П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2021року м. Київ

Справа № 366/64/19

Провадження: № 22-ц/824/1185/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар Гулієв М.Д.о,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Костюка Івана Івановича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Іванківського районного суду Київської області від 04 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Тетервак Н.А.,

у справі за позовом керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства України з управління зоною відчуження, Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держземагентства у Київській області та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

У січні 2019 року керівник Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства України з управління зоною відчуження, Державного спеціалізованого підприємства "Північна Пуща" звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що під час опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді, виявлено факт порушення вимог земельного законодавства під час відведення земельної ділянки лісового фонду на території зони відчуження. Відповідно до наказів ГУ Держземагенства у Київській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 14.10.2013 за № КИ/3222050000:01:001/00007329 затверджено проект із землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222050000:01:001:0001, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.08.2018 за № 133808424 на підставі вказаного наказу за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на дану земельну ділянку. Однак, вказана земельна ділянка вибула з власності держави з порушенням встановленого законом порядку, оскільки в силу ст.ст. 19,57,84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України ці земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України. Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання від 03.09.2018 за № 466 земельна ділянка з кадастровим номером 3222050000:01:001:0001 накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДСП «Північна Пуща» виділи № 41 , 42 , 43 кварталу 307 Опачицького лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування станом на 2006 та 2016 роки, та передані у приватну власність всупереч вимог закону. ДСП «Північна Пуща» будь-яких дозволів на вилучення даних земельних ділянок лісового фонду, зміну цільового призначення земель, не надавало, а земельні ділянки на даний час використовуються у лісогосподарській діяльності у відповідності до матеріалів лісовпорядкування, що підтверджується відповіддю від 13.09.2018 за № 01-15/1136. Розташування спірних земельних ділянок у зоні відчуження виключає можливість їх передачі у приватну власність в силу положень ст. 83 Земельного кодексу України. Враховуючи те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням встановленого законом порядку, оспорюваний наказ має бути визнаний незаконним та скасований. Земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника, оскільки відведення останньої у приватну власність здійснено всупереч встановленого законом порядку, зокрема, за відсутності згоди постійного користувача, а тому підлягає витребуванню із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДСП «Північна Пуща».

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 04 червня 2020 року позов керівника Броварської місцевої прокуратури задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 14.10.2013 за № КИ/3222050000:001/00007329 щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населених пунктів Страхоліської сільської ради та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером № 3222050000:01:001:0001.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» земельну ділянку з кадастровим номером 3222050000:01:001:0001, площею 2 га.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Київській області на користь прокуратури Київської області судові витрати в сумі 4017,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судові витрати в сумі 4017,50 грн.

В решті позовних вимогвідмовлено.

