Провадження №2/760/5396/21

Справа №760/662/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді Усатової І.А.,

при секретарі Омелько Г.Т.,

За участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Гармаш К.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, першого проректора Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України Ворони П.В. про визнання неправомірним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів та просить:

визнати неправомірним та скасувати наказ Інституту підготовки кадрів державної служби занятості України №266-к від 02.12.2019 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , завідувача кафедрою управління персоналом та економіки праці Інституту від виконання обов`язків завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці;

стягнути з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позову вказано, що з 2008 року ОСОБА_1 працює в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України (далі - ІПК ДСЗ України), спочатку на підставі строкових трудових договорів про виконання науково-педагогічної роботи на умовах погодинної оплати праці (трудовий договір № 856 від 08.01.2008, трудовий договір № 43 від 09.01.2009), а з 01.09.2010 наказом №128-к його прийнято на посаду доцента кафедри економіки та управління персоналом за сумісництвом в Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України.

Вказує, що 25.01.2013 йому присвоєно вчене звання доцента кафедри управління персоналом та економіки праці, а 02.09.2013 ОСОБА_1 . наказом № 98-к від 02.09.2013 прийнятий на посаду доцента кафедри управління персоналом та економіки праці.

Наказом № 173 від 31.12.2013 ОСОБА_1. переведений професором кафедри управління персоналом та економіки праці.

07.04.2016 наказом № 47 к переведений на посаду завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці, до визначення результатів конкурсу на заміщення вакантної посади.

Наказом від 31.08.2016 №185-к ОСОБА_1. переведений на посаду завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці за результатами конкурсу.

27.02.2019 ОСОБА_1 присвоєно вчене звання професора кафедри управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗ України.

У позові зазначено, що 12.09.2019 до ІПК ДСЗ України надійшов запит на інформацію від Громадської організації «Контроль за органами влади-очищення», в якому громадська організація висловила сумнів з приводу присвоєння завідувачу кафедри ОСОБА_1 вченого звання доцента та просила надати документи з обмеженим доступом (інформація, що містить персональні данні).

На думку позивача, цей запит здійснено задля його дискредитації, оскільки в ньому вказано недостовірні відомості щодо його трудової та науково-педагогічної діяльності та вказаний запит не містить підпису заявника (керівника організації) та коду ЄДРПОУ, що фактично робить зазначене звернення анонімним.

Позивач посилається на те, що відповідно до офіційної інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Громадська організація з назвою «Контроль за органами влади - очищення» в зазначеному державному реєстрі відсутня, що також підтверджується відповіддю Міністерства юстиції України (копія листа від 18.10.2019 № 38114/ПІ-Ч-1514/19.4.1).

Просить звернути увагу, що не зважаючи на те, що вищезазначений запит на інформацію був поданий неіснуючою організацією і не відповідав вимогам закону, 19.09.2019 рішенням Вченої ради Інституту ПКДСЗ України створено тимчасову комісію з вивчення фактів, викладених у запиті на інформацію ГО «Контроль за органами влади - очищення» (протокол № 8 (149)).

Зазначив, що 25 жовтня 2019 року Вчена рада ІПК ДСЗ України ухвалила рішення (протокол №9 (150)) про клопотання перед атестаційною комісією МОН України щодо позбавлення ОСОБА_1 вченого звання доцента кафедри управління персоналом та економіки праці, та в водночас, цим же рішенням рекомендовано ректору ОСОБА_5 розглянути питання щодо відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов`язків завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці.

06.11.2019 ІПК ДСЗ України направив до Міністерства освіти і науки України пакет документів з клопотанням (вих. №699/00/19) щодо позбавлення ОСОБА_1 вченого звання доцента кафедри управління персоналом та економіки праці закладу.

У позові вказано, що в ході перевірки фактів викладених у запиті на інформацію сумнівної громадської організації, Інститут ПКДСЗ Україні, з незрозумілих причин, прийняв неправомірне рішення про відсторонення ОСОБА_1 , завідувача кафедрою управління персоналом та економіки праці Інституту від виконання обов`язків завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці (наказ Інституту ПКДСЗ Україні про відсторонення від роботи ОСОБА_1 від 02.12.2019 року за №266-к).

На думку позивача вищезазначений наказ від 02.12.2019 за №266-к про відсторонення від роботи ОСОБА_1 є неправомірним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства та таким що підлягає скасуванню.

Позивач посилається на те, що в преамбулі оскаржуваного наказу Інституту ПКДСЗ України про відсторонення від роботи ОСОБА_1 від 02.12.2019 за №266-к зазначено, що наказ виданий відповідно до:

-ст. 46 Кодексу законів про працю України;

-Закону України «Про вищу освіту»;

-рішення Вченої ради «Про клопотання перед атестаційною колегією Міністерства освіти і науки України щодо позбавлення ОСОБА_1 вченого звання доцента кафедри управління персоналом та економіки праці» від 25.10.2019 року №9 (150), та з метою забезпечення академічної доброчесності.

Підставою для видачі такого наказу зазначено доповідну записку першого проректора ОСОБА_6 від 27.11.2019 №192/01/19 та рішення Вченої ради від 25.10.20 1 9 Протокол №9 (150).

Водночас, позивач просить звернути увагу, що стаття 46 КЗпП України надає право керівнику відсторонити працівника від роботи за наявності виключного переліку передбачених законодавством підстав, зокрема:

- поява на роботі в нетверезому стані;

- у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

в інших випадках передбачених законодавством.

У позові вказано, що жодного посилання на конкретну підставу, яка стала причиною відсторонення та передбачена законодавством України, у наказі не зазначено.

Позивач посилається на те, що таких підстав для відсторонення від роботи, як доповідна записка першого проректора чи рішення Вченої ради про клопотання про позбавлення вченого звання в жодному нормативно-правовому акті не міститься.

Просить звернути увагу на юридичну невизначеність, яка міститься у оскаржуваному наказі № 266-к від 02.12.2019 про відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов`язків завідувача кафедрою управління персоналом та економіки праці ІПКДСЗУ, оскільки у наказі міститься загальне посилання на ст. 46 КЗпП України, разом з тим, не вказано пункт зазначеної статті, та відповідно підстави для відсторонення.

Також просить врахувати, що оскаржуваний наказ підписано відповідачем 2 - ОСОБА_6 , який є першим проректором інституту, хоча на підписання кадрових наказів уповноважений лише керівник установи - ректор та, що за своєю сутністю відсторонення від роботи має тимчасовий характер, а отже кінцевий період часу відсторонення працівника від роботи, має конкретно визначатись в наказі про відсторонення. В оскаржуваному наказі не визначено кінцевий термін відсторонення, що є неприпустимим, та не зазначено умови оплати праці на час відсторонення.

У позові вказано, що будь які висновки, зроблені тимчасовою комісією Вченої ради ІПКДСЗУ за результатами фактів, викладених у запиті на інформацію ГО «Контроль за органами влади-очищення» щодо присвоєння в 2012 році ОСОБА_1 вченого звання доцента, до моменту розгляду Міністерством освіти України рішення Вченої ради «Про клопотання перед атестаційною колегією Міністерства освіти і науки України щодо позбавлення ОСОБА_1 вченого звання доцента кафедри управління персоналом та економіки праці» від 25.10.2019 року №9 (150), залишаються просто припущеннями, і не можуть бути підставою для обмеження конституційного права ОСОБА_1 на працю.

З огляду на викладене просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 16 січня 2020 року в справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

12.03.2020 на адресу суду надійшов відзив за підписом ректора Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України Войтович Р.В.

В обґрунтування відзиву вказано, що на електронну адресу інституту надійшов запит на інформацію від Громадської організації «Контроль за органами влади-очищення», у вказаному запиті був висловлений сумнів щодо перебування позивача на науково- педагогічних посадах в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості з 2008 по 2010 роки, так як у 2008 році позивач обіймав посади у м. Луганську, які виключають можливість регулярно приїжджати до м. Києва для проведення викладацької діяльності.

