ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2021 справа № 914/1025/20

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Зубкович Д.С., розглянувши матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Кайрос-Транс, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Кайзервальд, м. Львів,

предмет позову: стягнення 42 200,37 грн.,

підстава позову: неналежне виконання зобов`язання по оплаті транспортно-експедиційних послуг,

за участю представників:

позивача: Сало Андрій Миколайович - адвокат, ордер ВС № 1012586,

відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС

28.04.2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Кайрос-Транс до Товариства з обмеженою відповідальністю Кайзервальд про стягнення 42 200,37 грн.

Ухвалою суду від 30.04.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 27.05.2020 року. Хід судових засідань відображено в ухвалах суду. Зокрема, судові засідання неодноразово відкладались у зв`язку з впровадженням на території України карантину, у зв`язку з неявкою представників сторін, за їхніми клопотаннями, а також у зв`язку з перебуванням на самоізоляції.

18.06.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

02.07.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

20.08.2020 року від позивача надійшла заява про призначення в резолютивній частині рішення суду судового засідання щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

У судове засідання 03.02.2021 року з`явився представник позивача, підтримав позовні вимоги та заяву про вирішення питання про розподіл судових витрат у окремому судовому засіданні. Відповідач повторно явку представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, що вбачається із відстеження поштового відправлення за трек-кодом 7901413689670, а також із надісланого представником відповідача на електронну пошту суду клопотання від 02.02.2021 року про перенесення судового засідання у зв`язку із поганим самопочуттям та необхідністю самоізоляції. Суд звертає увагу, що за клопотаннями представника відповідача з аналогічних підстав розгляд справи відкладався в судових засіданнях 23.12.2020 року та 20.01.2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Такими випадками є неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження. Судом не встановлено наявності таких обставин. Більше того, відповідно до п. 2 ч. 3 вказаної статті, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 року у справі № 0870/8014/12, щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, повторну неявку представника у судове засідання для розгляду справи по суті, суд не вважає неявку представника відповідача у дане судове засідання такою, що перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 03.02.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок невиконання відповідачем зобов`язання по договору про надання транспортно-експедиційних послуг. Так, позивач стверджує, що ним надано відповідачу транспортно-експедиційних послуги та доставлено вантажоодержувачу товар відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної. Однак, відповідачем станом на дату подання позовної заяви не оплачено 22 220,00 грн. згідно з договором-заявкою № КТ20-00098 від 26 лютого 2020 року. Відповідно, позивач просить стягнути вказану суму боргу, а також нараховує пеню в розмірі 424,97 грн. та проценти за користування грошовими коштами у розмірі 1 555,40 грн.

Відповідач стосовно позовних вимог частково заперечує та просить задовольнити такі частково, враховуючи порушення договору-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг від 26.02.2020 №КТ20-00098 на суму еквівалентну 300 дол. США відповідно до курсу НБУ станом на момент пред`явлення претензії 27.03.2020року 8441,40 грн., а в частині стягнення пені 424,97 грн та відсотків за користування грошовими коштами 1 555,40 грн. відмовити, оскільки мав місце спір та пред`явлення претензій позивачу, а не ухилення відповідачем від сплати коштів. Так, у відзиві сторона вказує, що згідно з повідомленням митної служби про перетин кордону 2.03.2020 року - в зазначений договором день доставки вантажу відповідно до договору-заявки о 18.45 транспорт ТзОВ «Кайрос-Транс» з вантажем ТзОВ «Кайзервальд» лише виїхав з України, що є вже порушенням договірних відносин з боку Позивача. Розвантаження у свою чергу відбулось 05.03.2020 року згідно з актом приймання-передачі наданих послуг позивачем, тобто має місце прострочення доставки вантажу на 3 календарні дні, оскільки відповідно до погодженої сторонами дати відвантаження мало б відбутись 02.03.2020 року. Враховуючи таке неналежне виконання зобов`язань позивачем, ТзОВ «Кайзервальд» змушені були наполягати на коригуванні суми, виставленої до оплати, на штрафні санкції, передбачені договором-заявкою як порушення з боку виконавця (перевізника) за несвоєчасне виконання послуги перевезення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

26.02.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Кайрос-Транс як експедитор та Товариство з обмеженою відповідальністю Кайзервальд як замовник підписали договір - заявку № КТ20-00098 про надання транспортно-експедиційних послуг по маршруту Львів 334 42 Chlumcany, Чехія, з наступними умовами:

автомобіль марка Вольво НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ,

найменування вантажу - піддони, вага 20 т / 100 куб. м.,

дата та час завантаження - 27.02.2020р., 08:00,

адреса завантаження м. Львів, вул. Городницька,

адреса замитнення - Малехів,

погранрперехід Краківець,

адреса розвантаження - 334 42 Chlumcany, Чехія,

дата та час розвантаження - 02.03.2020 року,

вартість перевезення та форма оплати 800 євро по курсу НБУ на день розвантаження,

додаткові умови 10 банківських днів після розвантаження.

Як вбачається з CMR А 194588, 27.02.2020 року у м. Львові завантажено товар піддони дерев`яні, вагою 15 000,00 кг., 594 штуки. Згідно з даними CMR відправником є Товариство з обмеженою відповідальністю Кайзервальд, перевізником ФОП Патрай Тарас Степанович, одержувачем - LASSELSBERGER, місце розвантаження U Keramicky 448, 33442 Chlumcany, Czech Republic. Перевезення здійснюється автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_2 (п. 17).

Дана CMR містить штампи і підписи відправника (п. 22), отримувача (п. 24) і штамп перевізника (п. 23). Водночас не містить дати одержання товару (п. 24).

05.03.2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю Кайрос-Транс підписано акт надання послуг № КТ20-00098 від 05.03.2020 року на суму 22 220,00 грн. за надані експедитором послуги - послуги перевезення по маршруту: Львів, Україна - 334 42, Chlumcany, Чехія, транспортно-експедиційні послуги по території України. Даний акт не підписаний замовником - Товариством з обмеженою відповідальністю Кайзервальд.

Як вбачається із претензії від 27.03.2020 року, відповідач звернувся до позивача щодо неналежного виконання зобов`язання по перевезенню зокрема, вказує, що станом на 25.03.2020р. ТзОВ «Кайзервальд» отримало від ТзОВ «Кайрос-Транс» накладну, акт приймання-передачі наданих послуг № КТ 20-00098 від 05.03.2020 року, проте не отримано оригіналів документів, які б підтвердили факт доставки вантажу до отримувача. Тому просив надати оригінали документів, що супроводжували товар - СМR і інвойс (накладна) з підписами печаткою фірми - отримувача вантажу, а також відшкодувати штрафні санкції за 3 календарні дні, що зумовлені протермінуванням відвантаження вантажу згідно договору-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг ви 26.02.2020 №КТ20-00098 згідно з п.3 вказаного договору у розмірі 300 доларів США.

У відповідь на вказану претензію позивач надав відповідь від 01.04.2020 року, відповідно до якої вказав про відсутність у договорі умови про передачу оригіналу інвойсу із підписами і печаткою отримувача вантажу, вказав про надання копії СМR про доставку вантажу. Позивач також вказав, що 17.03.2020 року замовнику було надіслано акт приймання-передачі наданих послуг, який згідно з відстеженням по трек-коду 7902206058527 отримано адресатом 19.03.2020 року, і такий акт відповідно до договору-заявки вважається підписаним замовником.

Відповідачем надано відповідь від 02.04.2020 року, зі змісту якої вбачається, що сторона знову вимагала надання оригіналу документа, що супроводжував товар, - СМR з відміткою про прийняття вантажу одержувачем, а також зазначила, що документи від перевізника отримала 25.03.2020 рок, а не 19.03.2020 року.

Докази надіслання чи вручення особисто вказаних вище листів до матеріалів справи не долучено, їх обмін сторонами не заперечується і навіть підтверджується посиланнями у вказаних листах на дати та вихідні номери таких листів.

10.04.2020 року позивачем надіслано відповідачу претензію від 10.04.2020 року про необхідність оплати транспортно-експедиційних послуг у сумі 22 120,00 грн. (копія вимоги з доказами її надіслання долучені до позовної заяви).

Відповідачем долучено копію повідомлення, отриманого від Приватного підприємства «Логістикброк», з бази митної служби про перетин кордону позивачем 02.03.2020 року о 18:45:59 (транспортний засіб НОМЕР_3 / НОМЕР_4 , опис товару дерев`яні піддони, нові, UIC, EUR-1, 800*12000 мм, 700 штук).

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено вище, 26.02.2020 року сторони спору погодили виникнення правовідносин з перевезення вантажу, уклавши договір-заявку на транспортне обслуговування.

Згідно із статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частин першої, другої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Суд звертає увагу, що поняття договору-заявки не закріплено в чинному законодавстві, проте чіткої заборони використовувати подібну форму договорів законодавством не передбачено. Більше того, заявка підписана представниками обох сторін, скріплена їх печатками, у ній погоджені умови здійснення перевезення, тому спрощена письмова форма договору дотримана суб`єктами господарювання при підписанні договору-заявки від 26.02.2020 року. більше того сторонами не заперечується факт укладення договору перевезення у вказаній формі та по відповідній заявці.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст. 917 Цивільного кодексу України перевізник зобов`язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу.

Як встановлено судом вище, позивач зобов`язався надати 27.02.2020 року для завантаження товару автомобіль та здійснити відповідне перевезення по маршруту Львів Чехія з датою розвантаження товару 02.03.2020 року.

Аналізуючи заперечення відповідача щодо несвоєчасного завантаження товару та перетину кордону лише 02.03.2020 року, суд зазначає, що із товарно-транспортної накладної, яка містить штамп і підпис відправника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кайзервальд», вбачається своєчасне завантаження товару 27.02.2020 року, м. Львів (п. 4 CMR). Тому таке твердження відповідача не відповідає обставинам справи. Натомість відомості про перетин кордону 02.03.2020 року могли б свідчити про очевидну неможливість своєчасної поставки товару отримувачу, яка згідно з договором мала бути здійснена 02.03.2020 року. Водночас, подана відповідачем копія повідомлення про перетин кордону не може бути належним доказом перетину кордону 02.03.2020 року саме перевізником по замовленню, що є спірним в даній справі, адже номерні знаки автомобіля та маса вантажу, які зазначені у наданому відповідачем повідомленні (транспортний засіб НОМЕР_3 / НОМЕР_4 , опис товару дерев`яні піддони, нові, UIC, EUR-1, 800*12000 мм, 700 штук), не відповідають тим даним, що зазначені в CMR (товар піддони дерев`яні, вагою 15 000,00 кг., 594 штуки, НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ).

Суд звертає увагу, що міжнародна товарно-транспортна накладна містить штамп і підпис отримувача, проте не містить дати такого отримання. Разом з тим суд вважає доведеною обставину доставки вантажу по вказаному перевезенню отримувачу товару 05.03.2020 року, оскільки така визнана сторонами у їхніх письмових заявах - відповідачем у відзиві на позовну заяву, а позивачем - у відповіді на відзив. Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Крім цього, позивачем складено акт надання послуг від 05.03.2020 року, що також свідчить про те, що послуга не була надана швидше.

Враховуючи, що договором-заявкою сторонами погоджено строк доставки товару 02.03.2020 року, а фактично поставку здійснено 05.03.2020 року, то мало місце прострочення доставки товару. Водночас, вантаж все-таки доставлено отримувачу, про що свідчить підпис отримувача у CMR та не спростовано відповідачем, тобто позивачем надано відповідачу обумовлену заявкою послугу, яка є оплатною, що визначено сторонами у відповідній заявці. Більше того, як вбачається із умов перевезення, погоджених у заявці, вартість перевезення 800 євро по курсу НБУ на день розвантаження і оплата протягом 10 банківських днів після розвантаження. Відповідно до п. 1 договору у випадку не повернення оригіналу завіреного замовником акта виконаних робіт протягом п`яти календарних днів з моменту отримання та відсутності обґрунтованої письмової відмови, акт вважається підписаним, послуги наданими та прийнятими замовником.