Не погодившись із таким судовими рішенням адвокат Костюк І.І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, та просив скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалите нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції визнав встановленими ряд обставин, які не були доведені належними та допустимими доказами, зокрема, що право власності на відповідну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 , оскільки довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не була надана позивачем, та відсутня в матеріалах справи. Прокурор також не надав суду доказів того, що станом на 14.10.2013 року спірна земельна ділянка розташовувалася у зоні відчуження та безумовного відселення. Державний акт на право постійного користування землею ІІ-КВ №003600, з якого вбачається, що землю надано у постійне користування для виконання заходів щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не підтверджує та не може підтверджувати віднесення спірної земельної ділянки до зони відчуження та безумовного відселення. Окрім того, ВО «Укрдержліспроект» надало інформацію станом на 2006 рік. Також прокурор не надав жодних доказів, які стосуються зміни цільового призначення, та не довів у чому саме полягає незаконність цієї зміни. Зазначав, що зміна цільового призначення земельної ділянки відповідно до законодавства, яке існувало до прийняття наказу, здійснювалась на підставі рішення уповноваженого органу. Суд першої інстанції безпідставно прийняв в якості доказу лист ДСП «Північна Пуща» від 13.09.2018, у якому зазначено, що ДСП «Північна Пуща» будь-яких дозволів на вилучення земельних ділянок лісового фонду, зміну цільового призначення земель не надавало, а земельні ділянки на даний час використовуються у лісогосподарській діяльності у відповідності до матеріалів лісовпорядкування, не зважаючи на те, що у самому листі ДСП «Північна Пуща» вказує, що підприємство було зареєстровано лише 02.02.2016 року шляхом відділення лісового господарства «Чорнобильська Пуща» ДСП «Чорнобильський спецкомбінат». Отже, матеріали справи не містять належних доказів розташування спірної земельної ділянки у зоні відчуження та зоні безумовного відселення, а тому суд першої інстанції помилково встановив дані обставини в оскаржуваному рішенні. Також вважав, що прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки відомчими наказами органів прокуратури, які були чинними в період передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , було передбачено необхідність вивчення стану додержання законності у земельній сфері та реагування у випадку виявлення порушень, тобто, прокурор міг дізнатись про передачу спірної земельної ділянки раніше ніж 03.09.2018 року, прокурор міг здійснити перевірку законності наказу від 14.10.2013 року та звернутися до суду в межах строків позовної давності. За таких обставин, просив суд застосувати позовну давність до позовних вимог керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства України з управління зоною відчуження, Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща). Також вказував, що у прокурора відсутні повноваження на звернення до суду в інтересах Державного агентства України з управління зоною відчуження та Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща», оскільки прокурором не наведено, а судом не перевірено, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави вищевказаними державними органами.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу Деркач С.П. в інтересах ДСП «Північна Пуща», посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. Зазначав, що ведення лісового господарства, ДСП «Північна Пуща» проводиться на підставі проектів лісовпорядкування 2006, 2016 роках ВО «Укрдержліспроект», яке проводиться раз на десять років. ДСП «Північна Пуща» є постійним користувачем земельної ділянки, в межах та розмірах, переданих - ДАЗВ. ВО Укрдержліспроект є уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних - лісового та земельних кадастрів. На сьогодні в Україні воно є єдиним державним підприємством, яке займається виготовленням проектної документації лісовпорядкування. А тому, ДСП «Північна Пуща» зазначає, що будь-яких дозволів на вилучення земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , з лісового фонду, а також зміни цільового призначення земель не надавало.

В судовому засіданні адвокат Костюк І.І. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити.

Прокурор Київської обласної прокуратури Підяш О.С., Деркач С.П. в інтересах ДСП «Північна Пуща» та Сомик Я.Я. в інтересах Державного агентства України з управління зоною відчуження заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Київській області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення повістки на електронну адресу управління, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, наказом Головного управління Держземагенства у Київській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 14.10.2013 за № КИ/3222050000:01:001/00007329 затверджено проект із землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222050000:01:001:0001, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Страхоліської сільської ради Іванівського району Київської області.(а.с. 22,т.1).

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.08.2018 на підставі вказаних наказів зареєстровано право власності на відповідні земельні ділянки за ОСОБА_1 .

З Державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ №003600 слідує, що цей Державний акт на право постійного користування землею видано Державному департаменту - АЗВ і зони безумовного (обов'язкового) відселення МНС України Іванківського району Київської області та що зазначеному землекористувачу надається у постійне користування 175771,3 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

Землю надано у постійне користування для виконання заходів щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕСвідповідно до рішення Х сесії ХХІ скликання Київської обласної ради народн6их депутатів від 7 липня 1992 року.(а.с. 9-12, т.2).

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №102, підписано Головою Іванківської районної ради народних депутатів М.І. Костюченком - 09.10.2000 року.

З Плану зовнішніх меж землекористування Державного департаменту Адміністрації зони відчуження і зони безумовного(обов'язкового)відселення МНС України в межах Іванківського району( 175771,3 га) слідує,що в користування ДДАЗВ ввійшли землі Дитятківської сільської ради, Пісківської сільської ради та Старосоколівської сільської ради Іванківського району та Орджонікідзенської сільської ради Поліського району. Опис меж: Республіка Білорусь,Чернігівська область, Страхоліська сільська рада Іванківського району, Горностайпільська сільська рада Іванківського району (а.с.243,т.1).

З довідки №01-15/1136 Державного агентства України з управління зоною відчуження, Державне спеціалізоване підприємство «Північна Пуща» від 13.09.2018 року слідує, що «згідно наказу МНС України № 1086 від 09.12.2010 року ДСКП «Чорнобильська Пуща» реорганізоване шляхом приєднання до ДСП «Чорнобильський спецкомбінат». В подальшому комплекс лісового господарства «Чорнобильська Пуща» згідно наказу № 186 від 29.05.2015 року перейменовано у відділення лісового господарства «Чорнобильська Пуща», а згідно наказу ДАЗВ № 28 від 24.11.2015 року відділення лісового господарства «Чорнобильська Пуща» ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» реорганізовано шляхом виділу у ДСП «Північна Пуща» та зареєстроване Іванківською районною державною адміністрацією Київської області 02.02.2016 року. (а.с.26,т.1).

ДСП «Північна Пуща» згоди на вилучення земель лісового фонду, щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3222050000:01:001:0001, 1222050000:01:001:0002, 3222050000:01:001:0003, 3222050000:01:001:0004 не надавало.

Постійним землекористувачем на території зони відчуження та зони безумовного (обов`язкого) відселення є Державне агентство України з управління зоною відчуження. (т. 1, а.с. 26).

Відповідно до протоколів першої лісовпорядної наради щодо лісовпорядкування території Державного спеціалізованого комплексного підприємства «Чорнобильська пуща» Державного департаменту-Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового відселення від 20.09.2006 р.(т. 1, а.с. 27), протоколу другої лісовпорядної наради від 28 грудня 2007 року з розгляду основних положень «Проекту організації і розвитку лісового господарства Державного спеціалізованого комплексного підприємства »Чорнобильська пуща» Київської області(т. 1, а.с. 32); протоколу першої лісовпорядної наради з лісовпорядкування території Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» Державного агентства України з управління зоною відчуження від 22 червня 2016 р.(а.с. 37), протоколу другої лісовпорядної наради з розгляду основних положень Проекту організації і розвитку лісового господарства Державного агентства України з управління зоною відчуження на території Державного спеціалізованого комплексного підприємства «Північна Пуща» (а.с. 42) Опачицьке лісництво ДСП «Північна Пуща» займає площу 28722,0 га, яка не змінювалася, і яка використовується у лісовому господарстві відповідно до матеріалів лісовпорядкування.

Згідно Акту обстеження лісової ділянки Опачицького лісництва від 09.04. 2019 року встановлено,що земельні ділянки з кадастровими номерам 3222050000:01:001:0001, 3222050000:01:001:0002, 3222050000:01:001:0003 та 3222050000:01:001:0004 накладаються на Планшет №22 лісовпорядкування 2016 року ДСП «Північна Пуща», де встановлено, що земельні ділянки з вищезазначеними кадастровими номерами відносяться до 307 кварталу Опачицького лісництва(а.с. 29,т.2)

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що письмовими доказами підтверджується той факт, що передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222050000:01:001:0001, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області відбулась з порушенням встановленого діючим законодавством порядку вилучення земельних ділянок та зміни цільового призначення земель, наслідком чого стало порушення прав держави, а тому обґрунтованими є вимоги позивача про визнання недійсними та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Київській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 14.10.2013 за № КИ/3222050000:01:001/00007329, яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222050000:01:001:0001, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Страхоліської сільської ради Іванівського району Київської області.

