Ухвала суду від 25.02.2021 по справі № 911/3197/17 Касаційний господарський суд

open

Головна
Судові рішення
Ухвала суду
Ухвала суду від 25.02.2021 по справі № 911/3197/17 Касаційний господарський суд

скопійовано

Документ має містити точну фразу

Документ не має містити наступного терміну

Документ має містити один з двох термінів

Документ має містити обидва терміни

Замінює символ або декілька символів наприкінці терміну

* Правила використання інтелектуального пошуку

скопійовано

Справа № 911/3197/17

Картка справи

Справа № 911/3197/17

Картка справи

УХВАЛА

25 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 911/3197/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш» - не з`явився,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром» - не з`явився,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш»

на рішення господарського суду Київської області від 09.06.2020 (суддя Саванчук С.О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 (головуючий суддя: Яковлєв М.Л., судді: Зубець Л.П., Шаптала Є.Ю.)

у справі № 911/3197/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш» (далі - ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш»)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром» (далі -ТОВ «Торговий дім «Фінпром»)

про стягнення 3 425 986,00 грн.,

Згідно з розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.02.2021 № 29.3-02/166 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 911/3197/17 у зв`язку з перебуванням судді Малашенкової Т.М. у відпустці.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» звернулося до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «Торговий дім «Фінпром» про стягнення заборгованості у розмірі 3 425 986,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не в повному обсязі виконав свої зобов`язання згідно з усною домовленістю, досягнутою сторонами у листопаді 2016 року щодо поставки товару, а саме пшениці 3-го класу урожаю 2016 року, здійснивши поставку товару у меншій кількості, а тому зобов`язаний повернути попередньо оплачені кошти в сумі 3 425 986,00 грн, зокрема з підстав, передбачених статтями 670, 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Київської області від 09.06.2020 у справі № 911/3197/17 в задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» на користь ТОВ «Торговий дім «Фінпром» 181 785,26 грн судового збору, 29 000,00 грн витрат на правничу допомогу. Заяву ТОВ «Торговий дім «Фінпром» про поворот виконання рішення суду шляхом повернення стягнутих грошових сум задоволено. В поворот виконання рішення господарського суду Київської області від 13.12.2017 у справі № 911/3197/17 присуджено до стягнення з ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» на користь ТОВ «Торговий дім «Фінпром» 3 425 986,00 грн заборгованості та 51 389,79 грн судового збору.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги. Крім того, оскільки судове рішення, на виконання якого відповідачем було перераховано кошти, скасовано та за результатами розгляду даної справи відмовлено в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про поворот виконання рішення суду шляхом повернення стягнутих грошових коштів.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 рішення господарського суду Київської області від 09.06.2020 у справі № 911/3197/17 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції і постановою суду апеляційної інстанції, 14.12.2020 позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив зазначені судові рішення зі справи скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, а також відмовити відповідачу у задоволенні заяви про поворот виконання рішення господарського суду Київської області від 13.12.2017 у справі № 911/3197/17.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020.

Касаційну скаргу (з урахуванням заяви про усунення недоліків), з посиланням на приписи частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що під час ухвалення оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права (приписи статей 665, 693 ЦК України та статей 86, 236 ГПК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 905/1531/19, від 08.02.2019 у справі № 909/524/18, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (постанова Великої Палати Верховного Суду) та від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 22.12.2020 касаційну скаргу ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» залишено без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України; надано ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» строк на усунення недоліків касаційної скарги тривалістю не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 15.01.2021, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» у справі № 911/3197/17, розгляд касаційної скарги призначено на 18.02.2021.

17.02.2021 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання адвоката Гурського М.Р., який представляє інтереси ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш», про відкладення розгляду касаційної скарги у справі № 911/3197/17 на два тижні у зв`язку з хворобою останнього на COVID-19.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 18.02.2021 вищезазначене клопотання задоволено частково; розгляд касаційної скарги у справі № 911/3197/17 відкладено до 25.02.2021; участь у судовому засіданні представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, зокрема, поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу «EasyCon» відповідно до статті 197 ГПК України.

25.02.2021 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання адвоката Гурського М.Р., який представляє інтереси ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш», про відкладення розгляду касаційної скарги у справі № 911/3197/17 на один тиждень у зв`язку з хворобою останнього на COVID-19.

У судовому засіданні 25.02.2021 Суд, порадившись на місці, у задоволенні вищезазначеного клопотання відмовив з огляду на те, що: згідно з ухвалою Суду від 22.02.2021 було задоволено заяву ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» про розгляд касаційної скарги зі справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (тобто, з використанням власних технічних засобів). При цьому участь у судовому засіданні представників учасників справи не визнавалася обов`язковою. Отже, ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» мало можливість скористатися своїм правом та забезпечити участь свого уповноваженого представника у судовому засіданні 25.02.2021 зі справи (у тому числі, в режимі відеоконференції).

Від ТОВ «Торговий дім «Фінпром» відзив на касаційну не надходив.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 911/3197/17 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 911/3197/17 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 905/1531/19, від 08.02.2019 у справі № 909/524/18, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (постанова Великої Палати Верховного Суду) та від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, оскільки: предмет та підстави позовів у зазначених справах і у справі № 911/3197/17, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, у справі, що розглядається, судами, зокрема, встановлено :

- предметом позову є стягнення з відповідача суми вартості непоставленого товару у розмірі 3 425 986,00 грн. (попередньої оплати) на підставі укладеного, у спрощений спосіб, договору поставки;

- на виконання укладеного договору (усної домовленості), відповідач виставив рахунок до оплати на суму 8 400 000 грн.; позивач перерахував грошові кошти у розмірі 4 000 000 грн., матеріали справи не містять доказів повної оплати виставлено відповідачем рахунку;

- відповідачем відвантажено позивачу зі свого складу 136,56 тон пшениці, що не заперечувалося сторонами; сторони узгодили умови поставки товару, а саме: поставка пшениці відбувалася шляхом самовивозу товару зі складу відповідача власним автотранспортом позивача;

- виходячи з суми передоплати, здійсненої позивачем, недопоставленими залишилися 815,710 тон пшениці на суму 3 425 986 грн., яку останній просить стягнути на його користь;

- позивач як зобов`язана сторона договору - у частині обов`язку вчинити дії для належного отримання товару, повинен був вчинити необхідні дії для належного виконання зобов`язання, а саме: здійснити отримання товару шляхом самовивозу (зважаючи на вид товару - зерно, його обсяги та умови його зберігання, а також з урахуванням попередніх дій позивача) зі складу відповідача, проте, зазначені дії ним не було вчинено;

- отже, судами встановлено неналежне виконання саме позивачем зобов`язань, які погоджено сторонами; матеріали справи не містять доказів неналежного виконання відповідачем умов договору, оскільки суди встановили, що останній звертався до позивача та просив його негайно направити свій транспорт для одержання (відвантаження) оплаченої партії зерна в кількості 815,710 тон;

- направлення позивачем на адресу відповідача листа (про односторонню відмову від договору поставки товару) з вимогою не пізніше 7 днів від дня отримання цього листа повернути вартість оплаченого та непоставленого товару у сумі 3 425 986,00 грн не є підставою для виникнення у відповідача обов`язку з повернення грошових коштів за непоставлений товар, оскільки нормами чинного законодавства визначено, що розірвання договору в односторонньому порядку забороняється, крім випадків, прямо передбачених відповідним законом або договором;

- оскільки за результатом перегляду даної справи суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову, отже наявні підстави для задоволення заяви відповідача про поворот виконання рішення суду шляхом повернення стягнутих коштів.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, на яку скаржник посилається в обґрунтування доводів касаційної скарги, предметом апеляційного та касаційного розгляду була відмова суду першої інстанції у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи судові рішення попередніх судових інстанцій в частині відмови у позові про стягнення інфляційних втрат та 3% річних та ухвалюючи в зазначеній частині нове рішення про задоволення позовних вимог, зазначила, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами, пов`язані з питанням щодо можливості нарахування відповідно до статті 625 ЦК України інфляційних втрат і 3% річних на суму грошових коштів, яка раніше була перерахована позивачем (покупцем) відповідачу (постачальнику, продавцю) на виконання умов контракту (договору поставки) як попередня оплата за товар, що фактично не був поставлений (стаття 693 ЦК України), та яка в подальшому не була повернута відповідачем, незважаючи на закінчення передбаченого договором строку поставки (30 листопада 2016 року відповідно до пункту 2.1 контракту). Тобто в основі спірних правовідносин лежить питання про те, чи є зобов`язання із повернення попередньої оплати грошовим зобов`язанням та, відповідно, чи є відповідач боржником, зобов`язаним на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України). Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Предметом спору у справі № 905/1531/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників, оформленого протоколом від 10.09.2018 та скасування реєстраційного запису. Позов обґрунтований тим, що проведення спірних загальних зборів учасників відбулося з порушенням порядку, передбаченого статутом товариства, зокрема: позивач не був повідомлений про дату та місце проведення загальних зборів товариства, які відбулись 10.09.2018, а також про їх порядок денний.

Водночас у справі, що розглядається предметом спору є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості непоставленого товару у розмірі 3 425 986,00 грн. (попередньої оплати) на підставі укладеного, у спрощений спосіб, договору поставки. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов усної домовленості, досягнутої між сторонами, щодо поставки товару (пшениці), у зв`язку з чим позивач вимагав повернення вартості оплаченого та непоставленого товару.

Таким чином, предмети та підстави позовів у справах № 905/1531/19 та № 918/631/19 є різними зі справою, що розглядається, як і не є подібними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.

У справі № 910/12382/17, на яку також посилається скаржник, предметом розгляду справи було стягнення авансу, сплаченого на виконання робіт за договором. Проте визначальним у цій справі була наявність у договорі умови, передбаченої, зокрема, пунктом 12 договору, про те, що робота, припинена з вини головного виконавця, передбачає повернення отриманих коштів, з урахуванням інфляційних процесів.

Натомість у справі що розглядається (№ 911/3197/17) умови договору не передбачали повернення попередньої оплати (авансового платежу) з підстав, що договір не був укладений в письмовій формі, оскільки сторони досягнули усної домовленості (у спрощений спосіб, що відповідає частині першій статті 181 Господарського кодексу України та 205 ЦК України) на поставку товару.

За таких обставин, не можна вважати справи № 910/12382/17 та № 911/3197/17 подібними, з огляду на різні фактичні обставини встановлені судами під час розгляду справ, залежно від яких і було надано відповідну кваліфікацію спірним правовідносинам та вирішено справу по суті.

Крім того, справа № 909/524/18 Верховним Судом направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку у такій справі. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду цих справ фактично - доказова база в них може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в них судами обставин і доказів у справах, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в них (аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 19.05.2020 зі справи № 916/1886/18 та від 26.05.2020 зі справи № 922/2776/19).

Отже, Касаційний господарський суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 911/3197/17.

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме приписів статей 86 та 236 ГПК України у прийнятті оскаржуваних судових рішень, не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах «Ейрі проти Ірландії», п.24, Series A № 32, та «Гарсія Манібардо проти Іспанії», заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» на рішення господарського суду Київської області від 09.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 у справі № 911/3197/17.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш» на рішення господарського суду Київської області від 09.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 у справі № 911/3197/17.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Джерело: ЄДРСР 95170130

скопійовано

Замовити платну консультацію

Відновити пароль

Авторизація

Реєстрація

Реєстрація

Навчальні відео: Як користуватись системою

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!