Щодо доказів надіслання акта надання послуг, то позивачем на підтвердження надсилання такого подано роздруківку відстеження поштового відправлення за трек-кодом 7902206058527, з відміткою про його отримання 19.03.2020 року. Так, інших доказів, таких як опис вкладення в цінний лист чи повідомлення про вручення поштового відправлення стороною не подано. Проте, договором-заявкою і не передбачено обов`язкового надіслання документів із використанням тих чи інших конкретних способів. Тому позивач не може вважатися таким, що порушив порядок надсилання документів. У свою чергу відповідач, заперечуючи отримання від позивача кореспонденції за вказаним трек-кодом, не подав інших жодних доказів на підтвердження своєї позиції щодо отримання акта 25.03.2020 року. Не подано відповідачем також доказів і щодо отримання ним 19.03.2020 року іншого вмісту кореспонденції від позивача.

Як передбачено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020 року у справі № 910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Суд вважає, що якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмету доказування у справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об`єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності. Однак, якщо сторона з тих чи інших причин не доводить певну важливу для розгляду справи обставину, то суд, оцінюючи докази «за внутрішнім переконанням» вирішує, чи мав місце певний факт, що підлягає доказуванню, чи він є просто надуманим. Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання жодних доказів на підтвердження своєї позиції відповідачем щодо отримання/неотримання акта наданих послуг від перевізника 19.03.2020 року, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведену позивачем обставину щодо надіслання відповідачу акта наданих послуг від 05.03.2020 року та отримання такого 19.03.2020 року. Натомість позиція відповідача обґрунтовується лише його твердженнями, викладеними у відзиві, без підтверджуючих відповідну обставину доказів. Враховуючи наведене, акт надання послуг від 05.03.2020 року вважається підписаним замовником.

Як зазначалося вище, відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Плата за перевезення, погоджена сторонами спору, становить 800 євро на час розвантаження згідно із заявкою та 22 220,00 грн. згідно з актом наданих послуг. Зауваження відповідача стосовно того, що вартість послуг потрібно зменшити на 300 дол. США за прострочення перевізника суд не вважає обґрунтованими, враховуючи наведені нижче норми законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Так, відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 923 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу: у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов`язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

Проте, відповідач не надав доказів реалізації ним передбачених законом прав, не заявляв зустрічних позовних вимог у даному судовому провадженні та не звертався із самостійним позовом про стягнення збитків у визначеному законом порядку в будь-якій іншій справі. Дії відповідача по надісланню позивачу претензії від 27.03.2020 року, як і заявлення у відзиві на позовну заяву про зменшення суми, заявленої до стягнення на 300 доларів США, не можуть вважатись заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, на підставі якої суд міг би дійти висновку про безспірність вимог в цій частині, адже не містять вимог такого зарахування. Однозначно, замовник перевезення має право звертатись із претензіями до перевізника, і наслідками невиконання таких претензій, за волевиявленням замовника, може бути ініціювання відповідного судового процесу щодо обов`язку перевізника виконати вимоги претензії. Проте, під час розгляду даної справи відповідачем у визначеному Господарським процесуальним кодексом України порядку жодних позовних вимог заявлено не було. Відтак, предметом спору в даній справі, яка розглядається за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кайрос-Транс з урахуванням принципу диспозитивної господарського судочинства, є стягнення вартості перевезення, а не відповідальність перевізника за допущені ним порушення господарського зобов`язання. Також суд звертає увагу, що договором-заявкою сторони не узгодили випадків зменшення вартості перевезення. Тому, висловленими у відзиві запереченнями відповідач при розгляді справи не спростував наявності у перевізника права на отримання плати за надані послуги та наявності у замовника обов`язку оплатити перевезення, вартістю 22 220,00 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазначалося вище, договором-заявкою передбачено, що оплата по даній заявці здійснюється протягом 10 банківських днів після розвантаження. Суд зазначає, що відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Враховуючи договірну умову про строки здійснення розрахунків у такий спосіб, який погодили сторони, суд не вправі застосовувати по-іншому умови договору та визначати строк оплати із застосуванням інших, відмінних від договору, умов. Сторонами не доведено, що при визначенні строку оплати мають застосовуватись інші обставини, умови чи юридичні факти. Оскільки, як встановлено вище, розвантаження відбулося 05.03.2020 року, а 08, 09, 15 березня були вихідними, тобто не вважаються банківськими днями, то останнім днем оплати було 18.03.2020 року. Докази здійснення відповідачем відповідних розрахунків у встановлені договором строки у матеріали справи не подано і сторонами обставина відсутності оплати не заперечується. Відтак, суд вважає обгрунтованою позовну вимогу про стягнення 22 220,00 грн. основного боргу.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2 договору-заявки сторонами погоджено, що за несвоєчасну оплату наданих послуг експедитор 1 сплачує експедитору 2 пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день затримки оплати.

Так, статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання (стаття 617 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи наведені нормативні положення, суд вважає безпідставними заперечення відповідача стосовно підстав для стягнення пені за порушення ним строків виконання грошового зобов`язання, адже стороною не обґрунтовано наявності випадку або непереборної сили при простроченні виконання зобов`язання, тобто не доведено, що вона звільняється від сплати пені у визначеному законом порядку. Відтак, у суду відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені. Стосовно порядку нарахування та визначення розміру пені, суд зазначає таке.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Враховуючи, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло у відповідача 19.03.2020 року (останнім днем оплати згідно з умовами договору-заявки було 18.03.2020 року), то нарахування пені допускалося з 19.03.2020 року. Проте, позивач обрав дату початку нарахування пені з 21.03.2020 року, на що має право, та нараховує таку до звернення з даним позовом до суду, що не перевищує шестимісячного строку нарахування пені, встановленого законом. Відтак, пеня за період 21.03.2020 24.04.2020 року на суму заборгованості 22 220,00 грн. порахована позивачем правильно. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 424,97 грн. підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення процентів за користування грошовими коштами суд зазначає таке.

Так, позивачем заявлено до стягнення 1 555,40 грн. процентів за користування грошовими коштами на підставі ч. ч. 1, 2 ст. 536 Цивільного кодексу України із застосуванням ставки 0,2 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

Так, відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2 договору-заявки експедитор 1 за користування грошовими коштами додатково сплачує 0,2 % від простроченої суми за кожен день протермінування.

Суд звертає увагу та враховує висновки Великої Палата Верховного Суду, наведені у постанові від 10.04.2018 року у справі № № 910/10156/17. Так, термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, визначаючи правову природу процентів, заявлених до стягнення позивачем, суд зазначає, що у ситуації, коли боржник прострочив виконання грошового зобов`язання, що і мало місце у даній справі, позивач має право нараховувати проценти по ст. 625 Цивільного кодексу України, а не по ст. 536 Цивільного кодексу України. Проте, як вбачається із обґрунтувань у позовній заяві та із самого розрахунку позивача, останнім нараховано та застосовано формулу для нарахування процентів по ст. 536 Цивільного кодексу України, а не по ст. 625 Цивільного кодексу України. Однак, з моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання боржник не користується грошовим коштами правомірно. Тому немає підстав застосовувати стягнення процентів відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України. Відтак, суд доходить висновку, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення 1 555, 40 грн. процентів за користування грошовими коштами потрібно відмовити.

Відповідно ч. 1, ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам (93,57%).

Суд зазначає, що позивачем 20.08.2020 року подано заяву про визначення в резолютивній частині рішення суду судового засідання щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 238 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.

Враховуючи подану позивачем своєчасно, до закінчення судових дебатів, заяву, а також забезпечуючи іншій стороні можливість реалізації своїх процесуальних прав на клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, суд вважає за необхідне призначити судове засідання по розгляду заяви позивача у межах визначених законом строків та із повідомленням іншої сторони про відповідне засідання.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 221, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Кайзервальд (79024, Львівська обл., місто Львів, вул. Промислова, будинок 45, ідентифікаційний код юридичної особи 38582775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Кайрос-Транс (79039, Львівська обл., місто Львів, Золота, будинок 21, квартира 28, ідентифікаційний код юридичної особи 40536377) 22 220,00 грн. основного боргу, 424,97 грн. пені та 1 966,84 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

3. У задоволенні вимоги про стягнення 1 555,40 грн. процентів відмовити.

4. Судове засідання для вирішення питання про судові витрати відповідно до заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Кайрос-Транс від 20.08.2020 року призначити на 17.02.2021 року на 09:30 год. Явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнається.

5. Докази щодо розміру, понесених позивачем судових витрат, надати суду та іншій стороні упродовж п`яти днів з проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 26.02.2021 року.

Суддя Р.І. Матвіїв