ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 380/6363/20 пров. № А/857/1500/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,

за участі секретаря судового засідання Стельмаха П.П.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року (головуючого судді Сакалоша В.М., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 11 год. 22 хв. в м. Львів повний текст рішення складено 30.11.2020) у справі № 380/6363/20 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 10.08.2020 звернулася в суд з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо повернення клопотання від 01.06.2020 року ОСОБА_1 про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном та зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 01.06.2020 року про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року задоволено позов.

Не погодившись з прийнятим рішенням Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача Корчак А.С. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача Шала Р.М. проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Кам`яна-Бузького районного суду у Львівській області від 29.03.2008 у справі №2-577/08 стягнуто з ОСОБА_2 (колишнього чоловіка позивача) на користь ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 згідно свідоцтва про зміну імені від 28.03.2012 серія НОМЕР_1 ) аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03.03.08 і до його повноліття та ІНФОРМАЦІЯ_1 набрало законної сили.

Рішенням Кам`яна-Бузького районного суду у Львівській області від 12.08.2019 у справі №466/27/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 18997,71 несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня повного погашення.

01.06.2020 ОСОБА_1 , через представника подала відповідачу клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном до якого було долучено наступні документи:

- належним чином оформлення судом копію рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29.03.2008 року (з перекладом на італійську мову);

- належним чином оформлена судом довідка Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 17.12.2019 року, про те що рішення Кам`янка -Бузького районного суду Львівської області від 29.03.2008 року набрало законної сили (з перекладам на італійську мову);

- належним чином оформлена судом довідка Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 17.12.2019 року про часткове виконання рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29.03.2008 року на території України (з перекладом "а італійську мову);

- належним чинам оформлена судам довідка Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 17.12.2019 року про те, що відповідач був належним чинам повідомлений про день судового засідання (з перекладам на італійську мову);

- належним чином оформлена судом копія надісланого відповідачу повідомлення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області про призначення судового засідання на 29.03.2008 року, 10.15 год. (з перекладом на італійську мову);

- належним чинам оформлена судом копія протоколу Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29.03.2008 року (з перекладом на італійську мову);

- належним чином оформлена копія рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 12.08.2019 року у справі №446/27/19 (з перекладом на італійську мову);

- копія свідоцтва про зміну імені від 28.03.2012 року серії НОМЕР_1 (з перекладом на італійську мову);

- копії картки дубліката картки фізичної особи-платника податків ОСОБА_2 про присвоєння ідентифікаційного номера (з перекладом на італійську мову);

- копія заяви ОСОБА_2 від 14.07.2017 року, засвідченої 14 липня 2017 року віце-консулом Генерального консульства України в Мілані, ОСОБА_5 ;

- фотокартка ОСОБА_1 ;

- копії дублікатів квитанцій від 01.02.2020 року на суму 3478,00 грн. і від 13.03.2020 року на суму 106,00 грн. про оплату перекладу на італійську мову пакету документів;

- нотаріально посвідчена копія довіреності, посвідченої 07.12.2019 році Чумак Н. М., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу.

Листом від 04.06.2020 №Ін.10288/0/1-20/09-05 відповідач повернув клопотання ОСОБА_1 оскільки з 01.11.2014 для країн-членів Європейського Союзу набрала чинності Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання 2007 року. Для України ця Конвенція набрала чинності з 1 листопада 2013 року. Згідно зі статтею 49 Конвенції у відносинах між Договірними державами ця Конвенція замінює Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном 1956 року настільки, наскільки її сфера застосування між такими державами збігається зі сферою застосування цієї Конвенції. Також зазначено, що в поданому клопотанні не зазначено повної адреси місця проживання боржника та немає даних щодо посади та місця роботи боржника.

Рекомендовано з метою отримання необхідної інформації перед поданням клопотання, звернутись до Центрального органу договірної держави у відповідності до статей 6,7 Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання 2007 року.

Не погоджуючись із діями відповідача, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позов.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, що у відповідача не було жодних правових підстав для повернення позивачу її клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном від 01.06.2020, також відповідач повинен був, у відповідності до вимог п. 12 Інструкції про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, надіслати Клопотання від 01.06.2020 року до Міністерства юстиції України та забезпечити його подальше надіслання до Міністерства юстиції Італії протягом одного місяця.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

За змістом статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Статтею 4 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає, зокрема, забезпечення належних умов для гарантування безпеки, охорони здоров`я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно з частиною 5 статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 (заява №18357/97) Європейського суду з прав людини вказав, що «право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи».

Згідно пунктів 46, 48, 51, 53, 54 рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Відтак, виконання судових рішень є найвагомішим показником реального та належного захисту порушених прав, свобод та інтересів особи та невід`ємною складовою права на справедливий суд.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Стаття 18 Конвенції про права дитини 1989 року, ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року, визначає обов`язок Держави-учасниці докладати всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно частин 1-7 статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо після виконання аліментних зобов`язань згідно з частиною четвертою цієї статті один з батьків не виїхав на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договорів про правову допомогу, та залишився або повернувся для постійного проживання в Україну, порядок стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми встановлюється законодавством. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, згідно з яким з одного із батьків стягуються аліменти, він виїжджає для постійного проживання у державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу, з нього за рішенням суду до його виїзду за межі України може бути стягнуто аліменти за весь період до досягнення дитиною повноліття. Якщо після набрання законної сили рішенням суду про сплату аліментів за весь період до досягнення дитиною повноліття особа, з якої стягуються аліменти, продовжує постійно проживати в Україні або повертається в Україну для постійного проживання та змінюються обставини, які вплинули на визначення розміру аліментів, у судовому порядку може бути встановлено періодичне стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми.

Судом встановлено, що рішенням Кам`яна-Бузького районного суду у Львівській області стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 18997,71 несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня повного погашення. Зазначений розрахунок боржником у встановленому законом порядку оскаржено не було.

Статтею 1 Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, укладеної в Нью-Йорку 20 червня 1956 року, Україна приєдналася до Конвенції 20.07.2006, встановлено, що метою цієї Конвенції є спрощення стягнення аліментів, на які особа, що перебуває на території однієї з Договірних Сторін, заявляє своє право, з іншої особи, яка підпадає під юрисдикцію іншої Договірної Сторони. Ця мета досягається за допомогою установ й органів, які далі називаються Органи, що передають, і Органи, що приймають. Засоби правового захисту, передбачені в цій Конвенції, доповнюють, але не замінюють, будь-які інші засоби правового захисту, які існують відповідно до внутрішньодержавного або міжнародного права.

Інструкцією про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України 29.12.2006 року №121/5, передбачено, що усі звернення про стягнення аліментів на дитину або утримання іншого члена сім`ї та інші документи на виконання Конвенції в Україні надсилаються для передачі за кордон або з-за кордону через Міністерство юстиції України.

Пункт 11 Інструкції вказує, що клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, оформлюється згідно з додатком 2 до цієї Інструкції.

Це клопотання має містити таку інформацію: а) повне ім`я відповідача (боржника), дата народження, громадянство та, наскільки це відомо позивачу (стягувачу), його адреси протягом останніх п`яти років, рід занять і місце роботи і, по можливості, фотокартка; б) наявні відомості про фінансові та сімейні обставини . боржника, у тому числі інформація про належне йому майно; в) будь-яка інша інформація, що може сприяти встановленню місцезнаходження боржника чи виконанню клопотання або яка визначена відповідною Договірною Стороною як необхідна.

До клопотання додаються належним чином оформлені судом, що виніс рішення, такі документи: а) копія судового рішення; б) довідка про те, що рішення набрало законної сили; в) довідка про часткове виконання або невиконання рішення на території України; г) довідка про те, що відповідач був належним чином повідомлений про день судового засідання, та копії документів, що це підтверджують, якщо відповідач не брав участі в судовому засіданні; ґ) копія протоколу судового засідання (або журналу судового засідання), під час якого справу про стягнення аліментів було розглянуто по суті; д)фотокартка стягувача. Клопотання та документи, що до нього додаються, надаються українською мовою разом з перекладом на офіційну мову Договірної Сторони, на території якої пропонується здійснити визнання і виконання рішення.

Пунктом 12 Інструкції передбачено, що клопотання, оформлене відповідно до пункту 11 цієї Інструкції, надсилається до Міністерства юстиції України через територіальне управління юстиції. Клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів надсилається Міністерством юстиції України Органу, що приймає, відповідної Договірної Сторони протягом одного місяця від дня його надходження. Цей строк може становити більше ніж один місяць, якщо для звернення за кордон потрібно отримати додаткову інформацію або документи та вжити інших заходів для належного оформлення клопотання. Клопотання повертається позивачу в разі, якщо воно не відповідає вимогам Конвенції та цієї Інструкції, з роз`ясненням причин повернення.

Пунктом 13 Інструкції встановлено, що про хід та результати розгляду клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів Міністерство юстиції України письмово повідомляє позивачу.

Отже колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відсутність у заявника інформації про місце проживання, праці та доходів боржника не може бути підставою для не розгляду клопотання по суті, відповідно будь яка інша інформація зазначається, тільки якщо вона відома заявнику.

Статтею 1 Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, підписаною 23.11.2007, дата набрання чинності для України 01.11.2013, встановлено що Метою цієї Конвенції є забезпечення ефективного міжнародного стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, зокрема шляхом: a) створення всеосяжної системи співробітництва між органами Договірних держав; b) забезпечення доступності заяв, які подаються для винесення рішень про утримання; c) забезпечення визнання та виконання рішень про утримання, а також d) передбачення ефективних заходів для негайного виконання рішень про утримання.

Відповідно до статті 6 Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання центральні органи надають допомогу стосовно заяв відповідно до розділу III. Вони, зокрема: a) передають й отримують такі заяви; b) ініціюють або сприяють порушенню провадження стосовно таких заяв.

Стосовно таких заяв вони вживають усіх відповідних заходів:

a) для надання або сприяння наданню правової допомоги у випадках, коли цього вимагають обставини;

b) для допомоги у встановленні місцезнаходження боржника або кредитора;

c) для допомоги в отриманні відповідної інформації стосовно доходів та в разі необхідності інших фінансових обставин боржника або кредитора, у тому числі місцезнаходження активів;

d) для заохочення мирного вирішення з метою одержання добровільної сплати утримання у випадках, коли це є доцільним, за допомогою медіації, примирення або подібних процесів;

e) для сприяння виконанню рішень про утримання, що триває, у тому числі стосовно будь-яких заборгованостей;

f) для сприяння отриманню та швидкому переказові виплат на утримання;

g) для сприяння отриманню документів або інших доказів;

h) для надання допомоги в установленні батьківства у випадках, коли це є необхідним для стягнення утримання;

i) для ініціювання або сприяння порушенню провадження для отримання будь-яких необхідних забезпечувальних заходів, які є територіальними за своїм характером та метою яких є забезпечити результат розгляду заяви про утримання, яка знаходиться в провадженні;

j) для сприяння врученню документів.

Функції центрального органу відповідно до цієї статті настільки, наскільки це дозволено законом його держави, можуть виконуватися державними установами або іншими установами за умови нагляду компетентними органами цієї держави. Про визначення будь-яких таких державних установ або інших установ, а також контактної інформації та обсягу їхніх функцій повідомляється Договірною державою Постійному бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права. Договірні держави невідкладно інформують Постійне бюро про будь-які зміни. Ніщо в цій статті або в статті 7 не може тлумачитися як таке, що покладає на центральний орган зобов`язання здійснювати повноваження, які можуть здійснюватися лише судовими органами згідно із законом запитуваної держави.

Згідно статті 49 Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання у відносинах між Договірними державами ця Конвенція замінює Конвенцію Організації Об`єднаних Націй про стягнення аліментів за кордоном від 20 червня 1956 року настільки, наскільки її сфера застосування між такими державами збігається зі сферою застосування цієї Конвенції.

Відповідно Інструкції про виконання в Україні Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 15.09.2017 №2904/5, виконання обов`язків, покладених Конвенцією на центральний орган згідно з пунктом 1 статті 4 Конвенції, в Україні забезпечує Міністерство юстиції України. З цією метою Міністерство юстиції України взаємодіє в межах компетенції з іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами, організаціями, будь-якими іншими особами та органами як в Україні, так і за кордоном.

У разі подання заяви, передбаченої підпунктом 1 пункту 1 або підпунктом 1 пункту 2 цього розділу, до неї додаються такі документи: 1) копія рішення, засвідчена компетентним органом у державі його винесення; 2) документ, у якому зазначається, що рішення є таким, що підлягає виконанню в державі його винесення, та (якщо це рішення адміністративного органу) документ, у якому зазначається, що рішення може бути переглянуто в адміністративному чи судовому порядку і що воно має таку саму силу, як і рішення суду з такого самого питання відповідно до законодавства держави його винесення, за винятком випадків, коли така держава визначила у заяві відповідно до статті 57 Конвенції, що рішення її адміністративних органів завжди відповідають цим вимогам; 3) якщо відповідач не з`явився та не був представлений у судовому процесі в державі винесення рішення, документ або документи, які засвідчують залежно від обставин, що відповідач був належним чином повідомлений про провадження та мав можливість бути заслуханим або був належним чином повідомлений про винесене рішення та мав можливість його оскаржити або подати апеляцію на підставі неправильного встановлення обставин справи та застосування закону; 4) за наявності заборгованості з аліментів - документ з розрахунком такої заборгованості і датою, на яку сума заборгованості з аліментів нарахована; 5) стосовно рішення, яке передбачає автоматичне коригування розміру аліментів шляхом індексації, - документ з інформацією, необхідною для проведення відповідних розрахунків; 6) документи, які містять інформацію про обсяг безоплатної правової допомоги в державі винесення рішення, якщо заявник її отримував.

Відповідно до вищевказаного прийняття Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання 2007 року не позбавляє права позивачки звертатися з клопотанням в порядку Конвенції про стягнення аліментів за кордоном 1956 року, оскільки положення вказаних міжнародних документів не виключають, а доповнюють одне одного та згідно статті 49 Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання у відносинах між Договірними державами ця Конвенція замінює Конвенцію Організації Об`єднаних Націй про стягнення аліментів за кордоном від 20 червня 1956 року настільки, наскільки її сфера застосування між такими державами збігається зі сферою застосування цієї Конвенції.

У зв`язку з наведеним, покликання відповідача на рекомендаційний характер листа від 04.06.2020 суд вважає необґрунтованими, оскільки, Міністерство юстиції як суб`єкт владних повноважень зобов`язане діяти відповідно до вимог чинного Законодавства, а Конвенція 1956 року, у свою чергу є чинною.

Враховуючи вищевказані фактичні обставини справи та вимоги чинних нормативно-правових актів України, якими регламентовано порядок визнання і виконання за кордоном рішень українських судів щодо стягнення аліментів, колегія суддів вважає, що у відповідача не було жодних правових підстав для повернення позивачу її клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном від 01.06.2020, а відповідач повинен у відповідності до вимог пункту 12 Інструкції про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, надіслати Клопотання від 01.06.2020 року до Міністерства юстиції України та забезпечити його подальше надіслання до Міністерства юстиції Італії протягом одного місяця.

Відповідно до положень частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Апеляційний суд погоджується, що належним способом захисту прав та інтересів позивача, буде зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 01.06.2020 про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном від 20.06.1956 у відповідності до вимог чинного законодавства України, та вирішити його по суті.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пункті 45 рішення в справі «Бочаров проти України», пункті 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пункті 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Доводи апелянта про декларативний характер рішення суду першої інстанції, оскільки не враховує того чи дане рішення приведе до позитивного результату для позивачки (чи прийме центральний орган Італійської Республіки її клопотання про визнання та виконання рішення українського суду на території Італії) є необґрунтованими, оскільки згідно статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а як встановлено судом право позивачки на подання відповідного клопотання згідно Конвенції про стягнення аліментів за кордоном є передбаченим українським законодавством, а орган який уповноважений на вчинення відповідних дій не може посилатися на формальні причини чи аналіз дій іншої сторони у майбутньому, а повинен діяти згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, згідно яких доводи позивача задоволені, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про не обґрунтованість заявленого позову, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі № 380/6363/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Гуляк

Повний текст постанови складено 15.02.2021