ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/10924/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Карпушової О.В.,

суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Романович І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету з питань етики

про визнання протиправними дій та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету з питань етики (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 12.03.2020, яке прийнято за зверненням головного редактора Київського бюро Радіо Свобода ОСОБА_2 щодо можливого порушення академічної доброчесності у тексті дисертаційного дослідження ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1» Київ 2009.

19.06.2020 позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій просив суд першої інстанції за результатами розгляду цієї справи:

- визнати протиправними дії Відповідача щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у дисертаційному дослідженні ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1», Київ 2009, у тому числі щодо прийняття рішення від 12.03.2020 та рекомендацій від 09.06.2020;

- зобов`язати Відповідача утриматися від вчинення дій щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у цьому дисертаційному дослідженні;

- розглядати таку заяву разом з позовною заявою та іншими матеріалами справи.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви позивача від 19.06.2020, вмотивовані тим, що Відповідач розпочав та провів у відношенні ОСОБА_1 перевірку щодо порушення академічної доброчесності та ухвалив за її результатами рішення без повідомлення Позивача, який дізнався про такі обставини зі ЗМІ.

Водночас, Позивач зазначає, що Відповідач, здійснивши вказану перевірку без його відома, не забезпечив йому можливості бути присутнім на відповідному засіданні Комітету з питань етики, надати свої пояснення та докази на спростовування тверджень Відповідача про недотримання Позивачем правил академічної доброчесності при написанні дисертаційного дослідження, що на переконання Позивача, свідчить про порушення його права на участь у процесі прийняття рішення.

Крім того, Позивач вказує, що при розгляді Комітетом з питань етики аналогічних справ щодо порушення академічної доброчесності у відношенні інших осіб вони повідомлялися про відповідне засідання Комітету, підстави його проведення, можливість участі та надання відповідних пояснень і доказів. Позивач вважає, що такі обставини вказують на упереджене ставлення Відповідача до нього та його дискримінацію.

Разом з тим, Позивач стверджує, що законодавством взагалі не передбачено процедури розгляду питання про встановлення академічного плагіату та порядку прийняття відповідного рішення, що також, на його думку, свідчить про протиправність спірного рішення Комітету.

При цьому, Позивач наполягає на необґрунтованості такого рішення Комітету і невідповідність його висновків фактичним обставинам та, зокрема нормам частини другої статті 42 Закону України «Про освіту», в якій закріплено законодавче визначення академічного плагіату, оскільки фрагменти його дисертації, про які йдеться в оскаржуваному рішенні Комітету, відтворюють положення Конституцій інших країн із збереженням посилання на першоджерело, з яких вони були взяті, тобто Автор не намагався привласнити чужі результати, що є ключовою ознакою плагіату.

Позивач також зазначає, що у списку джерел, використаних ним при написанні дисертації, зокрема міститься посилання на видання, текст з яких, за висновком Відповідача, у дисертаційному дослідженні Позивача є академічним плагіатом.

Позивач також покликається на те, що законодавством не передбачено чітких критеріїв для встановлення фактів порушення академічної доброчесності та вважає, що виявлені Відповідачем фрагменти тексту у його дисертації, які Комітет визнав плагіатом, можуть вказувати не більше, ніж на порушення в окремих місцях правил цитування.

Більш того, Позивач зазначає, що поняття академічного плагіату з`явилося на законодавчому рівні лише 06.09.2014, а тому встановлення такого порушення і застосування відповідних негативних наслідків є можливим лише до наукових праць, які були оприлюднені після цієї дати, а не до дисертації Позивача, що була захищена у 2009 році.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено частково:

1) визнано протиправними дії Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у дисертаційному дослідженні ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1», Київ 2009, в тому числі щодо прийняття рішення від 12.03.2020 та рекомендацій від 09.06.2020;

2) визнано протиправним та скасовано рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 12.03.2020 за зверненням головного редактора Київського бюро Радіо Свобода ОСОБА_2 щодо можливого порушення академічної доброчесності у тексті дисертаційного дослідження ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1», Київ, 2009.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовлено.

Постановляючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що перевірка наукової праці на наявність плагіату повинна супроводжуватися забезпеченням особі процесуальних гарантій її участі у такій перевірці та можливості захисту її прав та інтересів, але Відповідачем при прийнятті рішення від 12.03.2020 щодо можливого порушення академічної доброчесності у тексті дисертаційного дослідження ОСОБА_1 такі права Позивача та принцип гласності було порушено.

При цьому, суд, керуючись нормами ст.ст. 2, 4, 5, 19 КАС України, зазначив, суд першої інстанції прийшов до висновку, що таке рішення Відповідача є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України та порушує права та інтереси Позивача, які підлягають судовому захисту.

Також суд вказав, що рішення від 12.03.2020 прийнято Відповідачем за відсутності законодавчо визначеної процедури розгляду питання про встановлення академічного плагіату, що суперечить ст. 19 Конституції України.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що Відповідачем не доведено наявності в дисертаційному дослідженні Позивача саме академічного плагіату в розумінні чинного законодавства та не спростовано доводи його позовної заяви в цій справі.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати таке рішення та відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог Апелянт зазначає, що рішення Комітету з питань етики від 12.03.2020 не є актом індивідуальної дії та рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому, на його переконання, не може бути визнано протиправним внаслідок порушення процедури його прийняття, зокрема, розгляду питання щодо наявності плагіату в дисертації Позивача без його участі.

При цьому, Апелянт вказує, що станом на час прийняття зазначеного рішення у нього не було жодних відомостей щодо місця проживання Позивача або його контактних даних, тому лист з матеріалами звернення ОСОБА_2 щодо можливого порушення Позивачем академічної доброчесності було направлено до Інституту законодавства ВР України, в якому відбувався захист його дисертації у 2009 році.

Разом з тим, на думку Апелянта, відсутність Позивача на засіданні Комітету при прийнятті ним рішення від 12.03.2020 не має жодного значення для вирішення цього спору.

Крім того, Апелянт вважає, що таке рішення Комітету має виключно рекомендаційне значення, не порушує прав та інтересів Позивача, оскільки негативні наслідки для нього можуть настати лише після прийняття Національним агентством відповідного рішення щодо скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня, але відповідний порядок вирішення цього питання КМ України на теперішній час не затверджений.

При цьому, на переконання Апелянта, позов у цій справі пред`явлено до Комітету з питань етики, який не є суб`єктом владних повноважень, такий спір стосується захисту честі, гідності та ділової репутації Позивача і приватноправових відносин, а не публічних, тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, повинен розглядатися за правилами ЦПК України і судом першої інстанції, на його думку, безпідставно відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1 .

Також, Апелянт, вважає, що суд першої інстанції, надаючи оцінку науковій роботі Позивача щодо наявності чи відсутності у ній академічного плагіату, вийшов за межі своїх повноважень, та стверджує, що рішенні Комітету від 12.03.2020 та рекомендаційний висновок від 09.06.2020 підтверджують наявність у дисертації Позивача плагіату і спростовують доводи його позову.

Крім того, на думку Апелянта, судом першої інстанції при розгляді цієї справи безпідставно було враховано як доказ наданий Позивачем науково-правовий експертний висновок, оскільки відповідно до ст. 112 КАС України, він не є експертним висновком, а також помилково застосовано практику Європейського суду з прав людини.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині задоволення позовних вимог.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2020 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу у строк, установлений судом, не надходив.

Апелянтом подано заяву про призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020 відмовлено в задоволенні заяви Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти про призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2020 витребувано додаткові докази у справі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020 вирішено перейти з письмового провадження до розгляду цієї справи у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2020 визнано обов`язковою явку керівника Національного агентства із забезпечення якості освіти ОСОБА_3 у судовому засіданні та витребувано додаткові докази у справі.

В судове засідання ОСОБА_3 не з`явився, про причини неявки не повідомив, від агентства надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021, яка занесена до протоколу судового засідання, було відмовлено у задоволені клопотання про закриття апеляційного провадження.

08.02.2021 сторони у судове засідання не з`явилися, надали заяви про закінчення слухання справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у 2009 році ОСОБА_1 було захищено дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук «ІНФОРМАЦІЯ_1».

13.11.2019 до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі - Національне агентство) надійшло звернення Головного редактора Київського бюро Радіо Свобода ОСОБА_2 від 11.11.2019 № 3/1282 (вх. № 798) щодо можливого порушення академічної доброчесності у тексті дисертаційного дослідження ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1», Київ 2009.

06.02.2020 Національним агентством було направлено лист до Інституту законодавства ВР України № 368 щодо повідомлення Позивача про надходження вищевказаного листа Головного редактора Київського бюро Радіо Свобода ОСОБА_2 .

Листом від 10.03.2020 № 22/11123-1-15 Інститут законодавства ВР України (далі - Інститут), який Національним агентством отримано 07.04.2020, повідомлено, що Позивач не працював та не працює в Інституті, не брав участі в заходах цієї установи, Інститут не має інформації щодо місця роботи або місцезнаходження ОСОБА_1 та не може його повідомити про надходження вказаного листа Національного агентства.

