ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/6790/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання - Мартинюк М. О.,

за участю представників:

позивача - Майстренка О. М. (самопредставництво),

відповідача 1 - Пічугіної С. С. (адвоката),

відповідача 2 - Кулинича В. П. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Воленс Трейд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 (колегія суддів: Пономаренко Є. Ю. - головуючий, Калатай Н. Ф., Дідиченко М. А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 (суддя Блажівська О. Є.) у справі

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1) Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Українська Залізниця"), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Воленс Трейд"

про визнання правочинів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У травні 2019 року Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (далі - ДП "Укрзалізничпостач") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Воленс Трейд" (далі - ТОВ "Воленс Трейд") про визнання правочинів недійсними.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, НАБУ зазначало, що в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 552016000000000330, детективами НАБУ було встановлено, що за результатами проведення відкритих торгів, 27.10.2015 між ДП "Укрзалізничпостач" та ТОВ "Вог Аеро Джет" (змінено найменування на ТОВ "Воленс Трейд") було укладено договір поставки № ЦХП-14-01015-01 (далі - Договір поставки). При цьому, як стало відомо позивачу, протягом жовтня - листопада 2015 року між зазначеними сторонами було укладено ряд додаткових угод, а саме: додаткові угоди № 1 від 28.10.2015, № 2 від 02.11.2015, № 3 від 05.11.2015, № 4 від 13.11.2015, № 5 від 27.11.2015 до вказаного Договору поставки (далі - спірні додаткові угоди), якими збільшувалась ціна на дизельне паливо. Позивач вважав, що спірні додаткові угоди суперечать інтересам держави та підлягають визнанню недійсними, оскільки під час укладення таких правочинів ДП "Укрзалізничпостач" не було вчинено жодних дій, спрямованих на максимально ефективне витрачання коштів та забезпечення інтересів держави, а підвищення цін на дизельне паливо згідно з додатковими угодами відбувалося за відсутності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель".

2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 (суддя Блажівська О. Є.) у справі № 910/6790/18 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 28.10.2015 до Договору поставки № ЦХП-14-01015-01 від 27.10.2015, укладену між ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" та ТОВ "Вог Аеро Джет".

Визнано недійсною додаткову угоду № 2 від 02.11.2015 до Договору поставки № ЦХП-14-01015-01 від 27.10.2015, укладену між ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" та ТОВ "Вог Аеро Джет".

Визнано недійсною додаткову угоду № 3 від 05.11.2015 до Договору поставки № ЦХП-14-01015-01 від 27.10.2015, укладену між ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" та ТОВ "Вог Аеро Джет".

Визнано недійсною додаткову угоду № 4 від 13.11.2015 до Договору поставки № ЦХП-14-01015-01 від 27.10.2015, укладену між ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" та ТОВ "Вог Аеро Джет".

Визнано недійсною додаткову угоду № 5 від 27.11.2015 до Договору поставки № ЦХП-14-01015-01 від 27.10.2015, укладену між ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" та ТОВ "Вог Аеро Джет".

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив із того, що спірні додаткові угоди №№ 1-5 були укладені за відсутності реального коливання (збільшення) ринкових цін на дизельне паливо у період з 28.10.2015 по 27.11.2015. Тому місцевий господарський суд дійшов висновку, що підписання додаткових угод до Договору поставки № ЦХП-14-01015-01 від 27.10.2015 суперечить положенням пункту 2 частини 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", що згідно з положеннями статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсними таких угод. Водночас суд відхилив доводи позивача стосовно вчинення оспорюваних правочинів з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зазначивши, що позивачем не доведено у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угод, наявність їх протиправних наслідків, а також вина сторін у формі умислу; наявність та розмір заподіяних державі збитків внаслідок укладення таких угод.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 змінено рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 у справі № 910/6790/18, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови. У решті рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 у справі №910/6790/18 залишено без змін.

