ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/10412/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Федотова І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національного банку України, третя особа: Управління державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання сфері ринків фінансових послуг щодо не складання подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів щодо коштів, сплачених ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» згідно платіжного доручення № 114 від 27.02.2017 в розмірі 6 800 грн.

- зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання сфері ринків фінансових послуг скласти подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів щодо коштів, сплачених ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» (ідентифікаційний код 30968986, р/р НОМЕР_1 в АТ «АльфаБанк», код банку 300346) згідно платіжного доручення № 114 від 27.02.2017 в розмірі 6 800 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2020 позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання сфері ринків фінансових послуг щодо не складання подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів щодо коштів, сплачених ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» згідно платіжного доручення № 114 від 27.02.2017 в розмірі 6 800 грн;

- зобов`язано Національний банк України скласти подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів щодо коштів, сплачених ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» (ідентифікаційний код 30968986, р/р НОМЕР_1 в АТ «АльфаБанк», код банку 300346) згідно платіжного доручення № 114 від 27.02.2017 в розмірі 6 800 грн.

Національний банк України в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що Національний банк України у спірних правовідносинах не є правонаступником Національної комісії, що здійснює державне регулювання сфері ринків фінансових послуг.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою Нацкомфінпослуг від 07.09.2016 №325/1/13-15/13/4 до ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» за правопорушення, вчинене на ринку фінансових послуг, застосовано штрафну санкцію у розмірі 6 800 грн.

Позивачем 27.02.2017 на рахунок УДКС у Дніпропетровському районі міста Києва перераховано 6 800 грн штрафу, що підтверджується платіжним дорученням №114 від 27.02.2017.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2018 у справі №826/13073/16, яке набрало законної сили 29.11.2018, визнано протиправною та скасовано постанову Нацкомфінпослуг від 07.09.2016 №325/1/13-15/13/4.

Позивач 31.07.2019 звернувся із заявою до відповідача про внесення подання щодо повернення сплаченого штрафу на підставі положень Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.

Листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг від 20.03.2019 №1681/11-8 позивача повідомлено про відсутність підстав для підготовки подання про повернення вказаних добровільно сплачених позивачем коштів.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, оскільки рішення (постанову) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 07.09.2016 №325/1/13-15/13/4, на підставі якої позивачем перераховано на рахунок управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі міста Києва штраф у розмірі 6 800 грн, скасовано, то вказана сума має бути повернута позивачу.

Також суд вказав, що правонаступником Нацкомфінпослуг у спірних правовідносинах є Національний банк України.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині мотивів щодо права позивача на повернення спірних коштів, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає. Натомість, предметом перевірки апеляційного суду у цьому провадженні є питання правонаступництва Нацкомфінпослуг у даній справі.

Так, вирішуючи питання того чи є Національний банк України правонаступником Нацкомфінпослуг у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла таких висновків.

Указом Президента України від 30.06.2020 №259/2020 припинено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, шляхом ліквідації. Визнано таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 23.11.2011 №1070 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг".

01.07.2020 введено в дію Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг". Пунктом 8 розділу II Прикінцевих положень вказаного Закону встановлено, що з 01.07.2020 Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку є процесуальними правонаступниками Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у судах у межах повноважень, встановлених Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Пунктом 9 розділу II Прикінцевих положень вказаного Закону також передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, зобов`язана до 01.07.2020 забезпечити передачу Національному банку України, Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку в межах повноважень, встановлених Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", в упорядкованому стані документів, звітів, відомостей, повідомлень, іншої інформації (крім справ з особового складу), що були отримані або створені в процесі виконання повноважень та функцій, включаючи інформацію (бази даних), що міститься у Державному реєстрі фінансових установ та інших реєстрах та переліках, ведення яких здійснювалося Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, на 01.07.2020.

Згідно з пункту 9 частини 1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються послуги у сфері страхування.

Статтею 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків цінних паперів та похідних (деривативів), професійної діяльності на ринку цінних паперів та діяльності у системі накопичувального пенсійного забезпечення - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо ринку банківських послуг та інших, ніж зазначені в абзаці другому цієї частини, ринків небанківських фінансових послуг - Національним банком України. Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів України.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" Національний банк України у сфері державного регулювання ринків небанківських фінансових послуг у межах компетенції, визначеної частиною першою статті 21 цього Закону, видає небанківським фінансовим установам та особам, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, визначає порядок їх видачі, зупинення, поновлення та відкликання (анулювання), у разі порушення законодавства про фінансові послуги (крім законодавства, що регулює діяльність на ринках цінних паперів та похідних (деривативів), професійну діяльність на фондовому ринку та діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення), нормативно-правових актів Національного банку України має право застосовувати заходи впливу та накладати адміністративні стягнення, а також, відповідно до статей 28-30 Закону здійснює інші регуляторні та контрольні функції.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що з 01.07.2020 Національний банк України виконує функцію органу державної влади, що регулює ринок з надання фінансових послуг небанківськими фінансовими установами. До повноважень Національного банку України належить питання видачі ліцензій, а також питання, пов`язані із застосовуванням заходів впливу та накладенням адміністративних стягнень, в т.ч. на суб`єктів, що надають послуги у сфері страхування.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг" чітко передбачає, що саме Національний банк України є правонаступником Нацкомфінпослуг в судах, в тому числі щодо питань, пов`язаних з застосовуванням заходів впливу та накладенням адміністративних стягнень на фінансові установи.

Окрім того, як зазначалося, на підставі пункту 9 розділу II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг зобов`язана до 1 липня 2020 року забезпечити передачу Національному банку України документів що були отримані або створені в процесі виконання відповідних повноважень та функцій.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Національний банк є процесуальним правонаступником у справах щодо повернення коштів, сплачених фінансовими установами на виконання рішень Нацкомфінпослуг про накладення стягнень.

Неприведення Кабінетом Міністрів України Переліку кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 у відповідність вимогам Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг", не скасовує факту передачі спірних повноважень саме до Національного банку України.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права до іншого. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладаються на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функцій від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.10.2019 у справі №812/1408/16).

Верховний Суд у наведеній постанові виділяє два види правонаступництва: фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією), та процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Тільки Національний банк України на сьогодні є єдиним органом державної влади, який може представляти інтереси держави в даній справі, оскільки володіє повноваженням, пов`язаними із накладеними на страхові організації відповідних стягнень, тобто компетентний в питанні повернення таких стягнень як помилково (надміру) сплачених.

Відтак, встановивши, що Національний банк України на сьогодні є єдиним органом державної влади, що здійснює державне регулювання щодо ринків фінансових послуг, в тому числі фінансових послуг у сфері страхування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме Національний банк України має представляти інтереси держави в даній справі, предметом спору у якій є повернення коштів, сплачених на виконання рішення про накладення штрафу за правопорушення, вчинене на ринку фінансових послуг.

Наведені висновки судів узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №910/378/19, позицією Верховного Суду у справі №910/8641/19.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.

Посилання на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/22763/15 колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до частини сьомої статті 78 КАС правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення щодо задоволення позову, зокрема в частині, що стосується зобов`язання Національного банку України вчинити спірні дії.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя І.В. Федотов