КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
_________________________
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
справа № 372/1945/20 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Зінченко О.М.
16 лютого 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,
секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Садового товариства «Новатор» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 листопада 2020 року в справі за позовом Садового товариства «Новатор» до ОСОБА_1 про звільнення самовільно занятих земельних ділянок,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2020 року Садове товариство «Новатор» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та просило:
зобов`язати відповідача звільнити самовільно зайняті нею частини земельної ділянки, яка орендується позивачем м. Українка Обухівського району Київської області водоохоронної зони та прибережної смуги річки Стугна площею 0,0132 га та частину проїзду між земельними ділянками в Садовому товариству «Новатор» площею 0,0039 га, шляхом знесення металевої споруди (огорожі);
стягнути з відповідача судові витрати на сплату судового збору в сумі 2102 грн. та 5 000 грн. за виконання геодезичних робіт, 14 000 грн. за виконання геодезичних робіт, всього 21 102 грн.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі Садове товариство «Новатор» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів вказує, що дії відповідача незаконні, оскільки позивачу, як орендарю належить право на користування земельною ділянкою та останній не надавав своє згоди на встановлення металевої конструкції.
Звертає увагу на те, що згідно висновку проведення землевпорядних робіт було встановлено захоплення відповідачем частини прибережної смуги, яка перебуває в оренді товариства.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначила, що вона є власником спірної земельної ділянки та паркану, який розташованій на ній. Вказує, що відсутні докази на підтвердження порушення відповідачем вимог земельного законодавства України.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3711/2021У судовому засіданні представник Садове товариство «Новатор» - Маркін С.Г. підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просив останню задовольнити.
ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 заперечувала проти апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову повністю, задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні спору встановлено відсутність у позивача права на землю, яке б підлягало судовому захисту, тому не встановлено достатніх підстав для застосування повноважень суду щодо втручання у право власності відповідача в межах судового захисту порушених права позивача.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 24 січня 2003 року, на підставі договору оренди між Українською міською радою та СТ «Новатор» м. Українка, садове товариство «Новатор» отримало в оренду земельну ділянку площею 0,21 га водоохоронної зони та захисної прибережної смуги річки Стугна для захисту земель прибережної смуги від ерозії шляхом залуження. Орендна плата становить 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки в рік.
На підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 березня 2019 року в цивільній справі №372/3185/18 у власність Української міської ради перейшла земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:009:0065 площею 0,0642га, що розташована в СТ «Новатор» м. Українка Обухівського району Київської області.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 04.09.2019 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №179770292, власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:009:0065 площею 0,0642 га, яка розташована в СТ «Новатор» є ОСОБА_1 .
Позивач зазначив, що огороджуючи територію придбаної земельної ділянки, відповідачка відгородила частину орендованої СТ «Новатор» прибережної смуги площею 0,0132 га та частину проїзду між земельними ділянками в садовому товаристві площею 0,0039 га. На самовільно зайнятій відповідачкою частині прибережної смуги розташований кран водопроводу до будинків садового товариства, доступ до якого в даний час не можливий по причині перебування огорожі, встановленої відповідачкою. Зазначив, що тільки Садовому товариству «Новатор» як орендарю земельної ділянки належить право на її користування, а своєї згоди позивач на те, щоб відповідачка встановлювала металеву конструкцію та користувалася орендованою земельною ділянкою не надавав.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Статтею 638 ЦК України визначено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Стаття 1 Закону України «Про оренду землі», визначає, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 25 даного Закону орендар земельної ділянки має право:
самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;
за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;
отримувати продукцію і доходи;
здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.
Орендар земельної ділянки зобов`язаний:
приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди;
виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;
дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
у п`ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному податковому органу.
Встановлено, що 24 січня 2003 року, на підставі договору оренди між Українською міською радою та СТ «Новатор» м. Українка, садове товариство «Новатор» отримало в оренду земельну ділянку площею 0,21 га водоохоронної зони та захисної прибережної смуги річки Стугна для захисту земель прибережної смуги від ерозії шляхом залуження. Орендна плата становить 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки в рік.
Згідно ст. 78 ЗК України встановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками; право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них; земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єкти права власності на землю, зокрема є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності.
Як визначає ст. 81 ЗКУкраїни, громадяни України набувають права власності на земельні ділянкина підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до ст. 126 ЗК України право власності користування земельною ділянкою оформлюється згідно із Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що право власності на земельну ділянку набувається у спосіб встановлений законодавством, зокрема на підставі договору купівлі-продажу.
За змістом ст. 1 Закону України в «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи ОМС про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (ч. 3 цієї статті).
Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Відповідно до вимог чинного наведеного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Так, статус ділянки, як самовільно зайнятої, визначається виходячи з відсутності правовстановлюючих документів на неї при одночасному використанні такої ділянки особою, яка є відповідачем у справі.
Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 04.09.2019 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №179770292, власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:009:0065 площею 0,0642 га, яка розташована в СТ «Новатор» є ОСОБА_1 .
Таким чином, відповідачу на праві власності належить спірна земельна ділянка, що підтверджена належними правовстановлюючими документами, фактом державної реєстрації такого права, тобто набула право власності в законний спосіб на земельну ділянку площею 0,0642га, що розташована на території м. Українка, Обухівського району, Київської області, садове товариство «Новатор».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог правильними, за наявності у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що не може бути підставою для задоволення позову про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.
Право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року N 475/97-ВРй із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Стаття 153 ЗК України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається невідповідність заходу втручання в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Доводи Садового товариства «Новатор» про те, що відповідачем була захоплена частина прибережної смуги, яка перебуває в оренді товариства не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Встановлено, що Виконавчим комітетом Української міської ради Обухівського району Київської області було повідомлено, що постійною депутатською комісією з питань земельних відносин, будівництва, транспорту і зв`язку та охорони навколишнього природного середовища здійснено перевірку щодо дотримання вимог діючого законодавства України при користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 3223151000:06:009:0065, площею 0,0642 га, що належить на праві власності ОСОБА_1 . За результатами зазначеної перевірки складено акт та встановлено, що станом на 12.10.2020 порушення вимог діючого земельного законодавства України не виявлено перешкоди доступу до крану водопроводу будинків СТ «Новатор» - відсутні (а. с. 93-94).
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції представник позивача зазначив, що була здійснена перевірка прокуратурою, однак порушень не було встановлено.
Позивач зазначив, що відповідач протиправно зайняла територію прибережної смуги, однак питання щодо проведення експертизи з даного питання позивачем не ставилося.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Разом з тим, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування предмета, стосовно якого заявлений позов, зокрема факту самовільного зайняття земельної ділянки.
За наведеного, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Отже, рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Садового товариства «Новатор» залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 17.02.2021.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В. Шахова