2.4. Залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд погодився із наведеними висновками місцевого господарського суду. Водночас колегія суддів апеляційного господарського суду не погодилась із висновком місцевого господарського суду в частині відхилення доводів позивача щодо суперечності оспорюваних правочинів інтересам держави з таких підстав. Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що ДП "Укрзалізничпостач" є "замовником" у розумінні статті 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель", з огляду на що укладення Договору поставки мало здійснюватися у відповідності до положень Закону України "Про здійснення державних закупівель". Крім того, суд дійшов висновку про те, що у цьому випадку суперечна інтересам держави і суспільства мета оспорюваних додаткових угод та їх наслідки полягали в укладенні таких правочинів сторонами шляхом зміни ціни договору, за відсутності збільшення вартості дизельного палива внаслідок коливань цін на відповідний товар на ринку, а отже - всупереч положенням пункту 2 частини 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель". Наявність таких намірів у відповідачів є очевидною, оскільки вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладення таких правочинів, за відсутності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 40 Законом України "Про здійснення державних закупівель". При цьому, з аналізу змісту оскаржуваних додаткових угод вбачається, що в результаті їх укладення відбулося підвищення ціни одиниці товару з одночасним зменшенням його кількості. Тобто після внесення змін додатковими угодами положення договору поставки про предмет, зокрема, кількість товару, що закуповується, не відповідають умові, запропонованій при укладенні договору, якою передбачалася закупівля дизельного палива обсягом 30 000 тонн; одночасно пункт 1 частини 5 статті 40 Закону передбачає можливість зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника, а не у зв`язку зі збільшенням ціни за одиницю товару. Зазначені обставини, за висновком апеляційного суду, свідчать про завідомо суперечну інтересам держави і суспільству мету укладення додаткових угод №№1-5, що фактично призвело до незабезпечення потреб держави у обсязі визначеному договором поставки.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 і рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 у справі № 910/6790/18, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Воленс Трейд" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Воленс Трейд" зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник зазначає, що касаційна скарга подається з підстав, визначених пунктами 1-4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. На думку ТОВ "Воленс Трейд", господарські суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" та не дослідили зібрані у справі докази; дійшли помилкового висновку, що ДП "Укрзалізничпостач" є замовником, адже ДП "Укрзалізничпостач" здійснює діяльність на комерційній основі, не має державної частки акцій (часток, паїв) у статутному капіталі та здійснювало розрахунки за Договором поставки за власні кошти. Також, на думку скаржника, є обґрунтовані підстави відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.06.2018 у справі № 910/127/17. Крім того, скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 2 частини 5 статті 40 Закону "Про здійснення державних закупівель", неправильно визначили дату, з якої необхідно встановлювати наявність коливання цін на ринку, а спірні угоди насправді укладені в умовах зростання таких цін. На думку скаржника, щодо цього відсутній висновок Верховного Суду. Крім того, скаржник зазначає, що суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.05.2018 у справі № 907/576/17 та від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 щодо застування принципів справедливості, добросовісності і розумності, не врахували судові рішення у справі № 910/4474/17 та не дослідили зібрані у справі докази. Також скаржник зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував частину 1 статті 215, частину З статті 228 Цивільного кодексу України та дійшов помилкового висновку про те, що спірні угоді суперечать інтересам держави і суспільства; не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/18439/17 та від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17 щодо умов, необхідних для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, неправильно застосували пункт З частини 1 статті 1311 Конституції України та порушили частину 6 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, оскільки помилково виходили з того, що НАБУ є належним позивачем по справі. Суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17.04.2018 у справі № 910/3433/17 щодо наслідків звернення до суду неналежного позивача.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 15.07.2015 на веб-порталі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за № 165678 було оприлюднено оголошення про проведення державної закупівлі палива рідинного та газу; олив мастильних (дизельне паливо) код ДК 19.20.2 (далі - дизельне паливо), та опублікувано оголошення у Віснику державних закупівель за № 293/1/1 (15.07.2015) від 15.07.2015.

4.2. Господарськими судами констатовано, що проведення зазначеної державної закупівлі дизельного палива проводилося на підставі Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції чинній станом на день закупівель), метою якого є створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції, у тому числі на основі принципів добросовісної конкуренції учасників, максимальної економії та ефективності, запобігання корупційним діям і зловживанням.

4.3. За результатами проведення відкритих торгів, 27.10.2015 між ДП "Укрзалізничпостач" як замовником, та ТОВ "Вог Аеро Джет" (змінено найменування на ТОВ "Воленс Трейд") як постачальником, було укладено договір поставки № ЦХП-14-01015-01.

4.4. Пунктом 2.1 Договору поставки передбачено, що ціна на товар, який продається за цим Договором, встановлюється у національній валюті України - гривні на умовах FCA (франко-перевізник), станція відправлення в межах України із подальшим направленням за реквізитами вантажоодержувача, які вказуються в рознарядках замовника (відповідно до вимог "Інкотермс" у редакції 2010 року), і включає: вартість товару, всі податки та збори, що встановлені українським законодавством, у тому числі ПДВ, і зазначається у специфікаціях до Договору поставки.

4.5. Відповідно до пункту 2.3 Договору поставки сторони планують за цим Договором поставити товар на суму 394 950 000,00 грн, крім того, ПДВ 20% - 78 990 000,00 грн, на загальну суму 473 940 000,00 грн.

4.6. Згідно з пунктом 4.1 Договору поставки, кількість товару, який планується до поставки за Договором поставки, зазначається у Специфікаціях до Договору поставки. За умовами пункту 12.2 Договору термін дії Договору поставки встановлюється з моменту його підписання обома сторонами до 31.12.2015, а в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника та в частині оплати, - до повного виконання.

4.7. Згідно зі Специфікацією № 1, запропоновано до постачання дизельне паливо у кількості 30 000 тонн, вартістю 15 798,00 грн за тонну, у тому числі ПДВ, на загальну суму - 473 940 000,00 грн, у тому числі ПДВ.

4.8. Пунктом 2.4 Договору визначено, що ціна товару зазначена у Специфікаціях, не є твердою та буде змінена відповідно до кон`юнктури ринку на відповідні товари, що підтверджена висновком ДП "Держзовнішінформ". Зміна ціни товару та вартості договору оформлюється сторонами шляхом підписання додаткової угоди.

4.9. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що протягом жовтня-листопада 2015 року між сторонами було укладено ряд додаткових угод, якими збільшено ціну дизельного палива.

4.10. А саме, судами констатовано, що додатковою угодою № 1 від 28.10.2015 до Договору поставки сторони погодили:

- прийняти Специфікацію № 1 у другій редакції, згідно з якою поставити 493,550 тонн, вартістю 15 798,00 грн. за тонну, на загальну суму 7 797 102,90 грн, у тому числі ПДВ;

- включити Специфікацію №2, згідно з якою поставити 25 214,767 тонн, вартістю 15 798,00 грн за тонну, на загальну суму 398 342 889,07 грн, у тому числі ПДВ;

- включити Специфікацію №3, згідно з якою поставити 4000,000 тонн, вартістю 16 950,00 грн за тонну, на загальну суму 67 800 000,00 грн, у тому числі ПДВ;

- викласти пункт 2.3 Договору поставки у новій редакції, згідно з якою загальна сума товару становила 473 939 991,97 грн.

4.11. Відповідно до додаткової угоди № 2 від 02.11.2015 до Договору поставки, сторони погодили:

- прийняти Специфікацію № 2 в другій редакції, згідно з якою поставити 14 122,565 тонн, вартістю 15 798,00 грн, у тому числі ПДВ, за тонну, на загальну суму 223 108 281,88 грн, у тому числі ПДВ;

- включити Специфікацію № 4, згідно з якою поставити 10 100,000 тонн, вартістю 17 349,96 грн за тонну, на загальну суму 175 234 596,00 грн, у тому числі ПДВ;

- викласти пункт 2.3 Договору поставки у новій редакції, згідно з якою загальна сума товару становила 473 939 980,78 грн.

4.12. Додатковою угодою № 3 від 05.11.2015 до Договору поставки було погоджено:

- прийняти Специфікацію № 2 в третій редакції, згідно з якою поставити 12 992,137 тонн, вартістю 15 798,00 грн за тонну, на загальну суму 205 249 780,33 грн, у тому числі ПДВ;

- прийняти Специфікацію № 3 в другій редакції, згідно з якою поставити 4030,002 тонн, вартістю 16 950,00 грн за тонну, на загальну суму 68 308 533,90 грн, у тому числі ПДВ;

- включити Специфікацію № 5, згідно з якою поставити 1000,000 тонн, вартістю 17 349,96 грн за тонну, на загальну суму 17 349 960,00 грн, у тому числі ПДВ;

- викласти пункт 2.3 Договору поставки у новій редакції, згідно з якою загальна сума товару становила 473 939 973,13 грн.

4.13. Також, між сторонами була укладена додаткова угода № 4 від 13.11.2015, якою було погоджено:

- прийняти Специфікацію № 2 в четвертій редакції, згідно з якою поставити 7500,948 тонн, вартістю 15 798,00 грн за тонну, на загальну суму 118 499 976,50 грн, у тому числі ПДВ;

- включити Специфікацію № 6, згідно з якою поставити 1000,000 тонн, вартістю 17 349,96 грн за тонну, на загальну суму 86 749 800,00 грн, у тому числі ПДВ;

- викласти пункт 2.3 Договору поставки у новій редакції, згідно з якою загальна сума товару становила 473 939 969,30 грн.

4.14. Додатковою угодою № 5 від 27.11.2015 до Договору поставки сторони погодили:

- прийняти Специфікацію № 2 у п`ятій редакції, згідно з якою поставити 30,015 тонн, вартістю 15 798,00 грн. за тонну, на загальну суму 474 176,98 грн., у тому числі ПДВ;

- прийняти Специфікацію № 4 в другій редакції, згідно з якою поставити 10141,878 тонн, вартістю 17 349,96 грн . за тонну, на загальну суму 175 961 177,63 грн., у тому числі ПДВ;

- прийняти Специфікацію № 5 в другій редакції, згідно з якою поставити 1037,687 тонн, вартістю 17 349,96 грн за тонну, на загальну суму 18 003 827,94 грн, у тому числі ПДВ;

- прийняти Специфікацію № 6 в другій редакції, згідно з якою поставити 5050,892 тонн, вартістю 17 349,96 грн за тонну, на загальну суму 87 632 774,16 грн, у тому числі ПДВ;

- включити Специфікацію № 7, згідно з якою поставити 6750,000 тонн, вартістю 17 149,98 грн за тонну, на загальну суму 115 762 365,00 грн, у тому числі ПДВ;

- викласти пункт 2.3 Договору поставки у новій редакції, згідно з якою загальна сума товару становила 473 939 958,50 грн.

4.15. Предметом спору в цій справі є вимога НАБУ про визнання недійсними спірних додаткових угод №№ 1-5 до Договору поставки від 27.10.2015 № ЦХП-14-01015-01, оскільки, на думку позивача, ці додаткові угоди укладено відповідачами за відсутності коливання цін на ринку, а отже, всупереч положенням пункту 2 частини 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", що згідно з частиною 1 статті 215, частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання таких угод недійсними. Крім того, як зазначав позивач, оспорювані додаткові угоди підлягають визнанню недійсними на підставі статті 228 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України, оскільки їх укладення не відповідає та суперечить інтересам держави. Викладені обставини стали підставою звернення НАБУ із позовом в цій справі.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.2. ТОВ "Воленс Трейд" звертаючись із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 у справі № 910/6790/18 зазначало, що касаційна скарга подається з підстав, визначених пунктами 1-4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.3. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.4. Згідно з частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.5. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.6. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Верховний Суд установив, що у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/18439/17 викладено висновок, на який посилається скаржник, про те, що "у законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтовного переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення. Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді певною мірою конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо".

У постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17 викладено висновок, на який посилається скаржник, про те, що "необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою".

Однак Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що апеляційний господарський суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування зазначених висновків Верховного Суду, оскільки хоча правовідносини у справах № 910/18439/17, № 910/4473/17 та у цій справі є подібними, проте зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник.

Крім того, Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника про те, що апеляційним господарським судом, під час ухвалення оскаржуваної постанови не враховано висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 910/3433/17 (за позовом про стягнення грошових коштів у розмірі 54 774,72 грн), постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 907/576/17 (за позовом про спонукання до укладення договору купівлі-продажу необробленої деревини), постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (за позовом про визнання Договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння), оскільки зазначені справи на які посилається скаржник, суттєво відрізняються установленими фактичними обставинами, від справи яка розглядається. Відмінність предметів позовів, установлених фактичних обставин у цій справі та справах, на які посилається скаржник, відмінність підстав позову та змісту позовних вимог свідчить про неподібність правовідносин.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.7. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

5.8. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень із зазначеної підстави, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

5.9. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 910/127/17, та цитує у тексті касаційної скарги цей висновок: "доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано, що Відповідач-1 є державним комерційним підприємством в розумінні статті 74 ГК України, оскільки є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту, несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном, майно закріплене за ним на праві господарського відання, статутний капітал утворений уповноваженим органом, до сфери управління якого Відповідач-1 належить, колегією суддів відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій досліджувалось зазначене питання та зроблено відповідний висновок, що Відповідач-1 є однією зі складових підприємств залізничного транспорту, перебуває у відносинах адміністративного підпорядкування Укрзалізниці, при цьому здійснює власну діяльність, у тому числі і на підставі наказів Укрзалізниці, а діяльність Відповідача-1 щодо задоволення потреби залізниць та підприємств залізничного транспорту здійснюється останнім не на промисловій чи комерційній основі".

5.10. У контексті порушеного питання скаржник доводить, що ДП "Укрзалізничпостач" не було замовником у розумінні Закону України "Про здійснення державних закупівель", оскільки придбавало дизельне паливо за Договором поставки не для забезпечення потреб держави або територіальної громади. Крім того, скаржник вважає, що ДП "Укрзалізничпостач" здійснювало свою діяльність на комерційній основі.

5.12. Перевіряючи такі доводи скаржника, та досліджуючи питання необхідності та обґрунтованості відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 910/127/17, Верховний Суд зазначає таке.

5.11. Частиною 1 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (тут і надалі у редакції, чинній на час укладення спірних додаткових угод) визначено, що цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон 500 тисяч гривень.

5.13. Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" замовник у розумінні цього Закону - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

5.14. Верховний Суд зазначає, що для вирішення питання чи є ДП "Укрзалізничпостач" "замовником" у розумінні Закону України "Про здійснення державних закупівель" необхідно встановити наявність складових елементів, які визначають ознаки "замовника" згідно з цим Законом.

5.15. Апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд рішення господарського суду першої інстанції та частково змінюючи це рішення, установив, що відповідно до пунктів 2.1, 2.2.1 статуту ДП "Укрзалізничпостач", підприємство створене з метою забезпечення залізниць, інших організацій та підприємств залізничного транспорту України матеріально-технічними ресурсами та отримання прибутку. Одним із напрямків його діяльності є забезпечення для власних потреб залізниць, інших підприємств і організацій залізничного транспорту України матеріалами, обладнанням, запасними частинами, машинами, механізмами, автотранспортними засобами, спецодягом, спецвзуттям, форменим одягом та іншими матеріальними ресурсами.