Зважаючи на доведеність факту незаконного набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність та на підставі ст. 387 ЦК України, суд вважав обгрунтованою та такою, що підлягає до задоволення і вимогу керівника Броварської місцевої прокуратури прокуратури про витребування від відповідача на користь держави в особі ДСП «Північна Пуща» земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.ст. 7, 8 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Статтею 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ст.57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Частиною першою ст.17 ЛК України встановлено, що у постійне користування ліси на землях саме державної власності, для ведення лісового господарства, без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 року № 848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів України за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

Українське Державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 року за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Отже, надані ВО «Укрдержліспроект» проекти лісовпорядкування щодо факту накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222050000:01:001:0001 на землі, які перебувають в постійному користуванні ДСП «Північна Пуща» виділи № 41 , 42 , 43 кварталу 307 Опачицького лісництва з доданим викопіюванням з публічної кадастрової карти, є належним підтвердженням вказаних у позові обставин, оскільки наданіуповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

Окрім того, пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.

Отже, право користування спірними земельними лісовими ділянками посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДСП «Північна Пуща» станом на 2006 та 2016 роки, що відповідає правовому висновку, висловленому Верховим Судом України у справах № 6-224цс14 від 21.01.2015 року, № 6-50цс15 від 01.07.2015 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать нормам Земельного кодексу України.

Водночас, у пункті 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відтак, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Споррон і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Описану вище правову позицію висловив Верховний Суд України у справі № 6-1376цс16, яку суд обґрунтовано врахував при розгляді даної справи.

Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від такого права, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частинами 3, 4 ст. 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 153 Земельного кодексу України визначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У відповідності до ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Положення ст.ст.13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України за основним цільовим призначенням земель виділяють, зокрема, землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови та землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

У відповідності до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

При цьому, згідно положень ст. 12 «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення виводяться з господарського обороту, відмежовуються від суміжних територій і переводяться до категорії радіаційно небезпечних земель.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановлено, що ДСП «Північна Пуща» будь-яких дозволів на вилучення даної земельної ділянки лісового фонду, зміну цільового призначення земель, не надавало, а земельна ділянка на даний час використовується у лісогосподарській діяльності у відповідності до матеріалів лісовпорядкування, що підтверджується відповіддю від 13.09.2018 за № 01-15/1136.

Розташування спірної земельної ділянки у зоні відчуження виключає можливість її передачі у приватну власність в силу положень ст. 83 Земельного кодексу України.

Разом з тим, основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Головне управління Держземагенства у Київській області згідно вимог закону не мало повноважень розпоряджатися землями на території зони відчуження, землі на вказаній території могли бути виключно у державній власності згідно положень закону на час виникнення спірних правовідносин, і тому надання у приватну власність земель лісового фонду на території зони відчуження для ведення особистого селянського господарства без вилучення земель лісового фонду у постійного користувача у порядку та спосіб визначені законом, а також за відсутності передбачених законом підстав для перебування у приватній власності земель вказаної категорії, явно та істотно суперечить вимогам законодавства, зокрема ст. ст. 19, 54, 55, 57, 83, 84, 116, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 5, 8, 17 Лісового кодексу України, призвело до вибуття спірної земельної ділянки з державної власності всупереч встановленому законом порядку.

Прийняття Головним управлінням Держземагенства незаконного наказу про надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території зони відчуження, призвело до порушення права власності держави на спірні земельні ділянки в силу вимог ст. 149 ЗК України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що керівником Броварської місцевої прокуратури доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому правильним є висновок суду першої інстанції про те, що передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222050000:01:001:0001, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області відбулась з порушенням встановленого діючим законодавством порядку вилучення земельних ділянок та зміни цільового призначення земель, наслідком чого стало порушення прав держави.

Зважаючи на доведеність факту незаконного набуття відповідачем спірної земельної ділянки у власність, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про визнання недійсними та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Київській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 14.10.2013 за № КИ/3222050000:01:001/00007329, яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222050000:01:001:0001, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Страхоліської сільської ради Іванівського району Київської області та витребування від відповідача на користь держави в особі ДСП «Північна Пуща» цієї земельної ділянки.

