Справа № 484/3760/20

Провадження № 2/484/141/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2021р. Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі: головуючої судді Літвіненко Т.Я.

секретар судового засідання - Шаповалова В.О.

за участю позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця " ОСОБА_5 ", про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до фізичної особи-підприємця" ОСОБА_5 " про стягнення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів в сумі 31 500,00грн.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказала, що на початку березня 2020 року звернулася до турагента, в особі ФОП « ОСОБА_5 », з метою придбання туристичних послуг у виді туристичного пакету до Єгипту з 23.03.2020 року по 01.04.2020 року та сплатила 5500 грн. в якості авансу. 10.03.2020 року відповідач перетелефонувала їй і повідомила, що необхідно повністю сплатити вартість путівки в розмірі 26000 грн., що вона і зробила. Договір на туристичне обслуговування між ними укладено не було, так як відповідач повідомила що він буде укладений пізніше, з правами та обов`язками сторін за договором вона ознайомлена не була. 18.03.2020 року в Україні був введений карантин у зв`язку з епідемією вірусу «Covid-19» через що, за день до початку туру, відповідач повідомила про неможливість здійснити заплановану туристичну поїздку вчасно. У зв`язку з чим, вона звернулась до відповідача з проханням повернути кошти, однак, остання відмовила, посилаючись на те, що кошти нею перераховані туроператору ТОВ «Айтур ЮА» і їй будуть надані туристичні послуги в період з 23.10.2020 року по 30.10.2020 року. Позивач вважає, що відповідач діяла всупереч її волі, так як до укладення договору на туристичне обслуговування сторони не взяли на себе ніяких зобов`язань, не погодили його істотних умов, а тому, фактично, договір укладений не був. Отже, відповідач зобов`язаний повернути кошти, які утримує без достатньої правової підстави.

Позивач та її представник, ОСОБА_2 , в судовому засіданні зменшили позовні вимоги та просили стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 6723грн., оскільки 24777грн., були повернуті їй ФОП « ОСОБА_5 » у добровільному порядку.

Відповідач та її представник, ОСОБА_4 , в судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечували вказуючи, що дійсно на початку березня 2020 року позивач звернулась до неї, як турагента, для купівлі туру з метою відпочинку в Єгипті. 10.03.2020р. позивач обрала та замовила тур до Єгипту через туроператора ОСОБА_6 (JoinUP) на 3 осіб в готелі «Siva Sharm» 5* із послугами трансферу в період з 23.03.2020р. по 30.03.2020р., вартістю 26 928 гривень. Разом з цим, ними було погоджено ціну туру у сумі 26000 грн., з урахуванням знижки, яку вона зробила за рахунок своєї комісії. Вказану суму ОСОБА_1 передала їй для оплати вказаного туру (частину на картковий рахунок, частину готівкою). Засобами зв`язку «Вайбер» нею направлявся ОСОБА_1 договір про надання туристичних послуг. Крім того, позивачеві була надана повна та вичерпна інформація про умови туру та узгоджені усі істотні умови договору про надання туристичних послуг, зокрема: туроператор, ціна та час туру, трансфер, місце проживання, особи, які отримають послугу та інше, після чого вона подала заявку на бронювання даного туру туроперетору ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ) та перерахувала кошти на відповідний рахунок ТОВ «Айтур ЮА». (за виключенням суми її комісії).

Однак, у зв`язку з епідемією вірусу «Covid-19» в Україні був введений карантин, а регулярне пасажирське авіасполучення між Україною та країною слідування туристів припинялось з 00 год. 00 хв. 17 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року. Через вказані обставини позивачці було запропоновано перебронювати вказаний тур на інші дати, на що вона погодилась та, після узгодження з нею істотних умов туру, зазначену вище заявку переброньовано на інший період, а саме з 23.07.2020р. по 30.07.2020р. Однак, згодом до неї знову звернулась позивачка з проханням перебронювати тур на інші дати і тур було переброньовано на період з 23.10.2020р. по 30.10.2020р. За весь цей час ніяких пропозицій щодо зміни умов вищевказаного туру ОСОБА_1 не надавала і лише 12.10.2020 року останньою надано лист про повернення коштів в сумі 26 000 грн., сплачену за туристичну путівку.

У зв`язку з чим вона подала до туроперетора ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ) заявку на анулювання вищевказаного туру, який було анульовано 14.10.2020р. та надано інформацію, що готель вдалось зняти без штрафів, а штраф за квитки на літак мінімізовано до 159 доларів США. Таким чином, повернуто кошти у сумі 19287 грн, які надійшли на її рахунок 12.11.2020 року, про що було проінформовано позивача. Відповідач вказує, що вчинення вказаних дій з її боку, як турагента та дій позивача, як туриста, свідчать про фактичне виникнення 10.03.2020р. договірних відносин між нею та позивачем, щодо надання туристичних послуг, а тому, на думку позивача, твердження ОСОБА_1 про те що договір укладений не був і вона жодних зобов`язань на себе не брала є безпідставними, а наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред`явлення позову в порядку повернення безпідставно набутого майна.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

02.01.2020р. між ТОВ «Айтур ЮА» в особі директора ОСОБА_8 (виконавець) та ФОП « ОСОБА_5 » (замовник) укладено договір № 1А про надання посередницьких послуг з бронювання за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується надавати посередницькі послуги з: бронювання та оформлення авіаквитків на внутрішні та міжнародні авіа рейси; бронювання готельних номерів в межах та поза межами України; бронювання та оформлення квитків на залізничний транспорт по Україні та за її кордонами; інші види бронювання туристичних та супутніх з ними послуг, а Замовник зобов`язується відшкодовувати Виконавцю вартість послуг, що бронюються (замовляються) через нього, а також оплачувати Виконавцю надані ним послуги. Цей договір діє протягом одного року та автоматично продовжує свою дію на наступний рік, якщо одна із сторін за місяць до завершення строку його дії не заявить про бажання припинити договір (а.с.34-37)

Судом встановлено, що на початку березня 2020 року позивач звернулась до відповідача, як турагента, з метою купівлі туру для відпочинку в Єгипті. 10.03.2020р. позивач обрала та замовила тур до Єгипту через туроператора Джоін An (JoinUP) на 3 осіб, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в готелі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 5* із послугами трансферу в період з 23.03.2020р. по 30.03.2020р., вартістю 26 000 гривень. Укладення договору ФОП « ОСОБА_5 » відтерміновувалося з різних причин.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера, позивач зазначені грошові коши в сумі 26000грн. сплатила позивачу у повному обсязі, без укладення письмового договору про надання туристичних послуг.(а.с.8)

Також, згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 21416 від 06.03.2020р. позивач сплатила відповідачу грошові кошти в розмірі 5500грн., однак в рамках іншого туру, а саме: за подорож її матері до ОСОБА_12 .(а.с.9)

Вищевказані обставини учасники справи підтвердили у судовому засіданні та сторонами не оспорювались.

З матеріалів справи вбачається, що після узгодження умов туру та сплати його вартості в розмірі 26000грн., відповідач подала заявку № 0000000002062813 (рахунок № 2058156) на бронювання даного туру туроперетору ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ) та перерахувала кошти на відповідний рахунок ТОВ «Айтур ЮА». Згодом, зазначені грошові кошти були перераховані ТОВ «Айтур ЮА» на рахунок туроператора ТОВ Джоін An (JoinUP) в якості оплати за туристичні послуги згідно рахунку № № НОМЕР_1 від 10.03.2020р. (а.с.39,41-45,47)

Отже, між сторонами фактично склались договірні відносини з надання позивачу певних послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211, на усій території України установлено карантин з 12 березня через спалах у світі коронавірусу COVID-19.

Указом Президента України № 87/2020 від 13 березня 2020 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID - спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

На виконання вказаного рішення Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 березня 2020 р. № 287-р «Про тимчасове обмеження перетинання державного кордону, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було тимчасово закрито з 00 год. 00 хв. з 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. пункти пропуску (пункти контролю) через державний кордон для міжнародних пасажирських перевезень, крім здійснення перевезень осіб з метою забезпечення захисту національних інтересів або у зв`язку з виконанням міжнародних зобов`язань, а також представників дипломатичних установ та гуманітарних місій.

Тобто, регулярне пасажирське авіасполучення між Україною та країною слідування позивача припинялось з 00 год. 00 хв. 17 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року, у зв`язку з чим, вищезазначену заявку, за домовленістю позивача та відповідача, було переброньовано на інший період, а саме: з 23.07.2020р. по 30.07.2020р.

Згодом, вказаний тур, за взаємною згодою позивача та відповідача, було переброньовано на інший період, а саме: з 23.10.2020р. по 30.10.2020р. про що зроблено відповідне підтвердження туроператором ТОВ Джоін An (JoinUP).(а.с. 46)

Зазначені обставини та факт неодноразового перебронювання туру позивач та відповідач підтвердили особистими поясненнями в судовому засіданні.

12.10.2020р. ОСОБА_1 звернулась до ФОП « ОСОБА_5 » із заявою про повернення грошових коштів в розмірі 26000грн., сплачених за придбання туристичних послуг у зв`язку із неналежним виконанням останньою своїх обов`язків та через стан здоров`я.(а.с.48)

12.11.2020р. ФОП « ОСОБА_5 » звернулась до директора ТОВ «Айтур ЮА» ОСОБА_8 із заявою про повернення їй грошових коштів в розмірі 19751,43грн., сплачених згідно договору № 29985 від 10.03.2020р. на розрахунковий рахунок ТОВ «Айтур ЮА» згідно квитанції/платіжного доручення № 28088 у зв`язку з ануляцією туру.(а.с.49)

З матеріалів справи вбачається, що у переписці засобами зв`язку «Вайбер» відповідач повідомила позивача про те, що за її заявою туроператор повернув грошові кошти в розмірі 19 277грн., з урахуванням штрафів, та запропонувала зробити повернення коштів офіційним листом із зазначенням банківських реквізитів останньої.(а.с. 50-55)

Вказані грошові кошти в розмірі 19 277грн. та кошти в розмірі 5500грн., за подорож матері позивача до ОСОБА_12 , які були сплачені ОСОБА_1 на ім`я ФОП « ОСОБА_5 » повернуті в добровільному порядку.

В судовому засіданні представник позивача стверджувала, що відповідач діяла всупереч волі позивача, так як до укладення договору на туристичне обслуговування сторони не взяли на себе ніяких зобов`язань, не погодили його істотних умов, а тому, фактично, договір укладений не був.

Однак, дане твердження представника позивача суперечить вимогам чинного законодавства виходячи з наступного.

Згідно частини третьої статті 20Закону України«Про туризм» договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону.

Відповідно до частини четвертої статті 20Закону України«Про туризм» у договорі на туристичне обслуговування зазначаються істотні умови договору: 1)строк перебуванняу місцінадання туристичнихпослуг іззазначенням датпочатку тазакінчення туристичногообслуговування; 2)характеристика транспортнихзасобів,що здійснюютьперевезення,зокрема їхвид ікатегорія,а такождата,час імісце відправленнята повернення(якщоперевезення входитьдо складутуристичного продукту); 3)готелі таінші аналогічнізасоби розміщення,їх місцерозташування,категорія,а такожстрок іпорядок оплатиготельного обслуговування; 4)види іспособи забезпеченняхарчування; 5)мінімальна кількістьтуристів угрупі (уразі потреби)та узв`язкуз цимтриденний строкінформування туристапро те,що туристичнаподорож невідбудеться черезнедобір групи; 6)програма туристичногообслуговування; 7)види екскурсійногообслуговування таінші послуги,включені довартості туристичногопродукту; 8)інші суб`єктитуристичної діяльності(їхмісцезнаходження тареквізити),які надаютьтуристичні послуги,включені дотуристичного продукту; 9)страховик,що здійснюєобов`язковета/абодобровільне страхуваннятуристів забажанням туриста,інших ризиків,пов`язанихз наданнямтуристичних послуг; 10)правила в`їздудо країни(місця)тимчасового перебуваннята перебуваннятам; 11)вартість туристичногообслуговування іпорядок оплати; 12) форма розрахунку.

Згідно договору про надання туристичних послуг від 10.03.2020р., укладеного між ФОП « ОСОБА_5 » (турагент) та ОСОБА_1 (турист, замовник), копія якого надана відповідачем, турагент зобов`язується здійснити бронювання комплексу туристичних послуг, що реалізуються Туроператором за замовленням туриста, які визначаються у Листку замовлення на бронювання, а турист зобов`язується оплатити його (комплекс туристичних послуг). Також, умовами вказаного договору передбачено: вартість туристичного обслуговування та порядок оплати, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, порядок вирішення суперечок, форс мажорні обставини та порядок його укладання.(а.с.26-30)

Крім того, додатками № 1, 2, 3 до вказаного договору передбачено його основні умови, а саме: учасники туристичної поїздки, комплекс туристичних послуг та вартість туристичного обслуговування.

При цьому, даний договір про надання туристичних послуг від 10.03.2020р. та додатки до нього містять лише підпис ФОП « ОСОБА_5 », підпис ОСОБА_1 в зазначених документах відсутній.

В судовому засіданні відповідач стверджувала, що копію вищевказаного договору направляла позивачу в електронному вигляді, однак будь яких доказів на підтвердження цього не надала та матеріали справи не містять.

Разом з тим, статтею 610 ЦК Українипередбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно достатті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»послугою вважається діяльність виконавця послуг з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Договором є усний чи письмовий правочин, укладений між споживачем і виконавцем.

Згідностатті 5 Закону України «Про туризм»учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб`єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб`єкти туристичної діяльності), є: туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність; туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

За змістомстатті 20 Закону України «Про туризм»за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його.

При цьому договір між споживачем та самим туристичним агентом не є безпосередньо договором на туристичне обслуговування, оскільки в цьому випадку не відбувається реалізації туристичного продукту, натомість предметом такого договору з туристичним агентом можуть бути дії турагента з пошуку необхідного туристичного продукту, його бронювання тощо.

Згідно з частинами сьомою, восьмоюстатті 20 Закону України «Про туризм»кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв`язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору.

Вказаною нормою також передбачено, що туроператор (турагент) зобов`язаний не пізніш як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш як за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування.

Обсяг відповідальності внаслідок ненадання споживачу якісного туристичного продукту обумовлюється змістом укладених цивільно-правових договорів: 1) за договором між туристом і турагентом (у разі його укладення) турагент несе відповідальність за невиконання (неналежне виконання) виключно взятих на себе обов`язків (щодо пошуку, бронювання туристичного продукту тощо); 2) за договором на туристичне обслуговування, укладеним між туристом та туристичним оператором (через турагента або без його участі), туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування з урахуванням особливостей, встановленихстаттею 20 Закону України «Про туризм».

Туристи мають право на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору (частина першастатті 25 Закону України «Про туризм»).

Частиною першоюстатті 33 Закону України «Про туризм»встановлено, що суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов`язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом частин першої та другоїстатті 32 Закону України «Про туризм»за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб`єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Отже, майнову відповідальність несе суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, тобто порушив умови договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та за вини якого замовнику завдано збитків.

Відповідно до частини першоїстатті 218 ЦК Українинедодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 569/8755/16-ц, яка є обов`язковою для судів.

Тобто, виходячи з вищевикладеного, враховуючи, що позивач і відповідач при бронюванні туру в усній формі узгодили такі істотні умови як: кількість учасників туристичної поїздки, оператора туристичних послуг, країну відпочинку, строк перебуванняу місцінадання туристичнихпослуг іззазначенням датпочатку тазакінчення туристичногообслуговування,дату імісце відправленнята повернення,готель тайого категорію,вид харчуваннята позивачсплатила повнувартість туристичногообслуговування врозмірі 26000грн., суд приходить до висновку, що між сторонами фактично виникли договірні відносини, щодо надання туристичних послуг, хоча вони не укладали письмовий договір.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Жодних вимог, стосовно відповідності вказаного договору вимогам закону, його недійсності, розірвання або відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання його умов позивачем та його представником заявлено не було.

Також, в судовому засіданні представник позивача зазначала, що, оскільки договір з відповідачем укладений не був, тому позивач на себе ніякого зобов`язання не брала і має право відмовитись від замовлення, яке не підтверджено договором на туристичне обслуговування, а тому відповідач зобов`язана повернути кошти, які утримує без достатньої правової підстави.

Однак, дане твердження представника позивача не відповідає дійсності виходячи з наступного.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієїглави застосовуютьсятакож довимог про: 1)повернення виконаногоза недійснимправочином; 2)витребування майнавласником ізчужого незаконноговолодіння; 3)повернення виконаногооднією ізсторін узобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбаченихстаттею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першоюстатті 202 ЦК Українивстановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другоюстатті 205 ЦК Україниправочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК Українидає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другоюстатті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першоїстатті 1212 ЦК Українизвужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставiстатті 1212 ЦК Українитільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,стаття 1212 ЦК Україниможе бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першоїстатті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13.

Аналогічна правова позиція щодо неможливості застосування до правовідносин, що мають договірний характер, положень частини першоїстатті 1212 ЦК Українивідображена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 та від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17.

З аналізу матерiалiв справи вбачається, що відповідач набула майно (грошові кошти) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою передачі їх ТОВ «Айтур ЮА» для придбання позивачем комплексу туристичних послуг.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, те, що доказів визнання укладеного між сторонами договору про надання туристичних послуг недійсним або його розірвання не надано, суд приходить до висновку, про безпідставність посилань представника позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем без достатньоїправової підстави в розумінністатті 1212 ЦК України, а тому вимоги позивача, з огляду на обраний спосіб захисту порушеного права, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_9 до фізичної особи-підприємця " ОСОБА_5 ", про стягнення коштів відмовити.

Повне судове рішення буде складено 19.02.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - фізична особа-підприємець " ОСОБА_5 ", місце знаходження: АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 14 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

СУДДЯ: Т.Я. Літвіненко