5.16. Згідно з пунктом 4.2 зазначеного статуту, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Поряд з цим, господарський суд першої інстанції установив, що засновником ДП "Укрзалізничпостач" є Міністерство інфраструктури України та 100% статутного капіталу цього підприємства належить державі. Також апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що ДП "Укрзалізничпостач" як складова Державної адміністрації залізничного транспорту України, перебуває у відносинах адміністративного підпорядкування Укрзалізниці та в комплексі єдиної транспортної системи країни забезпечує функціонування всіх галузей суспільного виробництва, соціальний і економічний розвиток та зміцнення обороноздатності держави, міжнародне співробітництво України. При цьому із аналізу положень статуту ДП "Укрзалізничпостач", мети та предмета діяльності підприємства у сукупності вбачається, що таке підприємство здійснює свою діяльність для задоволення потреб залізниць та підприємств залізничного транспорту. Отже, врахувавши положення Закону України "Про здійснення державних закупівель", апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що ДП "Укрзалізничпостач" є "замовником" у розумінні зазначеного закону, а укладення Договору поставки мало здійснюватись у відповідності до положень Закону України "Про здійснення державних закупівель".

5.17. Наведеним спростовуються доводи скаржника в цій частині, а тому, Верховний Суд вважає, що скаржник не довів та не навів обґрунтованих аргументів щодо необхідності відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 910/127/17, а Верховний Суд таких підстав не вбачає.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.18. На думку скаржника, на сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 40 Закону "Про здійснення державних закупівель".

Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція має перевірити та встановити, чи дійсно відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування відповідної норми (норм) права у подібних правовідносинах. Після відкриття касаційного провадження в цій справі, Верховний Суд не установив наявності висновку щодо застосування наведених положень законодавства в контексті підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин їх регулювання здійснювалось Законом України "Про здійснення державних закупівель" від 10.04.2014 № 1197-VII (з подальшими змінами), який втратив чинність 01.08.2016. Цей Закон встановлював правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до частини 5 статті 40 Закону "Про здійснення державних закупівель", умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Пунктом 2 частини 5 статті 40 Закону "Про здійснення державних закупівель" було передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

В контексті наведеного, Верховний Суд зазначає, що наведена правова норма регулює відносини між сторонами договору, що виникли після його підписання. При цьому коливання ціни товару на ринку передбачає динаміку ціни товару, зокрема в бік збільшення, за період з моменту укладення договору та до моменту виникнення необхідності у внесенні відповідних змін, зумовлених таким коливанням.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.19. На думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи. Крім того, скаржник вважає, що НАБУ є неналежним позивачем у цій справі, а апеляційний господарський суд безпідставно відхилив посилання на рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою АТ "Запорізький завод феросплавів", яким суд визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14.10.2014 № 1698-VII, відповідно до якого НАБУ надається право "за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України". Тобто цим рішенням Конституційний Суд України визнав неконституційною норму, яка надавала НАБУ повноваження на подання позову у даній справі.

5.20. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.21. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.22. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.23. За таких обставин, недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.24. Крім того, саме тільки посилання скаржника на те, що господарські суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.

5.25. Щодо доводів скаржника про те, що НАБУ є неналежним позивачем у цій справі, а апеляційний господарський суд безпідставно послався на правову позицію, викладену в ухвалі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 910/24263/16, Верховний Суд звертає увагу скаржника на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 910/127/17. У цій постанові від 17.03.2020 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України положення пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14.10.2014 № 1698-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до абзацу 3 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 24.12.1997 № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій), № 3/690-97 частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю. Таким чином, положення пункту 13 частини 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14.10.2014 № 1698-VII втратило чинність з 05.06.2019 та зворотної сили не має. Викладеним спростовуються наведені доводи скаржника.

5.26. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Воленс Трейд" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 у справі № 910/6790/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв