Єдиний державний реєстр судових рішень
ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2021 року справа №200/13109/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гайдара А.В., суддів: Компанієць І.Д., Казначеєв Е.Г., секретар судового засідання - Харечко О.П., за участю представника відповідача Сенникова А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 р. у справі № 200/13109/19-а (головуючий І інстанції Кравченко Т.О.) за позовом Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (107)» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування рішень,-
В С Т А Н О В И В:
Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (107)» (далі - позивач) звернувся до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач) з позовом в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 25 жовтня 2019 року № 0001243307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 628 504,91 грн; визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 25 жовтня 2019 року № 0001233307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 3 754,76 грн. (т. 1 арк.справи 5-10)
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року у справі № 200/13109/19-а позов задоволений, внаслідок чого: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Донецькій області від 25 жовтня 2019 року № 0001243307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 107)» застосована штрафна санкція в сумі 628 504,91 грн. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Донецькій області від 25 жовтня 2019 року № 0001233307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 107)» застосована штрафна санкція в сумі 3 754,76 грн. (т.2 арк.справи 189-200)
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду через порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 107)» (ідентифікаційний код: 08679924, місцезнаходження: 87519, Донецька обл., м. Маріуполь, пров. Уральський, буд. 61) зареєстроване як юридична особа 04 травня 2000 року, про що 19 лютого 2008 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесений запис за номером 1 274 120 0000 006559.
Позивач діє на підставі Статуту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 06 грудня 2016 року № 3588/5.
Відповідно до п. п. 1.1., 1.2., 2.1. Статуту ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» засновано на державній формі власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України.
Підприємство безпосередньо підпорядковано Міністерству юстиції України, яке здійснює управління ним безпосередньо або через територіальні органи Міністерства юстиції України - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно-корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.
Як платник єдиного внеску ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» перебуває на обліку в Маріупольській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (Іллічівське відділення) з 09 квітня 1991 року за реєстраційним № 05-41-01-0053.
Ці обставини встановлені на підставі Виписки з ЄДР від 16 січня 2017 року та відомостей з ЄДР.
Відповідач - Головне управління ДПС у Донецькій області (ідентифікаційний код: 43142826, місцезнаходження: 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59), зареєстроване як юридична особа 31 липня 2019 року, про що до ЄДР внесений запис за номером 1 274 102 0000 017695.
ГУ ДПС у Донецькій області відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» є правонаступником Головного управління ДФС у Донецькій області.
На підставі наказу ГУ ДФС у Донецькій області від 11 грудня 2018 року № 2326, направлень від 11 грудня 2018 року № 2690 і № 2691, головні державні ревізори-інспектори відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Донецькій області Рязанцева В.В. , Сідьорок О.Ю. провели документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» з питань дотримання правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01 липня 2015 року по 30 вересня 2018 року, перевірки питань правильності нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2018 року.
08 квітня 2019 року складений акт № 351/05-99-13-03/08679924 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)».
За наслідками перевірки у звітності сум нарахованої заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок, податковий орган дійшов висновку, що ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» в період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року занизило базу нарахування єдиного внеску за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених та додаткової бази нарахування засуджених на загальну суму 5 659 900,97 грн, в тому числі за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених в сумі 387 329,26 грн, та не включення до бази нарахування додаткової бази нарахування єдиного внеску в сумі 857 848,95 грн.
Податковий орган виходив з того, що в період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року на підставі ст. 23 Кодексу законів про працю України та ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» укладало трудові договори (строкові трудові договори) із засудженими, які працюють на дільницях позивача.
Податковий орган зазначав, що на підставі цих договорів виникають трудові відносини між працівником (засудженим) і установою (підприємством), які з боку останнього реалізуються роботодавцем - ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)».
Керуючись п. п. 2.1, 3.2., 4.1., 4.3 договору, податковий орган зазначав, що працівник приймав на себе зобов`язання виконувати роботу, визначену цим договором, а роботодавець - виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченої законодавством.
Договір визначав режим роботи, форму і систему оплати праці, передбачав, що на особовий рахунок працівника зараховується незалежно від усіх відрахувань не менше як п`ятдесят відсотків нарахованого їй місячного заробітку, тощо.
На засуджених, які працювали на дільницях ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)», велись табелі обліку робочого часу. Кількість відпрацьованого ними часу відповідає відомостям про нарахування заробітної плати.
Виходячи з того, що відповідно до умов трудових договорів (строкових трудових договорів) із засудженими, які працюють на дільницях ДП «Підприємства ДКВС України (№ 107)», ведеться табель обліку робочого часу засуджених, оформляються наряди виконаних робіт, нараховується щомісячно заробітна плата засуджених, виконується функція податкового агента в частині нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, податковий орган дійшов висновку, що ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» є роботодавцем та платником єдиного внеску.
Податковий орган зазначав, що в період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року для роботи на дільницях ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» на підставі трудових договорів (строкових трудових договорів) було залучено в середньому 89 осіб.
Відповідно до даних табелів обліку використання робочого часу засуджених ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» здійснювалося нарахування заробітної плати за фактично відпрацьований час та відповідно нарахування єдиного внеску на суми фактично нарахованої заробітної плати, при тому, що база нарахування єдиного внеску була менше розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом у зазначеному періоді.
В порушення абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 2 ст. 6, абз. 1 та 2 п. 1 ч. 1 ст. 7, абз. 1 і 2 ч. 5 ст. 8, ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 в період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» занизило базу нарахування єдиного внеску за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених та не включення до бази нарахування додаткової бази нарахування єдиного внеску на загальну суму 5 659 900,97 грн, в тому числі по періодах: за жовтень 2016 року - 139 200,00 грн, листопад 2016 року - 143 550,00 грн, грудень 2016 року - 163 205,00 грн, січень 2017 року - 300 850,70 грн, лютий 2017 року - 310 400,22 грн, березень 2017 року - 294 498,60 грн, квітень 2017 року - 273 142,28 грн, травень 2017 року - 275 393,40 грн, червень 2017 року - 281 600,60 грн, липень 2017 року - 262 400,12 грн, серпень 2017 року - 275 564,20 грн, вересень 2017 року - 272 010,06 грн, жовтень 2017 року - 253 117,92 грн, листопад 2017 року - 225 989,67 грн, грудень 2017 року - 213 194,36 грн, січень 2018 року - 241 995,00 грн, лютий 2018 року - 50 782,24 грн, березень 2018 року - 223 472,43 грн, квітень 2018 року - 215 934,48 грн, травень 2018 року - 223 380,00 грн, червень 2018 року - 220 866,98 грн, липень 2018 року - 209 695,18 грн, серпень 2018 року - 204 765,00 грн, вересень 2018 року - 204 776,15 грн.
В порушення п. 1 ч. 2 ст. 6, абз. 1 і 2 ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону № 2464 в період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» занизило суму нарахованого єдиного внеску за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених та додаткової бази нарахування єдиного внеску на загальну суму 1 245 178,21 грн, у тому числі по періодах: за жовтень 2016 року - 30 624,00 грн, листопад 2016 року - 31 581,11 грн, грудень 2016 року - 35 905,05 грн, січень 2017 року - 66 204,75 грн, лютий 2017 року - 68 288,05 грн, березень 2017 року - 64 789,69 грн, квітень 2017 року - 60 091,30 грн, травень 2017 року - 60 586,55 грн, червень 2017 року - 61 952,12 грн, липень 2017 року - 57 728,03 грн, серпень 2017 року - 60 624,12 грн, вересень 2017 року - 59 842,21 грн, жовтень 2017 року - 55 685,94 грн, листопад 2017 року - 49 715,53 грн, грудень 2017 року - 46 902,76 грн, січень 2018 року - 53 238,90 грн, лютий 2018 року - 50 782,24 грн, березень 2018 року - 49 163,93 грн, квітень 2018 року - 47 505,59 грн, травень 2018 року - 49 143,60 грн, червень 2018 року - 48 590,74 грн, липень 2018 року - 46 132,94 грн, серпень 2018 року - 45 048,30 грн, вересень 2018 року - 45 050,75 грн.
Відповідні висновки відображені в п. 6 висновків акта про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 08 квітня 2019 року № 351/05-99-13-03/08679924.
Уповноважені особи ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» підписали цей акт із запереченнями.
В запереченнях позивач зазначив, що не допускав порушення вимог абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 2 ст. 6, абз. 1 і 2 п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464, оскільки не є платником єдиного податку та роботодавцем по відношенню до засуджених осіб.
ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» наголошувало, що поза увагою податкового органу залишився той факт, що трудові договори з засудженими укладала інша юридична особа, яка фактично і є роботодавцем.
В період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року трудові договори із засудженими відповідно до вимог ст. 23 КЗпП України та ст. 118 КВК України укладала державна установа «Приазовська виправна колонія (№ 107)».
В договорах, на яких ґрунтуються висновки податкового органу, чітко визначена особа, яка є роботодавцем по відношенню до засуджених, а саме державна установа «Приазовська виправна колонія (№ 107)», а не ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)».
Позивач зауважував, що згідно з пп. 6 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні» підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.
Порядок укладання трудових договорів із засудженими визначений ст. 118 КВК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 КВК України в редакції, що була чинною до жовтня 2018 року, саме на виправні колонії, в даному випадку - державну установу «Приазовська виправна колонія (№ 107)» було покладено обов`язок укладати трудові договори із засудженими, яка і є роботодавцем.
Позивач зазначав, що податковий орган не врахував той факт, що ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» та державна установа «Приазовська виправна колонія (№ 107)» укладали договори про надання послуг робочої сили з числа спецконтингенту.
Істотною умовою цих договорів є те, що державна установа «Приазовська виправна колонія (№ 107)» надає ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» послуги з надання робочої сили з числа засуджених до позбавлення волі.
На цих підставах позивач стверджував, що впродовж спірного періоду не був роботодавцем засуджених, оскільки не укладав з ними трудових договорів. Як наслідок, ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» не є платником єдиного внеску.
В свої запереченнях до акта перевірки позивач зауважував, що податковий орган невірно визначив базу нарахування єдиного внеску та суму єдиного внеску. Так, в акті перевірки зазначено, що у лютому 2018 року ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» занизило базу нарахування єдиного внеску на суму 50 782,24 грн та суму єдиного внеску 50 782,24 грн.
Позивач покликався на те, що оскільки ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» перебуває на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, в період з 14 квітня 2014 року і до закінчення операції контролюючий орган не може притягати його до відповідальності за порушення вимог Закону № 2464.
Крім того, ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» вважало, що перевірка проведена всупереч мораторію, запровадженому ст. 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
ГУ ДФС в Донецькій області розглянуло заперечення ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» до акта перевірки.
Лист ГУ ДФС України від 06 травня 2019 року № 35870/10/05-99-13-03-26 «Про надання відповіді на заперечення» свідчить, що заперечення позивача були відхилені.
10 травня 2019 року ГУ ДФС у Донецькій області сформувало вимогу № Ю-0006041303 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомило, що станом на 08 квітня 2019 року заборгованість ДП «Підприємства ДКВС України (№ 107)» зі сплати єдиного внеску становить 7 509,51 грн.
Відповідно до ст. 25 Закону № 2464 на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та акта перевірки від 08 квітня 2019 року № 351/05-99-13-03/14316907, ГУ ДФС у Донецькій області вимагало від позивача сплатити недоїмку в сумі 7 509,51 грн.
Того ж дня - 10 травня 2019 року ГУ ДФС у Донецькій області сформувало вимогу № Ю-0006031303 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомило, що станом на 08 квітня 2019 року заборгованість ДП «Підприємства ДКВС України (№ 107)» зі сплати єдиного внеску становить 1 257 009,81 грн.
Відповідно до ст. 25 Закону № 2464 на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та акта перевірки від 08 квітня 2019 року № 351/05-99-13-03/14316907, ГУ ДФС у Донецькій області вимагало від позивача сплатити недоїмку в сумі 1 257 009,81 грн.
ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» звернулося до Державної фіскальної служби України зі скаргою від 24 травня 2019 року, в якій, серед іншого, просило скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ю-0006041303.
27 червня 2019 року Державна фіскальна служба України прийняла рішення № 29437/6/99-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги.
Державна фіскальна служба України прийняла рішення залишити без змін вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ю-0006041303, а скаргу ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» в цій частині - без задоволення.
Крім того, цим рішенням Державна фіскальна служба України зобов`язала ГУ ДФС у Донецькій області винести рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
25 жовтня 2019 року виконуючий обов`язки начальника ГУ ДПС у Донецькій області Проценко Н.В., розглянувши рішення Державної фіскальної служби України від 27 червня 2019 року № 29437/6/99-99-11-05-02-25, матеріли перевірки від 08 квітня 2019 року № 351/05-99-13-03/08679929 щодо ДП «Підприємством ДКВС України (№ 107)», якою виявлено порушення абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1, п. 4 ч. 2 ст. 6, абз. абз. 1 і 2 п. 1 ч. 1, ч. 4, ч. 5 ст. 7, абз. абз. 1 і 2 ч. 5 ст. 8, ч. ч. 2 і 8 ст. 9 Закону № 2464 і за наслідками якої донараховано +1 257 009,81 єдиного внеску, прийняв рішення № 0001243307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Цим рішенням на підставі на підставі п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 податковий орган застосував до ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» штрафні санкції в розмірі 628 504,91 грн.
Як свідчить розрахунок штрафних санкцій, відповідно до п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону № 1464, пп. 3 п. 2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року № 508/2695, за жовтень 2016 року в квітні 2019 року донараховано єдиний внесок в сумі 30 624,00 грн і застосовано штраф 15 312,00 грн; за листопад 2016 року - єдиний внесок в сумі 31 581,11 грн, штраф 15 790,56 грн; за грудень 2016 року - єдиний внесок в сумі 35 905,05 грн, штраф 17 952,53 грн; за січень 2017 року - єдиний внесок в сумі 66 204,75 грн, штраф 33 102,38 грн; за лютий 2017 року - єдиний внесок в сумі 68 288,05 грн, штраф 34 144,03 грн; за березень 2017 року - єдиний внесок в сумі 64 789,69 грн, штраф 32 394,85 грн; за квітень 2017 року - єдиний внесок в сумі 60 091,30 грн, штраф 30 045,65 грн; за травень 2017 року в квітні 2019 року - єдиний внесок в сумі 60 586,55 грн, штраф 30 293,28 грн; за червень 2017 року в квітні 2019 року - єдиний внесок в сумі 61 952,13 грн, штраф 30 976,07 грн; липень 2017 року в квітні 2019 року - єдиний внесок в сумі 57 728,03 грн, штраф 28 864,02 грн; за серпень 2017 року - єдиний внесок в сумі 60 624,12 грн, штраф 30 312,06 грн; за вересень 2017 року - єдиний внесок в сумі 59 842,21 грн, штраф 29 921,11 грн; за жовтень 2017 року в квітні 2019 року - єдиний внесок в сумі 55 685,94 грн, штраф 27 842,97 грн; за листопад 2017 року - єдиний внесок в сумі 49 715,53 грн, штраф 24 857,77 грн; за грудень 2017 року - єдиний внесок в сумі 46 902,76 грн, штраф 23 451,38 грн; за січень 2018 року - єдиний внесок в сумі 53 238,90 грн, штраф 26 619,45 грн; за лютий 2018 року - єдиний внесок в сумі 50 782,24 грн, штраф 25 391,12 грн; за березень 2018 року - єдиний внесок в сумі 49 163,93 грн, штраф 24 581,97 грн; за квітень 2018 року - єдиний внесок в сумі 47 505,59 грн, штраф 23 752,80 грн; за травень 2018 року - єдиний внесок в сумі 49 143,60 грн і застосовано штраф 24 571,80 грн; червень 2018 року - єдиний внесок в сумі 48 590,74 грн, штраф 24 295,37 грн; липень 2018 року - єдиний внесок в сумі 46 132,94 грн, штраф 23 066,47 грн; за серпень 2018 року - єдиний внесок в сумі 45 048,30 грн, штраф 22 524,15 грн; вересень 2018 року - єдиний внесок в сумі 45 050,75 грн, штраф 22 525,38 грн; жовтень 2017 року - єдиний внесок в сумі 11 831,60 грн, штраф 5 915,80 грн;
Всього донараховано єдиного внеску 1 257 009,81 грн та застосований штраф 628 504,91 грн.
25 жовтня 2019 року виконуючий обов`язки начальника ГУ ДПС у Донецькій області Проценко Н.В., розглянувши рішення Державної фіскальної служби України від 27 червня 2019 року № 29437/6/99-99-11-05-02-25, матеріли перевірки від 08 квітня 2019 року № 351/05-99-13-03/08679929 щодо ДП «Підприємством ДКВС України (№ 107)», якою виявлено порушення абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1, п. 4 ч. 2 ст. 6, абз. абз. 1 і 2 п. 1 ч. 1, ч. 4, ч. 5 ст. 7, абз. абз. 1 і 2 ч. 5 ст. 8, ч. ч. 2 і 8 ст. 9 Закону № 2464 і за наслідками якої донараховано +7 509,51 грн єдиного внеску, прийняв рішення № 0001233307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Цим рішенням на підставі на підставі п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 податковий орган застосував до ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» штрафні санкції в розмірі 3 754,76 грн.
Як свідчить розрахунок штрафних санкцій, відповідно до п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону № 1464, пп. 3 п. 2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року № 508/2695, за жовтень 2017 року в квітні 2019 року донараховано єдиний внесок в сумі 7 509,51 грн і застосовано штраф 3 754,76 грн.
Рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 25 жовтня 2019 року № 0001243307 та № 0001233307 разом з розрахунком штрафних санкцій позивач отримав 30 жовтня 2019 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (трек номер 875010558740).
Щодо залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці колегія суддів встановила наступне:
Впродовж 2015-2018 років Приазовська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 107)», найменування якої було змінено на державна установа «Приазовська виправна колонія (№ 107)», як виконавець та ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» як замовник укладали договори про надання робочої сили з числа спецконтингенту (договори від 30 січня 2015 року № У-8/Г-П-10/Г, від 01 лютого 2017 року № У-7/Г-П-6/Г, від 02 січня 2018 року № У-4/Г-П-3/Г).
Предмет цих договорів полягав у тому, що виконавець надає замовнику робочу силу з числа осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк (для спецконтингент або засуджені), в необхідній кількості, для використання її з метою здійснення виробничої, господарської та іншої діяльності, яка визначена статутом підприємства і не суперечить чинному законодавству (п. 1.1. договорів).
Договори укладались з метою залучення до суспільно корисної оплачуваної роботи спецконтингенту на місцях і роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, статі, віку, працездатності, стану здоров`я та спеціальності, відповідно до ст. 118 КВК України шляхом укладання строкового трудового договору (п. 2.1. договорів).
Договори визначали умови надання робочої сили і порядок її використання (п. п. 3.1-3.14 договорів), порядок проведення розрахунків між сторонами (п. п. 4.1 - 4.3 договорів).
Надання замовнику робочої сили здійснювалося на підставі поданої ним заявки про необхідну кількість осіб.
Тривалість робочого часу, графік роботи, час на обідню перерву визначалися внутрішніми нормативними документами замовника відповідно до КЗпП України та КВК України. Час прибуття та вибуття засуджених відображувався в журналі «Прийому (здавання) засуджених працюючих на виробництві».
Виконавець щотижнево складав і затверджував рознарядку на необхідну кількість спецконтингенту, який залучається до праці на підприємстві замовника, згідно з поданою ним заявкою.
Облік робочого часу здійснювався замовником шляхом ведення табелю обліку виходів фактично відпрацьованого часу. По закінченню звітного місяця табель підписувався замовником і виконавцем.
Закритий табель за робочий місяць за підписом представника виконавця, який посвідчував здавання роботи, і за підписом представника замовника, який посвідчував прийняття роботи, був обов`язковим документом для розрахунків за роботу, що виконали засуджені.
Остаточний розрахунок мав проводитися впродовж 2-х робочих днів після підписання акта виконаних робіт. Акт виконаних робіт мав бути підписаний не пізніше 2-го числа місяця, який слідує за звітним.
Розрахунок оплати виконаних однією особою за фактично відпрацьований час і фактично виконаний обсяг робіт складав: заробітну плату засудженого відповідно до штатного розкладу і кваліфікації, але не нижче мінімальної заробітної плати на дату здійснення розрахунку, і нарахування 50% відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 квітня 1999 року № 653.
Оплата за надання послуг робочої сили здійснювалася замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Як приклад документального оформлення взаємовідносин між ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» та державною установою «Приазовська виправна колонія (№ 107)» щодо залучення засуджених до суспільно корисної праці, крім договорів про надання робочої сили з числа спецконтингенту, позивач надав суду такі документи:
1. Рознарядки на вивід засуджених на роботу, затверджені начальником державної установи «Приазовська виправна колонія № 107».
В рознарядках відображений наведені відомості щодо прізвища, ім`я, по батькові засудженого, місця його роботи, зміни, в яку він працював, відпрацьованого ним часу тощо (рознарядки затверджені 31 травня 2018 року, 07 червня 2018 року, 14 червня 2018 року, 21 червня 2018 року).
2. Відомості про нарахування заробітної плати засудженим на підприємстві ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» за квітень, грудень 2017 року, червень 2018 року, затверджені директором цього підприємства.
Відомості про нарахування заробітної плати містять інформацію про прізвище, ім`я, по батькові засудженого, найменування професії, кількість відпрацьованих людино-днів, обсяг виконаної роботи (кількість робіт, нормо-годин), нараховану заробітна плата, виконання норм виробітку у відсотках.
3. Акти виконаних робіт, підписані замовником і виконавцем за березень, червень, вересень, грудень 2017 року, березень, червень, вересень 2018 року.
В актах виконаних робіт відображений загальний обсяг робіт, виконаних засудженими, та заробітна плата, що підлягає зарахуванню на їх особові рахунки.
4. Платіжні доручення про перерахування ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» коштів на рахунок держаної установою «Приазовська виправна колонія (№ 107)» з призначенням платежу «заробітна плата засуджених» від 06 квітня 2017 року №№ 138, 139, 140, від 06 липня 2017 року №№ 281, 285, 286, від 05 жовтня 2017 року №№ 444, 445, 446, від 14 грудня 2017 року №№ 550, 551, 552, від 18 липня 2018 року №№ 258, 259, 260, від 09 жовтня 2018 року № 357, від 25 жовтня 2018 року №№ 366, 367.
При цьому колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що трудові договори (строкові трудові договори), укладені безпосередньо між ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» та засудженими особам, суду як першої так і апеляційної інстанції не надані, рівно як і докази, які б свідчили, що саме позивач здійснював перерахування заробітної плати на особисті рахунки засуджених осіб.
Інших доказів щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Судом також встановлено, що вимоги ГУ ДФС у Донецькій області від 10 травня 2019 року № Ю-0006041303 та № Ю-0006031303 про сплату боргу (недоїмки) визнані протиправними і скасовані рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року по справі № 200/11999/19-а за позовом ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» до ГУ ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податкових повідомлень-рішень, яке набрало законної сили 17 лютого 2020 року.
Вирішуючи питання хто є роботодавцем, страхувальником і платником єдиного внеску по відношенню до засуджених: державна установа «Приазовська виправна колонія (№ 107)» чи ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)», суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
За висновком податкового органу, ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» занизило базу нарахування єдиного внеску та суму нарахованого єдиного внеску за період з жовтня 2016 року по вересень 2018 року.
Залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці регламентує ст. 118 КВК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.
Праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.
Ст. 119 КВК України визначає умови праці засуджених до позбавлення волі.
Згідно з ч. 1 ст. 119 КВК України для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю. Час початку і закінчення роботи (зміни) визначаються адміністрацією колонії. Засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю.
З урахуванням характеру виконуваних засудженим робіт допускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ч. 2 ст. 119 КВК України).
Оплату праці засуджених до позбавлення волі регламентує ст. 120 КВК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 КВК України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
За правилами, наведеними у ч. 2 ст. 120 КВК України, у виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які працюють на виробництві, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як двадцять п`ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок - понад п`ятдесят п`ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, - не менш як п`ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п`ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
Відрахування із заробітку або іншого доходу засуджених до позбавлення волі регламентують норми ст. 121 КВК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КВК України особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують комунально-побутові та інші надані послуги.
Згідно з ч. 2 ст. 121 КВК України відшкодування засудженими витрат на послуги, визначені у частині першій цієї статті, провадиться після відрахування прибуткового податку і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами провадяться у порядку, встановленому законом.
Пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі регулюють норми ст. 122 КВК України.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КВК України засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.
За правилами, наведеними у ч. 4 ст. 122 КВК України, час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії.
Законом України від 07 вересня 2016 року № 1492-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» (далі - Закон № 1492), який набрав чинності 08 жовтня 2016 року, внесені зміни до КВК України, зокрема:
- у ст. 118 абзаци перший і третій частини першої викладені в такій редакції:
«1. Засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції»;
«Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом»;
- друге речення частини першої ст. 119 викладено в такій редакції: «Місце та вид роботи, час початку та закінчення роботи (зміни) визначаються адміністрацією колонії»;
- частину другу ст. 120 викладено в такій редакції:
«2. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як п`ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку»;
- ст. ст. 121 і 122 викладені в новій редакції.
Так, відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 121 КВК України в редакції Закону № 1492 особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу.
Порядок відшкодування вартості витрат на утримання засуджених у виправних колоніях встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відшкодування засудженими витрат, встановлених частиною першою цієї статті, що належить до власних надходжень виправних колоній, здійснюється після відрахування податку на доходи фізичних осіб і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами здійснюється у порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КВК України в редакції Закону № 1492 засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилання захисту прав дитини на належне утримання» (далі - Закон № 2475), який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесені зміни до КВК України, зокрема:
- у ст. 118 частина перша викладена в такій редакції:
«1. Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.
Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами»;
частина друга доповнена новим абзацом першим такого змісту:
«2. Засуджені до позбавлення волі, які мають заборгованість за виконавчими документами, зобов`язані працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, до погашення такої заборгованості».
- частина друга ст. 120 викладена в такій редакції:
«2. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як п`ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
Засудженим, які мають заборгованість за виконавчими документами, незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як двадцять п`ять відсотків загальної суми заробітку».
На виконання вимог ст. ст. 60-62, 118-121 КВК України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» та з метою визначення умов праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України, Міністерство юстиції України наказом від 07 березня 2013 року № 396/5 «Про затвердження Інструкції про умови оплати праці та заробітну плату засуджених до позбавлення волі», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 березня 2013 року за № 387/22919, затвердило Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - Інструкція № 396/5).
Відповідно до п. 1.2. Інструкції № 396/5 засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.
Умови праці засуджених до позбавлення волі визначає розділ ІІІ Інструкції № 396/5.
Згідно з п. 3.1. Інструкції № 396/5 засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей залежно від статі, віку, працездатності, стану здоров`я, спеціальності.
Відповідно до п. 3.6. Інструкції № 396/5 в установах та слідчих ізоляторах на особові рахунки засуджених, які залишені на роботах з господарського обслуговування, та засуджених, які працюють на виробництві, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як двадцять п`ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку, а на особовий рахунок засуджених чоловіків і жінок, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», інвалідів І та ІІ груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, - не менш як п`ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
Згідно з п. 3.7. Інструкції № 396/5 засудженим, які відбувають покарання у виправних центрах, виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п`ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
Оплата праці засуджених регламентує розділ V Інструкції № 396/5.
Відповідно до п. 5.1. Інструкції № 396/5 праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості.
Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт.
Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.
Згідно з п. 5.2. Інструкції № 396/5 праця засуджених оплачується відрядно, погодинно або за іншими системами оплати праці.
Відповідно до п. 6.3. Інструкції № 396/5 відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюються відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб; аліменти; вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу); вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).
Закон № 2464 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав наступне.
П. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, що визначено п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464.
Ч. 1 ст. 2 Закону № 2464 встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків, що визначено ч. 1 ст. 3 Закону № 2464.
Платники єдиного внеску визначені ст. 4 Закону № 2464.
Так, відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, крім іншого, платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Права та обов`язки платників єдиного внеску визначені ст. 6 Закону № 2464.
П.п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
База нарахування єдиного внеску визначена ст. 7 Закону № 2464.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого) ч. 1 ст. 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Розмір єдиного внеску визначається виходячи з норм ст. 8 Закону № 2464.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 2464 розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абз. абз. 1 і 2 ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений нормами ст. 9 Закону № 2464.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно з ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у п. п. 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Згідно з пп. 1 п. 1 розділу ІІ Інструкції № 449 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані ним роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Інструкції № 449 єдиний внесок згідно із Законом для платників, зазначених у пп. 1 п. 1 розділу II цієї Інструкції, щодо кожної застрахованої особи встановлюється в розмірі 22 відсотків на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 03 березня 2020 року по справі № 440/1512/19 (провадження № К/99901/383/20) за позовом державної установи «Божковська виправна колонія (№ 16)» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги та рішення дійшов таких висновків:
- засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими договорами, є застрахованими особами, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а суми виплат, отримані ними, є базою нарахування єдиного соціального внеску, як це передбачено, зокрема ст. 122 КВК України, зміни до якої внесені Законом № 1492, який набрав чинності 08 жовтня 2016 року;
- право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору;
- засуджені до позбавлення волі, у даному випадку, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія у цих трудових відносинах виступає роботодавцем, на якого покладається обов`язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати платника податку;
- позивач є роботодавцем засуджених та платником єдиного внеску, відтак зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент, при цьому, базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб, які відбувають покарання, та залучаються до робіт, за які виплачується заробітна плата. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника;
- особливості фінансування позивача, організації роботи, забезпечення штатними документами тощо, жодним чином не скасовує обов`язок позивача сплачувати податки та збори і подавати у повному обсязі звітність;
- Закон № 2464 в ієрархії нормативно-правових актів має вищу юридичну силу ніж Інструкція № 396/5, тому застосуванню підлягають норми саме цього Закону, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Оскільки, перелік відрахувань із заробітної плати, передбачених в п. 6.3 зазначеної Інструкції, не є вичерпним, тому відсутність в ньому єдиного внеску не позбавляє платника податків обов`язку виконання приписів вказаного Закону.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини, застосувавши до спірних правовідносин наведені вище правові норми з врахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» не є роботодавцем та страхувальником засуджених, які залучалися до суспільно корисної оплачуваної праці.
Відповідач не довів належними і допустимими доказами, що трудові договори (строкові договори) з засудженими укладало саме ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)», а не державна установа «Приазовська виправна колонія (№ 107)»
В контексті спірних правовідносин ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» не є платником єдиного внеску в розумінні абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, а тому не повинно було нараховувати єдиний внесок на заробітну плату засуджених до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучалися до суспільно корисної оплачуваної праці.
Відповідач обґрунтовано вважав, що засуджені є застрахованими особами; заробітна плата засуджених, які залучалися до суспільно корисної оплачуваної праці, є базою нарахування єдиного внеску, однак дійшов помилкового висновку, що роботодавцем і платником єдиного внеску в даному випадку є ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)», а не установа, в якій засуджені відбувають покарання.
Як наслідок, помилковими є висновки податкового органу про те, що ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» допустило порушення вимог абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 2 ст. 6, абз. 1 та 2 п. 1 ч. 1 ст. 7, абз. 1 і 2 ч. 5 ст. 8, ч. 8 ст. 9 Закону № 2464, яке полягало в заниженні бази нарахування єдиного внеску за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених та не включення до бази нарахування додаткової бази нарахування єдиного внеску на загальну суму 5 659 900,97 грн, а також у заниженні суми нарахованого єдиного внеску за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених та додаткової бази нарахування єдиного внеску на загальну суму 1 245 178,21 грн,
Заходи випливу і стягнення за порушення вимог Закону № 2464 визначає ст. 25 цього Закону.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону № 2464 за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску податковий орган застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Саме на підставі цієї норми податковий орган застосував до ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» штрафні санкції.
ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» не є роботодавцем та платником єдиного внеску по відношенню до засуджених, а висновок податкового органу про порушення позивачем вимог абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 2 ст. 6, абз. 1 та 2 п. 1 ч. 1 ст. 7, абз. 1 і 2 ч. 5 ст. 8, ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 є помилковим, підстави для застосування до позивача штрафних санкцій відповідно до п. 3 ч. 11 ст. 25 цього Закону відсутні.
Стосовно поширення мораторію на проведення перевірок органами і посадовими особам, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, запровадженого відповідно до ст. 3 Закону № 1669, на перевірки, які проводять податкові органи, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 3 Закону № 1669 органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.
Зміст цієї правової норми свідчить, що предметом заборони є перевірки щодо здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до п. 1.1. ст. 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з п. 7.3. ст. 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Оскільки норми Закону № 1669 не відповідають засадам, встановленим Податковим кодексом України, виходячи з загально-правового принципу конкуренції загальної та спеціальної норми права, суд дійшов висновку, що норма ст. 3 Закону № 1669, на яку покликається позивач, не поширюється на спірні правовідносини.
З цих міркувань суд відхиляє доводи позивача про те, що ГУ ДФС у Донецькій області провело податкову перевірку всупереч мораторію, запровадженому ст. 3 Закону № 1669.
Щодо доводів позивача про відсутність у Державної фіскальної служби України повноважень покладати на податковий орган обов`язок прийняти рішення про застосування штрафних санкцій до платника єдиного внеску суд зазначає таке.
Відповідно до п. 4 розділу ІV Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2015 року № 1124, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 лютого 2016 року за № 178/28308, (далі - Порядок № 1124), контролюючий орган при розгляді скарги перевіряє законність і обґрунтованість винесення вимоги або рішення, що оскаржується, і приймає одне з таких рішень:
залишає вимогу або рішення, що оскаржується, без змін, а скаргу - без задоволення;
скасовує в певній частині вимогу або рішення, що оскаржується, не задовольняє скаргу в певній частині;
скасовує в повному обсязі вимогу або рішення, що оскаржується, і задовольняє скаргу;
направляє скаргу на новий розгляд до відповідного територіального контролюючого органу;
залишає скаргу без розгляду.
Згідно з п. 6 Порядку № 1124 рішення, прийняте за розглядом скарги, може бути менш сприятливе для скаржника, ніж вимога або рішення, яка(е) оскаржувалася(ося).
У разі збільшення контролюючим органом суми єдиного внеску, пені та штрафів, які належать до сплати, або недоїмки раніше надіслані вимоги про сплату недоїмки або рішення про нарахування пені та накладення штрафу не відкликаються, а на суму такого збільшення контролюючим органом надсилається окрема вимога про сплату недоїмки (рішення про нарахування пені, накладення штрафу).
Збільшена сума вимоги про сплату недоїмки, штрафу та пені повинна бути сплачена або може бути оскаржена скаржником із застосуванням строків, визначених цим Порядком, до контролюючого органу вищого рівня.
Таким чином, за наслідками розгляду скарги платника єдиного внеску контролюючий орган може прийняти рішення, менш сприятливе для скаржника, ніж вимога або рішення, що оскражувалися. Проте обґрунтованим є аргумент позивача щодо того, що контролюючий орган не наділений повноваженнями зобов`язувати податковий орган, що прийняв вимогу про сплату боргу, прийняти рішення про застосування штрафних санкцій.
Щодо доводів апеляційної скарги про вдістуність підстав застосування до спірних правовідносин п. п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, колегія суддів вважає їх неприйнятними з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Ст. 25 Закону № 2464 регламентує заходи впливу та стягнення.
02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669).
Закон № 1669 визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Ст. 1 Закону № 1669 визначено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Ч. ч. 1-3 ст. 11 Закону № 1669 передбачають, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.
На підставі пп. «б» пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669 внесені зміни до Закону № 2464, а саме розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнений пунктом 9-3 такого змісту:
«9-3. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».
Суд відзначає, що пп. 8 п. 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12 серпня 2014 року № 1636-VII (далі - Закон № 1636) внесені зміни до Закону № 2464, а саме розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 доповнено пунктом 9-3.
Внаслідок цього зміни до Закону № 2464, внесені на підставі пп. «б» пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669, включені до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 як пункт 9-4.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
На виконання абз. 3 п. 5 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669 п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком.
Місто Маріуполь включене до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Надаючи правову оцінку обставинам цієї справи, суд виходить з того, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464.
Місто Маріуполь Донецької області, на території якого розташовані Маріупольська об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Донецькій області (Іллічівське відділення), в якій на обліку як платник єдиного внеску перебуває позивач, та ГУ ДПС у Донецькій області, яке прийняло рішення, що є предметом спору, включено до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р (втратило чинність) і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р (чинне).
З огляду на дію абз. 3 п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Отже, позивач звільняється від відповідальності за невиконання обов`язків платника єдиного внеску на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.
Закон № 2464 не скасовує обов`язків платника єдиного внеску, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Суд виходить з того, що на час виникнення спірних правовідносин п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 був чинним, зміни безпосередньо до Закону № 2464 щодо виключення або викладення в новій редакції тощо п. 9-4 розділу VIII цього Закону внесені не були, чим спростовуються доводи податкового органу щодо втрати чинності положень цього пункту на підставі Закону № 911.
Безпідставними є також доводи апеляційної скарги щодо неподання позивачем у порядку Закону № 2464 заяви про звільнення від обов`язків, передбачених цим Законом, з огляду на те, що антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, триває, спірні рішення прийняті в період проведення цієї операції. Крім того, відповідальність урегульована окремою нормою цього пункту. Вимоги щодо заяви платника єдиного внеску як підстави для звільнення від виконання своїх обов`язків, визначених ч. 2 ст. 6 цього Закону, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення атитерористичної операції, не можна виривати з контексту норми, яка вимагає системного аналізу положень у сукупності ст. ст. 6, 25 та п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464. Необхідність подання заяви обумовлена низкою підстав, зокрема визнання безнадійною недоїмки, яка підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Можливість подання такої заяви має місце виключно після закінчення антитерористичної операції. Натомість, звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі, в силу його прямої дії та не потребує додаткового звернення, оскільки норма встановлює «незастосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій» та вона адресована насамперед до осіб, які наділені повноваженнями щодо застосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій.
Доводи податкового органу щодо ненадання позивачем контролюючому органу сертифіката Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин, є неприйнятними з огляду на відсутність такої умови для звільнення від відповідальності у нормі прямої дії п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464, який є спеціальним у розумінні ст. 2 цього Закону. Потреба в цьому сертифікаті виникне при визнанні безнадійної недоїмки та її списанні.
Саме таких висновків дійшов Верховний Суд в рішенні від 30 березня 2018 року у зразковій справі № 812/292/18, яке набрало законної сили 06 листопада 2018 року.
Разом із цим в контексті спірних правовідносин колегія суддів зауважує, що оскільки ДП «Підприємство ДКВС України (№ 107)» не є роботодавцем та страхувальником по відношенню до засуджених, які залучалися до суспільно корисної оплачуваної праці, не допускало заниження бази нарахування єдиного внеску і суми нарахування єдиного внеску, підстави для застосування до нього штрафних санкцій відповідно до п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 відсутні безвідносно до того, чи перебуває платник єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, визначеного переліком, зазначеним у ст. 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, чи ні.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 25 жовтня 2019 року № 0001243307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 628 504,91 грн та від 25 жовтня 2019 року № 0001233307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 3 754,76 грн підлягають визнанню протиправними і скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 р. у справі № 200/13109/19-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 р. у справі № 200/13109/19-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 15 лютого 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.В. Гайдар
Судді І.Д. Компанієць
Е.Г. Казначеєв
