Справа № 569/12380/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2021 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Кучиної Н.Г.,
за участю секретаря - Добровчан К.Ю.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження цивільну справу № 569/12380/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за шлюбним договором, -
ВСТАНОВИВ:
25 червня 2019 року в провадження судді Рівненського міського суду Рівненської області Смолій Л.Д. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за шлюбним договором.
В обґрунтування позову зазначила, що 28 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб.
16 серпня 2016 року між сторонами був укладений Шлюбний договір, п.7 якого встановлено: «У зв`язку з народженням дітей до досягнення ними дванадцятирічного віку дружина має право на утримання чоловіком в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, щомісячно».
13 листопада 2019 року шлюб між сторонами розірвано, а відтак вважає, що, починаючи з 16 серпня 2016 року по 13 листопада 2019 року у відповідача виник обов`язок сплати на користь позивача грошової суми в розмірі 136379 грн. 00 коп.
Зазначає, що відповідач не виконує покладений на нього Шлюбним договором обов`язок сплати грошових коштів, що є підставою для стягнення їх в примусовому порядку.
Ухвалою судді Смолій Л.Д. від 22 серпня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою суду від 09 грудня 2019 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 8 вересня 2020 року суддя ОСОБА_5 звільнена у відставку.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 вересня 2020 року справа № 569/12380/19 розподілена судді Рівненського міського суду Рівненської області Кучиній Н.Г.
Ухвалою від 30 вересня 2020 року прийнято до провадження судді Кучиної Н.Г. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за шлюбним договором.
Позивач, 13 листопада 2020 року, збільшивши позовні вимоги, просить суд, стягнути з ОСОБА_4 заборгованість на утримання ОСОБА_6 в період з 16 червня 2016 року по 13 листопада 2019 року суму в розмірі 136379 грн 00 коп. Зобов`язати ОСОБА_4 сплачувати суму в розмірі однієї мінімальної заробітної плати на утримання ОСОБА_1 , щомісячно до досягнення дочкою, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дванадцятирічного віку. Крім того, просить стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
18 січня 2021 року від відповідача надійшов відзив, з урахуванням клопотання про збільшення позовних вимог, відповідно до якого останній вважав позовну заяву необґрунтованою та заперечував проти її задоволення, виходячи з наступного.
Відповідач звертає увагу суду на те, що весь час з моменту реєстрації шлюбу між сторонами і до червня 2018 року вони проживали однією сім`єю та вели спільний побут, були пов`язані спільними правами та обов`язками.
Відповідач стверджує, шо він ніколи не ухилявся від обов`язку утримувати дружину та дитину. Протягом всього часу проживання однією сім"єю відповідач надавав позивачці кошти на її утримання і в більшому, ніж мінімальна заробітна плата розмірі, завжди надавав кошти на утримання дитини, купував необхідні речі, продукти. Відповідач проживаючи з позивачкою однією сім`єю працював в Україні, потім виїжджав за кордон на роботу. Тобто відповідач мав заробітну плату, утримував сім`ю в тому числі і надавав кошти позивачці на її утримання.
З огляду на вищевказане, підстави для стягнення коштів за період з 16.08.2016 року по 01.06.2018 року відсутні.
При цьому з розрахунку заборгованості доданого до матеріалів справи вбачається, що сума заборгованості визначена виходячи з мінімальної заробітної плати за певний період.
Однак, п 7 Шлюбного договору передбачено, що дружина має право на утримання чоловіком в розмірі однієї мінімальної заробітної плати щомісячно.
Тобто, по-перше, договором не передбачено, що розмір суми утримання повинен змінюватись у зв`язку з подальшою зміною розміру мінімальної заробітної плати. Відповідач вважає, що сума заборгованості за шлюбним договором має бути розрахована виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 16.08.2016 року - день укладення шлюбного договору.
Розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік» з 01.05.2016 року становив 1450 грн.
Отже, з огляду на вищевказане, вважає, що з відповідача може бути стягнуто заборгованість за шлюбним договором за період з 01.06.2018 пору по 13.11.2019 року, що становить 26 100,00 грн. виходячи з розрахунку:18 місяців х 1450 грн. = 17 400 грн.
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, просили задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.
Вивчивши матеріали справи, письмові докази, заслухавши представників сторін, показання свідків, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, приходить до наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).
Судом встановлено, що 28 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 6).
Рішенням Рівненського міського суду від 13 листопада 2019 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірваний (а.с. 37,38).
Відповідно до свідоцтва про зміну імені, серії НОМЕР_2 від 28.04.2020 року ОСОБА_1 змінила прізвище з ОСОБА_8 на ОСОБА_9 (а.с. 65).
Під час шлюбу 16 серпня 2016 року подружжя Калласте уклали шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Онищуком (а.с. 9).
Підставою звернення до суду є стягнення заборгованості у розмірі 136379,00 грн, яка на думку позивача виникла в наслідок невиконання відповідачем п.7 Шлюбного договору.
Пункт 7 Шлюбного договору має наступний зміст: «У зв`язку з народженням дітей до досягнення ними дванадцятирічного віку дружина має право на утримання чоловіком в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, щомісячно».
Цей Шлюбний договір укладений у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Усі зміни та доповнення до цього Шлюбного договору, що можуть виникнути за узгодженням подружжя, мають бути нотаріально посвідчені. Однак в ході судового розгляду з`ясовано, що будь-яких змін чи доповнень до Шлюбного договору сторони не укладали.
Пункт 2.1. Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" визначає шлюбний договір як договір щодо вирішення питань життя сім`ї (шлюбний договір), яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов`язки як батьків. Шлюбний договір укладається в письмовій формі в трьох оригінальних примірниках і нотаріально посвідчується. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків.
Посилання відповідача на той факт, що протягом всього часу проживання однією сім`єю відповідач надавав кошти на утримання позивачки і навіть в більшому розмірі, ніж мінімальна заробітна плата, судом не береться до уваги, з огляду на таке.
Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного (стаття 75 Сімейного кодексу України).
Стабільність шлюбу значною мірою залежить від рівня взаємної турботи з боку кожного з подружжя.
Сім`я - це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості. Члени сім`ї об`єднані емоційними зв`язками, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взаємини є офіційними за формою та неофіційними за змістом. Фундаментом кожної сім`ї є подружжя. Тому cтабільність у сім`ї обумовлена рівнем взаємної турботи обох із подружжя, які мають підтримувати одне одного: сприяти тому, щоб кожен з подружжя отримав відповідну освіту, набув кваліфікацію, успішно просувався по роботі тощо. Відповідно до сімейного законодавства дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Цей обов`язок не залежить від віку, стану здоров`я, матеріального благополуччя. Майнові права та обов`язки щодо надання взаємної підтримки виникають у подружжя з моменту реєстрації шлюбу та існують протягом усього часу перебування в шлюбі. Обов`язок щодо надання матеріальної допомоги одним із подружжя виникає як моральний - з часу укладання шлюбу, і одночасно як юридичний - з моменту, коли з`являються необхідні для цього підстави.
Допитані в судовому засіданні на правах свідка ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 показали суду, що під час проживання однією сім"єю подружжя ОСОБА_8 матеріально забезпечували один одного, проте чи виконував ОСОБА_4 зобов"язання відповідно до шлюбного договору свідки не підтвердили.
Відповідно до ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували той факт, що відповідач виконував умови шлюбного договору та сплачував позивачу кошти відповідно до п. 7 цього шлюбного договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до п. 8 шлюбного договору від 16 серпня 2016 року «Шлюбний договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення шлюбу».
Зважаючи на це, дія вказаного договору припиняється, днем розірвання шлюбу, а саме 13 листопада 2019 року.
Враховуючи, що шлюбний договір набув чинності 16 серпня 2016 року (день укладення шлюбного договору) і діяв до припинення шлюбу, який між сторонами розірваний 13 листопада 2019 року, то суд приходить до висновку, що стягнення з відповідача заборгованості підлягає за період з 16 серпня 2016 року по 13 листопада 2011 року та становить 136379,00 грн. відповідно до розрахунку, наданого позивачем та який взято судом до уваги.
Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача сплачувати суму в розмірі однієї мінімальної заробітної плати на утримання позивача до досягнення дочкою, ОСОБА_7 дванадцятирічного віку не підлягають задоволенню, виходячи з такого.
За змістом статті 213 ЦК України, тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони. Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обов`язком за умови наявності спору. Метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі. Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв`язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов. Це питання вирішується шляхом подання окремого позову до суду. В судовому засіданні встановлено, що з позовом про тлумачення п.п. 7, 8 Шлюбного договору сторони не зверталися.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Головною метою шлюбного договору є надання подружжю можливості врегулювання майнових відносин за взаємною згодою сторін. Це означає, що подружня пара може визначити свої взаємні права та обов`язки (як подружжя між собою та/або як батьків між ними й дітьми) винятково матеріального характеру, а саме: правовий режим належного подружжю майна, порядок користування житлом, тощо.
Оскільки договір, у тому числі шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до ст.8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.
Враховуючи зазначені особливості, шлюбний договір, як різновид цивільно-правового правочину, як і будь-який інший правочин цивільно-правового характеру, має містити чіткий зміст усіх без виключення пунктів договору, повноту та достатню ясність окремих його умов.
За усіма обставинами, особа, яка об`єктивно знала про готування до укладення Шлюбного договору, повинна була проявити обачність та уважність під час укладання такого договору не допустивши неточностей, невизначеностей під час написання пунктів договору, що за усіма зовнішніми і об`єктивними ознаками для іншої сторони залишатимуться обов`язковими договірними зобов`язаннями, які вона добровільно взяла на себе. Виходячи з того, що Шлюбним договором регулюються будь-які майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків, то законодавець не обмежує сторін конкретними або обов`язковими умовами щодо суті договору в частині врегулювання майнових відносин, крім випадків встановлених законом. Тобто волевиявлення сторін є вільним, однак повинно бути чітким і зрозумілим не допускаючи двоякого трактування прав та обов`язків встановлених укладеним договором.
З огляду на викладене, суд вважає, що шлюбний договір від 16.08.2016 року діяв до припинення шлюбу, тобто до 13 листопада 2019 року, а відтак п. 7 Шлюбного договору (зобов`язання сплачувати суму в розмірі однієї мінімальної заробітної плати на утримання ОСОБА_17 , щомісячно до досягнення дочки, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дванадцятирічного віку) втратив свою чинність.
Також доводи представника відповідача, що сума заборгованості за шлюбним договором має бути розрахована, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 16.08.2016 року (день укладення шлюбного договору), суд вважає хибними, оскільки п. 7 Шлюбного договору визначено стягнення на утримання дружини чоловіком в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, яка згідно з пп. 8 п.1 ст. 40 Бюджетного кодексу України визначається в Законі про Державний бюджет на відповідний рік.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач після укладення шлюбного договору, взяті на себе зобов`язання відповідно до укладеного договору не виконує, істотно їх порушує, до погашення заборгованості заходів не вживав, розрахунок позивача не спростував, що є підставою для стягнення з нього заборгованості за шлюбним договором в розмірі 136379 грн 00 коп.
Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1153,66 грн.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Таким чином, із відповідача на користь позивача слід стягнути 1153,66 грн.
Зважаючи на викладене та керуючись ст.ст.7, 8, 9, 92, 93 СК України, ст.ст.3, 6, 9, 16, 213, 626, 627 ЦК України, ст.ст.2, 4, 5, 13, 77, 79, 81, 141, 264 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_17 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за шлюбним договором - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 заборгованість на утримання ОСОБА_6 в період з 16 червня 2016 року по 13 листопада 2019 року суму в розмірі 136379 грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 судові витрати в розмірі 1153 грн. 66 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_17 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Рівненського міського суду Н.Г. Кучина