Крім того, у зазначеному листі вказано, що з метою перевірки можливості порушення академічної доброчесності в дисертації Позивача в Інституті було створено комісію, за підсумками роботи якої не виявлено фрагментів, що можуть бути кваліфіковані як академічний плагіат, а також зазначено, що захист дисертації ОСОБА_1 був публічним, дослідження оприлюднено, опубліковано дві монографії, статті у фахових журналах і опробовано результати дослідження на наукових конференціях.

12.03.2020 Комітетом з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі - Комітет) за вказаним зверненням прийнято рішення, в якому Комітет прийшов до висновку про наявність випадків академічного плагіату у тексті дисертаційного дослідження ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1» (Київ, 2009 p.).

Зазначений висновок Комітету обґрунтовано тим, що:

- на сторінках 36 та 53 дисертації Позивача наявні текстові фрагменти, які повністю співпадають з текстовими фрагментами видання «Конституційне судочинство. Американський та український досвід» // Хілтон Д.Г. , Футей Б. , Тихий В.П. та ін. / Інститут демократії імені Пилипа Орлика, Інститут Громадянського Суспільства, 1999. -111 с., на сторінках 56-57 та 58 відповідно;

- на сторінці 178 дисертації відтворено текстовий фрагмент в перекладі на український, який відповідає тексту на російській мові, надрукованому на сторінці 271 у виданні «Конституционное право государств Европы»: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов и фак. (отв. ред. Д.А. Ковачев). - М.: Волтерс Клувер, 2005;

- у дисертації присутні текстові фрагменти з посиланням на першоджерело, які відповідають аналогічним дослідженням того ж самого джерела іншими авторами, що відбулося раніше: стор. 35-36 дисертації - стор. 56 видання «Конституційне судочинство. Американський та український досвід» // Хілтон Д.Г. , Футей Б. , Тихий В.П. та ін. / Інститут демократії імені Пилипа Орлика, Інститут Громадянського Суспільства, 1999. -111 с.; стор. 52-53 дисертації - стор. 58 названого видання.

Крім того, у рішенні Комітету зазначено про виявлення випадків неякісного оформлення цитувань у дисертації Позивача.

Позивач звернувся до Національного агентства з листом, в якому виклав свої заперечення на вказане рішення Комітету щодо наявності будь-яких ознак порушення академічної доброчесності в його дисертаційному дослідженні та просив переглянути таке рішення та скасувати його як необґрунтоване і прийняте з істотними процесуальними порушеннями.

09.06.2020 було проведено засідання Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, на якому за результатами розгляду вказаного листа позивача складено Рекомендації Комітету з питань етики (далі - Рекомендації).

У вказаних Рекомендаціях Комітет установив додаткові порушення Позивачем академічної доброчесності у формі академічного плагіату та рекомендував Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти залишити рішення Комітету з питань етики від 12.03.2020 без змін.

Позивач, вважаючи протиправними дії Відповідача щодо прийняття рішення від 12.03.2020 та складання вказаних вище Рекомендацій від 09.06.2020, звернувся до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII (далі - Закон № 2145-VIII), «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (далі - Закон № 1556-VII), Статутом Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 244 (далі - Статут Національного агентства), Положенням про комітет Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке затверджено Національним агентством 25.02.2019 (далі - Положення).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст. 17 Закону № 1556-VII визначено, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є постійно діючим колегіальним органом, уповноваженим цим Законом на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти.

Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є юридичною особою публічного права, яка діє згідно з цим Законом і статутом, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

15.04.2015 КМ України прийнято постанову № 244 «Про утворення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти», на підставі якої утворено Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (далі - Національне агентство) як постійно діючий колегіальний орган з питань реалізації державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти та якою затверджено його Статут.

Пунктом 1 Статуту Національного агентства передбачено, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (далі - Національне агентство) є постійно діючим колегіальним органом, уповноваженим Законом України «Про вищу освіту» на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти.

Статтею 18 Закону № 1556-VII регламентовано повноваження Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та у пункті 11 частини першої цієї норми зазначено, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти здійснює інші повноваження, передбачені законом.

У п. 9 Статуту Національного агентства передбачено, що Національне агентство скасовує рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату за поданням Комітету з питань етики у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною дев`ятою статті 19 Закону № 1556-VII у складі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти утворюються Комітет з питань етики, Апеляційний комітет, а також інші комітети, що формуються з числа членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

Комітет з питань етики розглядає питання академічного плагіату і вносить відповідні подання до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

Апеляційний комітет розглядає звернення, заяви і скарги щодо діяльності та рішень спеціалізованих вчених рад і вносить відповідні подання до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

У частині шостій статті 6 Закону № 1556-VII передбачено, що виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома.

Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у постійно діючій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник (консультант), офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, та голова відповідної спеціалізованої вченої ради позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а заклад вищої освіти (наукова установа) позбавляється акредитації відповідної постійно діючої спеціалізованої вченої ради та права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік.

Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у разовій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник, члени цієї ради та офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а заклад вищої освіти (наукова установа) позбавляється права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік.

Скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату здійснюється Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти за поданням Комітету з питань етики у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та може бути оскаржене відповідно до законодавства.

У п.п. 20, 21 Статуту Національного агентства передбачено, що у складі Національного агентства утворюються Комітет з питань етики, Апеляційний комітет, а також інші комітети, що формуються з числа членів Національного агентства.

Комітет з питань етики розглядає питання академічного плагіату і вносить відповідні подання до Національного агентства, а також здійснює інші повноваження, покладені на нього Національним агентством.

Пунктом 3 Положення про комітет Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке затверджено Національним агентством 25.02.2019, передбачено, що Комітети будують свою роботу на принципах: академічної доброчесності; законності; відкритості; наукової обґрунтованості; колегіальності, демократичного обговорення та вирішення питань.

У пункті 2 Додатку № 2 до вказаного Положення визначено, що Комітет з питань етики розглядає звернення, заяви і скарги щодо виявлення академічного плагіату, фабрикацій, фальсифікацій та інших порушень академічної доброчесності.

Відповідно до ст. 42 Закону № 2145-VIII академічна доброчесність - це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Дотримання академічної доброчесності педагогічними, науково-педагогічними та науковими працівниками передбачає:

- посилання на джерела інформації у разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей;

- дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права; надання достовірної інформації про методики і результати досліджень, джерела використаної інформації та власну педагогічну (науково-педагогічну, творчу) діяльність;

- контроль за дотриманням академічної доброчесності здобувачами освіти;

- об`єктивне оцінювання результатів навчання.

До порушень академічної доброчесності Закон відносить, зокрема академічний плагіат.

Академічний плагіат - це оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства.

У ст. 1 Закону № 1556-VII закріплено, що академічна доброчесність - сукупність етичних принципів та визначених Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими законами України правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Висновки суду апеляційної інстанції.

1. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що у 2015 році КМ України було утворено Національне агентство як постійно діючий колегіальний орган, уповноважений на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти, одним із структурних підрозділів якого є Комітет з питань етики.

Разом з тим, Національне агентство в особі зазначеного Комітету наділено спеціальною компетенцією з розгляду звернень щодо наявності академічного плагіату в дисертаційних дослідженнях. За результатами перевірки, проведеної на підставі такого звернення, Комітет повинен скласти відповідний висновок та подати його до Національного агентства для прийняття ним рішення з приводу скасування присудженого особі наукового ступеня.

Водночас, законодавством не передбачено ані порядку розгляду Комітетом таких звернень, ані порядку здійснення перевірки дисертації на наявність у ній академічного плагіату та/або чітких критеріїв для його встановлення.

Втім, враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, Положення, ст. 2 КАС України та принцип верховенства права, судова колегія приходить до висновку, що розгляд звернень щодо академічного плагіату в дисертації та відповідна перевірка повинні здійснюватися відкрито, гласно, із забезпеченням особі (автору дисертації) можливості реалізувати своє право на участь у прийнятті рішення відносно неї, надання відповідних пояснень та/або доказів на спростування доводів скаржника (заявника).

У контексті дослідження цього питання колегія суддів приймає до уваги правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 05.08.2019 у справах /9901/243/19, 814/2473/17 та від 23.04.2020 у справі 1.380.2019.000619, відповідно до яких прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення - це критерій, який походить з принципу гласності прийняття рішення суб`єктом владних повноважень. Такий критерій підлягає застосуванню при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень, що можуть мати несприятливі наслідки для особи, стосовно якої вони приймаються.

Судова колегія наголошує, що принцип гласності включає право особи бути вислуханою, наводити обставини щодо суті питання і подавати докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо.

Крім того, у пункті 68 рішення від 05.03.2015 у справі «Котій проти України» (заява № 28718/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійшов висновку, що для того, щоб не допустити свавільне втручання у приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання.

У рішеннях ЄСПЛ від 08.04.2004 у справі «Гаазе проти Німеччини» (Haase v. Germany, заява № 11057/02, п. 94), від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04, п. 56) зазначено, що хоча стаття 8 Конвенції не містить чітко сформульованих процесуальних вимог, процес прийняття рішень, пов`язаний із заходами стосовно втручання, має бути справедливим і таким, що забезпечуватиме належну повагу до інтересів, які захищає стаття 8. Зокрема, необхідно визначити, чи був заявник залучений до процесу прийняття рішень такою мірою, яка була достатньою для забезпечення необхідного захисту його інтересів, беручи до уваги обставини справи, а також важливість прийнятих рішень.

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, відсутність у законодавстві відповідної чітко визначеної процедури розгляду звернень щодо наявності плагіату у дисертаційному досліджені в жодному разі не може трактуватися суб`єктом, уповноваженим на здійснення їх розгляду, всупереч наведеним правам особи.

Разом з тим, необхідність наявності чіткої процедури реалізації повноважень підкреслюється, зокрема, у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 84 рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Хасан та Чауш проти Болгарії» (заява № 30985/96) Європейський суд з прав людини зазначив, що закон має визначати обсяг будь-яких дискреційних повноважень компетентних органів і порядок їх реалізації з достатньою точністю, беручи до уваги законну мету таких заходів, та надавати особі адекватний захист від свавільного втручання.

Крім того, у висновках Європейського суду з прав людини, викладених в рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України», вказано про те, що законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю.

У цьому ж рішенні ЄСПЛ також зазначив, що передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування.

Отже, судова колегія звертає увагу, що у спірних правовідносинах, оскільки законодавством не передбачено ані порядку розгляду Комітетом таких звернень, ані порядку здійснення перевірки дисертації на наявність у ній академічного плагіату, Відповідач не тільки не створив будь яких чітких внутрішніх процедур з дотриманням вищеозначених принципів як то гласність, добросовісність, розсудливість, обґрунтованість, відкритість тощо, а діяв на власний розсуд при розгляді звернення ОСОБА_2 без використання будь яких наукових методів та підходів, без глибинного наукового дослідження та аналізу дисертаційної роботи ОСОБА_1 .

Твердження Апелянта про те, що з метою повідомлення позивача про надходження звернення ОСОБА_2 06.02.2020 Національним агентством було направлено листа до Інституту законодавства ВР України, в якому у 2009 році позивачем було захищено дисертацію, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, з огляду на проміжок часу, який сплив після захисту Позивачем його роботи (11 років), такий спосіб сповіщення є суто формальним і не тільки не відповідає вищезазначеному принципу гласності, а й порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.

Більш того, аналізуючи наведені доводи Апелянта, судова колегія зазначає, що станом на час розгляду відповідачем вищевказаного звернення ОСОБА_2 та прийняття рішення від 13.03.2020 відомості щодо повідомлення Позивача, зокрема через Інститут законодавства В.Р., до Національного агентства не надходили. Однак, як відзначалося вище, не зважаючи на це, Відповідачем не було вжито жодних заходів для дотримання відповідних процесуальних прав Позивача, а натомість розглянуто вказане звернення та питання щодо наявності плагіату в роботі ОСОБА_1 без забезпечення йому можливості надати відповідні пояснення та/або докази на спростування доводів заявниці та взагалі за його відсутності і без його відома.

З огляду на викладене, доводи Апелянта про те, що відсутність Позивача на засіданні Комітету при прийнятті ним рішення від 12.03.2020 не має жодного значення для вирішення цього спору, судова колегія відхиляє як необґрунтовані та безпідставні і вважає дії Відповідача щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у дисертації Позивача та прийняття вказаного рішення протиправними і такими, що вчинені з порушенням принципів гласності і належного урядування.

При цьому судова колегія враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в п.п. 70, 71 рішення у справі «RYSOVSKYY v. UKRAINE «(«Рисовський проти України») заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Крім того, в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.

2. Перевіряючи рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів також зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, окрім порушення вищевказаних принципів гласності та належного урядування та відповідних процесуальних прав Позивача, Відповідач як при прийнятті Рішення від 12.03.2020, так і при складанні Рекомендації від 09.06.2020, фактично обмежився копіюванням інформації, доданої до звернення самою ОСОБА_2 таблиці, не здійснив належної об`єктивної, повної і всебічної перевірки дисертації Позивача і не надав суду жодного доказу щодо вчинення таких дій.

При цьому, ані в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження Апелянтом не обґрунтовано його висновків щодо наявності плагіату на сторінках 36, 53, 178 дисертації Позивача та не спростовано того, що на сторінці 36 дисертаційного дослідження ОСОБА_1 було збережено першоджерело тексту та використано конкретні посилання на таке першоджерело, на сторінці 53 чітко зазначено, кому належить відповідна ідея, викладена Позивачем, а саме міститься розкриття її змісту з посиланням на відповідних авторів, а абзац, який міститься на сторінці 178 та розглядається Відповідачем як плагіат, є прямим продовженням викладених у дисертації позицій, процитованих на сторінках 175-177, і не містить жодного наукового навантаження. Доказів зворотного Відповідачем не надано.

Судова колегія звертає увагу, що для повного та об`єктивного розгляду всіх доводів апеляційної скарги було визнано обов`язковою явку керівника агентства ОСОБА_3 , який одночасно був й доповідачем на комітеті з розгляду спірного питання, однак останній у судове засідання не з`явився.

Отже, Відповідачем не доведено, що позивачем порушені приписи 42 Закону № 2145-VIII і у його науковій роботі відбувся факт академічного плагіату , а саме: оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства, що надає підстави прийти до висновку про те, що Рішення від 12.03.2020 та Рекомендації від 09.06.2020 є необґрунтованими і не підтвердженими належними та допустимими доказами у розумінні КАС України.

Доводи Апелянта про те, що суд першої інстанції, надаючи оцінку науковій роботі Позивача щодо наявності чи відсутності в ній академічного плагіату, вийшов за межі своїх повноважень, судова колегія до уваги не приймає, оскільки повноваження Відповідача щодо здійснення перевірки дисертації Позивача на предмет плагіату на стадії виникнення спірних у цій справі правовідносин вичерпані і під час розгляду цієї справи суду, відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України, належало, зокрема, перевірити, чи були вчинені Відповідачем дії (прийнято рішення) обґрунтовано та з урахуванням усіх обставин.

При цьому, судова колегія наголошує, що відповідно до ч.3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Водночас, апеляційний суд приймає до уваги та вважає обґрунтованими, доводи Апелянта про те, що судом першої інстанції було безпідставно прийнято в якості доказу при розгляді цієї справи науково-правовий експертний висновок щодо порядку визначення академічного плагіату від 20.05.2020 за підписом завідувача кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента НАПрН України, члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді ОСОБА_7 , в якому зазначено, що наведені у рішенні Комітету з питань етики Національного агентства від 12.03.2020 випадки співпадання окремих текстових фрагментів дисертаційного дослідження ОСОБА_1 та інших джерел не є порушенням академічної доброчесності у вигляді академічного плагіату.

З цього приводу судова колегія зазначає, що частиною першою статті 112 КАС України визначено виключний перелік питань, щодо яких учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права, а саме: щодо застосування аналогії закону чи аналогії права та щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Однак, у цьому випадку такі підстави відсутні.

Водночас, врахування судом першої інстанції вказаного експертного висновку не призвело до неправильного вирішенні справи та відповідно до ст. 317 КАС України не є підставою для скасування оспорюваного Апелянтом судового рішення.

3. Перевіряючи дії Відповідача щодо прийняття Рішення від 12.03.2020 та складання Рекомендацій від 09.06.2020, судова колегія також відзначає, що законодавством не передбачено повноважень Комітету з питань етики Національного агентства приймати будь-які рішення та/або рекомендації за результатами розгляду звернень щодо академічного плагіату, а визначено єдине повноваження щодо внесення за результатами розгляду питання академічного плагіату до Національного агентства подання (ст. 19 Закону № 1556-VII та Статут Національного агентства).

Крім того, колегія суддів звертає увагу й на те, що Рекомендацію від 09.06.2020 Комітетом з питань етики складено за результатами розгляду скарги Позивача на його Рішення від 12.03.2020, однак, відповідно до ст. 19 Закону № 1556-VII розгляд такої скарги належить до повноважень Апеляційного комітету Національного агентства, тобто іншого структурного підрозділу.

Також судова колегія відзначає, що ані вказане Рішення, ані Рекомендації не містять відомостей про осіб, якими вони складені, та їх підписів /т. 1 а.с. 19-22, 228-230/.

Наведені обставини додатково свідчать про протиправність спірних дій Відповідача.

4. Разом з тим, перевіряючи оспорювані в цій справі дії Відповідача, колегія суддів зазначає, що дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 було захищено у 2009 році.

Втім, станом на час захисту ОСОБА_1 його дисертаційного дослідження та здобуття ним відповідного наукового ступеня законодавством не було регламентовано визначення академічного плагіату або, принаймні, загального поняття плагіату, а також не було визначено процедури його виявлення, суб`єкта владних повноважень, якому було б надано відповідну компетенцію, та не було передбачено відповідальності особи, зокрема у вигляді позбавлення наукового ступеня, у разі виявлення в її роботі плагіату.

Лише 01.07.2014 законодавцем прийнято новий Закон України «Про вищу освіту» № 1556-VII, який набув чинності 06.09.2014 та яким уперше було запроваджено спеціальний державний орган - Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти як постійно діючий колегіальний орган, уповноважений на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти, якому надано повноваження щодо розгляду питань академічного плагіату та притягнення до відповідальності осіб, у роботах яких було виявлено плагіат.

У 2015 році, після прийняття КМ України постанови № 244, зазначений орган фактично було створено.

Разом з тим, статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Отже, наведеною конституційною нормою регламентовано принцип незворотності дії закону у часі, який є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події або факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 826/7866/17.

У рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05,04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012 також наведено тлумачення вказаного принципу, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли до набрання чинності цим законом.

Разом з тим, Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення від 13.05.1997 № 1-зп).

У рішенні від 29.06.2010 № 17-рп/2010 Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Отже, принцип дії закону в часі передбачає, що він поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, оскільки лише в такому випадку закон є передбачуваним для застосування.

При цьому, колгія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішеннях у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. аnd Others v. Bulgaria») від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, п. 39, «Олександр Волков проти України» від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170, відповідно до яких національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, щоб надати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, які вплинуть на конвенційні права цих людей.

Крім того, у рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України», про те, що законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень.

Таким чином, оскільки станом на час захисту Позивачем його дисертації та здобуття ним наукового ступеня законодавством не було передбачено відповідальності за плагіат у науковій роботі і законодавчих норм, якими керувався Відповідач при вчиненні спірних дій, не існувало, то застосування таких норм до Позивача та взагалі поширення на нього повноважень Національного агентва не відповідає принципу дії закону в часі, регламентованому статтею 58 Конституції України.

5. Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, а саме щодо розгляду Відповідачем звернення ОСОБА_2 без повідомлення Позивача, недоведеності перед судом наявності плагіату в його роботі, недотримання Комітетом форми реалізації наданих йому повноважень та порушення Відповідачем ст. 58 Конституції України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності дій Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету з питань етики щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у дисертаційному дослідженні ОСОБА_1 , а також щодо прийняття Рішення від 12.03.2020 та Рекомендацій від 09.06.2020.

6. Застосовуючи положення статтей 246,308 КАС України та аналізуючи твердження представника Позивача, наведені безпосередньо в судовому засіданні, про безпідставний розгляд Агентством звернення особи, права якої у спірних правовідносинах не порушені, судова колегія зазначає наступне.

Так, у зверненні ОСОБА_2 , на підставі якого Відповідачем були вчинені вказані дії та прийняті спірні рішення, відсутнє жодне обґрунтування щодо порушення безпосередньо її індивідуально визначних прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також щодо підстав іі звернення до Відповідача про перевірку роботи Позивача, і, як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем ці питання не з`ясовувалися. Натомість, не тільки прийняті до уваги таблиці, додані ОСОБА_2 до звернення, а й взагалі покладені в основу спірного рішення та рекомендацій.

Втім, апеляційний суд зазначає, що метою застосування уповноваженим суб`єктом влади заходів реагування на відповідне звернення особи є надання їй правового захисту, але такий захист може бути надано лише в разі наявності порушення її прав, свобод або законних інтересів.

При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене, вирішуючи цей спір, застосовуючи принцип верховенства права, суд вважає, що Агентство при прийнятті заяви до розгляду мало б пересвідчитись у належності ОСОБА_2 , яка до нього звернулась, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним заявником - наявність права в матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення) і обґрунтувати таке у своєму рішенні (рекомендації).

При цьому, колегія суддів приймає до уваги висновки Конституційного Суд України, викладені в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004, в якому КС України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що дії щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у дисертаційному дослідженні ОСОБА_1 були вчинені Відповідачем на підставі звернення особи - ОСОБА_2 права, свободи та/або законні інтереси якої не порушені, що також додатково свідчить у безпідставності вчинення Відповідачем оспорюваних дій та про їх протиправність. Зворотного Відповідачем не доведено.

7. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Відповідача щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у дисертаційному дослідженні ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1», Київ 2009 та щодо прийняття Рішення від 12.03.2020 і Рекомендацій від 09.06.2020.

Отже, відповідно до ст. 316 КАС України, рішення суду першої інстанції у частині задоволення зазначених позовних вимог підлягає залишенню без змін.

8. Разом з тим, перевіряючи оскаржуване Апелянтом судове рішення в іншій частині щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування Рішення Відповідача від 12.03.2020 щодо можливого порушення академічної доброчесності у тексті дисертаційного дослідження ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1», Київ, 2009, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, Рішенням Комітету з питань етики від 12.03.2020 Національному агентству рекомендовано прийняти рішення стосовно плагіату в дисертації Позивача та взяти до уваги факт виявлення такого плагіату при здійсненні акредитаційних процедур (за потреби) /т.1 а.с.21-22/.

Отже, безпосередньо вказаним рішення до Позивача не застосовано негативні наслідки виявлення плагіату в дисертації, що передбачені Законом № 1556-VII (скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня), тому таке рішення має лише рекомендаційний характер і не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні ст. 2 КАС України.

Тож, відповідні доводи Апелянта в цій частині є виваженими, обґрунтованими та приймаються до уваги апеляційним судом.

Крім того, судова колегія звертає увагу й на те, що Позивач після звернення до суду з цим позовом подав заяву від 19.06.2020, в якій фактично змінив позовні вимоги та просив за результатами розгляду цієї справи визнати протиправними лише дії Відповідача щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у його дисертації та щодо прийняття Рішення від 12.03.2020 і Рекомендацій 09.06.2020 /т.1 а.с.225/.

Таким чином, з урахуванням цієї заяви, Позивач не просив суд визнати протиправним вказане Рішення і, з огляду на вищевикладене, у цьому випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави, визначені ст. 9 КАС України, для виходу суду за межі позовних вимог.

Однак, такі обставини не були враховані судом першої інстанції, що призвело до порушення наведених норм процесуального права, неправильного вирішення спору в цій частині та, відповідно до ст. 317 КАС України, є правовою підставою для скасування рішення суду в частині щодо визнання протиправним та скасування прийнятого Відповідачем Рішення від 12.03.2020.

9. Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи Апелянта про те, що позов у цій справі пред`явлено до Комітету з питань етики, який не є суб`єктом владних повноважень, та з цього приводу зазначає, що вказаний Комітет, відповідно до Закону і Статуту Національного агентства є його структурним підрозділом, який наділений повноваженнями щодо здійснення перевірки дисертаційних досліджень на предмет плагіату та складання за її результатами відповідного подання.

Крім того, Відповідачем у цій справі є не безпосередньо Комітет, а Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти в особі цього Комітету, тобто в особі структурного підрозділу, безпосередньо яким вчинено спірні дії, що відповідає вимогам пункту 9 частини першої статті 4 та частині четвертій статті 46 КАС України.

Таким чином судова колегія приходить до висновку, що у спірних правовідносинах Відповідач є суб`єктом владних повноважень і був зобов`язаний діяти відповідно до приписів статті 19 Конституції України.

З приводу доводів Апелянта про те, що цей спір стосується захисту честі, гідності та ділової репутації Позивача і приватноправових відносин, а не публічних, тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства апеляційний суд зазначає наступне.

Системний аналіз ст.ст. 2, 4, 19 КАС України дозволяє стверджувати, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 806/2421/16.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що, як було встановлено вище, Відповідачем у цій справі є колегіальний орган в особі його структурного підрозділу, який наділений певними владно-розпорядчими повноваженнями, що у межах виниклих у цій справі спірних правовідносин були реалізовані по відношенню до Позивача шляхом вчинення спірних дій та призвели до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів. Тобто, між сторонами в цій справі виникли саме публічно-правові відносини, засновані на принципі влади та підпорядкування.

Водночас, між сторонами відсутні жодні ознаки юридичної рівності, яка є одним з основних визначальних критеріїв приватно-правових відносин.

Таким чином, судова колегія відхиляє як необґрунтовані та безпідставні вищенаведені доводи Апелянта про те, що цей спір не стосується публічних правовідносин та не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

10. Надаючи оцінку всім доводам апелянта, судова колегія приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти підлягає задоволенню частково, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року в частині визнання протиправним та скасування рішення від 12.03.2020 - скасуванню, а в іншій частині - залишенню без змін.

Повне судове рішення складено 15.02.2021.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року в частині визнання протиправним та скасування рішення від 12.03.2020 - скасувати.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

А.Г. Степанюк