При цьому, суд обґрунтовано зазначив, що відповідач, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки, знаходження її в зоні відчуження, яка по периметру обмежена дротяною огорожею, знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Окрім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм ст. 153 Земельного кодексу України, ст. 387 Цивільного кодексу України у зв`язку із виявленням порушень вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності; офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Також варто зауважити, що Стокгольмська Декларація, прийнята у 1972 році на Конференції Організації Об`єднаних Націй з навколишнього довкілля сформулювала принцип про те, що «Людина [повинна мати] має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в довкіллі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя, вона несе головну відповідальність за охорону і поліпшення довкілля на благо нинішнього і майбутніх поколінь». «Збереження і покращення якості оточуючого людину середовища є важливою проблемою, яка впливає на добробут народів та економічний розвиток усіх держав світу; це - вираз волі народів усього світу і обов`язок урядів усіх держав».

Орхуська Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, була погоджена Європейською економічною комісією ООН у 1998 році. Конвенція ратифікована у 40 країнах та Євросоюзом. Цей міжнародний договір визнає право «кожної людини нинішнього та прийдешніх поколінь на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту».

Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950) не містить екологічних прав. Але рішення Європейського суду формують судову практику, відповідно до якої визнається, що забруднення навколишнього середовища є причиною порушення основних прав громадян, як право на життя, на повагу до приватного та сімейного життя.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 27.11.2007 року у справі «Хаммер проти Бельгії» суд вирішив, що не зважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов`язані діяти з метою захисту навколишнього середовища.

Оскільки ліси є невід`ємним елементом екосистеми, незаконне відчуження земель лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.

За таких обставин у даній справі «суспільним», «публічним» інтересом звернення керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги колегія суддів відмічає наступне.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник, зокрема, посилався на те, що суд першої інстанції вважав встановленою обставину щодо реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку за ОСОБА_1 за відсутності в матеріалах справи відповідних доказів, оскільки довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачем суду надано не було.

Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи скаржника, оскільки стороною відповідача обставина щодо перебування спірної земельної ділянки у власності ОСОБА_1 не заперечувалась, а навпаки була підтверджена в ході апеляційного перегляду справи.

Щодо доводів скаржника про ненадання прокурором доказів того, що станом на 14.10.2013 року спірна земельна ділянка розташовувалася у зоні відчуження та безумовного відселення, а також доказів віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення колегія суддів відмічає, що відповідно до Закону України «Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забрудення внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 1992 року радіаційно-забруднені земельні ділянки на підставі рішення депутатів Київської обласної ради було включено до зони відчуження і передано в постійне користування Адміністрації зони відчуження, на даний час правонаступником якої є Державне агенство України з питань упрапвління зоною відчуження (далі - ДАЗВ), для організації робіт щодо охорони території і відновлення земель.

У 1993 році для виконання протипожежних заходів в лісових насадженнях, проведення лісогосподарських робіт та лісовпорядкуванння наказом № 49 від 12.04.1999 року ДАЗВ було передано 240 тисяч 570 га земель у користування Державному спеціалізованому виробничому комплексному лісовому підприємству «Чорнобильліс», правонаступником якого є ДП "Північна Пуща."

Ведення лісового господарства ДСП «Північна Пуща» проводиться на підставі проектів лісовпорядкування 2006 року 2016 року ВО «Укрдержліспроект». Складення проектів лісовпорядкування проводиться раз на десять років.

Аналіз наявних в матеріалах справи проектів лісовпорядкування за 2006 та 2016 роки вказує на те, що розміри та межі земельних ділянок Іванківського району, в тому числі, Опачицького лісництва (307 квартал), які були передані на постійне користування ДАЗВ, не змінювалися на протязі 10 років. Тобто, спірна земельна ділянка і на час відведення у приватну власність ОСОБА_1 (2013 рік) відносилась до земель лісогосподарського призначення. Окрім того, та обставина, що спірна земельна ділянка відноситься до зони відчуження та безумовного відселення підтверджується державнимактом на право постійного користування землею ІІ-КВ №003600.

ДСП «Північна Пуща»є постійним користувачем земельної ділянки межах та розмірах, переданих ДАЗВ, та, як зазначено вище, будь-яких дозволів на вилучення даної ділянки із земель лісового фонду на території зони відчуження у приватну власність не надавало. Такого дозволу не надавало ні Державне агентство України з питань управління зоною відчуження, ні ДСП «Північна Пуща».

