15.02.21
22-ц/812/277/21
Єдиний унікальний номер справи 487/1905/20
Провадження №22-ц/812/277/21 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.
П О С Т А Н О В А
іменем України
15 лютого 2021 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Лисенка П.П.,
суддів Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,
з участю:
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Заводськогорайонного судум.Миколаєва, яке ухвалене 02 грудня 2020року,у приміщеннітого жсуду,під головуваннямсудді ПавловоїЖ.П.,у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,
в с т а н о в и л а:
02 квітня 2020 року ОСОБА_1 пред`явив до ОСОБА_2 зазначений позов, який обґрунтовував наступним.
25 липня 2014 року сторони зареєстрували шлюб, який рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2017 розірвано.
В періодшлюбу,а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 уних народиласядонька ОСОБА_4 .
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2018 року, яке в частині визначення щомісячного розміру аліментів змінено постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2019 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки - ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі - 5000 грн. щомісячно, починаючи з 17 липня 2017 року та до її повноліття.
У подальшому, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2019 року у справі № 487/3622/19 вказаний розмір аліментів зменшено до 2000 грн.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 лютого 2020 року, зазначене рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2019 року скасовано, та відмовлено в задоволені позову.
Після оголошення зазначеної постанови, за твердженнями позивача, він змушений був позичити значні суми коштів для погашення різниці в сумі аліментів, що суттєво погіршило його майновий стан.
Крім того, на його утриманні знаходиться ще і його старша дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на яку він також сплачує аліменти в розмірі 3 000 гривень.
Як син, він ще й зобов`язаний надавати матеріальне утримання своїй пристарілій матері ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте через надмірне аліментне зобов`язання на користь позивача, не може цього робити.
Вважає, що сума аліментів на п`ятирічну дитину в розмірі 5 000 гривень в 2,8 рази перевищує встановлений законом прожитковий мінімум на дитину віком до 6 років і перевищує середній розмір аліментів по країні на 1 квартал 2019 року.
Посилаючись на вказані обставини, просив зменшити стягнення аліментів на доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 5 000 гривень щомісячно до розміру одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на місяць, до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від02 грудня 2020 року в задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказував на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення ним норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що в порушення вимог ст.89 ЦПК України в оскаржуваному рішенні взагалі відсутні будь-які обґрунтування суду, щодо мотивів прийняття або відхилення доводів позивача та наданих ним доказів, та порушення норм матеріального права, які полягають в тому, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт погіршення його матеріального стану з часу постановлення рішення суду про стягнення аліментів на утримання доньки, чи доказів того, що за станом здоров`я він не може надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої доньки у визначеному судом розмірі.
Заслухавши учасників справи, перевіривши надані докази, колегія суддів Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували зміну в бік погіршення матеріального становища на час його звернення до суду з позовними вимогами про зменшення розміру аліментів, тому суд вважав, що в задоволені позову слід відмовити, оскільки зменшення розміру аліментів буде суперечити інтересам дитини.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.
За Конституцією України, ст.4,49ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.
Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленомуЦивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.
Відповідно до статей 12, 78, 81, 263ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованихКонституцією Україниправ і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Згідно ізстаттею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.
Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.
Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України.
Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.
Оскаржене рішення суду 1 інстанції ухвалене у повній відповідності з виписаним.
Як вбачається з матеріалів справи, 25 липня 2014 року сторони зареєстрували шлюб, який рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2017 розірвано. В періодшлюбу,а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 уних народиласядонька ОСОБА_4 .
З копії рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2018 року, яке в частині визначення щомісячного розміру аліментів змінено постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2019 року, вбачається з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки - ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі 5 000 грн. щомісячно, починаючи з 17 липня 2017 року та до її повноліття.
У подальшому, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2019 року у справі № 487/3622/19 зменшено розмір аліментів, що стягуються за рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2018 року, до 2 000 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання рішення законної сили до повноліття дитини (а.с. 22-25).
Проте, постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 лютого 2020 року, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2019 року скасовано, та відмовлено в задоволені позову (а.с. 26-33).
02 квітня 2020 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до суду про зменшення розміру аліментів, де підставами такого вказав практично такі ж, як і минулого разу причини.
В такому, постановою апеляційної інстанції було відмовлено.
Практично в усіх вищевказаних рішеннях, судами встановлювалось і підтверджувалося, що позивач є діючим адвокатом, що здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, є партнером Адвокатського об`єднання «Волощук та партнери» та Адвокатського об`єднання ШАРК, а, відповідно, має можливість сплачувати аліменти.
Звертаючись з позовом, а потім і з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилається на те, що на його утриманні також знаходиться його старша дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання якої він також сплачує аліменти в розмірі 3 000 гривень, та зазначені виплати позбавляють його можливості допомагати непрацездатній за віком матері ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Проте, наявність у позивача на утриманні ще однієї дочки, ОСОБА_9 , 2002 року народження, не дають підстав для задоволення позову про зменшення розміру аліментів, з огляду на те, що вказані обставини вже були враховані під час ухвалення рішення суду про стягнення аліментів на користь відповідача. На даний час вона вже досягла повноліття і доказів тому, що він продовжує її утримання, позивачем не надано.
Відповідності до ст.51 Конституції України та ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, згідно з законами України.
За нормами ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка є частиною національного законодавства України, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Враховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.ч.7, 8 ст.7 СК України, при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Згідно з ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Згідно зі ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до веденої норми права підставою для зменшення розміру аліментів може бути таке погіршення майнового стану платника аліментів, яке унеможливлює сплату аліментів у попередньо визначеному розмірі.
Як роз`яснено у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Таким чином, позивачем не доведено обставини, які б підтверджували зміну, в бік погіршення, його матеріального становища на час звернення до суду з позовними вимогами про зменшення розміру аліментів.
При цьому, витрати на утримання неповнолітньої дитини з її віком збільшуються, а тому розмір аліментів, які сплачує позивач є достатнім та зменшеним бути не може.
А тому, висновок суду І інстанції повною мірою відповідає інтересам дитини та захищає її права.
Наведенні позивачем обставини матеріального стану не є підтвердженням того, що позивач не спроможний утримувати дитину, надаючи матеріальну допомогу в попередньо визначеному розмірі.
Щодо доводів позивача, про наявність договорів позики, які він вимушений був укласти, задля уникнення боргу, то суд не бере їх до уваги, оскільки вони не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів у розумінні ст.192 СК України
Стосовно доводів апеляційної скарги, що його мати тяжко перехворіла і на її лікування потрібні багато коштів, які він витрачає на придбання їй ліків, апеляційний суд ставиться критично, оскільки доказів того, що вона знаходилась на утриманні позивача - не надано.
З досліджених доказів, вбачається, що за квитанціями, на підтвердження витрат по транспортуванню ОСОБА_7 до м. Києва, платником є сама ОСОБА_7 , а надані позивачем квитанції про придбання ліків не підтверджують того факту що саме він їх придбав та ці ліки призначались для лікування його матері.
Разом з тим, з наданої представником відповідача Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Державного реєстру Іпотек (а.с. 163- 164) вбачається, що позивач має у власності житловий будинок, 3 квартири, 2 земельні ділянки та користується, належним його матері автомобілем ХОНДА модель СR-V 2017 року випуску.
Зазначене свідчить, що позивач є заможною людиною і має фінансову можливість сплачувати аліменти в раніше визначеному судом розмірі.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду І інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.
Інше б суперечило інтересам дитини, її повноцінному розвитку та зростанню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.
За такого, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст.367-368,374,375,381-382 ЦПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий: П.П. Лисенко
Судді: Н.В. Самчишина
Т.В.Серебрякова
_________________________________________________________________
Повний текст постанови складено 17 лютого 2021 року.
