ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2021 справа № 914/1384/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Муравець О.М.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мода Текстиль ЛТД", м.Львів

про: стягнення заборгованості в розмірі 26 565,20 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

10.06.2020 р. Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мода Текстиль ЛТД" про стягнення заборгованості в розмірі 26 565,20 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 червня 2020 року справу № 914/1384/20 передано на розгляд судді Долінській О.З.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.06.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Розгляд справи по суті призначено на 22.07.2020 р.

30.06.2020 р. представником позивача подано на адресу суду заяву за вх. № 20824/20, відповідно до якої представник позивача просить суд розглядати справу № 914/1384/20 за відсутності представника позивача

30.06.2020 р. на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення від 24.06.2020 р. про окремі питання, на яких ґрунтуються позовні вимоги (за вх. № 20822/20 від 30.06.2020 р.).

16.07.2020 р. на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву (за вх.№ 21860/20 від 16.07.2020 р.), відповідно до якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у поданому відзиві.

21.07.2020 р. на адресу суду надійшла заява від представника позивача з додатками від 14.07.2020 р. (за вх. № 22193/20 від 21.07.2020 р.), відповідно до якої позивач просить суд вирішити питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу стороні позивача та стягнути з відповідача на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" 6 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.07.2020 р. розгляд справи по суті відкладено на 17.08.2020 р.

14.08.2020 р. на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив за вх.№ 24328/20, відповідно до якої представник позивача просить суд позовні вимоги задоволити повністю з підстав, які викладені у позовній заяві та у поданій відповіді на відзив.

17.08.2020 р. представником відповідача подано на адресу суду письмові пояснення, які стосуються додаткових пояснень позивача (за вх. № 20822/20 від 30.06.2020 р.), на яких ґрунтуються позовні вимоги у справі № 914/1384/20 за вх.№ 24438/20.

17.08.2020 р. представником відповідача подано на адресу суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача, які підлягають розподілу між сторонами за вх.№ 24439/20, відповідно до якого представник відповідача просить суд прийняти дане клопотання до розгляду та у задоволенні заяви представника Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" О.Ю. Сербуль про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. відмовити повністю з підстав, які викладені у поданому клопотанні.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2020 р. судом постановлено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 914/1384/20 за правилами загального позовного провадження за ініціативою суду, розгляд справи почати зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання у справі призначено на 23.09.2020 р.

Протокольною ухвалою суду від 23.09.2020 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/1384/20 на 30 днів за клопотанням представника відповідача.

Ухвалою викликом Господарського суду Львівської області від 23.09.2020 р. підготовче засідання у справі призначено на 07.10.2020 р.

06.10.2020 р. від представника позивача на адресу суду надійшла заява за вх. № 28939/20, відповідно до якої представник позивача просить суд розглядати справу № 914/1384/20 за відсутності представника позивача.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.10.2020 р. підготовче засідання у справі відкладено на 04.11.2020 р.

Ухвалою викликом Господарського суду Львівської області від 04.11.2020 р. підготовче засідання у справі призначено на 16.11.2020 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.11.2020 р. постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 914/1384/20 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 14.12.2020 р.

Ухвалою викликом Господарського суду Львівської області від 14.12.2020 р. розгляд справи по суті призначено на 20.01.2021 р.

16.12.2020 р. представником позивача подано на адресу суду клопотання за вх. № 35796/20.

Ухвалою викликом Господарського суду Львівської області від 20.01.2021 р. розгляд справи по суті призначено на 03.02.2021 р.

03.02.2021 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, місце та дату судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до поданих заяв представника позивача за вх. № 20824/20 від 30.06.2020 р. та за вх. № 28939/20 від 06.10.2020 р., представник позивача просив суд розглядати справу № 914/1384/20 за відсутності представника позивача.

03.02.2021 р. представники відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явилися, проти позову заперечили з підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву за вх.№ 21860/20 від 16.07.2020 р., у письмових поясненнях за вх.№ 24438/20 від 17.08.2020 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях. Просили суд у задоволенні позову та у стягненні витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача відмовити повністю.

В судовому засіданні 03.02.2021 р. судом оголошувалась перерва до 03.02.2021 р. до 12 год. 40 хв.

03.02.2021 р. після оголошеної судом перерви о 12 год. 40 хв. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився.

03.02.2021 р. після оголошеної судом перерви о 12 год. 40 хв. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, місце та дату судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Враховуючи ч.3 ст.222 ГПК України, відповідно до якої, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Відтак, фіксування судового процесу під час судового засідання 03.02.2021 р. після оголошеної судом перерви о 12 год. 40 хв. не здійснюється.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1384/20.

В судовому засіданні 03.02.2021 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що 21.05.2017 року між Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мода Текстиль ЛТД" було укладено Договір №ТЗ-31/05/17. Відповідно до п. 3.1. Договору, Відповідач визнає, що він здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів. Позивач, в свою чергу, надав Відповідачу згідно з цим Договором невиключне право на таке виконання. За надане невиключне право Відповідач відповідно до пункту 3.3. Договору зобов`язаний перераховувати на поточний рахунок Позивача винагороду (роялті) узгоджену Сторонами у відповідних Додатках до Договору не пізніше ніж за 5 (п`ять) днів до початку року за який здійснюється платіж. За умовами цього ж пункту Договору перший платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання Договору. Строк дії Договору визначено в п. 6.1. Договору: він набрав чинності з моменту його підписання, тобто з 21.05.2017 року і мав діяти до 03.05.2018 року. При цьому у пункті 6.2. Договору зазначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 6.1. дати припинення дії Договору, дія договору вважається подовженою на той самий строк, і на тих же умовах, і так кожного разу, коли протягом місяця до завершення строку дії Договору не буде належного повідомлення про припинення. Належним повідомленням про припинення зі сторони Користувача є лист з доданим до нього Актом припинення використання творів, що має бути підписаний уповноваженими представниками Сторін. Повідомлення про припинення дії цього Договору мало бути надіслане засобами поштового зв`язку (цінним листом), при цьому належним доказом направлення повідомлення є чек відділу поштового зв`язку із зазначенням вказаних в цьому Договорі поштових реквізитів сторони на адресу якої направлено листа, а також опис вкладення з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення. Позивач зазначає, що враховуючи те, що жодна із Сторін не повідомляла іншу Сторону про припинення протягом місяця до завершення строку дії Договору (п.6.2. Договору), то позивач вважає, що на поточний момент строк дії Договору визначається періодом: з 21.05.2017 року по 10.03.2021 року. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов укладеного договору №ТЗ-31/05/17 від 21.05.2017 р., позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу, що складає 9 450,00 грн., втрати від інфляції в сумі 173,02 грн., три проценти від простроченої суми, що складають 142,18 грн., штраф у розмірі 7 350,00 грн. та суму дострокової сплати винагороди (Роялті) в сумі 9 450,00 грн. Позивач просить суд усі судові витрати покласти на відповідача.

Позиція відповідача.

Відповідач у поданому відзиві за вх. № 21860/20 від 16.07.2020 р. посилається на те, що для з`ясування факту існування заборгованості за укладеним договором № ТЗ-31/05/17 від 21.05.2017 р., необхідно встановити факт існування господарського зобов`язання, оскільки зі збігом строку договору зобов`язання сторін перестають існувати. Згідно п. 6.1 Договору, договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до « 3» травня 2018 року. При цьому у пункті 6.2. Договору зазначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п.6.1. дати, дія договору вважається подовженою на той самий строк, і на тих же умовах, і так кожного разу, коли протягом місяця до завершення строку дії договору не буде належного повідомлення про припинення. Належним повідомленням про припинення зі сторони користувача є лист з доданим до нього актом припинення використання творів, що має бути підписаний уповноваженими представниками сторін. Повідомлення про припинення дії цього договору має бути надіслане засобами поштового зв`язку (цінним листом), при цьому належним доказом направлення повідомлення є чек відділу поштового зв`язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа, а також опис вкладення з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення. Отже, для пролонгації договору повинна бути наявною певна обставина, зокрема, відсутність письмового повідомлення про припинення дії договору протягом місяця до настання строку його закінчення і так кожного разу. Проте, як зазначає відповідач, що вказана умова договору підлягає застосуванню у контексті умов всього договору, якими передбачені права та обов`язки сторін, а також з урахуванням спільних дій сторін щодо виконання зобов`язань за договором. Так, Позивач зазначає, що договір є пролонгованим з 21.05.2017 року по 10.03.2021 року, а тому його умови щодо надання ним Відповідачу права на користування музичними творами, збереглися на цей період. Разом з цим, на думку відповідача, таке сприйняття правовідносин не відповідає обставинам як укладеного договору, так і виконанню сторонами власних зобов`язань. Зокрема, як вказує відповідач, відповідно до пунктів 3.4. та 3.5. договору визначені зобов`язання Відповідача щодо надання Звіту про використані твори, а також підписання сторонами Акту про виплату роялті. Отже, у випадку продовження дії договору безпосередньо Відповідач зобов`язаний був надавати відповідний Звіт та складати Акт, а Позивач зобов`язаний був підтверджувати цей факт власним підписом в Акті. Проте, Позивачем не надано доказів відповідних дій сторін. На підтвердження факту повідомлення Позивача про припинення строку дії Договору, представником Відповідача було направлено адвокатський запит від 18 червня 2020 року, в якому просили Позивача підтвердити або спростувати факт надходження від ТОВ «Мода Текстиль ЛТД» на адресу позивача листа ТОВ «Мода Текстиль ЛТД», в якому позивача було проінформовано про намір достроково розірвати Договір № ТЗ - 31 /05/17 від « 21» травня 2017 року та вважати відповідний Договір розірваним з « 21» вересня 2019року та до якого було долучено Акт припинення використання творів від « 20» серпня 2019 р. та Додатковий Договір № 3 до Договору № ТЗ - 31/05/17 від 21 травня 2017 року про дострокове розірвання Договору. У разі надходження листа, зазначеного у пункті 1, просили позивача надати за наявності копію такого листа із відміткою про надходження, копію опису вкладення в цінний лист, інформацію щодо присвоєного номеру вхідної кореспонденції та копію відповіді на такий лист, якщо така надавалася. 09.07.2020 року на адресу Адвоката Завади Тараса Романовича від Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» надійшов лист із відповіддю на адвокатський запит від 23.06.2020 року, який був отриманий представником Відповідача 09.07.2020 року. До вказаного листа було долучено копію Листа, Акту та Додаткового договору № 3 за вхідним номером 23.03.2019 року. Зі змісту наданих на адвокатський запит копій документів вбачається, що Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» 23.08.2020 року за вхідним номером № 10195 було зареєстровано Лист від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мода Текстиль ЛТД» за підписом директором Шахкулубей Кенан, в якому зазначено, що на виконання п.6.2 вищезгаданого Договору № ТЗ - 31 /05/17 від « 21» травня 2017 року, цим Листом повідомляємо Вас, що ТОВ «Мода Текстиль ЛТД» має намір достроково розірвати Договір № ТЗ - 31 /05/17 від « 21» травня 2017 року та вважати відповідний Договір розірваним з « 21» вересня 2019 року. До вказаного листа було долучено також Акт про припинення використання Творів від 20 серпня 2019 року, зі змісту якого вбачається, що ТзОВ «Мода Текстиль ЛТД» припинило використання в комерційній діяльності музичних Творів, на публічне виконання яких ПО «УЛАСП» видала Користувачу невиключну Ліцензію з « 20» серпня 2019 року згідно відповідного переліку закладів, до якого було включено шість магазинів. Окрім цього, до листа також було долучено Додатковий Договір № 3 до Договору № ТЗ - 31/05/17 від 21 травня 2017 року про дострокове розірвання Договору від 20 серпня 2019 року, зі змісту якого вбачається, що Відповідно до цього Додаткового Договору, Сторони дійшли згоди достроково розірвати Договір № ТЗ - 31/05/17 від 21 травня 2017 року. Відповідно до Додаткового Договору №3до Договору № ТЗ - 31/05/17 від 21 травня 2017 року про дострокове розірвання Договору останній припиняє свою дію з « 21» вересня 2019 року. Цим Додатковим Договором Сторони підтверджують відсутність на момент підписання та у майбутньому фінансових чи будь-яких інших претензій одна до одної. Всі вказані документи було підписані з боку Відповідача та скріплені печаткою Відповідача, а факт їх отримання позивачем підтверджується відміткою «Вхід № 10195 « 23» 08. 2019 р.» на листі від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мода Текстиль ЛТД», а також фактом надання позивачем копій таких документів у відповідь на адвокатський запит відповідача. Відтак, як зазначає відповідач, то він як, Відповідач, 23.08.2019 року скористався наданим йому пунктом 6.2. Договору правом на дострокове припинення Договору та проінформував Позивача про припинення такого з 21 вересня 2019 року. Саме тому, на думку відповідача, можна стверджувати, що Відповідачем строк дії договору сприйнятий до 21 вересня 2019 року та безпосередньо Позивачем не вчинялися дії, які б свідчили про пролонгацію договору, а тому зобов`язання Відповідача щодо оплати вартості отриманого права припинилися в порядку, що передбачений пунктом 6.2. Договору. При цьому, жодної реакції з боку Позивача на вказаний лист Відповідачем одержано не було, а після отримання такого листа представники Позивача не виходили на будь-який зв`язок із представниками Відповідача та не висловлювали будь-які заперечення на такий лист. На відсутність договірних відносин з 21.09.2019 вказує також тривала відсутність дій Позивача на спонукання Відповідача до виконання його умов із застосуванням положень про пролонгацію, у тому числі до часу звернення з позовом до суду. Відтак, відсутність дій сторін за наслідками Договору протягом тривалого часу з 21.09.2019року логічно пов`язана із сприйняттям обома сторонами закінчення строку його дії, у зв`язку з чим є необхідним застосування принципу розумності у питанні відсутності договірних відносин з 21.09.2019 року та не застосування обома сторонами можливості пролонгації договору. Відповідач зазначає, що дізнався про нібито пролонгацію Договору виключно із позовної заяви. Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. З огляду на це, відповідач зазначає, що слід дійти висновку, що Договір припинив свою дію 21.09.2019 року у зв`язку із направленням Відповідачем повідомлення про припинення такого Договору у відповідності до положень пункту 6.2. такого Договору, та відсутності дій сторін за наслідками Договору протягом тривалого часу з 21.09.2019 року, що свідчить про відсутність у Відповідача обов`язку щодо сплати відповідних платежів та про відсутність підстав для стягнення заборгованості після припинення строку дії такого Договору (з 21.09.2019 року).

Представник відповідача в судових засіданнях пояснив, що оплата за договором проведена відповідачем по червень 2019 р. включно. За період з 01.07.2019 р. по 20.09.2019 р. включно відповідач позивачу за договором оплати не проводив. А відтак не заперечив, що існує основна заборгованість відповідача перед позивачем за період з 01.07.2019 р. до 20.09.2019 р. включно.

На підставі наведеного, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю та відмовити у стягненні судових витрат.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.

Відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління № 19/2011 від 24.01.2011 Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" є організацією колективного управління у сфері управління на колективній основі майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав.

21.05.2017 року між Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» (за договором УЛАСП, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мода Текстиль ЛТД" (користувач за договором, відповідач у справі) було укладено Договір №ТЗ-31/05/17. Відповідно до п. 3.1. Договору № ТЗ-31/05/17 від 21.05.2017 р. користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів шляхом їх публічного виконання, а УЛАСП надає Користувачу, на умовах, визначених Договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання Творів. Користувач, в свою чергу, зобов`язується виплатити Винагороду (Роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов Договору та Закону.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору №ТЗ-31/05/17 від 21.05.2017 р., суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором на виплату винагороди за використання в комерційній діяльності музичних творів.

Пунктом 3.3 договору № ТЗ-31/05/17 від 21.05.2017 р. сторони передбачили, що Користувач зобов`язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП Винагороду (Роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього Договору. Відповідний загальний щомісячний платіж, що є складовою частиною Винагороди (Роялті) має перераховуватись не пізніше ніж за 5 (п`ять) днів до початку місяця, за який він здійснюється. Незважаючи на дату укладення Договору, Користувач здійснює перший платіж за весь місяць (календарний період), в якому було укладено Договір. Перший платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього Договору. Розмір Винагороди (Роялті) не залежить від кількості Творів, що використовуватимуться Користувачем під час дії Договору та частоти їх використання.

Згідно п. 1.2. Додатку № 2 від 21.05.2017 р. до Договору загальна сума щорічної винагороди з дня набуття чинності Договором (з 21.05.2017 року) складає 16 800,00 грн. Зазначена сума щорічно перераховується користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов договору.

01 Жовтня 2017 року між Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мода Текстиль ЛТД" було укладено Додаткову Угоду №1 до Договору № ТЗ-31/05/17 від 21 травня 2017 року. Відповідно до п.1. Додаткової Угоди №1 від 01.10.2017 р. сторони дійшли згоди викласти п.1 Додатку №1 Договору у іншій редакції, чим змінили кількість закладів, на які розповсюджується використання невиключних прав. Пунктом 3 Додаткової Угоди №1 від 01.10.2017 р. сторони погодили, що дана додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання (з 01.10.2017 року) і діє протягом дії договору, якщо сторони не погодять інше.

01 Жовтня 2017 року між Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мода Текстиль ЛТД" було укладено Додаткову Угоду №1 до Договору ТЗ-31/05/17 від 21 травня 2017 року. Відповідно до п.1. Додаткової Угоди №1 від 01.10.2017 р. сторони прийшли згоди викласти п.1 Додатку №1 Договору у іншій редакції, чим змінили кількість закладів, на які розповсюджується використання невиключних прав. Пунктом 4 Додаткової Угоди №1 від 01.10.2017 р. сторони погодили, що дана додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання (з 01.10.2017 року) та діє протягом дії договору, якщо сторони не погодять інше. Відповідно до п. 2. Додаткової Угоди №1 від 01.10.2017 р. сторони прийшли згоди викласти п. 1.2. Додатку № 2 Договору у наступній редакції: загальний розмір річного платежу розраховується шляхом множення тарифу на 12 та на кількість магазинів і щорічно перераховується єдиним платежем Користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов Договору. В п. 3 Додаткової Угоди №1 від 01.10.2017 р. зазначено, що дана Додаткова угода не змінює будь-які інші положення договору та Додатків до нього, крім вищезазначених.

01 Червня 2018 року між Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мода Текстиль ЛТД" було укладено Додаткову Угоду №2 до Договору ТЗ-31/05/17 від 21 травня 2017 року. Пунктом 4 Додаткової Угоди № 2 від 01.06.2018 р. сторони погодили, що дана додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання (01.06.2018 року) і діє протягом дії договору, якщо сторони не погодять інше. Відповідно до п.1. Додаткової Угоди №2 від 01.06.2018 р. сторони прийшли згоди викласти п.1 Додатку №1 Договору у іншій редакції, чим змінили кількість закладів, на які розповсюджується використання невиключних прав. Відповідно до п. 2. Додаткової Угоди №2 від 01.06.2018 р. сторони прийшли згоди викласти п. 1.2. Додатку № 2 Договору у наступній редакції: загальна сума річного платежу з дня набуття чинності Додаткової угоди складає 12 600,00 гривень. Зазначена сума щорічно перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов Договору. В п. 3 Додаткової Угоди №2 від 01.06.2018 р. зазначено, що дана Додаткова угода не змінює будь-які інші положення договору та Додатків до нього, крім вищезазначених.

01 січня 2019 року між Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних Прав» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мода Текстиль ЛТД" було укладено Додаткову Угоду №3 до Договору T3-31/05/17 від 21 травня 2017 року. Пунктом 5 Додаткової Угоди №3 від 01.01.2019 р. сторони погодили, що дана додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання (з 01.01.2019 року) та діє протягом дії договору, якщо сторони не погодять інше. Відповідно до п.1. Додаткової Угоди №3 від 01.01.2019 р. сторони прийшли згоди викласти п.1 Додатку №1 Договору у іншій редакції, чим змінили кількість закладів, на які розповсюджується використання невиключних прав. Відповідно до п. 2. Додаткової Угоди № 3 від 01.01.2019 р. сторони прийшли згоди викласти п. 1.2. Додатку № 2 Договору у наступній редакції: загальна сума щомісячної винагороди становить 1 050,00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов Договору. В п.4 Додаткової Угоди №3 від 01.01.2019 р. зазначено, що дана Додаткова угода не змінює будь-які інші положення договору та Додатків до нього, крім вищезазначених.

Між сторонами у справі виникли зобов`язання на підставі Договору № Т3-31/05/17 від 21.05.2017 р. та укладених між сторонами додаткових угод, які є його невід`ємною частиною (надалі Договір), в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом (ч. 2 ст. 418 ЦК України).

Перелік об`єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч. 1 ст. 420 ЦК України. Зокрема, об`єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об`єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 ЦК України), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об`єктами суміжних прав (ч. 1 ст. 449 ЦК України).

Відповідно до статті 422 ЦК України, право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ч. 1 ст. 440 ЦК України, відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

До майнових прав інтелектуальної власності на об`єкт суміжних прав відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦК України відносяться: право на використання об`єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об`єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об`єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Згідно частини другої статті 426 ЦК України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Частиною третьою статті 426 ЦК України встановлено, що використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права", за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб`єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною другою статті 33 вищевказаного Закону передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб`єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45, ч. 1 ст. 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

Згідно з пунктами 1 та 4 частини першої статті 12 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" організації колективного управління від свого імені та в інтересах правовласників здійснюють такі функції: укладають із користувачами договори про надання дозволу на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та договори про виплату винагороди (відрахувань) за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав; звертаються до суду від імені правовласників за захистом їхніх майнових прав відповідно до статутних повноважень та доручення правовласників, вчиняють інші дії, передбачені законодавством та дорученням правовласників, необхідні для захисту майнових прав правовласників, в інтересах яких діє організація.

Позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості на підставі Договору T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. та додаткових угод до нього, що є його невід`ємною частиною (надалі Договір) за період з липня 2019 року по березень 2020 року, вказавши при цьому, що відповідачем мали бути здійснені платежі за 17 місяців - 1 050,00 грн. за кожен місяць, але відповідач оплатив лише шість місяців за використання наданих йому невиключних прав, сплативши при цьому 6 300,00 грн.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, позивач вирахував загальну заборгованість Відповідача станом на 26.04.2020 року, яка включає в себе основний борг з урахуванням інфляції, три проценти від простроченої суми, а також штрафні санкції у вигляді штрафу та розрахунок періодів, за які відповідач зобов`язаний достроково сплатити Винагороду. Заборгованість та штрафні санкції не нараховувались за квітень 2020 року та травень 2020 року у зв`язку з введенням на всій території України карантину (Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про невиконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості роялті за використання в комерційній діяльності музичних творів на підставі договору № T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. та додаткових угод до Договору, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 9 450,00 грн. за період з липня 2019 року по березень 2020 року, 3% річних у розмірі 142,18 грн., втрати від інфляції у розмірі 173,02 грн., штраф на підставі п. 3.6 договору у розмірі 7 350,00 грн., суму дострокової сплати винагороди (роялті) на підставі п. 3.6 договору в розмірі 9 450,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 2 Додаткової угоди № 3 від 01.01.2019 р. до Договору T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. передбачено, що загальна сума щомісячної винагороди становить 1 050,00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов Договору.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що періодом, за який позивач заявляє позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості за Договором , є період з липня 2019 року по березень 2020 року та заборгованість за вказаний період становить 9 450,00 грн. (основний борг) згідно розрахунку позивача.

Докази здійснення відповідачем оплати винагороди (роялті) за вказані періоди в матеріалах справи відсутні та відповідачем до матеріалів справи не долучені.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із приписами ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктами 6.1, 6.2 Договору № T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 03 травня 2018 року, а в частині невиконаних фінансових зобов`язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов`язань - до їх повного виконання. У випадку якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 6.1 дати, дія Договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії Договору не буде належного повідомлення про припинення. Належним повідомленням про припинення зі сторони Користувача є лист з доданим до нього Актом припинення використання творів, що має бути підписаний уповноваженими представниками Сторін. Повідомлення про припинення дії цього Договору має бути надіслане засобами поштового зв`язку (цінним листом), при цьому належним доказом повідомлення є чек відділу поштового зв`язку із зазначенням вказаних в цьому Договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа, а також документ з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення.

Разом з тим, судом встановлено, що на підтвердження факту повідомлення Позивача про припинення строку дії Договору, представником Відповідача було направлено адвокатський запит від 18 червня 2020 року, в якому просили Позивача підтвердити або спростувати факт надходження від ТОВ «Мода Текстиль ЛТД» на адресу позивача листа ТОВ «Мода Текстиль ЛТД», в якому позивача відповідачем було проінформовано про намір достроково розірвати Договір № ТЗ - 31 /05/17 від « 21» травня 2017 року, вважати відповідний Договір розірваним з « 21» вересня 2019року та до якого було долучено Акт припинення використання творів від « 20» серпня 2019 р. та Додатковий Договір № 3 до Договору № ТЗ - 31/05/17 від 21 травня 2017 року про дострокове розірвання Договору. У вказаному адвокатському запиті представника відповідача було зазначено, що у разі надходження листа, зазначеного у пункті 1, просили надати адвокату відповідача за наявності копію такого листа із відміткою про надходження, копію опису вкладення в цінний лист, інформацію щодо присвоєного номеру вхідної кореспонденції та копію відповіді позивача на такий лист, якщо така надавалася.

09.07.2020 року на адресу Адвоката Завади Тараса Романовича від Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» надійшов лист із відповіддю на адвокатський запит від 23.06.2020 року, який був отриманий представником Відповідача 09.07.2020 року. До вказаного листа позивачем було долучено копію Листа, Акту від 20.08.2019 р. та Додаткового договору № 3 за вхідним номером № 10195 від 23.08.2019 року.

Зі змісту наданих на адвокатський запит копій документів вбачається, що Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» 23.08.2019 року за вхідним номером № 10195 було зареєстровано лист від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мода Текстиль ЛТД» за підписом директором Шахкулубей Кенан, в якому зазначено, що на виконання п.6.2 Договору № ТЗ - 31 /05/17 від « 21» травня 2017 року, цим Листом відповідач повідомив позивача, про те що ТОВ «Мода Текстиль ЛТД» має намір достроково розірвати Договір № ТЗ - 31 /05/17 від « 21» травня 2017 року та вважати відповідний Договір розірваним з « 21» вересня 2019 року.

До вказаного листа було долучено також Акт про припинення використання Творів від 20 серпня 2019 року, зі змісту якого вбачається, що ТзОВ «Мода Текстиль ЛТД» припинило використання в комерційній діяльності музичних Творів, на публічне виконання яких ПО «УЛАСП» видала Користувачу невиключну Ліцензію, з « 20» серпня 2019 року згідно відповідного переліку закладів, до якого було включено шість магазинів.

Окрім цього, до листа також було долучено Додатковий Договір № 3 до Договору № ТЗ - 31/05/17 від 21 травня 2017 року про дострокове розірвання Договору від 20 серпня 2019 року, зі змісту якого вбачається, що Відповідно до цього Додаткового Договору, Сторони дійшли згоди достроково розірвати Договір № ТЗ - 31/05/17 від 21 травня 2017 року. Відповідно до Додаткового Договору №3до Договору № ТЗ - 31/05/17 від 21 травня 2017 року про дострокове розірвання Договору останній припиняє свою дію з « 21» вересня 2019 року. Цим Додатковим Договором Сторони підтверджують відсутність на момент підписання та у майбутньому фінансових чи будь-яких інших претензій одна до одної.

Всі вказані документи були підписані з боку Відповідача та скріплені печаткою Відповідача, а факт їх отримання підтверджується відміткою позивача «Вхід № 10195 « 23» 08. 2019 р.» на листі від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мода Текстиль ЛТД», а також фактом надання копій таких документів у відповідь на адвокатський запит представника відповідача.

Відтак, слід зазначити, що Відповідач 23.08.2019 року скористався наданим йому пунктом 6.2. Договору правом на дострокове припинення Договору та проінформував Позивача про припинення такого з 21 вересня 2019 року.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Так, норми цивільного законодавства закріплюють загальне правило, за яким одностороння відмова від договору не допускається, крім випадків, якщо інше (право на односторонню відмову) встановлено в договорі.

Відтак, для визначення, чи мав право відповідач на односторонню відмову від Договору, необхідним є дослідження умов Договору № T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. на предмет наявності у ньому умов щодо права користувача на односторонню відмову від такого договору.

Як встановлено судом, у п.п. 6.1, 6.2 Договору № T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 03 травня 2018 року, а в частині невиконаних фінансових зобов`язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов`язань - до їх повного виконання. У випадку якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 6.1 дати, дія Договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії Договору не буде належного повідомлення про припинення. Належним повідомленням про припинення зі сторони Користувача є лист з доданим до нього Актом припинення використання творів, що має бути підписаний уповноваженими представниками Сторін. Повідомлення про припинення дії цього Договору має бути надіслане засобами поштового зв`язку (цінним листом), при цьому належним доказом повідомлення є чек відділу поштового зв`язку із зазначенням вказаних в цьому Договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа, а також документ з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення.

Разом з тим, як встановлено судом, у пункті 6.2. Договору визначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 6.1 договору дати припинення дії Договору, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на таких же умовах.

Таким чином, користувач вправі повідомити УЛАСП про свої заперечення стосовно продовження дії Договору на новий строк, направивши відповідне повідомлення.

Суд зазначає, що умови п. 6.2. Договору слід розуміти таким чином, що якщо на дату закінчення строку Договору мали місце заперечення користувача щодо поновлення Договору на новий строк, то такий договір припиняється.

За наведених обставин, оскільки позивачем в будь-якому разі було отримано від відповідача повідомлення (лист), у якому відповідач виразив волевиявлення на припинення Договору, всі вказані документи були підписані з боку Відповідача та скріплені печаткою Відповідача, а факт їх отримання позивачем підтверджується відміткою «Вхід № 10195 « 23». 08. 2019 р.» на листі від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мода Текстиль ЛТД», а також фактом надання копій таких документів у відповідь на адвокатський запит адвоката Адвокатського об`єднання «Ті Енд Ті Партнерс» Заваді Тарасу Романовичу, суд доходить висновку, що Договір № T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. припинився у зв`язку із його розірванням.

При цьому, доводи позивача стосовно того, що заперечення проти продовження Договору повинні бути надіслані у певний проміжок часу, а саме: з 03.04.2019 р. до 03.05.2019 р., в даному випадку судом не приймаються.

За таких обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором № T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. із врахуванням укладених додаткових угод до нього, що є його невід`ємною частиною, за липень 2019 р. - 1050,00 грн., серпень 2019 р. - 1050,00 грн. та за період з 01.09.2019 р. по 20.09.2019 р. включно - 700,00 грн., а всього 2 800,00 грн. У суду відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за Договором за період з 21.09.2019 р. до березня 2020 р., оскільки за приписами ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються, так як договір в нашому випадку припинив свою дію з 21.09.2019 р.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості з відповідача підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 2 800,00 грн. за період за липень 2019 р. (1050,00 грн.), серпень 2019 р. (1050,00 грн.) та за період з 01.09.2019 р. по 20.09.2019 р. включно в розмірі 700,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості необхідно відмовити.

Крім основної заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 142,18 грн. за період з липня 2019 р. до березня 2020 р., втрати від інфляції у розмірі 173,02 грн. за період з липня 2019 р. до березня 2020 р., штраф на підставі п. 3.6 договору у розмірі 7 350,00 грн., суму дострокової сплати винагороди (роялті) на підставі п. 3.6 договору в розмірі 9 450,00 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що зобов`язання сторін припинилося за договором № T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. з 21.09.2019 р., суд, здійснивши перерахунок 3% річних, дійшов висновку, що обґрунтованою до стягнення з відповідача є сума 3% річних в розмірі 64,11 грн. за період з липня 2019 р. по 20.09.2019 р. У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення 3% річних необхідно відмовити, так як такі нараховано безпідставно.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВГСУ № 16/587-22/430 від 31.08.2011 року та інформаційному листі ВГСУ № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що обґрунтованою до стягнення з відповідача є сума в розмірі 66,23 грн. за період з липня 2019 р. по 20.09.2019 р. Відтак, вимога позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає до задоволення частково, і до стягнення з відповідача належить 66,23 грн., у задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат необхідно відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7 350,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 3.6. договору № T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. сторони встановили, що у разі прострочення користувачем платежу стосовно одного місяця на строк більший ніж чотири місяці, то користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що складає 100% від розміру простроченого платежу. Крім цього, в разі зазначеної прострочки УЛАСП набуває право на дострокове отримання Винагороди (Роялті) за Строк в повному обсязі.

Сума штрафу в розмірі 7 350,00 грн. розрахована позивачем згідно долученого розрахунку за період з липня 2019 р. до січня 2020 р.

Судом встановлено порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. стосовно строків оплати винагороди (роялті). При цьому оплата щомісячних платежів за липень 2019 року, серпень 2019 р. та за період з 01.09.2019 р. по 20.09.2019 року прострочена на строк, більший ніж 4 місяці. Враховуючи те, що зобов`язання сторін припинилося за договором № T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. з 21.09.2019 р., суд, здійснивши перерахунок штрафу за період з липня 2019 р. по 20.09.2019 р., дійшов висновку, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача штрафу підлягає до задоволення частково, і до стягнення з відповідача належить 2 800,00 грн. штрафу. У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу необхідно відмовити.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача суму дострокової сплати винагороди (роялті) в розмірі 9 450,00 грн. за період з червня 2020 р. до лютого 2021 р. керуючись та на підставі п. 3.6. договору № T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. (у разі прострочення користувачем платежу стосовно одного місяця на строк більший ніж чотири місяці, то користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що складає 100% від розміру простроченого платежу. Крім цього, в разі зазначеної прострочки УЛАСП набуває право на дострокове отримання Винагороди (Роялті) за Строк в повному обсязі). Враховуючи те, що зобов`язання сторін припинилося за договором № T3-31/05/17 від 21 травня 2017 р. з 21.09.2019 р., суд відмовляє у вказаній вимозі позивача. Суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги, оскільки строк виконання зобов`язання за даними вимогами не настав, а чинним законодавством не передбачено різновиду штрафних санкцій у вигляді виникнення права на стягнення оплати за послуги, що фактично не було надано станом на дату, що пов`язується з моментом виникнення прострочення основного платежу.

Судові витрати

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем у позовній заяві за вх. № 1472 від 10.06.2020 р. зазначено попередній розрахунок суми судових витрат, з якого вбачається, що розмір судового збору за подання цього позову становить 2 102,00 грн., вартість витрат на професійну правничу допомогу становить 6 000,00 грн.

Крім того, позивачем, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, долучено до матеріалів справи договір № 8.247-А про надання професійної правничої допомоги від 15.04.2020 р., який укладено між Адвокатським об`єднанням "Інтелкрафтс" та Приватною організацією "Ліга авторських та суміжних прав". За умовами цього Договору про надання правової допомоги, адвокатське об`єднання зобов`язується надавати Клієнту професійну правничу допомогу в обсязі і на умовах, що визначені цим Договором, а клієнт зобов`язується прийняти і оплатити надану йому допомогу. Професійна правнича допомога, що надається за цим Договором: підготовка позовної заяви та всіх необхідних документів, пов`язаних з розглядом справи, звернення до суду, представництво інтересів Клієнта в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у господарській справі за позовом Клієнта до ТзОВ "Мода Текстиль ЛТД" про стягнення заборгованості за договором № ТЗ-31/05/17 від 21.05.2017 р.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи за вх. № 22193/20 від 21.07.2020 р. акт приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги, яка підлягає сплаті клієнтом від 08.07.2020 р. на суму 6 000,00 грн., який підписаний повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб. У вказаному акті зазначена проведена робота адвокатом у справі № 914/1384/20 та її вартість, зокрема, вивчення та аналіз положень договору № ТЗ-31/05/17 - 200,00 грн.; надання консультацій Клієнту щодо порядку стягнення заборгованості, участі у нарадах клієнта з питань збирання доказів виконання Договору №ТЗ-31/05/17 - 300,00 грн.; складання тексту позовної заяви 3000,00 грн.; роздруківка, посвідчення копій документів - 750,00 грн.; надання консультації Клієнту з приводу відкриття провадження у справі, порядку і строків судового розгляду, роз`яснення Клієнту змісту ухвал суду - 750,00 грн.; підготовка процесуальних документів - 1 000,00 грн. Вся проведена робота загалом становить 6 000 грн.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд бере до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

17.08.2020 р. представником відповідача подано на адресу суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача, які підлягають розподілу між сторонами за вх.№ 24439/20, відповідно до якого представник відповідача просить суд прийняти дане клопотання до розгляду та у задоволенні заяви представника Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" О.Ю. Сербуль про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. відмовити повністю з підстав, які викладені у поданому клопотанні.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд звертає увагу на те, що докази на підтвердження понесених судових витрат подані позивачем в межах строків визначених ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (ч.ч. 3,4 ст. 126 ГПК України)

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Подання такої заяви зобов`язує суд на підставі пункту 5 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України в рішенні призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати. Позивач подав відповідну заяву та необхідні докази у строк, визначений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Положення частин 2 та 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з положеннями частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Враховуючи викладене та керуючись приписами ст. ст. 626, 627 Цивільного кодексу України, що договір № 8.247-А про надання професійної правничої допомоги від 15.04.2020 р., як різновид цивільно-правового договору укладається між клієнтом та адвокатом (адвокатським об`єднанням, адвокатським бюро) на основі вільного волевиявлення сторін на погодження його умов, що становлять зміст договору; що сторони договору про надання правової допомоги керуються принципом свободи договору при його укладенні з урахуванням вимог ч. 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", то такий не суперечить ч.8 ст. 129 ГПК України.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Представник відповідача у поданому клопотанні про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката (за вх.№ 18071/20 від 20.05.2020 р.) посилається на те, що деякі види послуг, які були надані адвокатом у даній справі не відносяться до правничої допомоги, а саме: роздруківка, посвідчення копій документів - 750,00 грн. Відтак, як зазначає, представник відповідача заявлені витрати з таких послуг у розмірі 750,00 грн. не підлягають розподілу між сторонами. Представник відповідача посилається на постанову Верховного Суду від 22.12.2018 р. у справі № 826/856/18, де зазначається про те, що такі послуги як підготовка копій документів, друк квитанцій не впливає на хід розгляду справи та не потребує спеціальних професійних навиків. Також надання консультацій клієнту щодо порядку стягнення заборгованості, участі у нарадах клієнта з питань збирання доказів виконання Договору №ТЗ-31/05/17 та надання консультації Клієнту з приводу відкриття провадження у справі відносяться до правничої допомоги, але не пов`язані з розглядом цієї справи в тому сенсі, що не впливають на її розгляд, а тому не можуть бути покладені на відповідача, що виключає можливість задоволення їх і стягнення в сумі 750,00 грн. та 300,00 грн. відповідно. Також представник відповідача у поданому клопотанні зазначає, що витрати на послуги із «підготовки процесуальних документів» в розмірі 1 000,00 грн. теж не можуть бути покладені на відповідача, оскільки відсутній детальний опис такої послуги, зокрема, не зазначено про які процесуальні документи йде мова і чи подавалися вони до суду.

Відтак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем до стягнення заявлено 6 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. При визначенні розумного розміру витрат на професійну правничу допомогу, окрім поданих адвокатом договору № 8.247-А про надання професійної правничої допомоги від 15.04.2020 р., акту приймання-передачі наданих послуг від 08.07.2020 р., судом брались до уваги кількість поданих позивачем заяв по суті спору та кількість проведених судових засідань, пов`язаних з розглядом справи, час, який міг витратити адвокат для формування правової позиції та складення заяв по суті спору у даній справі, час, який міг витратити представник позивача на збирання доказів та на позасудове врегулювання спору з урахуванням доказів, які містяться в матеріалах справи, а також складність справи та поведінку відповідача.

Наведений висновок суду обґрунтовується тим, що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, так як за своєю категорією вона не є складною; ціна позову у даній справі становить 26 565,20 грн.; наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин під час розгляду справи у суді не змінювалося).

Судом враховується правова позиція, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

З урахуванням вищенаведеного та з огляду на заперечення відповідача проти стягнення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, враховуючи фактичні обставини та критерії розумності судових витрат, суд встановив наявність підстав для зменшення розміру витрат адвоката (які заявлено до стягнення з відповідача), беручи до уваги предмет позовних вимог, час, який витратив адвокат на надання послуг позивачу, тривалість розгляду і складність справи та ціну позову, суд прийшов до висновку про зменшення розміру таких витрат та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 4 200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які вважає документально обґрунтованими, зокрема, суд враховує та бере до уваги з проведену роботу адвоката у справі № 914/1384/20 та її вартість, зокрема, вивчення та аналіз положень договору № ТЗ-31/05/17 - 200,00 грн.; складання тексту позовної заяви 3000,00 грн.; підготовка процесуальних документів - 1 000,00 грн., всього на загальну суму 4 200,00 грн.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі "Серявін проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими а позовні вимоги до відповідача щодо стягнення 2 800,00 грн. основного боргу, 64,11 грн. - 3 % річних, 66,23 грн. - втрат від інфляції, 2 800,00 грн.- штрафу є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами і підлягають задоволенню. В задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити у зв`язку необґрунтованістю та безпідставністю нарахування таких.

Судовий збір в розмірі 453,42 грн., відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог і підлягає до стягнення на користь позивача. Решта сума понесених судових витрат на сплату судового збору в сумі 1 648,58 грн. залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, ч.3 ст. 222, ст.ст. 236-241, 327 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мода Текстиль ЛТД" (79005, м. Львів, проспект Шевченка, буд. 36, офіс 4; ідентифікаційний код 37832603) на користь позивача: Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. А. Аболмасова, буд. 5, Група приміщень 57, офіс 10; ідентифікаційний код 37396233) 2 800,00 грн. основного боргу, 64,11 грн. - 3 % річних, 66,23 грн. - втрат від інфляції, 2 800,00 грн.- штрафу, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 200,00 грн. та 453,42 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складений 15.02.2021 р.

Суддя О.З. Долінська