Оскільки факт накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення наявний як станом на 2006 рік, так і станом на 2016 рік, не можуть бути взяті до уваги посилання скаржника на недоведеність факту зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, яка на підставі оспорюваного наказу була відведена для ведення особистого селянського господарства.

Щодо поданої скаржником заяви про застосування позовної давності колегія суддів відмічає, що така заява приймається колегією суддів до розгляду, оскільки ОСОБА_1 та його представник не були належним чином повідомлені про розгляд даної справ в суді першої інстанції, а тому не мали об`єктивної можливості подати таку заяву у відповідності до строків, встановлених ст. 267 ЦК України.

Факт неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи у суді першої інстанції прокурором під апеляційного перегляду справи не заперечувався.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів державиз позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до судуу разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до судуу разі порушення або загрози порушення інтересів державиза відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17.

Як зазначено прокурором у позовній заяві, про незаконне вилучення лісового фонду прокурору стало відомо під час досудового розслідування кримінального провадження за № 42018111130000209 від 06.08.2018 року.

Щодо Державного агентства України з управління зоною відчуження та ДСП «Північна Пуща», в інтересах яких подано даний позов, то дані органи про порушення їхнього права користування спірною земельною ділянкою не знали до моменту повідомлення їм про це органами прокуратури, оскільки згоди на вилучення ділянки, як користувачі, не надавали та продовжували користуватися нею в лісогосподарських цілях, при цьому видимих ознак користування земельною ділянкою відповідачем, які б дали змогу дійти висновку про її вибуття з користування державних підприємств, не було.

Тобто, об`єктивна можливість для звернення до суду зі відповідним позовом зявилась у компетентного органу з 03.09.2018 року, позов пред`явлено до суду у січні 2019 року, а тому підстав для застосування позовної давності у суду немає.

Доводи заявника про те, що відомчими наказами органів прокуратури (від 07.11.2012 року, від 04.10.2014 року) було передбачено необхідність вивчення стану додержання законності у земельній сфері та реагування у випадку виявлення порушень не можуть бути підставою для задоволення заяви про застосування строків позовної давності, оскільки 14 жовтня 2014 року було прийнято новий Закон України «Про прокуратуру», яким позбавлено органи прокуратури в України функції загального нагляду та усіх пов`язаних з цією функцією повноважень.

Перевіряючи доводи скаржника про те, що у прокурора відсутні повноваження на звернення до суду в інтересах Державного агентства України з управління зоною відчуження та ДСП «Північна Пуща» колегія судів виходить з наступного.

У даній справі прокурор, звертаючись до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК Україниобґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Державним спеціалізованим підприємством «Північна Пуща» та Державним агентством України з управління зоною відчуження, які не вжили заходів щодо повернення спірного майна у власність держави.

Також колегія суддів ураховує, що частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає можливість оскарження суб`єктом владних повноважень наявності підстав для представництва його інтересів прокурором і таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

ДержавнеагентствоУкраїни з управління зоною відчуження та Державне спеціалізоване підприємство «Північна Пуща»наявність підстав для представництва прокурором в суді ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції не оскаржували, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в її особі не висловлювали, а, навпаки, вважаливимоги прокурора обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, такі доводи скаржника не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки позовні вимоги прокурора, заявлені ним в інтересах вищевказаних державних органів, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а задоволення позову сприятиме відновленню становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси.

Колегія суддів вважає, що не може бути скасоване законне та обґрунтоване рішення суду про задоволення позову з підстав недоведеності прокурором причин, які перешкоджали самостійному зверненню до суду вищевказаних державних органів, оскільки ці підстави, на думку колегії, є формальними, а правильне по суті рішення суду не може бути скасоване лише заради правового пуризму.

Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норми процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин справи та дотриманням норм матеріального права при її вирішенні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Костюка Івана Івановича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 04 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 24 лютого 2021 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль