зареєстрованим у реєстрі за № 1401, у зв`язку із чим ТОВ «ФК «Фінрайт» набуло прав кредитора та іпотекодержателя у зазначених зобов`язаннях.

Відповідно до п. 2.2. договору № 162 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 18 грудня 2017 року права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора (ТОВ «ФК «Фінрайт») у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржника, що надане банку відповідно до умов основних договорів.

Відповідно до п. 2 договору про відступлення прав вимоги від 18.12.2017 року за іпотечним договором, посвідченим 25 квітня 2008 року Тимченко Т.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 2302 права вимоги за іпотечним договором переходять до нового іпотекодержателя (ТОВ «ФК «Фінрайт») у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 1,3 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Відповідно до додатку № 1 до договору № 162 від 18.12.2017 року станом на 18 грудня 2017 року за кредитним договором обліковувалася заборгованість у гривневому еквіваленті 740 468 (сімсот сорок тисяч чотириста шістдесят вісім) гривень 41 копійка та складається з: заборгованість за основним боргом - 18 248 (вісімнадцять тисяч двісті сорок вісім) доларів США; заборгованість за нарахованими процентами - 7 780 (сім тисяч сімсот вісімдесят) доларів США; заборгованість за комісією - 2 968 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 38 коп.; штраф за несвоєчасно сплачене тіло, відсотки, комісію - 24 326 (двадцять чотири тисячі триста двадцять шість) гривень 83 коп.

Тобто на момент переходу прав вимоги до ТОВ «ФК «Фінрайт» виконання боржником основного зобов`язання було простроченим, а кредитор та іпотекодержатвль мав право на дострокове стягнення усієї суми заборгованості, у тому числі й шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, до ТОВ «ФК «Фінрайт» перейшли права вимоги до позичальника та іпотекодавця у повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення прав вимоги (ст. 514 ЦК) та згідно ст.512 Цивільного Кодексу України ТОВ «ФК «Фінрайт» стало новим кредитором та іпотекодержателем у вищезазначених зобов`язаннях із відповідними правами, зокрема, правом звернути стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений Законом України «Про іпотеку» та умовами іпотечного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, ч.1 ст.200 ЦК України визначає інформацію як будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

У матеріалах, які первісний кредитор передав новому кредитору містилися оригінали вимоги про повернення коштів з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки вих. № 22/3-12486 від 12.03.2016 р. та повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до змісту яких іпотекодержателем було повідомлено боржника та іпотекодавця про порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання та попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначену вимогу ОСОБА_1 отримав особисто 23.03.2016 року про що свідчить копія поштового повідомлення в матеріалах справи. За 30 днів з цього моменту у відповідача виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказані обставини відповідно до статей 35,37 Закону України «Про іпотеку» є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилання позивача на той факт, що вимоги про порушення зобов`язання, забезпеченого іпотекою та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки він не отримував від ТОВ «ФК «Фінрайт», а таку вимогу він отримав від первісного кредитора, як на підставу недійсності реєстрації спростовується вищенаведеними доводами та нормами статей 512-517 Цивільного кодексу України.

У п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» закріплено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Укладаючи договір іпотеки, банком, саме як іпотекодержателем внесено відповідні записи до згаданого реєстру. Відступаючи право вимоги за договором іпотеки, відповідні зміни щодо особи іпотекодержателя також внесено і до відповідного реєстру, як того вимагає Закон, на який посилається позивач - заміна іпотекодержателя у зобов`язанні підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 108046463 від 18.12.2017 рроку.

Отже, ТОВ «ФК «Фінрайт» правомірно здійснило звернення стягнення на предмет іпотеки, належний боржникові, оскільки отримало таке право відповідно до укладених чинних цивільно-правових угод саме як іпотекодержатель та реалізувало його у належний спосіб.

Щодо повноважень приватного нотаріуса як реєстратора, суд звертає на наступне.

Позивач вказує, що нотаріус має повноваження здійснювати державну реєстрацію прав на нерухоме майно виключно у випадку вчинення ним нотаріальної дії із таким нерухомим майном, посилаючись при цьому на правовий висновок, викладений в Постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 813/204/15.

У наведеній вище постанові від 20 лютого 2018 року Верховним Судом зроблено висновок на підставі норм законодавства, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин сторін у справі № 813/204/15-2014 рік. Верховним Судом застосовано норми Закону України від 01.07.2004 № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції Закону України від 04.07.2012 № 5037-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно» та «Порядок взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» затверджений наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 607/5 «Про заходи взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» зареєстрованим Міністерством юстиції України 02 квітня 2013 року за № 534/23066.

У даній же справі правовідносини сторін, що є предметом судового розгляду, склалися у 2018 році, отже застосуванню підлягають норми законодавства, чинні у цей час. Зокрема, норми Закону України від 01.07.2004 № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на які посилається у своїй постанові Верховний Суд станом на 2018 рік не є чинними. Згадані норми слід застосовувати у редакції Закону України від 06.10.2016 № 1666-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності». Наказ Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 607/5 втратив чинність на підставі ст.2 Наказу від 15.12.2015 № 2586/5 «Про впорядкування відносин з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Пунктом 3 статті 3 наказу від 15.12.2015 № 2586/5 установлено, що дія наказу Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 607/5 не поширюється на нотаріусів під час здійснення ними повноважень державних реєстраторів.

Чинним абзацом другим частини першої статті 10 Закону України від 01.07.2004 № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Фінрайт» нотаріус визнається державним реєстратором без будь-яких обмежень його повноважень вчиненням або невчиненням нотаріальних дій.

Отже, чинне станом на 2018 рік законодавство не визначає нотаріуса як спеціального суб`єкта, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно лише при вчиненні нотаріальних дій, а без будь-яких обмежень визнає нотаріуса державним реєстратором із визначеними Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» повноваженнями, внаслідок чого вищевказаний висновок Верховного Суду у справі № 813/204/15 не може бути застосований у поточній справі, а доводи позивача в цій частині суд відхиляє.

Щодо державної реєстрації прав.

Закон України від 01.07.2004 № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (з наступними змінами та доповненнями) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Частина перша статті 1 цього Закону встановлює, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Пункт 1 частини першої статті 2 Закону про державну реєстрацію прав визначає державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом абзацу 1 частини 2 статті 18 названого Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За приписами пункту 1 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 N 1127 у редакції від 06.12.2017, що діяла з 06.12.2017 року і була чинною на час проведення реєстрації (далі - Порядок), цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим порядком (абзац 1 пункту 6 порядку).

Відповідно до пункту 61 порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» у процедурі державної реєстрації права власності на підставі застереження в іпотечному договорі подано всі документи, необхідні для такої реєстрації та визначені пунктом 61 Порядку.

Нотаріусом дотримано вимоги частини 3 статті 10 Закону про державну реєстрацію прав: встановлено відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевірено документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та прийнято відповідне рішення.

Абзацом 5 пункту 61 Порядку встановлено, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у статті 26 визначено підстави внесення записів до державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Відповідно до частини 2 статті 26 цього Закону запис про скасування державної реєстрації прав до державного реєстру прав вноситься у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону.

Підставою внесення відповідного запису про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39348301 від 25.01.2018 року.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону про державну реєстрацію прав державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Частиною 4 статті 18 Закону про державну реєстрацію прав встановлено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону про державну реєстрацію прав, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8)державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10)ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майн релігійній організації;13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 24 Закону про державну реєстрацію прав передбачено перелік підстав відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, який є вичерпним. При цьому, частиною 5 зазначеної статті встановлено, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Позивачем не наведено відомостей та не надано доказів, які б свідчили про неправомірність дій нотаріуса, зокрема, наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 24 Закону про державну реєстрацію прав. Отже, таке рішення прийнято у спосіб, порядку та у межах повноважень приватного нотаріуса, передбачених законодавством та є законним.

Зважаючи на викладене, за відсутності встановлення на підставі належних та допустимих доказів протиправності вказаного рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності, таке рішення не може бути скасованим.

Щодо способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотечний договір у п. 7.3. містить відповідне застереження, яке являє собою договір про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов.

Відповідно до п. 7.3.1. іпотечного договору від 25 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т.В, та зареєстрованого за № 2302 підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя (придбання предмета іпотеки у власність) у випадку виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України.

Також у п. 7.3.1. сторони іпотечного договору домовилися, що у випадку набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець підписанням цього іпотечного договору підтверджує свою згоду на передання у власність іпотекодержателю предмета іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, якого обирає іпотекодержатель для здійснення такої оцінки.

Згідно п. 7.6. цього договору витрати, пов`язані з оформленням права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки, а також з продажем іпотекодержателем предмета іпотеки, несе іпотекодавець.

Відповідно до висновку вартість майна, складеного 25 січня 2018 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 580/17205/17 від 15.03.2017 р. виданий Фондом державного майна України), вартість однокімнатної квартири загальною площею 64,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 складає 815 562 (вісімсот п`ятнадцять тисяч п`ятсот шістдесят дві) гривні.

Відповідно до частини першої статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. У той же час частиною першою статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов`язки (зокрема, обов`язок позичальника повернути грошові кошти кредитору та обов`язок іпотекодавця власним майном забезпечити таке повернення), виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (надалі - «ЦК») кожній особі надано право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, при цьому право на захист особа може здійснювати на свій розсуд (ч, 1 ст. 20 ЦК): звернутися до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК); Президента, органів державної влади та місцевого самоврядування (ст. 17 ЦК); нотаріуса (ст. 18 ЦК); шляхом самозахисту (ч. 1 ст. 19 ЦК). Одночасно із цим способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства (аб. 2 ч. 2 ст. 19 ЦК).

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Зобов`язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша етапі 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601,604-609 ЦК України.

Щодо правових підстав реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до частини першої етапі 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно абз.3 ч.1 ст.3 ЦК України однією з загальних засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

У свою чергу свобода договору розуміється цивільним законодавством (ч. 1 ст. 627 ЦК України) як ситуація, стан, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 6 ЦК України надає сторонам договору право: укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Частиною першою статті 574 ЦК України встановлено, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч.1 ст.575 ЦК України). Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом (ч.3 ст.575 ЦК України). Згідно абз.3 ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (ст. 12 Закону України «Про іпотеку»).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (ст. 33).

На підставі статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Статтею 37 цього Закону встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до Договору іпотеки встановлено, що у випадку невиконання виконання позичальником основного зобов`язання по кредитному договору, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У договорі іпотеки сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору та встановили, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя визнається сторонами договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на що боржник/іпотекодавець надав свою згоду, що зафіксовано у п. 7.3.1. договору іпотеки.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Згідно висловленої Верховним Судом правової позиції у справі від 21.03.2018 року № 760/14438/15-ц передача права власності на предмет іпотеки здійснюється за згодою сторін та є способом, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Аналогічної правової позиції дотримувався Верховний Суд України у справах: 21.09.2016 р. N2 6- 1685цс16; від 27.04.2017 р. N2 6-679цс17; від 13.09.2017 р. N2 6-1446цс17.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковий до виконання сторонами.

Отже, вимога позивача про скасування рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки є безпідставною, оскільки сторони погодили таку умову у вищезазначених пунктах договору іпотеки, а зазначений договір як у цілому, так і окремі пункти є чинним та обов`язковим до виконання сторонами.

Щодо витребування та визнання права власності на квартиру

З урахуванням зазначеного вище, набуття товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт» права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 є таким, що здійснено на підставі, в порядку та у спосіб, визначений сторонами у договорі та передбачений законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Отже, користуючись правами, наданими Конституцією України ТОВ «ФК «Фінрайт» розпорядилося належним йому на праві власності нерухомим майном шляхом укладення 14.06.2018 року договору купівлі продажу зазначеного вище нерухомого майна із ОСОБА_3 .

Положення статті 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

До того ж, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивачем не наведено доказів порушення сторонами вимог ст. 203 ЦК України під час вчинення оскаржуваних правочинів, даний договір недійсним судом не визнавався.

Вимога позивача про визнання за ним права власності на вищевказану квартиру не ґрунтується на законі, посилання позивача на ст. 392 ЦК України відповідно до якої власник майна може пред`явити позов' про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності є недоречним оскільки власником вищевказаної квартири наразі є не позивач та документів про колишню реєстрацію за ним права власності ОСОБА_1 не втрачав, а вони були передані банку на зберігання.

Верховним Судом висловлено правову позицію у справі від 18.01.2017 р. № 6-2723цс16 (https://оdа.соurt.gоv.uа/sud1590/ргаvоvіроzісііvsu/6-2723сs16), відповідно до якої положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Таким чином, одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції (позову про захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України є помилковим, оскільки віндікаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

20 серпня 2018 року ОСОБА_2 , та третьою особою, ОСОБА_3 укладено договір купівлі продажу спірної квартири. На момент вчинення правочину будь яких заборон, обмежень, арештів, обтяжень щодо спірної квартири не існувало. Тому вказаний договір купівлі - продажу вчинено у спосіб та на умовах, що відповідають закону. Доказі про порушення прав позивача з боку відповідача ОСОБА_2 суду не надані.

Згідно із заявою позивача про доповнення підстав позову від 25.11.2019 р. останній вважає наявність мораторію на примусове відчуження майна передбаченого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який 07 червня 2014 року набрав чинності, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Однак, відповідно до матеріалів справи за позивачем 04.11.2010 р. зареєстровано право приватної спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3 , отже, твердження позивача про відсутність іншого нерухомого майна для проживання повністю спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи.

Виходячи з наведеного вище, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1,2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з проведенням експертизи.

Витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а у разі відмови в позові - на позивача (частина друга статті 141 ЦПК України).

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1,2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Представником ОСОБА_2 - адвокатом Лозовим С.В. подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано: копію договору № 39 від 28.08.2019 року про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатським об`єднанням «Сталеві адвокати»; ордер № 153520 адвоката Лозового С.В., виданий АО «Сталеві адвокати»; акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 15.02.2021 року на суму 25000 грн., з яких 4000 грн. - ознайомлення з матеріалами справи; 6000 грн. - підготовка відзиву на позовну заяву та доданих до нього документів; 15000 грн. - представництво інтересів замовника в суді, незалежно від кількості засідань; копії квитанцій від 03.09.2019 року та 02.09.2019 року на загальну суму 25000 грн, що внесені ОСОБА_2 за надання правової допомоги.

Таким чином, загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, становить 25000 грн., що, на думку суду, не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому вважає за необхідне стягнути суму вказаних витрат з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 .

Щодо скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 04.09.2019 року.

Відповідно до ч.9 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 04.09.2019 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , вимоги ч.9 ст.158 ЦПК України, суд прийшов до висновку про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 04.09.2019 року.

Враховуючи викладене, на підставі ст.ст.141,263-265 ЦПК України, ст.ст.512-519 ЦК України, ст.ст. 12, 36-38 Закону України «Про іпотеку», -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лавінда Наталії Олександрівни, товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт», ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання незаконним і скасування рішення приватного нотаріуса, скасування запису про право власності, витребування квартир з чужого володіння, визнання права власності на квартиру, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на надання правової допомоги у сумі 25 000 грн.

Скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , вжиту ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.09.2019 року у справі № 638/15884/18.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий