Номер справи 623/4424/20
Номер провадження 2/623/228/2021
РІШЕННЯ
іменем України
15 лютого 2021 року м. Ізюм
Ізюмський міськрайонний суд Харківської області в складі:
головуючого судді - Герцова О.М.,
за участю секретаря - Рзаєвої І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради про визнання шлюбного договору укладеного в РФ договором розподілу майна подружжя чиним на території України , -
вста новив :
ОСОБА_1 звернувся до суду про визнання шлюбного договору укладеного в РФ договором розподілу майна подружжя чиним на території України. У позові зазначив, що оскільки його колишня дружина, отримала все, що передбачено їй шлюбним договором, визнає за ним право власності на дану квартиру АДРЕСА_1 , але категорично відмовляється від приїзду в місто Ізюм для укладення договору про поділ майна та його нотаріального посвідчення, мотивуючи відсутністю часу на приїзд та великими матеріальними затратами, пов`язаними з цим.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просив позовні вимоги задовольнити.
Відповідач у справі ОСОБА_2 надала до суду заяву про розгляд справи без її участі. також ОСОБА_2 надала до суду нотаріально засвідчену заяву від 12.01.2021 року про визнання виключного права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Вивчивши матеріали справи, письмові докази, суд за своїм переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, приходить до наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).
Статтею 264 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Частина 3 ст.129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно з п.4 ч.3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Судом встановлено, що 25 листопада 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Удачний Республіки Саха(Якутія), свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_1 , виданого від. ЗАГС м. Удачний Республіки Саха(Якутія) 25 листопада 1994 року, номер актового запису 153.
Під час шлюбу на підставі договору купівлі- продажу від 14.08.1996 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського нотаріального округу Харківської області Банніковим С.І. за реєстром №194, зареєстрованого в Ізюмському бюро технічної інвентаризації 27 серпня 1996 року за реєстровим № 11892, книга 20/2805 була була придбана квартира АДРЕСА_1 .(а.с.5).
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюбний договір від 12 березня 2013 року, посвідчений нотаріусом Мирнинського нотаріального округу Кучмістою В.В. у м. Удачний Республіки Саха(Якутія) Російська Федерація, яким вони по взаємній згоді встановили свої взаємні права та обов`язки по визначенню правового режиму володіння майном, котре нажито до укладення шлюбу і під час шлюбу.(а.с.9-13).
Пункт 4.1 вищевказаного шлюбного договору від 12 березня 2013 року передбачає, що «квартира АДРЕСА_1 , яка вказана у пункті 3.1 цього ж договору, є виключною власністю ОСОБА_1 .
23 липня 2013 року між сторонами у справі було розірвано шлюб, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу від 05 грудня 2013 року НОМЕР_2 , виданого на підставі рішення про розірвання шлюбу Мирового судді судового участка Мирнинського р-ну Республіки Саха(Якутія).(а.с.15).
Норма ст. 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14 .
Водночас, згідно з ч. 5 ст. 93 СК України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Даний висновок відповідає правовій позиції ВССУ від 22 лютого 2017р. у справі 758/4906/15-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
В силу положень ч. 2 ст. 97 СК України та ч. 5 ст. 93 СК України при укладенні шлюбного договору сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. ст. 57, 60 СК України, однак, на підставі шлюбного договору неможливий дерехід до одного з подружжя права власності на нерухоме майно та інше майно, яке підлягає державній реєстранії.
Згідно ст. ст. 210 та 640 ЦК України, набуття права власності на квартиру підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Даний шлюбний договір, в порядку ч. 2 ст. 69 СК України, можливо вважати доказом укладення договору між мною, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна подружжя та виділом майна, за яким право на володіння квартирою АДРЕСА_1 переходить виключно до ОСОБА_1 .
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст.55 Конституції України).
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
В порядку ст.141 ЦПК України, судові витрати суд залишає за позивачем.
Зважаючи на викладене та керуючись ст.ст.2, 4, 5, 13, 77, 79, 81, 141, 264 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради про визнання шлюбного договору укладеного в РФ договором розподілу майна подружжя чиним на території України - задовольнити.
Визнати шлюбний договір від 12 березня 2013 року, посвідчений нотаріусом Мирнинського нотаріального округу Кучмістою В.В. у м. Удачний Республіки Саха(Якутія) Російська Федерація, договором про поділ нерухомого майна у спільній сумісній власності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який передбачає виключно ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі договору про поділ нерухомого майна у спільній сумісній власності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_1 одноособове право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_2 за договором купівлі- продажу від 14.08.1996 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського нотаріального округу Харківської області Банніковим С.І. за реєстром №194, зареєстрованого в Ізюмському бюро технічної інвентаризації 27 серпня 1996 року за реєстровим № 11892, книга 20/2805.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.М.Герцов
