ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/148/21Головуючий по 1 інстанціїСправа №705/2871/20 Категорія: на ухвалу Гудзенко В. Л. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів Новікова О.М., Бондаренка С.І., Фетісової Т.Л., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Аліфанова Павла Валерійовича на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 листопада 2020 року про повернення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Суд першої інстанції ухвалою від 03.11.2020 повернув позов позивачеві на підставі ст. 187 ЦПК України у зв`язку з тим, що майно, про поділ якого заявлено позивачем, знаходиться на території Чеської Республіки, тому справа підлягає розгляду судом держави, на території якої воно знаходиться.

Представник позивача, адвокат Аліфанов П.В., оскаржив ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03.11.2020 в апеляційному порядку, вважаючи її незаконною та необґрунтованою.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд неправомірно послався на частину першу ст. 30 ЦПК України, оскільки норма вказаної статті визначає територіальну юрисдикцію в межах судової системи України та не може регулювати підсудність цієї справи іноземному суду.

Посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», скаржник вважає, що у випадку якщо відповідач має місце проживання на території України, до нього може бути подано будь-який позов, в тому числі і про поділ спільного майна подружжя.

До правового режиму майна подружжя з іноземним елементом застосовується право країни, громадянами якої вони є, право країни в якому подружжя уклало шлюб або розлучилось, право країни, що є особистим законом суб`єктів сімейних відносин та право країни, яке обрало сторони.

Оскільки позивач і відповідач є суб`єктами сімейних відносин, їх спільний закон не визначений ними самостійно, але вони обоє є громадянами України, укладення шлюбу та розлучення сторонами здійснювалось за законодавством України, відповідач має зареєстроване за нею нерухоме майно в Україні, тому скаржник вважає, що спір про поділ майна подружжя, яке знаходиться на території Чехії, підлягає розгляду судом України.

Просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарги задоволенню не підлягає.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя, яке знаходиться на території Чеської Республіки, підлягає розгляду судом держави, на території якої знаходиться вказане нерухоме майно, тобто за правилами виключної підсудності.

Так як справа повинна розглядатися за місцем знаходження майна, яке знаходиться поза межами України, у суду була відсутня можливість направити справу за підсудністю до іншого суду, тому дійшов висновку про повернення позову позивачеві.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи встановлено, що місце проживання відповідачки зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Предметом позову є виділення позивачеві Ѕ ідеальної частки у праві власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а також меблів у вказаній квартирі вартістю 26000,00 грн або відшкодування вартості цих меблів.

Таким чином, між сторонами виник спір з приводу поділу нерухомого майна, що знаходиться у м. Прага, Чеської республіки, та меблів, що, за твердженням позивача, було набуто подружжям за час перебування сторонами у шлюбі. При цьому, за твердженням позивача обидві сторони є громадянами України.

Статтею 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» передбачено, що приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 вказаного Закону України іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється, зокрема, у формі, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 497 ЦПК України).

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

З урахуванням викладеного, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності. Тому на стадії відкриття провадження суд повинен з`ясувати питання про те, чи поширюється його компетенція на розгляд даної справи.

Закон України «Про міжнародне приватне право» (статті 75-77) передбачає договірну, загальну, альтернативну та виключну підсудність.

Відповідно до частини першої статті 75 Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

За приписами пунктів 1 і 2 частини першої статті 76 Закону України № 2709-IV суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України визначені статтею 77 Закону.

Вирішення питання про поділ майна подружжя з іноземним елементом здійснюється відповідно до частини першої статті 61 Закону України "Про міжнародне приватне право", згідно з якою подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться. Аналогічні рекомендації щодо вказаного питання надано в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом" від 16.05.2013 № 24-754/0/4-13.