Зазначено, що позивач не міг мати 5 років науково-педагогічного стажу, необхідного для присвоєння йому вченого звання доцента.

Також зазначено, що для перевірки інформації, зазначеної у запиті Громадської організації контроль за органами влади-очищення», Вченою радою ІПК ДСЗУ було створено тимчасову комісію Вченої ради ІПК ДСЗУ.

Відповідач посилається на те, що у відповіді ІПК ДСЗУ на інформаційний запит Громадської організації «Контроль за органами влади-очищення» від 19.09.2019

№ 561/08/19 будь-якої інформації по особі позивача, що містила б персональні дані та/або документи з обмеженим доступом не надавались.

Вказує, що позивачу Тимчасова комісія Вченої ради ІПК ДСЗУ запропонувала надати більш детальну інформацію щодо його науково-педагогічної діяльності. Позивач відмовився надавати таку інформацію.

Зазначає, що на підставі висновків Тимчасової комісії Вченою радою ІПК ДСЗУ прийнято відповідне рішення, яке направлено на адресу Міністерства освіти та науки України.

У відзиві вказує, що за результатами роботи Вченої ради ІПК ДСЗУ було видано наказ 102.12.2019 № 266-к про відсторонення позивача від виконання обов`язків завідувача кафедрою управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗУ на термін до розгляду клопотання Вченої ради ІПК ДСЗУ атестаційною колегією Міністерства освіти і науки України.

Просить врахувати, що наказ про відсторонення прийнято відповідно до статті 46 КЗпП України, Закону України «Про вищу освіту» на підставі рішення Вченої ради ІПК ДСЗУ з метою забезпечення академічної доброчесності.

З огляду на викладене просить у задоволенні позову відмовити.

18.03.2020 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

В обґрунтування відповіді на відзив вказано, що відповідач ІПК ДСЗУ, стверджуючи що не визнає пред`явлені позовні вимоги, не надає жодного аргументу який би їх спростував. Фактично, відповідач ІПК ДСЗУ, який був роботодавцем Позивача, зазначає що для перевірки фактів викладених в вищезазначеному запиті на інформацію, створив тимчасову комісію Вченої ради ІПК ДСЗУ, на підставі висновків якої і було відсторонено Позивача.

Зазначено, що документ, який надійшов на електронну адресу Інституту від Громадської організації, містив лише назву «Запит на інформацію», за змістом же, це - прохання надати копію рішення Вченої ради та інформувати про перебування

ОСОБА_1 на посадах Інституту.

Представник позивача посилається на те, що відповідь на запит має містити інформацію виключно за змістом запитуваної інформації. Проте, незважаючи на цю обставину, 19.09.2019 рішенням Вченої ради Інституту ПКДСЗ України створено тимчасову комісію з вивчення фактів, викладених у запиті, водночас інформація щодо запитувача інформації, навіть не перевірилась.

Просить врахувати, що згідно офіційної інформації Міністерства юстиції України, відомості стосовно ГО «Контроль за органами влади - очищення» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців та громадських формувань та Реєстру громадських об`єднань станом на 17.10.2019 відсутні.

На думку позивача, наведене свідчить, що «запит на інформацію» надісланий незареєстрованою організацією, був лише приводом, для усунення його від роботи, з виключно особистих мотивів, а саме через конфліктну ситуацію між керівництвом Інституту та безпосередньо ОСОБА_1 .

При цьому зазначає, що наказ про відсторонення прийнято відповідно до ст. 46 КЗпП України, та на підставі рішення Вченої ради ІПК ДСЗУ з метою академічної доброчесності.

Також зазначає, що кандидат на присвоєння вченого звання готує документи згідно переліку, а відповідальна особа Інституту приймає. За результатами розгляду цих документів Вчена рада приймає відповідне рішення і спрямовує клопотання та необхідні матеріали до Міносвіти України з поданням про присвоєння вченого звання. Відповідальність за прийняття документів, їх зміст, не є обов`язком кандидата на одержання вченого звання. У разі ж надання недостовірної інформації стосовно своєї трудової діяльності, документи повинні були повернутися з відповідним рішенням. А отже, декілька освітніх інстанції мали можливість детально оцінити належність поданих документів кандидата на присвоєння вченого звання.

З огляду на викладене, вважає, що твердження інституту з приводу надання позивачем завідомо неправдивої інформації щодо трудового стажу, у зв`язку із чим піддано сумніву академічну доброчесність позивача, є в повній мірі необґрунтованою.

10.04.2020 від відповідача на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В обґрунтування заперечень вказано, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не містить вимоги перевіряти запитувача інформації.

Зазначено, що порядком присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, затвердженим наказом МОН України від 14.01.2016 № 13, передбачено порядок позбавлення вчених звань. Цим Порядком Вчена рада наділена правом створювати Тимчасову комісію та звертатись з відповідним рішенням (клопотанням) до атестаційної колегії МОН.

У судовому засіданні позивач та його представник просили позов задовольнити із зазначених в ньому підстав.

Відповідачі у судове засідання не з`явились, уповноважених представників до суду не направили, про час та дату розгляду справи повідомлялися належним чином.

Так, з метою розгляду справи, судом призначено судове засідання на 09.12.2020.

У вказане судове засідання відповідачі не з`явились. Відповідачем першим проректором Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України

Вороною П.В. подано до суду клопотання про перенесення розгляду справи на дату після 31.12.2020. Представником відповідача Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України - Гурняк О.Г., подано до суду заяву про перенесення розгляду справи на дату після 31.12.2020.

У судове засідання на 02.02.2021 відповідачі не з`явились, уповноважених представників до суду не направили. Представником відповідача Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України - Гурняк О.Г., подано до суду заяву про перенесення розгляду справи з підстав встановлення Інститутом карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів в Інституті.

Суд вважає причину неявки відповідачів неповажною, виходячи з наступного.

Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів від 11 березня 2020 року № 211 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів № 343 відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Постановою Кабінету Міністрів № 392 запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22 травня 2020 року регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25 травня 2020 року перевезення пасажирів метрополітенами.

Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.

У той же час, суд звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції, статті 2 Цивільного процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З огляду на викладене, подання стороною відповідачів відзиву на позовну заяву, заперечень на відповідь на відзив та наявних доказів, розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні заяви про перенесення судового засідання та розгляд справи за відсутності відповідачів.

Крім того, суд зазначає, доказів, які б свідчили про хворобу представника не надано.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що з 2008 року ОСОБА_1 працює в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України (далі - ІПК ДСЗ України), спочатку на підставі строкових трудових договорів про виконання науково-педагогічної роботи на умовах погодинної оплати праці (трудовий договір № 856 від 08.01.2008, трудовий договір № 43 від 09.01.2009), а з 01.09.2010 наказом №128-к ОСОБА_1 прийнято на посаду доцента кафедри економіки та управління персоналом за сумісництвом в Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України.

25.01.2013 ОСОБА_1 присвоєно вчене звання доцента кафедри управління персоналом та економіки праці.

02.09.2013 ОСОБА_1 . наказом № 98-к від 02.09.2013 прийнятий на посаду доцента кафедри управління персоналом та економіки праці.

Наказом № 173 від 31.12.2013 ОСОБА_1. переведений професором кафедри управління персоналом та економіки праці.

Вказані обставини сторонами визнані, ніким не спростовувались, а відтак, беруться судом до уваги.

З наявного в матеріалах справи наказу № 47 к від 07.04.2016 вбачається, що ОСОБА_1 переведено на посаду завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці, до визначення результатів конкурсу на заміщення вакантної посади.

(а.с. 19)

Згідно наказу від 31.08.2016 №185-к ОСОБА_1. переведений на посаду завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці за результатами конкурсу. (а.с. 20)

З Атестату професора від 20.06.2019 серії АП №001011, вбачається, що 27.02.2019 ОСОБА_1 присвоєно вчене звання професора кафедри управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗ України. (а.с. 24)

Судом встановлено, що 12.09.2019 до ІПК ДСЗ України надійшов запит № 14/2 на інформацію від Громадської організації «Контроль за органами влади-очищення».(а.с. 13)

Зі змісту вказаного запиту вбачається, що громадська організація просить ІПК ДСЗ надати:

-копію рішення Вченої ради закладу про присвоєння вченого звання доцента ОСОБА_1 у 2010 році;

-Інформацію про перебування ОСОБА_1 на науково-педагогічних посадах ІПК ДСЗ України з 2008 по 2010 роки;

-Інформацію про іншу науково-педагогічну діяльність ОСОБА_1 , яку він здійснював до 2008 року.

Зі змісту вказаного запиту вбачається, що він поданий без підпису запитувача інформації.

19.09.2019 рішенням Вченої ради Інституту ПКДСЗ України створено тимчасову комісію з вивчення фактів, викладених у запиті на інформацію ГО «Контроль за органами влади - очищення» (протокол № 8 (149)). (а.с. 10)

25.10.2019 Вчена рада ІПК ДСЗ України ухвалила рішення (протокол №9 (150)) про клопотання перед атестаційною комісією МОН України щодо позбавлення ОСОБА_1 вченого звання доцента кафедри управління персоналом та економіки праці, та в водночас, цим же рішенням рекомендовано ректору ОСОБА_5 розглянути питання щодо відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов`язків завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці. (а.с. 11)

Згідно Наказу № 266-к від 02.12.2019, виданого першим проректором ІПК ДСЗ України ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , завідувача кафедрою управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗУ - відсторонено від виконання обов`язків завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці.(а.с. 9)

Позивач, посилаючись на неправомірність та незаконність Наказу № 266-к від 02.12.2019, просить його скасувати та стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду, на що суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статей 3, 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

появи на роботі в нетверезому стані;

у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, правові підстави відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим органом визначені статтею 46 КЗпП України.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Таким чином працівник тимчасово позбавляється можливості реального здійснення ним права на працю на підставі виявленого власником чи уповноваженим ним органом факту, через який він має право усунути або зобов`язаний усунути працівника від роботи.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Статтею 46 КЗпП України визначено перелік підстав, при наявності яких працівник підлягає відстороненню від виконання посадових обов`язків, а під відстороненням від виконання посадових обов`язків в інших випадках, передбачених законодавством, необхідно розуміти, що такі випадки мають бути чітко визначені у законодавстві України.

Так, зі змісту оскаржуваного наказу № 266-к від 02.12.2019 вбачається, що позивача відсторонено від роботи відповідно до:

-ст. 46 Кодексу законів про працю України;

-Закону України «Про вищу освіту»;

-рішення Вченої ради «Про клопотання перед атестаційною колегією Міністерства освіти і науки України щодо позбавлення ОСОБА_1 вченого звання доцента кафедри управління персоналом та економіки праці» від 25.10.2019 року №9 (150), та з метою забезпечення академічної доброчесності.

Підставою видачі наказу зазначено доповідну записку першого проректора ОСОБА_6 від 27.11.2019 №192/01/19 та рішення Вченої ради від 25.10.20 Протокол №9 (150).

Так, вивчивши оскаржуваний наказ, суд дійшов висновку, що він не містить жодного посилання на конкретну підставу, яка стала причиною відсторонення від роботи, що передбачена ст. 46 КЗпП України чи Законом України «Про вищу освіту».

Крім того, за своєю сутністю відсторонення від роботи має тимчасовий характер, отже кінцевий період часу відсторонення працівника від роботи, має визначатись в наказі про відсторонення.

Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що кінцевий термін відсторонення працівника від роботи ним не визначено, що порушує право позивача на працю.

Окремо суд звертає увагу, що Закон України «Про вищу освіту» не містить такої підстави про відсторонення від роботи, як звернення Вченої ради до Міністерства освіти і науки України з клопотанням про позбавлення вченого звання.

Судом не приймаються до уваги посилання сторони відповідача, що відсторонення від роботи здійснено через можливе порушення позивачем академічної доброчесності, оскільки будь-яких доказів на підтвердження даної обставини надано не було.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» академічна доброчесність - це сукупність етичних принципів та визначених Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими законами України правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Закону України «Про освіту» порушенням академічної доброчесності вважається:

академічний плагіат - оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства;

самоплагіат - оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів;

фабрикація - вигадування даних чи фактів, що використовуються в освітньому процесі або наукових дослідженнях;

фальсифікація - свідома зміна чи модифікація вже наявних даних, що стосуються освітнього процесу чи наукових досліджень;

списування - виконання письмових робіт із залученням зовнішніх джерел інформації, крім дозволених для використання, зокрема під час оцінювання результатів навчання;

обман - надання завідомо неправдивої інформації щодо власної освітньої (наукової, творчої) діяльності чи організації освітнього процесу; формами обману є, зокрема, академічний плагіат, самоплагіат, фабрикація, фальсифікація та списування;

хабарництво - надання (отримання) учасником освітнього процесу чи пропозиція щодо надання (отримання) коштів, майна, послуг, пільг чи будь-яких інших благ матеріального або нематеріального характеру з метою отримання неправомірної переваги в освітньому процесі;

необ`єктивне оцінювання - свідоме завищення або заниження оцінки результатів навчання здобувачів освіти.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про освіту» освіта в Україні має будуватися за принципом рівних можливостей для всіх.

На час розгляду справи будь-яких рішень атестаційної комісії Міністерства освіти і науки України, щодо позбавлення позивача вченого звання не надано.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, враховуючи досліджені матеріали справи та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності відсторонення від роботи ОСОБА_1 , завідувача кафедрою управління персоналом та економіки праці Інституту від виконання обов`язків завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці.

Згідно вказаного, суд дійшов висновку про визнання неправомірним та скасування оскаржуваного наказу Інституту підготовки кадрів державної служби занятості України №266-к від 02.12.2019 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , завідувача кафедрою управління персоналом та економіки праці Інституту від виконання обов`язків завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За містом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав.

Моральна шкода полягає фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При визначенні до відшкодування суми моральної шкоди суд виходить з того, що позивача протиправно відсторонено від роботи на підставі наказу Інституту підготовки кадрів державної служби занятості України №266-к від 02.12.2019 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , завідувача кафедрою управління персоналом та економіки праці Інституту від виконання обов`язків завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці.

Згідно з викладеного вище, обставин порушення прав позивача, виходячи з засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн.

Що стосується стягнення судових витрат, то слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідачів на користь держави підлягає стягненню 1681,60 грн. судового збору.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, визнання неправомірним та скасування наказу Інституту підготовки кадрів державної служби занятості України № 266-к від 02.12.2019 та стягнення на користь позивача моральної шкоди в сумі 2000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст.ст. 3, 4, 5-1, 21, 40, 46, 159, 235 КЗпП України, Законами України «Про охорону праці», «;Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 року, суд,

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати наказ Інституту підготовки кадрів державної служби занятості України № 266-к від 02.12.2019 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , завідувача кафедрою управління персоналом та економіки праці інституту від виконання обов`язків завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці.

Стягнути з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України (ЄДРПОУ: 16305291, адреса: 03038, м. Київ, вул. Герцена, 17-25, кім. 95) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн.

Стягнути Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України (ЄДРПОУ: 16305291, адреса: 03038, м. Київ, вул. Герцена, 17-25, кім. 95) на користь держави судовий збір у сумі 1681,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І. А. Усатова