open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Єдиний державний реєстр судових рішень

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 лютого 2021 року м. РівнеСправа №460/4416/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Н.О. Дорошенко, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), у якому просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та починаючи з 01.01.2016 без обмеження кінцевим строком, згідно зі статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доплату до пенсії відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу вищевказані доплату до пенсії та додаткову пенсію в означеному розмірі за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та починаючи з 01.01.2016 без обмеження кінцевим строком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2016 проживала в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, та мала статус непрацюючого пенсіонера. Відтак, у зазначені періоди позивач мала право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII), що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), а також на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), у розмірі, визначеному статтею 51 Закону №796-XII, що дорівнює 25% мінімальної пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Однак, нарахування та виплату позивачу вказаних доплат у визначеному розмірі відповідачем здійснено не було. Позивач вважає дії відповідача щодо ненарахування та невиплата їй у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2016 без обмеження кінцевим строком у належному розмірі вказаної компенсації від держави, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення та є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), протиправними та такими, що порушують її право на отримання соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України та визначеної статтями 39, 51 Закону №796-XII.

Ухвалою від 26.12.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, який продовжено ухвалою від 04.09.2020. У вказаний судом строк позивач допущені недоліки усунув.

Ухвалою від 07.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що 19.06.2011 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 06.07.2011 №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначені постанови були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Крім того, зазначив, що доплата за проживання на території гарантованого добровільного відселення у період з 01.01.2014 по серпень 2014 року виплачувалася позивачу у розмірі 10,50 грн, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, а додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, з 01.12.2013 по даний час - 113,88 грн. Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст.39 Закону №796-XII у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210. При цьому, Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 не містить положень про відновлення чинності редакції, що діяла до внесення змін, які були визнанні неконституційними та не містить спосіб та порядок його виконання, а Верховна Рада України не приймала нових законів з даного питання. Фактично Конституційний Суд України цим рішенням визнав неконституційним підпункт 7 пункту 4 Розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VІІІ, який діяв у період з 01.01.2015 (момент набрання чинності цим Законом) до 01.01.2016 (момент набрання чинності Законом України №987-VІІІ). Таким чином, відсутні підстави для проведення перерахунку позивачу вищевказаних підвищення до пенсії та додаткової пенсії. Поряд з цим, відповідач звернув увагу на те, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду. Вважає, що відповідач діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою від 07.02.2020 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а.

Ухвалою від 01.02.2021 провадження у справі поновлено.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2003 року перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду, отримує пенсію за віком та є непрацюючим пенсіонером (а.с.10, 13, 46).

ОСОБА_1 з 25.10.1954 по даний час зареєстрована та постійно проживає в с.Берестя Дубровицького району Рівненської області, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Берестівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області від 20.11.2019 №02-22/1971 (а.с.15).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, с.Берестя Дубровицького району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 *, виданого 25.04.1995 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (а.с.10).

В листопаді 2019 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про здійснення перерахунку та виплати їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони радіоактивного забруднення, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені статтями 39, 51 Закону №796-XII (а.с.11).

Листом ГУ ПФУ в Рівненській області від 04.12.2019 №2313/02.8 на звернення ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для проведення перерахунку позивачу вищевказаних підвищення до пенсії та додаткової пенсії з мотивів, аналогічних наведеним у відзиві на позов (а.с.12).

За змістом довідки про перебування на обліку від 26.02.2020 №393/04-03-16, позивач у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 перебувала на обліку в органі Пенсійного фонду як непрацюючий пенсіонер, розмір її пенсії становив 1179,07 грн. Підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, отримувала в сумі 10,50 грн, а додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачену статтею 51 Закону №796-XII, - в сумі 113,88 грн (а.с.46).

Крім того, у відзиві відповідач зазначив, що позивач у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2016 по даний час перебуває на обліку в органі пенсійного фонду як непрацюючий пенсіонер. З 01.01.2016 отримує додаткову пенсію, передбачену статтею 51 Закону №796-XII, в розмірі визначеному Постановою №1210, при цьому з означеної дати підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-XII, позивачу не призначене та не виплачується, оскільки діючою нормою Закону №796-XII з 01.01.2015 передбачено право на таке підвищення лише громадянам, які працюють у зоні відчуження.

У суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання відповідачем, а тому відповідно до ч.1 ст.78 КАС України такі обставини не потребують доказуванню.

Вважаючи протиправними дії органу Пенсійного фонду щодо непроведення перерахунку та виплату вказаних підвищення до пенсії та додаткової пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2016 без обмеження кінцевим строком, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд враховує таке.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Пунктом 3 статті 116 Конституції України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.

Стаття 39 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній з 09.07.2007), була викладена так:

" 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

Частиною першою статті 49 Закону №796-XII передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Стаття 51 Закону №796-XII (в редакції, чинній з 09.07.2007), встановлювала наступний порядок виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4:

особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком;

особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком;

особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.

У подальшому, дія норм статей 39, 51 Закону №796-XII неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України як шляхом викладення вказаних норм в іншій редакції, так і шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статей 39, 51 Закону №796-XII, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.

Так, підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 №107-VI (далі - Закон №107-VI) частини першу та другу статті 39 Закону №796-XII було замінено однією частиною такого змісту: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Крім того, підпунктом 13 пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI статтю 51 Закону №796-XII викладено в такій редакції:

"Особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 5 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами".

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.

Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).

Відтак, зміни, внесені підпунктами 9 та 13 пункту 28 розділу II Закону №107-VI, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22.05.2008.

Таким чином, з 22.05.2008 статті 39 та 51 Закону №796-XII діяли в редакції, чинній з 09.07.2007.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14.06.2011 №3491-VI (далі - Закон №3491-VI) розділ VІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011).

Відтак, Законом №3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51 Закону №796-XII, розміри доплат до пенсії непрацюючим пенсіонерам та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до 2-4 категорії постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання п.7 Закону №3491-VI, 06.07.2011 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" №745 (далі - Постанова №745), яка набрала чинності з 23.07.2011, приписами якої визначені інші розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої ст.51 Закону №796-XII, та доплати до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбаченої ст.39 Закону №796-XII.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №1210).

Отже, зміна правового регулювання спірних правовідносин відбулася 23.07.2011, у зв`язку з набранням чинності Постановою №745, у якій Кабінет Міністрів України реалізував своє право на встановлення розмірів соціальних виплат, передбачених для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема статтями 39, 51 Закону №796-XII.

У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки положення статей 39, 51 Закону №796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, пунктом 6-7 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 №719-VII (далі - Закон №719-VII) установлено, що, зокрема, норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Разом з тим, пункт 6-7 Прикінцевих положень Закону №719-VII доповнено Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31.07.2014 №1622-VII, який набрав чинності 03.08.2014.

При цьому, Закон №719-VII, який набрав чинності з 01.01.2014, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування положень статей 39, 51 Закону №796-XII до внесення зазначених змін.

Таким чином, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 Закон №719-VII не передбачав жодних змін чи обмежень для застосування розмірів підвищення до пенсії та додаткової пенсії, встановлених статтями 39, 51 Закону №796-XII.

За таких обставин, до спірних правовідносин в частині періоду з 01.01.2014 по 02.08.2014 застосуванню підлягають безпосередньо положення статей 39, 51 Закону №796-XII у редакції, чинній з 09.07.2007, згідно з якими, виплачується, зокрема:

- непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території зони гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії в розмірі дві мінімальні заробітні плати;

- особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Оскільки у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 був також чинний Порядок №1210, яким визначений механізм обчислення доплати та додаткової пенсії, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон №719-VII в редакції Закону №1622-VII був прийнятий пізніше Закону №796-XII, то саме положення Закону №719-VII та Порядку №1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03.08.2014.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 у справі №619/2262/17, які є обов`язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Відтак, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 ГУ ПФУ в Рівненській області повинно було здійснювати виплату позивачу вказаних підвищення до пенсії та додаткової пенсії в означеному розмірі.

Статтями 7 та 8 Закону №719-VII установлено, що у 2014 році мінімальний розмір пенсії за віком в місячному розмірі становить 949 гривень, а мінімальна заробітна плата у місячному розмірі - 1218 гривень.

Проте, за змістом довідки від 26.02.2020 №393/04-03-16 (а.с.46) у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони радіоактивного забруднення, позивач отримувала в сумі 10,50 грн, а додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, - в сумі 113,88 грн, що не відповідає розмірам, визначеним статтями 39, 51 Закону №796-XII у редакції, чинній з 09.07.2007.

Суд наголошує, що у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме статей 39, 51 Закону 796-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 №836, Постанова №745 та Порядок №1210, які істотно звужують обсяг, встановлених законом прав.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень (дій, бездіяльності) суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ в Рівненській області щодо відмови у перерахунку та виплаті за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 підвищення до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, які порушують гарантоване Конституцією України право позивача як особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, на соціальний захист, визначене Законом №796-XII.

Відтак, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), у розмірі, визначеному статтею 51 Закону №796-XII, 25 процентів мінімальної пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.

Що стосується позовних вимог в частині здійснення нарахування та виплату позивачу щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 51 Закону №796-XII, починаючи з 01.01.2016 без обмеження кінцевим строком, суд зазначає таке.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Відтак, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов`язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", підпунктом 10 пункту 4 розділу І якого статтю 51 Закону №796-XII викладено в такій редакції: "Особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Вказані доповнення Конституційним Судом України в установленому порядку неконституційними не визнавалися.

Кабінет Міністрів України реалізував своє право на встановлення розмірів соціальних виплат, передбачених для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, статтею 51 Закону №796-XII, з 01.01.2012 - Порядком №1210.

Так, відповідно до пп.2 п.13 Порядку №1210, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується у таких розмірах до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, зокрема, особам, що належать до категорії 3 з 24.04.2014 - 113,88 гривні.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач з 01.01.2016 отримує додаткову пенсію, передбачену статтею 51 Закону №796-XII, в розмірі визначеному Постановою №1210 (113,88 гривні). Тобто в розмірі, визначеному законом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині визнання протиправними дії відповідача щодо ненарахуванння та невиплати позивачу з 01.01.2016 без обмеження кінцевим строком щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 51 Закону №796-XII, та зобов`язання відповідача здійснити за вказаний період нарахування та виплату додаткової пенсії в означеному розмірі, задоволенню не підлягають, оскільки відповідач діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством України.

Щодо позовних вимог в частині протиправності дій відповідача щодо ненарахуванння та невиплати позивачу щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статі 39 Закону №796-XII, за період з 01.01.2016 по 16.07.2018, суд зазначає таке.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 39 №796-XII.

04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Суд зауважує, що в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб`єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в означеній частині задоволенню не підлягають.

Адміністративна справа №460/4416/19 в частині позовних вимог щодо протиправності дій відповідача щодо неперерахунку та невиплати позивачу з 17.07.2018 щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статі 39 Закону №796-XII, відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №240/4937/18 (№Пз/9901/55/18), а саме: позивачами у них є пенсіонери, які мають статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; відповідачем у них є один і той самий суб`єкт владних повноважень (територіальний орган Пенсійного фонду України), на пенсійному обліку якого перебувають позивачі; спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку з невиплатою територіальним органом Пенсійного фонду України підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого частиною другою ст.39 Закону №796-XII); позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам).

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відтак, при вирішенні даної справи суд враховує правові висновки, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4937/18 (№Пз/9901/55/18), та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у цій справі (провадження №11-150заі19).

Як вже зазначалося судом, стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так:

" 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 39 №796-XII.

04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).

Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом України від 28.12.2014 №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон України від 28.12.2014 №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення (а.с.10, 13, 15).

Проте, нарахування та виплату позивачу з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, відповідачем здійснено не було, що незаперечується відповідачем у відзиві.

Відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що ненарахування та невиплата позивачу з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, є протиправною бездіяльністю ГУ ПФУ в Рівненській області, яка порушує гарантоване Конституцією України право позивача як особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, на соціальний захист, визначене Законом №796-XII, а тому таке порушене право підлягає судовому захисту з урахуванням правових висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18.

Щодо розміру вищевказаного підвищення до пенсії з 17.07.2018, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 63 Закону №796-XII, фінансування витрат, пов`язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

Згідно з підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказані доповнення Конституційним Судом України в установленому порядку неконституційними не визнавалися.

Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ.

Разом з тим, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Тобто з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 №987-VIII.

Тому стаття 39 Закону №796-ХІІ із 17.07.2018 має такий зміст:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

-у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

-у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

-у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".

В іншій частині стаття 39 Закону №796-ХІІ діє у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII.

Статтею 67 Закону №796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Надання Законом України від 28.12.2014 №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012, крім іншого, вирішив:

-в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;

- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.

Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

Вищевикладене повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 (провадження №11-150заі19).

Таким чином, з 17.07.2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ в редакції до 01.01.2015.

Враховуючи викладене, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому з 17.07.2018 щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

При цьому, суд не бере до уваги покликання відповідача на те, що позивач із заявою про перерахунок пенсії відповідної форми до органу Пенсійного фонду не зверталася, оскільки норми Закону №796-XII не передбачають подання особою будь-яких заяв для призначення підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, а тому таке підвищення повинно призначатися особі з моменту набуття права на таке підвищення.

Щодо твердження відповідача про порушення позивачем строку звернення позивача до адміністративного суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 №8-ргі/2013, Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 зазначив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку.

Конституційний Суд України зазначає, що необхідність забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей. В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі №796 передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Таким чином, право особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, на отримання компенсації від держави як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

В ході судового розгляду судом встановлено, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 були наявні підстави для поновлення конституційного права особи на виплату підвищення до пенсії та додаткової пенсії, встановлених статтями 39, 51 Закону №796-XII, виплата яких здійснювалася на підставі положень, які істотно звужують обсяг, встановлених законом прав таких осіб, та на підставі положень, які визнані неконституційними. Із цього часу орган Пенсійного фонду мав відновити виплату таких підвищення до пенсії та додаткової пенсії громадянам України у встановленому законом розмірі до настання змін у законодавстві щодо такої виплати.

Проте, як встановлено судом, поновлення такої виплати позивачу у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 відповідачем у належному розмірі не здійснено, не здійснено поновлення такої виплати і після звернення позивача з відповідною заявою в листопаді 2019 року. Більше того, відповідачем у листі від 04.12.2019 №2313/02.8 та у відзиві взагалі заперечується право позивача в означені періоди на отримання підвищення до пенсії та додаткової пенсії у розмірах, встановлених статтями 39, 51 Закону №796-XII.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживають на території радіоактивного забруднення, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України".

Очевидно, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 на виконання положень чинного, на той час, законодавства державні органи, відповідальні за їх виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати справедливий соціальний захист.

Зважаючи на те, що нарахування щомісячної доплати до пенсії та додаткової пенсії, встановлених статтями 39, 51 Закону №796-XII, в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем виплати таких доплати до пенсії та додаткової пенсії позивачу у належному розмірі у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання соціальної виплати в належному розмірі.

Суд зауважує, що застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013, у рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 і у рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018, суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист підтверджується також встановленим ст.256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями.

Системний аналіз зазначеного вище законодавства дає підстави для висновку, що строкового обмеження стосовно соціальних виплат у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням таких виплат з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

Такий висновок також відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.11.2019 по справі №608/957/16-а.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що обмеження права особи на отримання належної їй соціальної допомоги певними строками є неприпустимим, а тому відновлення порушеного права позивача щодо нарахування та виплати йому компенсації від держави, як громадянину, віднесеному до осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та який постійно проживає на території радіоактивного забруднення, повинно здійснюватися судом з моменту виникнення такого права.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а (№11-345апп19) відзначила, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач дізналася про порушення своїх прав з листа ГУ ПФУ в Рівненській області від 04.12.2019 №2313/02.8, у зв`язку з чим 21.12.2019 звернулася до суду з даним позовом за захистом таких порушених прав, з дотриманням встановленого законом строку.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин, позов слід задовольнити частково.

За правилами до ч.3 ст. 139 КАС України суд присуджує судові витрати на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), у розмірі, визначеному статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахуванння та невиплати ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), у розмірі, визначеному статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює 25% мінімальної пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.Короленка, 7, м.Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 576,30 грн (п`ятсот сімдесят шість гривень 30 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 лютого 2021 року.

Суддя Н.О. Дорошенко

Джерело: ЄДРСР 95070145
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку